ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2023Справа № 910/8824/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Запарі А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Димитрієвої Наталії Георгіївни
до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
про визнання недійсним одностороннього правочину,
Представники учасників справи:
від позивача: Доброва К.Ю. (в режимі відеоконференції),
від відповідача: Лопатнікова А.В.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Димитрієвої Наталії Георгіївни до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним одностороннього правочину та визнання протиправними дій, у якій позивач просить:
- визнати недійсним односторонній правочин, вчинений АТ КБ «Приватбанк», оформлений у вигляді повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку № 20.1.0.0.0/7-230418/284 від 18.04.2023;
- визнати дії АТ КБ «Приватбанк» із зупинення фінансових операцій на поточних рахунках, відкритих ФОП Димитрієвій Н.Г. в АТ КБ «Приватбанк» протиправними.
Позовні вимоги обґрунтовано невідповідністю вчиненого відповідачем правочину у вигляді повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, який в силу положень ст. 215 названого Кодексу є підставою для визнання його недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
15.06.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 08.06.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8824/23, підготовче засідання призначено на 26.07.2023.
06.07.2023 на електронну пошту суду від відповідача надійшли: клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву; клопотання про залишення позовної заяви без руху.
17.07.2023 на електронну пошту суду від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 26.07.2023, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У зв'язку з перебуванням судді Трофименко Т.Ю. у відпустці, підготовче засідання, призначене на 26.07.2023, знято з розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 підготовче засідання у справі № 910/8824/23 призначено на 30.08.2023.
04.08.2023 на електронну пошту суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення проведення судових засідань у справі № 910/8824/23, в тому числі судового засідання, призначеного на 30.08.2023, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 вказану вище заяву представника позивача про проведення судових засідань у справі № 910/8824/23, в тому числі судового засідання, призначеного на 30.08.2023, у режимі відеоконференції задоволено.
23.08.2023 на електронну пошту суду від представника відповідача надійшла заява про участь в судовому засіданні, призначеному на 30.08.2023, у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 вказану вище заяву представника відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
В підготовчому засіданні 30.08.2023 представник відповідача підтримала клопотання про залишення позовної заяви без руху з підстав, викладених в раніше поданому до суду клопотанні. Представник позивача заперечувала проти залишення без руху позовної заяви після відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 позовну заяву залишено без руху в порядку ч. 11 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
07.09.2023 на виконання вимог вищезазначеної ухвали суду від позивача надійшла заява про усуненння недоліків позовної заяви.
Суд, встановивши, що позивачем було усунуто недоліки, визначені в ухвалі суду від 30.08.2023 у встановлений строк, ухвалою від 13.09.2023 призначив підготовче засідання у справі № 910/8824/23 на 04.10.2023, а також продовжив відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву до 25.09.2023.
19.09.2023 на електронну пошту суду від представника відповідача надійшла заява про участь в судовому засіданні, призначеному на 04.10.2023, у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 задоволено вказану вище заяву представника відповідача.
22.09.2023 на електронну пошту суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
04.10.2023 на електронну пошту суду від позивача надійшла відповідь на відзив та двома окремими електронними листами - додатки до вказаної відповіді на відзив.
В підготовчому засіданні 04.10.2023 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив задовольнити усне клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання для надання можливості ознайомитися із відповіддю на відзив та підготувати заперечення; встановити відповідачу строк для надання до суду заперечень протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; оголосити перерву в підготовчому засіданні до 30.10.2023.
09.10.2023 на електронну пошту суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
25.10.2023 на електронну пошту суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо заперечень відповідача.
27.10.2023 на електронну пошту суду від позивача надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, у якій позивач просить прийняти відмову від позовної вимоги про визнання дій Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» із зупинення фінансових операцій на поточних рахунках, відкритих ФОП Димитрієвій Н.Г. в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк» протиправними та закрити провадження у справі в цій частині вимог.
Вказану вище заяву було підтримано представником позивача в підготовчому засіданні 30.10.2023, представник відповідача щодо вирішення заяви про відмову позивача від частини позовних вимог поклалась на розсуд суду.
Розглянувши заяву позивача про відмову від частини позовних вимог, суд ухвалою від 30.10.2023 прийняв відмову позивача від позовних вимог до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в частині визнання дій відповідача із зупинення фінансових операцій на поточних рахунках, відкритих ФОП Димитрієвій Н.Г. в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк» протиправними, закрив провадження у справі № 910/8824/23 у вказаній частині позовних вимог відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 15.11.2023, про що постановлено ухвалу від 30.10.2023, занесену до протоколу судового засідання.
06.11.2023 на електронну пошту суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення проведення судових засідань у справі № 910/8824/23, в тому числі, призначеного на 15.11.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2023 вказану вище заяву представника позивача залишено без розгляду з підстав, викладених у вказаній ухвалі.
В судове засідання 15.11.2023 з'явився представник позивача в режимі відеоконференції та представник відповідача.
Представник позивача підтримала позовні вимоги, просила суд задовольнити позовні вимоги про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого АТ КБ «Приватбанк», оформленого у вигляді повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку № 20.1.0.0.0/7-230418/284 від 18.04.2023.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила в позові відмовити.
Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 15.11.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
27.01.2022 в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк» (надалі - АТ КБ «Приватбанк», Банк, відповідач) відкрито Фізичній особі-підприємцю Димитрієвій Наталії Геогріївні (надалі - ФОП Димитрієва Н.Г., позивач) поточний рахунок № НОМЕР_1 на підставі анкети-заяви клієнта юридичної особи-резидента про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, за якими ФОП Димитрієва Н.Г. приєдналась до Умов, Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, https://privatbank.ua/terms та які разом складають договір банківського обслуговування (надалі - Договір).
Відповідно до довідки № 230421SU14351503 від 21.04.2023 АТ КБ «Приватбанк» 27.01.2022 відкрито рахунок клієнту - ФОП Димитрієвій Н.Г. № НОМЕР_1 , валюта UAН (Українська гривня).
Як зазначає позивач, 18.04.2023 ним на електронну пошту отримано від відповідача повідомлення № 20.1.0.0.0/7-230418/284 від 18.04.2023 про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку (надалі - Повідомлення).
Відповідно до вказаного Повідомлення АТ КБ «Приватбанк», керуючись вимогами ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ, Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65, внутрішніми документами Банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, прийняв 17.04.2023 рішення про відмову від підтримання ділових /відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору, у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/ подання інформації з метою введення в оману Банк.
Враховуючи наведене, відповідач вказаним Повідомленням поінформував позивача про те, що починаючи з дати прийняття рішення про відмову встановлюється обмеження доступу до дистанційних систем обслуговування (Приват24) та ФОП Димитрієвій Н.Г. буде відмовлено в обслуговуванні за продуктами Банку та в наданні банківських послуг і проведенні фінансових операцій за всіма відкритими Банком рахунками.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вказує, що в оскаржуваному Повідомленні не наведено жодної ознаки наявності в банківських операціях позивача легалізації кримінальних доходів чи фінансування тероризму, ухилення від сплати податків чи здійснення безтоварних операцій, не наведено жодних доказів та пояснень в підтвердження наявності підстав встановлення неприйнятно високого ризику. Вказаним Повідомленням та вчиненням дій щодо зупинення фінансових операцій на рахунках позивача, відкритих в АТ КБ «Приватбанк» відповідач фактично блокує здійснення нормальної господарської діяльності позивачем, чим підриває авторитет останнього. Більше того, жодних документів відповідач у позивача не запитував, як і не надавав для ознайомлення текст рішення про відмову, на підставі якого складено спірне Повідомлення.
Також позивач із посиланням на приписи ст. 61 Конституції України зазначає, що він не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб/фізичних осіб-підприємців, а жодних доказів, які б підтверджували фіктивність господарської діяльності позивача відповідачем не надано.
Оскільки Повідомлення відповідача не містить правових підстав для одностороннього розірвання договору банківського обслуговування, у зв'язку із встановленням клієнту неприйнятно високого ризику, позивач вважає, що даний правочин не відповідає положенням ст. 203 Цивільного кодексу України та відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України є підстави для визнання його недійсним.
Відповідач, в свою чергу, проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи, що рішення про розірвання ділових відносин/розірвання договору прийнято ним в порядку реалізації Банком права на відмову від встановлення (підтримання) договірних відносин з урахуванням приписів ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та вимог Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65.
Відповідач вказує, що позивач є одним із основних контрагентів товариства, яке здійснює фіктивні операції з ознаками підозрілості, без економічного змісту та законної мети. Припинення правовідносин з ФОП Димитрієвою Н.Г. є наслідком участі останньої у використанні банківських продуктів відповідача в схемних операціях, які забезпечують незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального та державного сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг, минаючи при цьому систему оподаткування, що призводить до ненадходження податків до Державного бюджету України в особливо великих розмірах, шляхом здійснення транзитних безтоварних операцій з фактом зміни номенклатури платежів через рахунки підконтрольної групи компаній.
При цьому, за твердженням відповідача, доводи позивача про невитребування у нього документів/інформації не впливають на дійсність чи недійсність оспорюваного правочину, адже це право суб'єкта первинного фінансового моніторингу, а не обов'язок.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунка, який було укладено шляхом приєднання на підставі поданої позивачем анкети-заяви до Умов та Правил надання банківських послуг, що сторонами не заперечується.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За положеннями частин 1, 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до частин 1-3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом.
Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.
Частиною 1 ст. 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Спір у справі виник у зв'язку з неправомірним, на думку позивача, розірванням договору банківського обслуговування в односторонньому порядку з боку АТ КБ «Приватбанк».
Частинами 3, 5 ст. 202 ЦК України визначено, що одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до частин 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Так, при вирішенні даного спору суду слід встановити правомірність або неправомірність одностороннього правочину, вчиненого відповідачем у формі повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, наявність чи відсутність підстав для визнання такого правочину недійсним.
Так, за загальним правилом, визначеним в ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 2 ст. 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка:
1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;
2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;
3) у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
4) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Водночас, за ч. 4 ст. 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі:
відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку;
наявності підстав, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту;
наявності підстав, передбачених Податковим кодексом України. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», (надалі - Закон про ПВК/ФТ), спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Статтею 6 Закону про ПВК/ФТ (тут і надалі в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину) визначено, що суб'єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема, банки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону про ПВК/ФТ верифікація - заходи, що вживаються суб'єктом первинного фінансового моніторингу з метою перевірки (підтвердження) належності відповідній особі отриманих суб'єктом первинного фінансового моніторингу ідентифікаційних даних та/або з метою підтвердження даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників чи їх відсутність; фінансовий моніторинг - сукупність заходів, що вживаються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу; об'єкт фінансового моніторингу - дії з активами, пов'язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання таких активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників; неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Частиною 1 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ визначено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов'язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
За приписами ч. 6 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону про ПВК/ФТ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, зокрема, забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб'єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою; забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків; здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів; забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов'язаних з фінансовою(ими) операцією(ями).
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (ч. 7 ст. 11 Закону про ПВК/ФТ).
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону про ПВК/ФТ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин з метою визначення, чи є такі фінансові операції або дії клієнта підозрілими.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі, зокрема встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.
Постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 затверджено Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (надалі - Положення), яким визначено загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу.
В п. 13 п. 5 Положення (в редакції, чинній на момент вчинення спірного одностороннього правочину) визначено таке поняття як де-рискінг - явище, за якого суб'єкт первинного фінансового моніторингу відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними.
Відповідно до пунктів 1, 2 Додатку № 1 до Положення банк зобов'язаний здійснювати належну перевірку нових та наявних клієнтів у випадках, передбачених у статті 11 Закону про ПВК/ФТ. Заходи щодо ідентифікації та верифікації клієнта (представника клієнта) здійснюються банком у порядку, визначеному в додатку 2 до Положення.
Згідно з пунктами 11, 12 Додатку № 1 до Положення банк з урахуванням ризик-профілю клієнта на постійній основі проводить моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, за потреби, про джерело коштів, пов'язаних із фінансовими операціями) у порядку, визначеному в додатку 1 до Положення.
Якщо за результатами моніторингу ділових відносин клієнта банк виявляє підозрілі фінансові операції (діяльність), то банк за потреби вживає заходів щодо переоцінки рівня ризику таких ділових відносин з клієнтом та вживає ПЗНП у разі присвоєння високого рівня ризику.
Відповідно до п. 61 Положення банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону про ПВК/ФТ, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ, а також щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів.
Банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ (п. 1 Додатку № 12 до Положення).
Згідно з пунктами 3.1.1.7.1., 3.1.1.7.2. Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті банку https://privatbank.ua/terms, банк має право витребувати, а Клієнт зобов'язаний надати інформацію та/або офіційні документи, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством або внутрішніми документами Банку документи та відомості, які необхідні Банку з метою виконання вимог законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Інформація, необхідна для вивчення Клієнта, встановлюється Банком на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від Клієнта (представника Клієнта) та засвідченої ним, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою).
Банк відмовляється від підтримання ділових відносин/відмовляє особі (Клієнту) у обслуговуванні, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовляється від проведення фінансової операції на підставах, визначених у підрозділі 1.1.7. «Належна перевірка Клієнта, вимоги FATCA, санкційні вимоги, зобов'язання з інформування, відмова від підтримання ділових відносин/проведення операцій» цих Умов та Правил.
Отже, нормами чинного законодавства України, Положенням та Умовами та Правилами надання банківських послуг вбачається, що банки наділені обов'язком із встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин стосовно клієнтів у разі неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією та клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підозра про здійснення ними операцій ВК/ФТ, учинення інших злочинів, а також обов'язком відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмовитися від проведення фінансової операції, про що і було повідомлено позивача з посиланням на ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ та Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Національного банку України № 65 від 19.05.2020.
Водночас, право банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи із встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/3245/19 та від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20.
Відповідно до приписів частин 2-4 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб'єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб'єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб'єктами первинного фінансового моніторингу.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати оцінку/переоцінку ризиків, у тому числі притаманних його діяльності, документувати їх результати, а також підтримувати в актуальному стані інформацію щодо оцінки ризиків, притаманних його діяльності (ризик-профіль суб'єкта первинного фінансового моніторингу), та ризику своїх клієнтів таким чином, щоб бути здатним продемонструвати своє розуміння ризиків, що становлять для нього такі клієнти (ризик-профіль клієнтів).
Критерії ризиків визначаються суб'єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно:
Національним банком України - для суб'єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду;
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу.
При визначенні критеріїв ризиків суб'єкт первинного фінансового моніторингу повинен враховувати типологічні дослідження у сфері запобігання та протидії, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, результати національної оцінки ризиків, а також рекомендації суб'єктів державного фінансового моніторингу.
З матеріалів справи судом встановлено, що наказом Державної служби фінансового моніторингу України від 21.12.2020 № 122 затверджено Типологічне дослідження «Відмивання доходів від податкових злочинів» (надалі - Типологічне дослідження), у якому висвітлено питання, пов'язані із виявленням, розкриттям та розслідуванням податкових злочинів, розкрито зміст і характеристику різних схем відмивання доходів від таких злочинів.
Так, в п. 5.1. Типологічного дослідження зазначено, що з кінця 2019 року широкого використання набули схеми «зустрічних потоків» та «скруток», в яких ухилення від сплати податків здійснюється через так звані «скрутки», а до створення можливості розрахунків з таким «мережевим маркетингом відповідних послуг» залучені торгівці тютюновими, алкогольними виробами та підприємства оптово-роздрібної торгівлі, які «продають» необліковану готівку. Необхідно зазначити, що так званий «продаж» необлікованої готівки здійснюється поза банківською системою, що значно ускладнює її виявлення. Практичний досвід показує, що активність таких мереж висока, як правило кількість та склад учасників постійно змінюється та діяльність окремих з них не тривала в часі (від декількох тижнів до декількох місяців), після чого реєструються нові компанії та запускаються нові учасники мережі. Бенефіціарними власниками учасників мережі часто є асоціальні особи, особи, які здійснюють за винагороду реєстрацію суб'єкта господарювання на себе або підставні особи.
Як вказував відповідач, Напрямком «Фінансовий моніторинг» АТ КБ «ПриватБанк» проведено заходи ПЗНП та аналіз фінансових операцій клієнтів (їх сукупності) щодо наявності/відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій, за результатами яких виявлено обґрунтовані підозри про здійснення окремим суб'єктом господарювання (надалі - ТОВ) (найменування та код ЄДРПОУ є банківською таємницею) та пов'язаними з ним особами, операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнтам неприйнятно високого ризику ділових відносин.
Із наданого відповідачем Висновку НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом ТОВ (...) та пов'язаними з ним особами /Гілка «Підозріла (ризикова) діяльність клієнта»/» (службова записка від 17.04.2023 № Е.17.U.0.0/4-6839852), вбачається, що відповідні особи використовують банківські продукти АТ КБ «Приватбанк» (поточні рахунки 2600*) в схемній операції, яка забезпечує незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального та державного сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг, минаючи при цьому систему оподаткування, що призводить до ненадходження податків до бюджету Держави коштів в особливо великих розмірах, шляхом здійснення транзитних безтоварних операцій з фактом зміни номенклатури платежів через рахунки підконтрольної групи компаній.
Зокрема, Банком виявлено, що ТОВ активно співпрацює з двома юридичними особами, які займаються операціями з ознаками підозрілості з особами, які мають ознаки фіктивності та підозрілої діяльності в частині транзитних пересортних операцій без економічного змісту та законної мети, та при цьому не мають виробничих потужностей та фінансових показників господарської діяльності, а одним із основних контрагентів ТОВ є позивач.
В підтвердження своїх доводів щодо правомірності вчинення одностороннього правочину про розірвання договору з позивачем і закриття рахунку, оформленого Повідомленням, відповідачем також надано в матеріали справи досьє на ФОП Димитрієву Н.Г., на ТОВ та інших контрагентів, посилання на які наявні в службовій записці Напрямку «Фінансовий моніторинг» АТ КБ «Приватбанк» від 17.04.2023 № Е.17.U.0.0/4-6839852, вирок Приморського районного суду м. Одеса від 16.06.2023 у справі № 522/9782/23.
Судом із наданого Висновку НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом ТОВ (...) та пов'язаними з ним особами /Гілка «Підозріла (ризикова) діяльність клієнта»/» (службова записка від 17.04.2023 № Е.17.U.0.0/4-6839852) встановлено, що відповідачем визнано підозрілими фінансові операції та/або дії клієнта за ознакою, визначеною ст. 12 Закону про ПВК/ФТ та Додатку 6 «Посилені заходи належної перевірки клієнта» Положення, а саме, визначено, що такі операції є складними фінансовими операціями, є незвично великими фінансовими операціями та не мають очевидної економічної чи законної мети.
Зазначені операції мають індикатори, визначені в Додатку 20 «Індикатори підозрілості фінансових операцій» до Положення: п. 15. «Характер фінансової операції та/або обставини, за яких вона ініціюється, дають підстави вважати, що вона здійснюється від імені та/або на користь іншої сторони, особа якої не розкрита банку»; п. 27. «Фінансова операція/сукупність пов'язаних між собою фінансових операцій не є характерною/характерними для звичайної діяльності клієнта (наприклад, цілі, тип та обсяг операції), а надані пояснення не є аргументованими»; п. 16. «За рахунком клієнта - суб'єкта господарювання не сплачено жодних або сплачено в незначному розмірі (у розмірі, що очевидно не відповідає обсягам проведених фінансових операцій) обов'язкових платежів, які притаманні звичайній господарській діяльності (наприклад, платежі за оренду приміщень, сплата комунальних послуг, податків до бюджету)»; п. 53. «Платежі клієнта - суб'єкта господарювання в призначеннях зазвичай не містять зрозумілої та чіткої мети (зокрема зазвичай містять лише посилання на номери контрактів або рахунків-фактур, не зазначаючи вид товару чи послуги)»; п. 29. «Контрагентами клієнта є особи, стосовно яких у банку є негативна інформація [зокрема особи, яким банк відмовив у встановленні (підтриманні) ділових відносин у зв'язку з присвоєнням неприйнятно високого ризику ВК/ФТ]».
За результатами проведеного аналізу фінансових операцій позивача, АТ КБ «Приватбанк» було встановлено, що характер операцій клієнта вказує на можливість використання рахунків, відкритих в AT КБ «Приватбанк», задля здійснення діяльності направленої на легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. У зв'язку з зазначеним, відповідач у службовій записці від 17.04.2023 № Е.17.U.0.0/4-6839852 порушив питання щодо прийняття рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та відмови від підтримання ділових відносин шляхом розірвання таких відносин, закриття рахунків з позивачем.
Дослідивши матеріали та докази, якими відповідач обґрунтовує свою позицію, суд дійшов висновку про підтвердження наявності правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику.
Відповідно до пунктів 21, 23 Положення рада банку визначає та затверджує загальні принципи банку щодо дотримання вимог законодавства України з питань ПВК/ФТ в окремому внутрішньому документі у вигляді політики (далі - політика банку з питань ПВК/ФТ). Банк, дотримуючись визначеної радою банку політики у сфері ПВК/ФТ, розробляє та затверджує внутрішні документи з метою виконання вимог законодавства України у сфері ПВК/ФТ, які повинні містити дієві ризик-орієнтовані процедури, порядки, достатні для належної організації та функціонування внутрішньобанківської системи ПВК/ФТ та проведення первинного фінансового моніторингу, функціонування належної системи управління ризиками ВК/ФТ.
Як визначено в п.п. 8 п. 26 Положення, порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунку (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом про ПВК/ФТ визначається у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ.
Відповідачем надано в матеріали справи Політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, затверджену рішенням Наглядової ради, оформленого протоколом № 55/22 від 10.10.2022, якою визначено основні правила та стандарти Банку, яких зобов'язані дотримуватись всі його працівники, з метою неухильного виконання законодавства України у сфері ПВК/ФТ, міжнародних вимог та стандартів.
Крім того, відповідачем надано витяги з чинних на момент вчинення оскаржуваного правочину Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин/проведення фінансової операції, затверджене рішенням Правління Банку, оформленого протоколом № 66 від 22.09.2022, та Порядку відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнтів Банку, затверджений рішенням Правління Банку, оформленого протоколом № 23 від 18.05.2021.
За змістом п. 4.4.2 Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин/проведення фінансової операції, у разі виявлення уповноваженим працівником (визначеним п. 4.4.1 цього Положення про відмову) підстав для відмови, визначених п. 4.1 цього Положення про відмову (крім випадків ненадання клієнтом необхідних для здійснення НПК документів чи відомостей для здійснення актуалізації даних та інформації про клієнта), такий працівник у порядку, визначеному Технологічною картою/описом процесу ініціює за допомогою СА Банку відповідне повідомлення Відповідальному працівнику Банку (особі, уповноваженій Відповідальним працівником/уповноваженому працівнику НФМ). У випадках, не пов'язаних із використанням СА Банку таке повідомлення надається гілкою «Ризикова діяльність», службовими записками в ПриватДок або іншим способом, визначеним ВДФМ. Надання будь-якого повідомлення (ескалації) супроводжується інформацією щодо ідентифікаційних даних клієнта, які надають змогу забезпечити, у разі прийняття рішення про відмову, внесення інформації про нього у реєстр відмов та подальше надання повідомлення СУО із зазначенням всіх даних, визначених законодавством у сфері ПВК/ФТ Уповноважені працівники, які визначені п.4.4.1 цього Положення про відмову, складають обґрунтовані висновки про відмову у формі службових записок у ПриватДок (згідно спеціально затверджених шаблонів), адресатом яких є Відповідальний працівник Банку (або особа яка тимчасово виконує його обов'язки). У кожному випадку висновок складається з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом/ обслуговуванні клієнта шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про ПВК/ФТ). Висновки за клієнтами, які мають групові ознаки (підстави) для відмови, можуть формуватись однією службовою запискою. У разі наявності випадків ненадання клієнтом необхідних для здійснення НПК документів чи відомостей для здійснення актуалізації даних та інформації про клієнта, відмова від підтримання ділових відносин / обслуговування клієнта здійснюється на підставі розпорядження Відповідального працівника Банку, яким встановлюються загальні підходи до процесу відмови у підтриманні ділових відносин неактуалізованим клієнтам. При цьому окремі службові записки по кожному неактуалізованому клієнту не складаються.
Отже, наявною в матеріалах справи службовою запискою Напрямку «Фінансовий моніторинг» АТ КБ «Приватбанк» від 17.04.2023 № Е.17.U.0.0/4-6839852 «Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом ТОВ (...) та пов'язаними з ним особами /Гілка «Підозріла (ризикова) діяльність клієнта»/» відповідач відповідно до вказаного вище Положення про відмову оформив рішення про відмову від підтримання ділових відносин з позивачем.
Водночас, внутрішні документи Банку з питань фінансового моніторингу є документами з обмеженим доступом. Тобто, Банк не ознайомлює клієнтів/третіх осіб із такими документами з метою уникнення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Враховуючи наведене, судом відхиляються як необґрунтовані доводи позивача про те, що відповідач мав ознайомити ФОП Димитрієву Н.Г. із прийнятим рішенням про відмову від підтримання ділових відносин та закриття рахунку, в той час як направлення відповідачем повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку № 20.1.0.0.0/7-230418/284 від 18.04.2023 узгоджуються з приписами Закону України Про ПВК/ФТ, Положення про здійснення банками фінансового моніторингу та внутрішніми документами АТ КБ «Приватбанк».
Отже, в результаті перевірки, проведеної Банком в межах своїх повноважень як суб'єкта первинного фінансового моніторингу, встановлено, що фінансові операції позивача є такими, які можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання відповідача з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, у зв'язку з чим відповідачем прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин і закриття рахунків на підставі ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ.
Приписи ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ та п. 61 Положення, а також Умови та Правила надання банківських послуг зобов'язують Банк відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів, чим спростовується довід позивача про неправомірне блокування його господарської діяльності.
Доводи позивача щодо не витребування відповідачем документів та відомостей для уточнення інформації про клієнта на підтвердження чи спростування підстав припинення договірних відносин є безпідставними, оскільки пунктами 3.1.1.7.1., 3.1.1.7.2. Умов та Правил надання банківських послуг та ч. 7 ст. 11 Закону про ПВК/ФТ передбачено право Банку, а не обов'язок щодо витребування інформації у клієнта.
Інші доводи позивача суд відхиляє як необґрунтовані та такі, що не спростовують встановлених судом обставин та зроблених висновків про те, що в даному випадку відмова відповідача від підтримання ділових відносин з позивачем, розірвання договору банківського рахунку та закриття рахунків є правомірною та відповідає вимогам чинного законодавства України.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
При цьому, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Отже, з огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 29.11.2023.
Суддя Т. Ю. Трофименко