КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №761/24367/21 Головуючий у І інстанції - Романишена І.П.
апеляційне провадження №22-ц/824/2900/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції у Київській області на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Київській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -
установив:
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції у Київській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 грудня 2020 року інспектором сектору №1 СРПП Вишнівського ВП старшим лейтенантом поліції Кравченко Романом Олександровичем було незаконно складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 185 КУпАП, та в подальшому матеріали направлено до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
15 лютого 2021 року постановою суду у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вказаною нормою КУпАП було закрито за відсутністю події та складу злочину, чим підтверджено незаконність дій працівника поліції.
В самій постанові суду від 15 лютого 2021 року зазначено, що відповідно до вивчених відео матеріалів встановлено, що працівники поліції силою витягли ОСОБА_1 з-за керма автомобіля, при цьому позивач нікому не погрожував, не висловлювався на адресу поліцейських грубими словами, а лише просив припинити щодо нього застосування фізичної сили, таким чином було спростовано дані незаконно складеного протоколу про адміністративне порушення серії ГР 213781 від 22 грудня 2020 року, складеного інспектором СРПП ту №1 Вишнівського ВП ГУ НП в Київській області Кравченком P.M. та дані рапорту, складеного тим же поліцейським, що свідчить про відсутність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 185 КК України.
Окрім того, відповідно до відеозапису працівниками поліції були застосовані до ОСОБА_1 спеціальні засоби, а саме: кайданки, чим фактично здійснено адміністративне затримання останнього, однак, всупереч вимогам чинного законодавства протокол про адміністративне затримання складено не було, а отже працівники поліції безпідставно, перевищуючи свої службові повноваження, позбавили ОСОБА_1 волі.
На підтвердження вказаного неодноразово було направлено до Вишнівського ВП ГУ НП в Київській області адвокатські запити з вимогою надати інформацію щодо того, чи складався відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне затримання, однак, нехтуючи вимогами чинного законодавства, а саме ст. 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до моменту подачі позовної заяви відповідь на жоден запит не надано.
Відповідно до пояснень ОСОБА_1 щодо обґрунтувань моральної шкоди, остання полягла в тому, що його незаконно було позбавлено волі, коли на нього наділи та тримали декілька годин в відділку поліції, при чому жодного протоколу складено не було.
Крім того, в присутності його подруги йому наносили удари, що змусило позивача ніяковіти перед нею, він почувався безпорадним та ніяк не міг захиститися.
Крім того, вказана ситуація погіршила на певний час його відносини з сім'єю, оскільки останні були змушенні серед ночі їхати з іншої області, а саме з Черкаської обл. в місто Вишневе, що також відобразилось на їх матеріальних витратах на дорогу.
Як підсумок, в суді він був вимушений доказувати свою невинуватість з незрозумілих причин.
Вважає, що держава повинна йому відшкодувати моральну шкоду в розмірі 50000 грн.
Оскільки в досудовому порядку вирішити спір неможливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом для захисту свого порушеного права.
Просив суд стягнути на свою користь з ГУ ДКС України у м. Києві кошти у розмірі 50000 грн., як відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади підпорядкованого ГУ НП в Київській області;
стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України суму інфляційних витрат за період з 04 листопада 2014 року по 26 квітня 2019 року в розмірі 8966,70 грн. та моральну шкоду в розмірі 30324,37 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року, вказаний вище позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовлено.
До суду першої інстанції надійшла заява представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від 01 грудня 2022 року про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу з копіями документів, в якій просив стягнути з відповідачів витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, понесені ОСОБА_1 під час розгляду зазначеної вище справи, у розмірі 10000 грн.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення по справі задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2000 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу, а також судового збору в розмірі 272,40 грн.
Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в розмірі 908 грн.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду першої інстанції, ГУНП в Київській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалося на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовувало тим, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до, постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого2021 року в справі №369/16439/20 встановлення судом факту бездіяльності працівниками поліції не зазначено.
Протокол є виключно способом фіксування певних обставин, а не актом індивідуальної дії, крім того, перевірка правильності його складення повиннапоряд з іншим здійснюватися уповноваженим органом при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Складений працівником поліції протокол про адміністративне правопорушення не є актом, який встановлює, змінює чи скасовує норми права у відповідній сфері відносин, або породжує права і обов'язки позивача.
Протокол про адміністративне правопорушення є лише фіксацією порушення, яке виявлено працівником поліції, та відповідно до статті 251КУпАП є одним із джерел доказів та підставою для подальшого провадження у справі.
Протокол, як доказ, підлягає оцінці при розгляді уповноваженоюособою справи про адміністративне правопорушення і не може бути скасований.
При складанні протоколу у відношенні позивача працівники поліції діяли в межах наданих їм повноважень відповідно до статей 255, 265-1 КУпАП та Закону України «Про Національну поліцію» і не доведено факту завдання йому цими діями моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку з протиправністю дій і завданням шкоди.
Наголошує, що ОСОБА_1 не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, саме з боку відповідача, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань.
Вказує, що при визначенні суми відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Просило суд, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду першої інстанції, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій посилалася на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовувало тим, що не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Наголошує, що хоч суд першої інстанції і зазначає, що позивачем докладено додаткових зусиль та витрачено час для відновлення своїх прав, проте позивачем не надано доказів заподіяння моральної шкоди та наявності вини працівників Головного управління Національної поліції в Київській області чи протиправності дій, причинного зв'язку між рішеннями, діями або бездіяльністю працівників департаменту і шкодою, а також не доведено належними та допустимими доказами самого факту заподіяння шкоди такими діями відповідача.
Вважає, що сам факт звернення позивача до суду не може свідчити про реальне порушення його прав.
Для відшкодування шкоди позивач мав довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення моральної шкоди.
Однак, позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій ГУНП в Київській області, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, до нього застосовано не було, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, оскільки відповідно до норм КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом.
Крім того, вказує, що суд першої інстанції не здійснив розподіл судових витрат між сторонами, натомість, без жодної правової підстави стягнув судові витрати з Державного бюджету.
Просить суд, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судом встановлено та як вбачається з матеріалів справи, на підставі постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2021 року по справі №369/16439/20, яка набрала законної сили 26 лютого 2021 року, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП (протокол серії ГР 213781 від 22 грудня 2020 року про адміністративне правопорушення) закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП.
Суд, приймаючи вказану постанову встановив, що відповідно до протоколу серії ГР 213781 від 22 грудня 2020 року о 23 год 50 хв ОСОБА_1 , перебуваючи по вул. Соборній, 53 в с. Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області не виконав законну вимогу інспектора СРПП сектору № 1 Вишнівського ВП ГУНП в Київській області старшого лейтенанта поліції Кравченка Р.О. припинити адміністративне правопорушення, а саме: висловлюватися у грубій формі на адресу поліцейських, погрожувати фізичною розправою, чим вчинив злісну непокору працівнику поліції, адміністративне правопорушення за що, передбачене ст. 185 КУпАП.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 пояснив, що він їхав за кермом автомобіля разом з дружиною, їх зупинив поліцейський патруль, патрульні, не пред'явивши службових посвідчень, почали виштовхувати його з автомобіля та бити, такі дії патрульних дружина зафіксувала на мобільний телефон.
На підтвердження своїх пояснень надав відео, при відтворенні якого з'ясовано, що працівники поліції силою витягують ОСОБА_1 з-за керма автомобіля, при цьому ОСОБА_1 нікому не погрожує, не висловлюється на адресу поліцейських грубими словами, а лише просить припинити щодо нього застосування фізичної сили.
Надане відео спростовує дані протоколу про адміністративне правопорушення серії ГР 213781 від 22 грудня 2020 року, складеного інспектором СРПП сектору № 1 Вишнівського ВП ГУ НП в Київській області Кравченком Р.О., та дані рапорту, складеного тим же поліцейським, що свідчить про відсутність підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 185 КК України за відсутності доказів вчинення останнім 22 грудня 2020 року злісної непокори законному розпорядженню поліцейського.
Крім того, з матеріалів справи та постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2021 року по справі №369/16439/20 вбачається застосування працівниками поліції фізичної сили до позивача, що є неприпустимим та порушує права позивача.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції врахував той факт, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , яке в подальшому було закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження, а також своїми діями завдали позивачу душевних та фізичних страждань.
З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Стаття 23 ЦК України, передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Згідно із ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.
Частиною 1 вказаної статті визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктами 3 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18).
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення.
Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги».
Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Статтями 2, 4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, може свідчити про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №640/16169/17 (провадження №61-15393св18) зазначено, що: «здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше).
Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі №197/1330/14-ц (провадження №61-21956св19) вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності.
Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин.
Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у понесені ним моральних (душевних) страждань є зокрема доведення своєї невинуватості в суді, незаконне затримання, заподіяння фізичної сили відносно позивача працівниками поліції, викликане складенням відносно нього постанови про вчинення адміністративного правопорушення.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог та обґрунтовано стягнув з відповідача суму моральної шкоди.
Доводи апеляційних скарг не спростовують такого висновку суду першої інстанції та за своїм змістом є доводами відзиву на позовну заяву, яким в оскаржуваному рішенні надано належну правову оцінку.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
В частині оскарження апелянтами додаткового рішення суду першої інстанції, то апеляційний суд зазначає наступне.
Встановлено, що 01 грудня 2022 року до суду надійшла заява адвоката Ганжі А.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 про вирішення питання щодо стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу з копіями документів.
На підтвердження витрат на оплату послуг адвоката, суду надано: договір про надання правової допомоги від 22 березня 2021 року укладений між адвокатським бюро «Андрій Ганжа та партнери» та ОСОБА_1 , згідно якого, предметом договору є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язанні чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваний, невизнаних його права та законних інтересів; додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 22 березня 2022 року та акт виконаних робіт від 28 листопада 2022 року, з якого вбачається, що витрати на правову допомогу відповідно до договору про надання правової допомоги складають 10000 грн., обсяг наданих послуг позивачу адвокатським бюро складає 26,5 робочих годин.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, що пов'язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
З урахуванням викладеного, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку під час ухвалення додаткового рішення про часткове задоволення заяви представника позивача та відшкодуванню судових витрат, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування.
Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (№63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (№4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі RuizTorijav.Spain серія A. 303-A; п. 29).
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, оскільки позивач довів належними та допустимими доказами порушення його прав, яке відбулось внаслідок незаконного затримання, заподіяння фізичної сили відносно позивача працівниками поліції, викликане складенням відносно нього постанови про вчинення адміністративного правопорушення.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дав відповідь на всі аргументи і доводи учасників справи, які мають важливе юридичне значення для правильного вирішення справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, Київський апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду та додаткове рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не можуть бути скасовані з підстав, викладених у апеляційних скаргах.
Оскільки, ухвалою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року було відстрочено Державній казначейській службі України сплату судового збору за подання апеляційної скарги, то у зв'язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін, з апелянта в дохід держави необхідно стягнути судовий збір, який підлягав сплаті при поданні апеляційної скарги у розмірі 1362 грн.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року залишити без змін.
Стягнути з Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба