КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
№ справи 759/2584/22
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/14159/2023
Головуючий у суді першої інстанції: Волчко А.Я.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.
секретар - Ольшевський П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за попереднім договором,
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2023 року,
встановив:
у лютому 2022 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти за попереднім договором купівлі-продажу квартири в розмірі 19 160 дол. США та 3 відсотки річних в розмірі 605 дол. США, посилаючись на те, що відповідачем не виконані умови попереднього договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами 25 грудня 2020 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2023 року позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти за попереднім договором в розмірі 560 930 грн. 70 коп. та судовий збір.
Не погоджуючись з рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити та визначити суму боргу у в гривневому еквіваленті на день платежу, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Представник відповідача також звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення позивача та її представника - ОСОБА_4 , представника відповідача - ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що 25 грудня 2020 року між нею та відповідачем, від імені якого діяв уповноважений за довіреністю представник ОСОБА_6 , було укладено попередній договір, відповідно до умов якого сторони домовились, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зобов'язуються у майбутньому, в строк до 30 липня 2021 року укласти договір купівлі-продажу квартири (основний договір) на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2.2 вказаного попереднього договору ОСОБА_2 зобов'язався збудувати багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Об'єктом договору купівлі-продажу сторони погодили квартиру АДРЕСА_2 за вказаною адресою.
Згідно з п.3 попереднього договору позивачем ОСОБА_1 було сплачено 568 932 грн., що станом на день укладення договору було еквівалентом 20 160 дол. США.
Пунктом 6 попереднього договору, його сторони погодили, що у разі невиконання ОСОБА_2 умов цього договору з будь-яких причин, ОСОБА_2 зобов'язався повернути ОСОБА_1 гривневий еквівалент 20 160 дол. США по готівковому курсу протягом одного місяця.
Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 між сторонами укладено не було.
У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що позивачем не було доведено неукладення основного договору саме з вини відповідача. Зазначав, що оскільки до нього не надходила пропозиція укласти основний договір, то і обов'язок з повернення коштів у нього не виник. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Частиною 1 ст. 635 ЦК України зазначено, що попереднім с договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі i підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, яке б мало випливати із договору купівлі-продажу квартири, укладеного між сторонами.
В даному випадку договір купівлі-продажу квартири, який за своєю формою та змістом відповідав би вимогам закону, між сторонами у справі укладений не був, а тому передана позивачем відповідачу грошова сума є авансом, який підлягає поверненню.
Крім того, відповідачем ОСОБА_2 не було надано доказів на підтвердження того, що ним на погоджений день укладення договору, а саме до 30 липня 2021 року, було виконано свої зобов'язання щодо вчинення дій, необхідних для відчуження квартири (квартира не повинна бути заставлена, не перебувати у податковій заставі, у спорі та під забороною, тощо) відповідно до п.7 попереднього договору, а також щодо побудови будинку та підключення його до центральних комунікацій відповідно до п. 2.2 попереднього договору, до суду не надано.
При зверненні до суду з позовом позивач посилалась на те, що будинок в експлуатацію станом на момент звернення до суду з позовом не введений, що відповідачем не спростовано.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки його визнано потерпілим у кримінальному провадженні у зв'язку з вчиненням від його імені інвестиційних договорів у обсягах, про які йому не було відомо, також не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки є припущеннями та не підтверджуються доказами. У суді першої інстанції на вказані обставини відповідач не посилався.
Також у своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що пунктом 6 попереднього договору не було встановлено строк повернення коштів у випадку неукладення договору.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що сторонами не було погоджено строк повернення сплачених грошових коштів у випадку неукладення основного договору.
З пункту 6 попереднього договору неможливо встановити протягом місяця з моменту якої події сторони погодили обов'язок ОСОБА_2 повернути грошові кошти.
Яке вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача було направлено претензію про повернення грошових коштів від 19 січня 2022 року (а.с.18-20). Згідно опису вкладення та накладної поштового оператора вказана претензія була направлена ОСОБА_2 21 січня 2022 року (а.с. 21 з обох сторін). З позовом до суду позивач звернулась 10 лютого 2022 року.
За таких обставин підстави вважати, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання відсутні, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення 3 відсотків річних в розмірі 605 дол. США.
Позивач у своїй апеляційній скарзі посилалась на те, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів за попереднім договором, дійшов помилкового висновку про необхідність їх стягнення в гривні за курсом на момент звернення до суду з позовом.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (стаття 533 ЦК України).
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).
Зі змісту укладеного між сторонами договору та поданої позовної заяви вбачається, що позивач, звертаючись до суду з позовом, просила про стягнення грошових коштів в еквіваленті іноземної валюти - доларів США, про що сторони домовились в попередньому договорі.
За таких обставин зазначивши в рішенні формулювання, яке відповідатиме, як змісту домовленості сторін, так і положенням ст. 533 ЦК України, апеляційний суд забезпечить вирішення спору за попереднім договором без необхідності повторного звернення з додатковими позовами в залежності від дати виконання боржником ухваленого рішення та строків повернення грошових коштів боржником.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, апеляційні скарги позивача і відповідача слід задовольнити частково, рішення суду в частині вирішення вимог про стягнення грошових коштів за попереднім договором змінити, в частині вирішення вимог про стягнення трьох відсотків річних скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
Судові витрати у вигляді сплаченого сторонами судового збору під час подання апеляційних скарг суд розподіляє відповідно до ст. 144 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам з урахуванням часткового задоволення обох апеляційних скарг та стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 8 160 грн. 61 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2023 року в частині вирішення вимог про стягнення грошових коштів за попереднім договором змінити та визначити розмір заборгованості, який підлягає стягненню, в сумі 19 160 дол. США в гривневому еквіваленті на день платежу.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2023 року в частині вирішення вимог про стягнення 3 відсотків річних скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вимог про стягнення 3 відсотків річних відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір розмірі 8 160 грн. 61 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 29 листопада 2023 року.
Головуючий
Судді