печерський районний суд міста києва
Справа № 757/7796/22-ц
08 листопада 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі Ємець Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Заводський районний суд м. Миколаєва та Миколаївський апеляційний суд про відшкодування моральної шкоди,
14.02.2022 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій останній просить суд відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн., завдану ОСОБА_1 діями Заводського районного суду м. Миколаєва та Миколаївського апеляційного суду, які відповідно ухвалами від 30 вересня 2021 року та від 14 січня 2022 року у справі № 487/6219/19 відмовили, як зазначає позивач, у праві на доступ до суду та на "ефективний засіб правового захисту в Національному органі» (ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Ухвалою від 10.11.2022 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав та просив задовольнити.
07.02.2023 до суду надійшов Державної казначейської служби України на позовну заяву, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог та провести розгляд справи у його відсутність.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про місце і час судового розгляду повідомлялися належним чином.
У відповідності до ч.1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та у відсутність нез'явившихся осіб.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 16 ЦК Україна, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судовим розглядом встановлено, що 14.02.2023 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій останній просить суд відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн., завдану ОСОБА_1 діями Заводського районного суду м. Миколаєва та Миколаївського апеляційного суду, які відповідно ухвалами від 30 вересня 2021 року та від 14 січня 2022 року у справі № 487/6219/19 відмовили, як зазначає позивач, у праві на доступ до суду та на "ефективний засіб правового захисту в Національному органі» (ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215.
Відповідно до пункту 2 Положення, Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів.
Згідно з Положенням, Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади.
Тобто, Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною 2 статті 176 Цивільного кодексу України, юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.
Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Отже, єдиною підставою залучення Казначейства до участі у справі, є те, що згідно з Положенням та відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Водночас, відповідно до частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин.
Так, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної владну межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зазвичай орган, діями якого завдано шкоду.
Пунктом 10-1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
Проте, позивачем помилково визначено Казначейство єдиним відповідачем, яке відповідно до законодавства є органом, який здійснює лише списання коштів з державного бюджету за рішенням суду.
З позовної заяви вбачається, що суб'єктами спірних правовідносин є Миколаївський апеляційний суд та Заводський районний суд м. Миколаєва, які є юридичними особами, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, можуть бути позивачем та відповідачем у суді.
В позовній заяві позивач безпідставно стверджує, що моральна шкода була завдана йому внаслідок неправомірних дій, так як позивач не надає доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності Державної казначейської служби України по відношенню до позивача.
Вказане в сукупності свідчить, що Державна казначейська служби України не являється органом державної влади, яким завдано шкоду позивачу та як наслідок залучення Держави Україна в особі Державної казначейської служби України у якості відповідача у даній справі є необґрунтованим та безпідставним.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 зазначає, що встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
За таких обставин судом встановлено, що позовні вимоги пред'явлено до неналежного відповідача - Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.
Так, в позовній заяви позивач зазначає, що моральна шкода, завдана, на його думку, незаконними рішеннями суддів Миколаївського апеляційного суду, Заводського районного суду м. Миколаєва.
Особливості відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, встановлені статтею 1176 ЦК України.
Відповідно до частини 5 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
З урахуванням наведеного умовою відшкодування фізичній особі за рахунок держави моральної шкоди, завданої внаслідок постановлення судом незаконного рішення є одночасна наявність декількох юридичних фактів: заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, рішення суду у визначеному законом порядку повинно бути визнане незаконним, у діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, повинен бути встановлений склад кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Як вбачається з позовної заяви відсутні рішення, які б свідчили про неправомірні дії суддів Заводського районного суду м. Миколаєва та Миколаївського апеляційного суду.
Крім того, відповідно до статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Законодавство дає особі можливість повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.
Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.
Як вбачається з позовної заяви, рішення суддів Заводського районного суду м. Миколаєва та Миколаївського апеляційного суду не скасовані. Отже, у визначеному законом порядку незаконними не визнані.
Таким чином, у позивача відсутні підстави для відшкодування шкоди, заподіяної, на його думку, внаслідок постановлення процесуального рішення суду.
Що стосується вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.
За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина 1 статті 23 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до пункту третього постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно пункту п'ятого зазначеної постанови Пленуму обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:
1) наявність такої шкоди;
2) протиправність діяння її заподіювана;
3) наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана;
4) вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характер)', за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.
Саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
В постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання відповідальності.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок якумова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями.
Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювана, а викликана якимись іншими обставинами.
Зазначена позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі справи № 920/31/18 та від 08.05.2018 у справі № 920/316/17.
Отже, в даному випадку необхідною умовою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Встановлені обставини свідчать, що позивачем не доведено факту протиправності дій або бездіяльності Державної казначейської служби України, внаслідок чого порушено права позивача.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст. 81 ЦПК України).
У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені та доведені. В цьому випадку порушення прав позивача не доведено у встановленому порядку за результатами розгляду справи, а відтак на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» , ст. ст. 16, 22, 23, 176, 1166, 1167, 1174, 1176 ЦК України, ст. 25 Бюджетного кодексу України,ст. ст. 12, 27-30, 48, 58, 81, 89, 141, 208, 209, 211, 263,264,273 ЦПК України , суд -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Заводський районний суд м. Миколаєва та Миколаївський апеляційний суд про відшкодування моральної шкоди.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА