КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №375/1333/19 Головуючий у І інстанції - Зінкін В.І.
апеляційне провадження №22-ц/824/7896/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Гуля В.В.,
суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
за участю секретаря судового засідання Линок В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Київській області про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками,-
ВСТАНОВИВ:
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд до ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Київській області з позовом, в якому просила зобов'язати відповідача відтворити первісну межу з її земельними ділянками, для чого знести:
- новий паркан на межі від кінця паркану з металопрофілю точка 5,73 м від фасадного стовпчика та довжиною 17 м 56 см до будови з пінобетону;
- будівлю з пінобетону;
- приміщення для твердопаливного котлу;
- навіс між будинком та будівлею з пінобетону; а також стягнути з відповідача судові витрати, понесені позивачем у розмірі 27 108,40 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що згідно договорів купівлі-продажу від 31 березня 2016 року вона є власницею будинку та двох земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Перша земельна ділянка, площею 0,2500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку має кадастровий номер 3223781501:01:004:0042, друга земельна ділянка, площею 0,0428 га, для ведення особистого селянського господарства, має кадастровий номер 3223781501:01:004:0043.
Посилалася на те, що у будинку, який був нею придбаний 31 березня 2016 року, довгий час (10-15 років) ніхто не проживав, а останні 5-6 років з дозволу попереднього власника будинку ОСОБА_3 земельну ділянку обробляв відповідач - ОСОБА_2 , який є власником суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .
Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , має кадастровий номер 3223781501:01:004:0017, для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,1933 га, та належить відповідачу на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 186506.
Зауважувала, що відповідачем свідомо, після складання приватизаційних документів на власну ділянку та ділянку позивача, порушена цілісність сусідської земельної ділянки шляхом перебудови та будови нових об'єктів.
Вказувала, що 25 червня 2018 року відповідач зніс старий дерев'яний паркан, який був продовженням паркану із металопрофілю. Ці два паркани складали одну пряму лінію від фасадного стопчика до нової будови з пінобетону та знаходилися на межі, яка була встановлена на час складання приватизаційних документів. Довжина старого дерев'яного паркану складала 17,56 м від паркану з металопрофілю до перебудованого приміщення з пінобетону. Відповідач будує новий паркан для того, щоб перекрити виступ перебудованого приміщення. Новий паркан будується з відступом від кінця металевого паркану на 38 см. Відповідач спотворює форму, вона більше не пряма лінія.
Окрім того, зазначала, що ОСОБА_2 почав будувати приміщення для твердопаливного котлу на відстані 60 см від новозбудованого паркану та в 20 см від первинної межі. На її звернення Рокитнянський районний суд Київської області 15 жовтня 2019 року постановив ухвалу про заборону відповідачу проводити будь-які будівельні роботи на відстані ближче 1 м від межи, але він збудував це приміщення, не зважаючи на заборону суду, та ще побудував навіс між своїм будинком та покрівлею з пінобетону, який починається від паркану.
За таких обставин, уважала, що її права та інтереси порушенні відповідачем та підлягають захисту судом шляхом зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем земельними ділянками, кадастрові номери 3223781501:01:004:0042 та 3223781501:01:004:0043.
На підставі викладеного, позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року позов задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223781501:01:004:0042, що на праві власності належить ОСОБА_1 шляхом знесення новозбудованого сараю, відображеного блакитним кольором на Рисунках 11, 12 у дослідницькій частині висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі №375/1333/19 від 14 грудня 2020 року №25149/20-41 (аркуш 34 зазначеного висновку).
В решті позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: витрати по проведенню судової земельно-технічної експертизи у сумі 9 420 грн, витрати, пов'язані з професійною правничою (правовою) допомогою у розмірі 3 750 грн, судовий збір у розмірі 576,30 грн, а всього стягнуто 13 746,30 грн.
Не погоджуючись з указаним рішенням, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції змінити, повністю задовольнивши позовні вимоги, а саме: знести побудоване з порушенням будівельних норм приміщення для твердопаливного котлу; знести перенесений на нове місце паркан довжиною 17,56 м, який побудовано зі зміщенням від межі згідно кадастру, з порушенням будівельних норм по висоті, та навіс, який побудовано всупереч судової заборони про будівельні роботи на відстані 1 м від межі.
У мотивування скарги зазначає, що при спробі винести межу між земельними ділянками в натурі, вона дізналася, що існує зміщення ділянок, а кут будови з пінобетону знаходиться на її земельній ділянці.
Вказує, що згідно матеріалів експертизи в земельному кадастрі ділянки не наїжджають одна на одну, а існують зміщення фактичного розміщення земельних ділянок та земельних ділянок згідно даних кадастру.
Зауважує, що судом першої інстанції проігноровано те, що новий паркан було побудовано не на місці старого паркану, а на новому місці, якщо це і місце згідно даних Держгеокадастру.
Зауважує, що факт того, що координати поворотних точок згідно даних кадастру є вірні, не підтверджено в судовому процесі.
Уважає, що відповідач використав похибку Держгеокадастру на свою користь.
Також з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернувся відповідач ОСОБА_2 , в якій просить рішення суду скасувати.
Зазначає, що при заміні паркану він встановив новий паркан на місці старого, який був попередньо демонтований, не переносив при цьому межові знаки (стовпи паркану).
Вказує, що у відповідності до Висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 14 грудня 2020 року відхилення фактичної межі між земельними ділянками сторін наявне як в бік зменшення площі земельної ділянки ОСОБА_1 , так і в бік збільшення. Величини накладення є незначними. При цьому позивач не пояснила яким чином такі накладення порушують її права.
Посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги положення Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року №376, згідно яких середньоквадратична похибка місцезнаходження межового знака відносно найближчих пунктів державної геодезичної межі, геодезичних мереж згущення, міських геодезичних мереж не повинна перевищувати у селах - 0,3 м.
Уважає, що за вказаних обставин у суду не було підстав для застосування положень статті 376 ЦК України, що передбачає знесення самочинного будівництва за позовом відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування та у випадку, коли неможливо провести перебудову або особа відмовляється від її проведення.
01 червня 2023 року апеляційним судом отримано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , в якому остання просить задовольнити її апеляційну скаргу у повному обсязі.
20 вересня 2023 року до апеляційного суду надійшла відповідь на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , в якій вона наполягає на своїх вимогах про повернення до первісної межі шляхом знесення зазначених у позовній заяві об'єктів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази щодо визначення місця розташування приміщення для твердопаливного котла відносно суміжної земельної ділянки та житлового будинку позивачки. У судовому засіданні не встановлено порушення вимоги санітарних норм та пожежних вимог ДСП 173-96, ДНБ В.1.1.-7, оскільки належними доказами не підтверджена характеристика приміщення, як зазначає позивачка - для твердопаливного котла, та й знаходження в ньому твердопаливного котла.
Твердження позивачки, що новозбудований паркан має бути продовженням паркану із металопрофілю (позначений на Рисунку 12 від точки 1 до точки 22) створюючи одну пряму лінію, спростовується висновком судового експерта, а саме: південна межа з боку ОСОБА_2 - від точки 1 до точки 22 невідповідність меж варіює від 0,33 м до 0,38 м в бік збільшення площі земельної ділянки ОСОБА_1 .
Порушення будівельних норм при будівництві навісу між будинком та будівлею з пінобетону не підтверджується матеріалами справи. Крім того, відсутні взагалі докази щодо місцезнаходження навісу.
Позивач обґрунтувала та довела належними доказами порушення її прав, як власника суміжної земельної ділянки, лише розміщенням на ній частини об'єкту самочинного будівництва у виді сараю відповідачем.
Проте, колегія не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 :
1) з кадастровим номером 3223781501:01:004:0042 площею 0,25 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та розташованого на ній житлового будинку, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 31.03.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легким В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №593 (а.с. 28 т. 1). Відповідно до п.2 договору «Відчужувана земельна ділянка належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №369090, виданим 05 серпня 2010 року управлінням Держкомзему у Рокитнянському районі Київської області. Згідно витягу з Державного земельного кадастру номер НВ-3213598172019 від 01 лютого 2019 року, право власності на земельну ділянку зареєстровано 20 вересня 2010 року з відповідним каталогом координат поворотних точок земельної ділянки.
2) з кадастровим номером 3223781501:01:004:0043 площею 0,0428 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 31.03.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легким В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №594 (а.с. 44 т. 1). Відповідно до п. 2 договору «Відчужувана земельна ділянка належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №369089, виданим 05 серпня 2010 року управлінням Держкомзему у Рокитнянському районі Київської області. Згідно витягу з Державного земельного кадастру № НВ-3213599412019 від 01 лютого 2019 року, право власності на земельну ділянку зареєстровано 20 вересня 2010 року з відповідним каталогом координат поворотних точок земельної ділянки (а.с. 45-48 т. 1).
Власником суміжної земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка має кадастровий №3223781501:01:004:0017, площу 0,1933 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ 186506, виданим 23 жовтня 2006 року управлінням Держкомзему у Рокитнянському районі Київської області із встановленими межами земельної ділянки, є відповідач ОСОБА_2 (а.с. 78 т. 1).
На земельній ділянці відповідача розташовано один житловий будинок з господарськими спорудами: повіткою - літнею кухньою, погребом (ракушняк), огорожею, який належить на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 03 липня 2004 року приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В.Д. та зареєстрованого в реєстрі за №2949 (а.с. 82 т. 1).
У технічному паспорті на житловий будинок індивідуального житлового фону по АДРЕСА_2 , станом на 20 вересня 2004 року, окрім житлового будинку 1970 року забудови, зазначені господарські споруди: сарай-літня кухня із ракушняка 1988 року забудови та огорожа (а.с. 83-84 т. 1). Відсутня схема розташування будівель та споруд.
Згідно висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі №375/1333/19 від 14 грудня 2020 року №25149/20-41 встановлено, що:
1). Фактичні межі (на місцевості) земельної ділянки ОСОБА_2 частково не відповідають межам земельної ділянки з кадастровим №3223781501:01:004:0017, які були визначені при розробці Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства громадянам в с. Житні Гори Рокитнянського району Київської області за 2005 рік.
Невідповідності меж позначені на Додатку №1 до висновку розмірними лініями та числами зеленого кольору, а саме:
- східна фактична межа з боку АДРЕСА_1 - невідповідність меж варіює від 1,16 м до 1,43 м в бік збільшення площі;
- південна фактична межа з боку земель ОСОБА_4 - від точки 4 до точки 6 невідповідність меж варіює від 0,22 м до 0,43 м в бік збільшення площі, в точках 6, 7 межа відповідає, від точки 7 до точки 8 невідповідність меж становить 0,47 м в бік збільшення площі, від точки 8 до точки 9 межі відповідають, від точки 9 до точки 10 невідповідність меж до 0,43 м в бік збільшення площі;
- західна межа з боку земель загального користування - від точки 11 до точки 12 невідповідність меж варіює від 5,66 до 7,96 м в бік збільшення площі;
- північна межа з боку земель ОСОБА_1 - від точки 13 до точки 14 невідповідність меж від 0,3 м до 0,43 м в бік збільшення площі, від точки 15 до точки 18 невідповідність меж до 0,46 м в бік збільшення площі, від точки 18 до точки 21 невідповідність меж незначна до 0,11 м в бік збільшення площі, від точки 22 до точки 1 невідповідність меж варіює від 0,33 до 0,38 м в бік зменшення площі.
Фактична площа земельної ділянки ОСОБА_2 дорівнює 0,2040 га, тобто збільшена на 0,0107 га та відносно площі 0,1933 га земельної ділянки з кадастровим №3223781501:01:004:0017, яка зазначена в правовстановлюючих документах. Основне збільшення площі відбулось за рахунок західної межі з боку земель загального користування.
2). Фактичні межі (на місцевості) земельних ділянок ОСОБА_1 частково не відповідають межам земельних ділянок з кадастровими номерами 3223781501:01:004:0042 та 3223781501:01:004:0043, які були визначені при розробці Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянину ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 та Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 (за даними ДЗК).
Невідповідності меж позначені на Додатку №2 до висновку розмірними лініями та числами зеленого кольору, а саме:
- південна межа з боку ОСОБА_2 - від точки 1 до точки 22 невідповідність меж варіює від 0,33 м до 0,38 м в бік збільшення площі, від точки 21 до точки 18 невідповідність меж незначна до 0,11 м в бік зменшення площі, від точки 23 до точки 24 невідповідність меж варіює до 0,7 м в бік збільшення площі, від точки 16 до точки 15 невідповідність меж до 0,46 м в бік зменшення площі, від точки 14 до точки 13 невідповідність меж від 0,3 м до 0,43 м в бік збільшення площі;
- західна межа з боку земель загального користування - від точки 13 до точки 25 невідповідність меж варіює від 1,62 м до 2,7 м в бік зменшення площі;
- північна фактична межа з боку землекористувача ОСОБА_5 - від точки 26 до точки 32 невідповідність меж варіює від 0,30 м до 1,31 м в бік зменшення площі;
- східна та північно-східна фактична межа з боку АДРЕСА_1 - невідповідність меж варіює від 1,16 м до 1,43 м в бік збільшення площі.
Фактична площа земельної ділянки ОСОБА_2 дорівнює 0,2818 га, тобто зменшена на 0,110 га відносно загальної площі - 0,2928 га земельних ділянок з кадастровими №3223781501:01:004:0042, 3223781501:01:004:0043, основне зменшення площі відбулося за рахунок західної межі з боку земель загального користування та з боку землекористувача ОСОБА_5
11). Новозбудований паркан розташований загалом на межі земельної ділянки з кадастровим №3223781501:01:004:0042. Проте існує накладання паркану на земельну ділянку з кадастровим № 3223781501:01:004:0042 в точці 20, величина накладання незначна і становить 0,11 м. На Рисунках 11, 12 у дослідницькій частині висновку паркан відображений лінією синього кольору та точками 21, 20.
Новозбудований сарай, розташований загалом в межах земельної ділянки ОСОБА_2 . Проте кут сараю, який позначений точкою 18 накладається на земельну ділянку з кадастровим № 3223781501:01:004:0042, величина накладення незначна і становить 0,09 м. На Рисунках 11, 12 у дослідницькій частині висновку сарай відображений блакитним кольором.
Згідно письмових пояснень ГУ Держгеокадастру у Київській області, відсутня можливість виправлення помилки у координатах поворотних точок меж земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , оскільки відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, яка міститься в документах, які є підставою для їх внесення. За інформацією Відділу у Рокитнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, відомості про земельні ділянки з кадастровими № 3223781501:01:004:0043, 3223781501:01:004:0042, 3223781501:01:004:0017 перенесені з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку у системі координат СК-63. У Державному земельному кадастрі перетин меж зазначених земельних ділянок відсутній.
У судовому засіданні судом першої інстанції заслухано свідків.
Так, свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що її земельна ділянка межує із землею ОСОБА_1 . З іншого боку земля ОСОБА_1 межує із землею ОСОБА_2 . Вона ( ОСОБА_5 ) купила будинок у 2008 році. Фактично на її земельну ділянку двигають землю ОСОБА_1 . Фасад ніхто не переносив. ОСОБА_2 перебудував сарай, який раніше був глинобитний, а тепер зі шлакоблоку. Тепер сарай трішки більше, здвинувся на півметра - метр у сторону ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що він працював депутатом Житньогірської сільради. На прохання ОСОБА_1 він був присутній при відновленні меж її земельної ділянки. Також був присутній голова сільської ради та представник землевпорядної організації. Межа визначалась кілочками, ОСОБА_1 не погодилась з такою межею. Він був ще раз присутній при встановлені меж земельних ділянок, але цей раз був представник іншої землевпорядної організації. Встановили три види кілочків, 30 см один від одного. Може бути зрушення координат по земельним ділянкам. Потрібна згода двох сторін для усунення цієї похибки. Про зрушення координат чув тільки від позивача.
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що працює землевпорядником ТОВ «Геоматичні рішення» м. Київ. Приблизно 4-5 років назад за заявою голови сільської ради ОСОБА_9 він приїжджав в с. Житні Гори, у зв'язку зі скаргою, що ОСОБА_1 намагається заволодіти частиною земельної ділянки ОСОБА_2 . ОСОБА_2 показав межові знаки та пояснив, що ОСОБА_1 намагається заволодіти його земельною ділянкою. Вказав, що займався геодезичними роботами, обстежував межі земельних ділянок, звіряв фактичне розміщення ділянок з документальним. Прийшов до висновку, що неправильно внесені відомості до кадастрової системи за ділянками обох сторін. Досліджувалась лише межа. Фахівці зробили технічні помилки, не дотримались інструкції. Суті порушень не пам'ятає. Між їхніми садибами були залишки старої огорожі: металева огорожа з металопрофіля, ще були квадратні бетонні стовпчики. Він виніс їм межу, показав їм точки на межі, які мають бути. По цій новій межі виходило, що ОСОБА_1 порушує межі ділянки ОСОБА_2 . Там на місці був старий межовий знак, його координати в кадастрі не відповідали фактичним. Земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були повернуті вздовж поздовжньої осі. Однак, з висновку експертизи цього не вбачається. Він пропонував сторонам внести зміни в кадастрову систему. Він складав картографічні матеріали в електронному вигляді, не пам'ятає, чи давав кому-небудь ці матеріали.
Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ «Землі України» ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, стосовно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою, п'ятою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Пунктом г) частини 1 статті 91 Земельного кодексу України визначено, що власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (ч.ч.1,2 ст.103 Земельного кодексу України).
Інститут земельних відносин добросусідства, є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок. Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.
Згідно частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За змістом частин першої, другої статті 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Відповідно до частин першої, другої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Частиною першою та другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності особи може бути захищено лише у випадку його існування та у разі його порушення, оспорювання чи невизнання.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми, є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.
Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення (негаторний позов).
При цьому, власник, за правилами цієї статті, може вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Підставою для подання такого позову є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.
При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.
Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 523/4591/16-ц та у постанові від 16 лютого 2021 року у справі №127/33179/19.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК врегульовує захист цивільних прав та інтересів судом та передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині другій цієї статті наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом, який не є вичерпним, адже тут же зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Аналізуючи статті 15, 16 ЦК України, слід дійти висновку про те, що право на захист свого цивільного права має особа у разі його порушення, невизнання або оспорювання і що суд може захистити цивільне право або інтерес будь-яким способом, встановленим договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно статей 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підтвердження своїх позовних вимог сторона позивача посилається і доводить наступне.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Саме на позивача покладено обов'язок довести факт дійсного порушення її права, яке, на думку цієї особи, полягає у позбавленні її частини земельної ділянки діями відповідача щодо побудови нового паркану з порушенням межі між належними сторонам земельними ділянками.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи відсутні докази щодо визначення місця розташування приміщення для твердопаливного котла відносно суміжної земельної ділянки та житлового будинку позивача.
Позивачка не посилалася на порушення відповідачем вимог санітарних норм та норм пожежних вимог при будівництві приміщення твердопаливного котла.
У судовому засіданні не встановлено порушення вимоги санітарних норм та пожежних вимог ДСП 173-96, ДНБ В.1.1.-7, оскільки належними доказами не підтверджена характеристика приміщення, як зазначає позивачка - для твердопаливного котла, та й знаходження в ньому твердопаливного котла.
Відповідачем не було надано документів на підставі яких здійснено будівництво господарських будівель після придбання будинку.
Судом також установлено, що сторонами у справі не заперечувався факт знесення старого паркану та встановлення нового.
Влаштування огорож (парканів) на присадибних, садових та дачних ділянках хоча і не потребує оформлення дозвільних документів, проте при їх зведенні потрібно враховувати вимоги чинних будівельних норм.
Присадибні ділянки з боку вулиць та сусідніх ділянок допускається огороджувати (пункт 6.1.34 ДБН України Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій»). Висоту огорожі слід встановлювати згідно з вимогами ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій» та правилами благоустрою населеного пункту. Встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях. Огорожа присадибних ділянок не повинна виступати за червону лінію вулиці та межі ділянки.
Так і у відповідності до пункту 3.19 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» огорожа присадибних ділянок не повинна виступати за червону лінію вулиці.
Як зазначено вище, при проведенні судової земельно-технічної експертизи судовим експертом встановлено, що новозбудований паркан розташований загалом на межі земельної ділянки відповідача, але існує накладення паркану на земельну ділянку позивачки в точці 20, величина накладення незначна і становить 0,11 м.
При цьому, відповідно до положень п. 3.11. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року №376, середньоквадратична похибка місцезнаходження межового знака відносно найближчих пунктів державної геодезичної мережі, геодезичних мереж згущення, міських геодезичних мереж не повинна перевищувати у селах - 0,3 м.
Зважаючи на викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки величина накладення новозбудованого паркану на земельну ділянку позивачки менша за допустиму середньоквадратичну похибку місцезнаходження межового знака, не вбачається порушення межі земельної ділянки ОСОБА_1 .
Твердження позивачки, що новозбудований паркан має бути продовженням паркану із металопрофілю (позначений на Рисунку 12 від точки 1 до точки 22) створюючи одну пряму лінію, спростовується висновком судового експерта, а саме: південна межа з боку ОСОБА_2 - від точки 1 до точки 22 невідповідність меж варіює від 0,33 м до 0,38 м в бік збільшення площі земельної ділянки ОСОБА_1 .
При цьому, позивач не посилається на порушення з боку відповідача вимог благоустрою щодо висоти паркану, погіршення інсоляцію її житлового будинку.
Порушення будівельних норм при будівництві навісу між будинком та будівлею з пінобетону не підтверджується матеріалами справи. Крім того, відсутні будь-які докази щодо місцезнаходження навісу.
Судом першої інстанції правильно не встановлено факту потрапляння атмосферних опадів із змонтованого навісу на земельну ділянку ОСОБА_1 , що відповідно спростовує твердження позивачки про наявність перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою.
Крім того, позивач не надала жодного доказу, який би вказував на інший негативний вплив встановленого навісу на її майно, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції, вірно встановивши недоведеність позивачем порушення її права як суміжного землекористувача, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині знесення новозбудованого сараю.
Згідно проведеної в межах даної справи експертизи, новозбудований сарай розташований загалом в межах земельної ділянки ОСОБА_2 , проте кут сараю, який позначений точкою 18, накладається на земельну ділянку з кадастровим №3223781501:01:004:0042, величина накладення незначна і становить 0,09 м.
При цьому, у вказаному експертному висновку також установлено, що фактичні межі (на місцевості) земельних ділянок ОСОБА_1 частково не відповідають межам земельних ділянок з кадастровими номерами 3223781501:01:004:0042 та 3223781501:01:004:0043, які були визначені при розробці Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянину ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 та Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 (за даними ДЗК).
Невідповідності меж позначені на Додатку №2 до висновку розмірними лініями та числами зеленого кольору, а саме:
- південна межа з боку ОСОБА_2 - від точки 1 до точки 22 невідповідність меж варіює від 0,33 м до 0,38 м в бік збільшення площі, від точки 21 до точки 18 невідповідність меж незначна до 0,11 м в бік зменшення площі, від точки 23 до точки 24 невідповідність меж варіює до 0,7 м в бік збільшення площі, від точки 16 до точки 15 невідповідність меж до 0,46 м в бік зменшення площі, від точки 14 до точки 13 невідповідність меж від 0,3 м до 0,43 м в бік збільшення площі;
- західна межа з боку земель загального користування - від точки 13 до точки 25 невідповідність меж варіює від 1,62 м до 2,7 м в бік зменшення площі;
- північна фактична межа з боку землекористувача ОСОБА_5 - від точки 26 до точки 32 невідповідність меж варіює від 0,30 м до 1,31 м в бік зменшення площі;
- східна та північно-східна фактична межа з боку АДРЕСА_1 - невідповідність меж варіює від 1,16 м до 1,43 м в бік збільшення площі.
Фактична площа земельної ділянки ОСОБА_2 дорівнює 0,2818 га, тобто зменшена на 0,110 га відносно загальної площі - 0,2928 га земельних ділянок з кадастровими №3223781501:01:004:0042, 3223781501:01:004:0043, основне зменшення площі відбулося за рахунок західної межі з боку земель загального користування та з боку землекористувача ОСОБА_5 .
Отже, у відповідності до висновку експерта та пояснень свідків, убачається, що фактичні межі земельних ділянок не лише сторін по справі, а й інших суміжних землекористувачів, зокрема, ОСОБА_5 , не відповідають відомостям, внесеним до Держгеокадастру, та мають зміщення як в бік збільшення, так і в бік зменшення і земельних ділянок ОСОБА_1 , і земельної ділянки ОСОБА_2 .
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено, що межі земельної ділянки відповідача встановлені з порушенням процедури та створюють їй перешкоди у користуванні своїм майном.
Таким чином, колегія доходить висновку, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем чиняться перешкоди в користуванні нею земельними ділянками, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 .
Окрім того, у разі доведення позивачем факту порушення ОСОБА_2 її прав як суміжного користувача вказаними земельними ділянками, необґрунтованими та безпідставними є вимоги про знесення всієї забудови сараю, з урахуванням того, що величина накладення на земельну ділянку з кадастровим №3223781501:01:004:0042 незначна і становить 0,09 м, а саме, накладається лише кут сараю, який позначений точкою 18.
Жодних інших вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельними ділянками позивачем заявлено не було.
Згідно частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для задоволення апеляційних скарг частково, скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог згідно з вимогами частини першої статті 376 ЦПК України та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Таращанського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року в частині зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223781501:01:004:0042, що на праві власності належить ОСОБА_1 , шляхом знесення новозбудованого сараю - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Київській області про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом знесення новозбудованого сараю (будівля з пінобетону) - відмовити.
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий В.В. Гуль
Судді Ю.О. Матвієнко
Я.С. Мельник