КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 760/3337/19 Головуючий у І інстанції Усатова І.А.
Провадження №22-ц/824/8543/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
ПОСТАНОВА
Іменем України
22 листопада 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Писаної Т.А.,
за участі секретаря Спис Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Білоконь Інни Вікторівни на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва із зазначеною позовною заявою до відповідача, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в розмірі 1 290 924,56 грн, що згідно офiцiйного курсу НБУ гривні до долара США становить 46 486 доларів США 30 центів, а також 3 відсотки річних в розмірі 138 677,13 грн та судові витрати.
В обґрунтування позову зазначав, що 03 березня 2015 року ОСОБА_2 отримала від позивача в позику грошові кошти в розмірі 46 486 доларів США 30 центiв строком до 03 липня 2015 року, про що було складено відповідну розписку.
16 січня 2019 року позивач направив на адресу відповідачки претензію (вимогу кредитора) про повернення грошових коштів у розмірі 46 486 доларів США 30 центів шляхом перерахування коштів на рахунок позивача у національні валюті України - гривні - за офіційним курсом на дату платежу. Відповідно до електронного сервісу ПАТ «Укрпошта» «Відстежити» відповідачкаособисто отримала претензію (вимогу кредитора) позивача 22 січня 2019 року.
Однак, на момент звернення до суду з позовом, вимога позивача щодо повернення коштів відповідачкою не виконана, кошти у повному обсязі не повернуті, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
З апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 звернулась його представник - адвокат Білоконь І.В., яка, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповноту з'ясування фактичних обставин справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В доводах апеляційної скарги представник позивача зазначає, що з'ясувавши справжню правову природу правовідносин сторін, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами був укладений договір позики на загальну суму 43 486,30 доларів США і вказана сума позики не була повернута відповідачкою у встановлений строк, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості з урахуванням трьох відсотків річних є законними і обґрунтованими.
В той же час, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування строків позовної давності.
Так, приймаючи до уваги заяву про застосування строків позовної давності, подану адвокатом Фещенком І.С. на електронну адресу суду та підписану його електронним цифровим підписом, суд першої інстанції належним чином не перевірив повноважень адвоката Фещенка І.С. на представництво інтересів відповідача. З огляду на відсутність в матеріалах справи документів, підтверджуючих такі повноваження, суд першої інстанції повинен був залишити таку заяву без розгляду та не приймати до уваги.
Крім того, суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам відповідачки про те, що вона вчиняла дії, які свідчать про визнання нею свого боргу і особисто наполягала на цьому. Місцевим судом взагалі не досліджувалось питання переривання строку позовної давності у спірних правовідносинах, хоча ці обставини мали істотне значення для правильного вирішення справи по суті.
Так, суд повинен був дослідити та надати належну правову оцінку заявам відповідачки про вчинення нею дій, які свідчили про визнання нею свого боргу шляхом часткового погашення заборгованості 05 грудня 2015 року та 19 листопада 2018 року. Таким чином, позов ОСОБА_1 , направлений до суду 01 лютого 2019 року, є таким, що поданий в межах трирічного строку позовної давності.
14 листопада 2023 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Фещенко І.С. направив до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник відповідача посилається на безпідставність доводів скарги щодо не підтвердження процесуального статусу представника відповідача у суді першої інстанції. Зазначає, що 16.08.2022 року ним на електронну адресу Солом'янського районного суду м. Києва подано додаток до клопотання про ознайомлення з матеріалами справи вих. №16082022-1С від 16.08.2022 року підписаного за допомогою електронного цифрового підпису. В даному додатку було додано ордер та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, копію доказів направлення відповідного додатку додає до відзиву. Отже, станом на момент розгляду справи у Солом'янському районному суді м. Києва його повноваження, як представника ОСОБА_2 , яка має процесуальний статус відповідача по справі, були підтверджені належним чином, що надавало йому право, як представнику, подавати відповідні заяви, пояснення. Тому вважає, що заява про застосування строків позовної давності вих. № 08122022-1С від 08.12.202 року подана до суду першої інстанції належним чином в інтересах саме відповідача, тобто ОСОБА_2 .
Представник також посилається на необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо переривання строку позовної давності. Зазначив, що згідно з позовними вимогами ОСОБА_1 , позивач стверджує, що 03.03.2015 року надав ОСОБА_2 46 486,30 Доларів США. Строк повернення коштів до 03.07.2015 року. Протягом розгляду справи судом першої інстанції позивач заперечував повернення ОСОБА_2 будь-яких коштів за вказаним договором.
В той же час ОСОБА_2 наполягає на тому, що 19.11.2018 року повернула 40 000,00 доларів США в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 03.03.2015 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою. При цьому, позивач під час розгляду справи у суді першої інстанції не надав доказів про те, що між ним і ОСОБА_2 існували інші боргові зобов'язання, в рахунок яких була повернута дана сума коштів, тим більше в якості відсотків.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку позовної давності. Таким чином, визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання строку позовної давності.
Вказує, що строк виконання зобов'язання за розпискою встановлений 03.07.2015 року, після спливу цього строку у позивача виникло право звернення до суду за захистом порушеного права, та враховуючи трирічний строк позовної давності, таке право позивач міг реалізувати до 03.07.2018 року.
Посилаючись на судову практику Верховного Суду щодо застосування положень закону про позовну давність, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Білоконь І.В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Фещенко І.С. у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, відповідно до розписки від 03.03.2015року, що ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 46 486,3 дол. США у і зобов'язалась їх повернути 03.07.2015 року.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції встановив, що відповідач порушив умови договору позики, який оформлено у виді боргової розписки, датованої 03 березня 2015 року, оскільки на час звернення позивача до суду відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики, грошові кошти позивачу не повернув, тому вимоги позивача щодо повернення суми боргу, а також 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є обґрунтованими. Однак, враховуючи заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, який сплив 03.07.2018 року.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц (провадження № 61-42076св18), постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560 св 2) та постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 369/12376/17 (провадження № 61-4966св20).
За змістом ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1049 ЦК України).
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно із частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи те, що 03 березня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, що підтверджується власноруч написаною відповідачем розпискою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору та кожен із них взяв на себе зобов'язання щодо виконання даного договору.
Уклавши договір позики на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
На підтвердження свого права на пред'явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів, отриманих у позику, представником позивача надано суду копію розписки, що свідчить про отримання 03 березня 2015 року відповідачем грошових коштів.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що після настання строку повернення позики, відповідач свої зобов'язання по поверненню отриманих грошових коштів не виконав, чим порушує права позивача, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Згідно розписки від 03.03.2015 сторони встановили строк дії позики - 03.07.2015.
Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги в якості доказу часткового виконання умов договору позики розписку ОСОБА_1 від 19.11.2018, відповідно до якої останній отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 40 000,00 дол. США в рахунок погашення відсотків по грошовому боргу, оскільки з поданої відповідачем розписки ОСОБА_1 від 19.11.2018 неможливо встановити за яким саме договором між сторонами боржником виконується зобов'язання та повертаються грошові кошти, який розмір процентів, за який період та за яким розрахунком вони сплачуються боржником.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що матеріалами справи не підтверджено обставин щодо визначення сторонами договору позики, оформленого у виді боргової розписки від 03 березня 2015 року, розміру відсотків за користування грошовими коштами.
Твердження відповідача ОСОБА_2 про повернення 05 грудня 2015 року позивачу боргу у розмірі 10 000 доларів СШАтакож не підтверджено жодними доказами.
З огляду на зазначені обставини, враховуючи, що відповідачем не доведено факт повернення позики у вставленому договором розмірі та у строки, визначені зазначеним договором, правильними є висновки суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо повернення суми боргу за договором позики.
За правилом ч.2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 вересня 2015 року у справі № 6-369цс15.
Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат від простроченої суми за період невиконання зобов'язання також ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
В той же час, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.
Відповідно до положень статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Оскільки термін для погашення суми позики згідно із договором був встановлений до 3 липня 2015 року, відповідно, позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості сплинула 4 липня 2018 року. Водночас, позивач звернувся із позовом до суду лише у лютому 2019 року, тобто поза межами позовної давності, про поважність причин пропуску такого строку не зазначав.
Доводи апеляційної скарги про переривання строку позовної давності у зв'язку із вчиненням відповідачем дій, які свідчать про визнання нею свого боргу, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, зазначені доводи суперечать наведеним самим позивачем в позовній заяві обставинам про те, що відповідачем не було вчинено жодних дій щодо повернення грошових коштів, отриманих за договором позики від 3 березня 2015 року.
Оскільки доказів переривання позовної давності в межах позовної давності позивач не надав, це стало підставою для відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики, а також 3 % річних та інфляційних втрат.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що заяву про застосування строку позовної давності подано особою, чиї повноваження на представництво інтересів відповідача у суді першої інстанції не підтверджені жодними документами, колегія суддів зазначає наступне.
Станом на день ухвалення судом першої інстанції рішення суду у даній справі, в матеріалах справи були відсутні докази, підтверджуючі представництво адвокатом Фещенком І.С. інтересів відповідача ОСОБА_2 у суді першої інстанції, хоча він і був допущений судом до участі у справі.
Поряд із цим, до відзиву на апеляційну скаргу представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Фещенком І.С. додано копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 16.08.2022 року серії АА №1224790, який видано на підставі Договору про надання правової допомоги №09082022 від 09.08.2022 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Фещенком І.С., а також копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №000862 від 24.02.2020 року, виданого на ім'я Фещенка Ігоря Станіславовича .
На підтвердження обставин щодо подання до суду першої інстанції зазначених документів, які підтверджують право адвоката Фещенка І.С. представляти інтереси ОСОБА_2 у суді першої інстанції у даній справі, представником відповідача подано копію клопотання про ознайомлення з матеріалами справи від 10.08.2022 та додатку до клопотання про ознайомлення з матеріалами справи від 16.08.2022 року, які були направлені на електронну адресу Солом'янського районного суду м. Києва. Отримання вказаних документів Солом'янським районним судом м. Києва підтверджується також відповіддю голови Солом'янського районного суду м. Києва В. Українця вих. №01-09/530/2023 від 17.11.2023 року, на адвокатський запит адвоката Фещенка І.С., які залучені до справи апеляційним судом.
З огляду на вказане, у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що при розгляді даної справи суд першої інстанції допустив до участі у справі в якості представника відповідача адвоката Фещенка І.С. за відсутності документів, які підтверджували його повноваження як представника.
Поряд із цим, апеляційний суд звертає увагу на те, що про застосування строку позовної давності у даній справі було заявлено не лише представником відповідача. Так, матеріали справи містять відзив на позовну заяву, поданий і підписаний особисто відповідачем ОСОБА_2 (а.с. 33-34), де вона заявляє про пропуск позивачем строку позовної давності, який сплив 03.07.2018 року, та вказує на відсутність поважних причин для поновлення цього строку, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводи представника позивача про те, що суд не повинен брати до увагу зазначені у відзиві на позовну заяву посилання відповідача на пропуск строку позовної давності у звязку із тим, що вони не викладені у окремій заяві та не сформульовані у формі вимоги, не заслуговують на увагу, оскільки законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Заяву про її застосування може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 09.04.2019 по справі №912/1104/18.
Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених вище статей процесуального законодавства.
Таким чином, доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Аргументи апеляційної скарги зводяться до суб'єктивної оцінки обставин справи, яким суд надав правильну юридичну оцінку та вирішив спір згідно із законом.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ "Гірвісаарі проти Фінляндії", п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли в застосуванні норм матеріального та процесуального законодавства до спірних правовідносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції, про що зазначено у мотивувальній частині цієї постанови.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білоконь Інни Вікторівни залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 27.11.2023 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Писана Т.А.