Справа № 752/5632/22
Провадження по справі № 1-кп/752/1001/23
іменем України
"28" листопада 2023 р. Голосіївський районний суд м. Києва у складі колегії суддів:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia) кримінальне провадження № 42016000000002413, дані про яке 15.09.2016 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Нижній Тагіл Свердловської області РФ, громадянки України, що має вищу освіту, останнє відоме місце роботи - суддя апеляційного суду Автономної Республіки Крим, остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 , раніше несудимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
встановив:
ОСОБА_5 вчинила злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.
Внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 збройної агресії Російської Федерації (далі за текстом - «РФ») проти України, відбулася окупація і анексія невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (далі за текстом «АР Крим»).
Під час цих подій, ОСОБА_5 , обіймаючи згідно із Постановою Верховної Ради України №643-IV від 20.03.2003 посаду судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим, будучи особою, що має достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів окупації та анексії АР Крим, у порушення ст.65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України захищати незалежність та територіальну цілісність України, з власної ініціативи добровільно вирішила надати допомогу іноземній державі - РФ у проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та недоторканності України.
З вказаною метою ОСОБА_5 взяла безпосередню участь в утворенні та функціонуванні на тимчасово окупований території АР Крим системи незаконних органів судової влади РФ. Так, діючи умисно з метою реалізації умислу на вчинення державної зради, перебуваючи в приміщенні апеляційного суду АР Крим, який розташований по вул. Павленка, 2 в м. Сімферополь АР Крим, використовуючи матеріально-технічну базу суду, власні теоретичні знання і практичні навички, на підставі ч.5 ст.9 Федерального конституційного закону від 21.03.2014 № 6-ФКЗ «О принятия в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов Республики Крым и города федерального значения Севастополя», ОСОБА_5 продовжила роботу та відправляла «правосуддя» у незаконно створеному на тимчасово окупованій території України судового органу РФ - «апелляционном суде Республики Крым РФ», застосовуючи при цьому законодавство іноземної держави - РФ. Такі дії ОСОБА_5 вчиняла упродовж березня - грудня 2014 до початку створення на окупованій території України судів РФ, коли указом президента РФ від 19 грудня 2014 №786 була призначена на посаду судді «Верховного Суда Республики Крым РФ» після чого продовжила здійснювати «правосуддя» від імені РФ до 08.12.2021 (включно), тим самим забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади й сприяла іноземній державі у підриві основ національної безпеки України.
Таким чином суд визнає винуватою ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України, а саме: у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, а саме: в надані іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Застосовані судом правові процедури.
ОСОБА_5 на судові виклики не з'являлася, показання суду не надавала. З будь-якими письмовими заявами, клопотаннями до суду не зверталася.
Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia), про що Голосіївським районним судом м. Києва від 03.04.2023 постановлено ухвалу (а.с. 88, т.1). Таке рішення суду ґрунтується на положеннях ч.1 ст.323 КПК України, враховуючи пред'явлене ОСОБА_5 обвинувачення, відомості про її перебування на тимчасово окупованій території України - АР Крим, неодноразові неявки на судові виклики, які були здійснені відповідно до вимог ч.8 ст.135 КПК України, шляхом публікації судових викликів (повісток) у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора та Голосіївського районного суду м. Києва.
Постановою прокурора Генеральної прокуратури України від 15.09.2016 з кримінального провадження № 42012000000001289 від 26.06.2015 щодо суддів АР Крим та міста Севастополя, які підозрювалися у державній зраді, яке на підставі постанови прокурора Генеральної прокуратури України від 26.06.2015 виділено з кримінального провадження № 42014000000001732 від 25.12.2014, виділені матеріали досудового розслідування стосовно ОСОБА_5 . Відповідні відомості були внесені 15.09.2016 до ЄРДР за №42016000000002413.
У даному кримінальному провадженні на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 19.08.2016 проводилось спеціальне досудове розслідування (26-29, т.3), відтак обґрунтованість підозри у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України, яка була повідомлена ОСОБА_5 заступником Генерального прокурора України від 22.05.2015 та змінена прокурором прокуратури АР Крим та міста Севастополя від 26.05.2022, факт ухилення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності під час досудового розслідування, вже були предметом ретельної оцінки слідчим суддею. На стадії досудового розслідування вживалися передбачені КПК України заходи щодо виклику ОСОБА_5 , повідомлення її про вчинення процесуальних дій, шляхом публікацій в засобах масової інформації та офіційному сайті Генеральної прокурори та відповідних оголошень, викликів тощо, а також шляхом вручення процесуальних документів її захиснику.
Обвинувачена ОСОБА_5 зі стадії досудового розслідування забезпечена захисником з числа адвокатів Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у місті Києві.
Під час судового розгляду за наслідками дослідження відомостей з інтернет- сайту «СудРФ», які надані прокурором, судом також встановлено, що станом на березень 2023 ОСОБА_5 продовжувала обіймати посаду судді «Верховного суда Республики Крым», що доводить той факт, що обвинувачена ОСОБА_5 на час чудового розгляду продовжувала перебувати на тимчасово окупованій території України.
Суд вжив належні заходи та використав всі можливості для того, щоб забезпечити обвинуваченій ОСОБА_5 права, які гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, зокрема щодо таких гарантій як: бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку розуміє, про характер і підставу пред'явленого обвинувачення; мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту і спілкуватися з обраним захисником; бути засудженим у її присутності та захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника; бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безоплатно.
Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд оцінює як реалізацію невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (підпункт «g» пункту 3 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), та як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Суд, зберігаючи безсторонність, забезпечив повний та неупереджений судовий розгляд з тим, щоб до обвинуваченої, яка знає (повинна знати) про кримінальне провадження щодо неї, та яка відмовилася від права предстати перед українським судом за діяння, які їй інкримінуються, зокрема захищати себе безпосередньо в суді тощо, була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження.
Позиція сторони захисту.
Захисник, з її слів, не мала можливості зв'язатися з обвинуваченою та погодити правову позицію захисту.
Також адвокат ОСОБА_7 вважала, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення не доведена. Посилалась на те, що деякі докази отримані прокурором у порушення положень ст.263-265 КПК України. Також вважала, що ОСОБА_5 на підставі положень Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни могла залишитися на окупованій території та здійснювати правосуддя. Крім того вважала, що відсутні належні та допустимі відомості того, що ОСОБА_5 обізнана про кримінальне провадження щодо неї. Просила її виправдати.
Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.
Тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 19 лютого 2014, а також наступна анексія, зокрема й території АР Крим, є загально відомими фактами, які: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, зокрема і «Республики Крым», законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування. Відтак, ці факти не потребують окремого судового доведення.
Так, постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Об использовании вооруженных сил РФ на территории Украины» від 01 березня 2014 року № 48-СФ, надано згоду президенту РФ на використання збройних сил РФ на території України.
11 березня 2014 постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою АР Крим проголошено «суверенным государством - Республикой Крым». Указом Президента України від 14 березня 2014 №296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 за № 3-рп/2014 - визнана неконституційною.
16.03.2014 в умовах воєнної окупації на території АР Крим проведений референдум, а Верховна Рада АР Крим, яка втратила повноваження на підставі постанови Верховної Ради України від 15.03.2014 №891-VII, якою була розпущена, у порушення ст.2, 72, 73, 85, 132 Конституції України та ст.3, 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» ухвалила незаконні постанови №1745-6/14 «О независимости Крыма» та № 1748/14 «О правопреемстве Республики Крым».
18 березня 2014 представниками Верховна Рада АР Крим, підписаний «Договір» між РФ та «Республикой Крым» про прийняття до РФ «Республики Крым» та утворення у складі РФ нових суб'єктів. Цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014. Між тим, Верховна Рада АР Крим була розпущена Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 №891-VII.
21 березня 2014 прийнятий федеральний закон № 6-ФКЗ «О принятии в РФ Республики Крым и образовании в составе РФ новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» далі за текстом - «закон № 6-ФКЗ від 21.03.2014»), тобто відбулася анексія АР Крим.
У подальшому з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупаційної влади й недопущення відновлення контролю України над цією територією, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на анексованій території органи державної влади, місцевого самоврядування. Законом РФ №154-ФЗ від 23.06.2014 «О создании судов РФ на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя …..» (далі за текстом - «закон № 154-ФКЗ від 23.06.2014») була створена система судів.
15 квітня 2014 Верховною Радою України прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі Закон України №1207-VII), відповідно до якого перебування підрозділів збройних сил РФ на території України, яке відбулося з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями - тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 прийнято Постанову № 337-VIІI «Про заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно із якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України від 27 березня 2014 № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 № 71/205 та від 19 грудня 2017 № 72/190, «Проблеми мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим, а також підтверджено невизнання її анексії.
Вказані Постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, Закон України №1207-VII є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у даній справі.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Указом Президента України від 20 серпня 2001 №642/2001 «Про мережу та кількісний склад суддів апеляційних судів» на базі Верховного суду АР Крим утворено апеляційний суд АР Крим з кількісним складом суддів 91 особа та адресою розташування: Україна, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Павленка, 2.
Постановою Верховної Ради України від 8 липня 2005 №2788-IV, громадянка України ОСОБА_5 обрана на посаду судді апеляційного суду АР Крим безстроково (а.с. 22, т.3)
Звільнення ОСОБА_5 з вказаної посади відбулося на підставі Постанови Верховної Ради України від 19 квітня 2016 за №1133-VІІІ, у зв'язку із порушенням нею присяги (а.с 32, т. 3).
Згідно зі ст.9 Закону РФ № 6-ФКЗ від 21.03.2014 до створення на території «Республики Крым» судів РФ, правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття «Республики Крым» до складу РФ. Згідно із пункту 2 вказаної статті громадяни, які заміщають посади суддів, що діють на території Республіки Крим та міста Севастополя, на день прийняття в РФ Республіки Крим і утворення в складів РФ нових суб'єктів, мають переважне право на заміщення посади суддів в судах РФ, що створюються на цих територіях, при наявності у них громадянства РФ, а також за умови їх відповідності іншим вимогам тощо. Конкурсний відбір на заміщення посади здійснюється Вищою кваліфікаційною колегією суддів РФ.
Обставини здійснення обвинуваченою ОСОБА_5 правосуддя від імені РФ на території тимчасово окупованої АР Крим як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Апелляционного суда Республики Крым» без припинення статусу судді апеляційного суду АР Крим відповідно до законів України, знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні рішень «судьи Апелляционного суда Республики Крым», постановлених «суддею» ОСОБА_5 , які розміщувалися на сайті «СудАкт» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 Зокрема: 04.09.2014 нею було постановлено рішення у справі №12-24/2014 у справі за скаргою ОСОБА_8 , якого визнано винуватим у вчинені адміністративного правопорушення, на постанову Симферопольського районного суду Республіки Крим; 18.09.2014 - рішення у справі №12-134/2014 у справі за скаргою ОСОБА_9 , якою визнано винуватим у вчинені адміністративного правопорушення, на постанову Ялтинського міського суду Республіки Крим від 27.08.2014; 30.10.2014 - рішення у справі №12-276/2014 у справі за скаргою ОСОБА_10 , якого визнано винуватим у вчинені адміністративного правопорушення, на постанову Євпаторійського міського суду Республіки Крим від 13.10.2014. Зі змісту даних рішень ОСОБА_5 під час здійснення «правосуддя» керувалася нормами законодавства ФР, зокрема «Кодексом об администартивных правонарушениях РФ», «Постановлением Пленума Верховного Суда РФ от 24.10.2006 № 18» тощо.
Згідно із федеральним законом № 154-ФЗ на окупованій території АР Крим були створені суди РФ, які розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014.
Обставини щодо призначення ОСОБА_5 на посаду «судді суду РФ», який було утворено окупаційною владою РФ на території АР Крим, знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні протоколу огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 та додатків до нього, яким зокрема є акти індивідуальної дії, розміщені на офіційних сайтах РФ за посиланням http://kremlin.ru. (а.с.103-111, т.2). Так, згідно із п. «б» п.2 указу президента РФ від 19 грудня 2014 №786 ОСОБА_5 призначено на посаду судді «Верховного Суду Республики Крым», який у свою чергу був створений на підставі федерального закону № 154-ФЗ.
Обставини здійснення обвинуваченою ОСОБА_5 правосуддя від імені іноземної держави - РФ на території тимчасово окупованої АР Крим як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Верховного суда Республики Крым», без припинення статусу судді апеляційного суду АР Крим відповідно до законів України, знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні протоколу огляду від 25.05.2022 веб-сторінки у мережі Інтернет, а саме сайту «Верховного суда Республики Крым» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 На даній веб-сторінці містилися відомості, згідно яких ОСОБА_5 входила до судової колегії з адміністративних справ зазначеного суду. За наслідками пошуку по сайту також встановлено, що суддею ОСОБА_5 як суддею «Верховного суда Республики Крым» ухвалювалися постанови за наслідками розгляду скарг на рішення судів першої інстанції, зокрема: у справах №21-1251/2021 від 03.11.2021, №№12-7002/2021, 12-680/2021, 21-1194/2021 від 17.11. 2021, № 21-1313/2021 від 24.11.2021, №21-1415/20212, №21-1407/2021 від 08.12.2021, № 33а-11222/2021 від 22.12.2021, № 21-63/2022 від 02.02.2022, №21-374/2022 від 03.02.2022, №33а-1970/2022 від 04.02.2022. Відповідні постанови суду додані до протоколу у виді витягів та досліджені у судовому засіданні (а.с. 130-180). Згідно тексту даних рішень ОСОБА_5 під час здійснення «правосуддя» керувалася норми законодавства ФР, зокрема «Кодексом об администартивных правонарушениях РФ», «Постановлением Пленума Верховного Суда РФ от 24.10.2006 № 18» тощо.
Суд вважає, що за відсутності можливості у сторони обвинувачення витребувати у РФ належним чином засвідчені нормативні акти, зокрема і акти індивідуальної дії щодо призначення ОСОБА_5 на посаду судді незаконно створеного «Верховного Суду Республики Крым», а також постановлені нею рішення (постанови), що пов'язано з розірванням договору про правову допомогу між Україною та РФ, відомості, які здобуті за наслідками дослідження витягів з інтернет-ресурсів, можуть бути визнані судом належними та допустимими, враховуючи також, що сторона захисту їх достовірність не оспорювала.
Відомості про те, що ОСОБА_5 здійснила виїзд з тимчасово окупованої території АР Крим, суду не надані.
Надання прокурором протоколу огляду інтернет-видань від 07.04.2015 в копії, було обґрунтовано останнім як наслідки виділення шляхом копіювання матеріалів даного провадження з іншого кримінального провадження, про що зазначено під час судового розгляду. Суд погоджується з доводами прокурора, що таке оформлення не змінює зміст доказів.
Доводи захисника щодо порушення вимог ст. 263-265 КПК України суд вважає безпідставними, оскільки у даному кримінальному здобуття доказів шляхом зняття інформації з електронних комунікаційних мереж не здійснювалося. Отримання відомостей шляхом огляду відкритих інтернет-ресурсів, не є зняттям інформації з електронних комунікаційних мереж.
Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_5 як «судді» окупаційних органів влади РФ достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу вироку.
Інші подані стороною обвинувачення та досліджені судом документи доказового значення в межах даного провадження не мають. Постанови про визначення підслідності, групи слідчих й прокурорів, про зупинення та відновлення досудового розслідування, оголошення у розшук, продовження строків досудового розслідування тощо містять дані, які доводять належну правову процедуру у даному провадженні.
Що стосується громадянства обвинуваченої ОСОБА_5 .
Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Згідно із положеннями статті 2 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 №2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання. Згідно із статтями 17-19 вказаного Закону громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави. При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, і не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. 18 та 19 Закону №2235-III). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України (ст. 20 Закону №2235-III).
Згідно із ч.4 ст. 5 Закону № 1207-VII, примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
Згідно із ст.4 згаданого вище Закону РФ № 6-ФКЗ з дня прийняття «Республики Крым» до РФ, тобто з 21 березня 2014, автоматично визнавалося громадянство РФ у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим. За ними також залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття «Республики Крым» до РФ. На виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території «Республики Крым» судів РФ, правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували відправляти правосуддя до створення і початку діяльності на території «Республики Крым» судів РФ за умови наявності в них громадянства РФ, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених судах РФ (ч. ч. 2 та 5 ст. 9), які, як вже відомо, розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014.
Отже, з урахуванням встановлених вище фактичних обставин, ОСОБА_5 , здійснюючи з березня 2014 «правосуддя» у «апелляционном суде Республыки Крым РФ» і до створення (початку) діяльності на території АР Крим «судов РФ», фактично отримала за законодавством РФ громадянство останньої, як необхідну умову такої діяльності. Відомостей про те, що вона відмовилася від громадянства України у зазначеному вище порядку, суду не надано.
Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст.2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч.4 ст.5 Закону №1207-VII, дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_5 по теперішній час залишається громадянкою України, незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею як громадянкою України, яка проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ, не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України.
Окрім того, набуття обвинуваченою громадянства РФ, не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянином України.
Суд дослідивши всі обставини даного кримінального провадження, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, проаналізувавши діюче законодавство України, РФ, норми міжнародного гуманітарного права, дійшов таких висновків.
Внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід'ємної частини України - АР Крим, а в подальшому і незаконна анексія цієї території, що є формами триваючої підривної діяльності з боку РФ проти України на шкоду її суверенітетові, територіальної цілісності та незалежності. З метою становлення та зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю України над цією територією, РФ утворила на ній, зокрема, федеральні органи судової системи.
Термін «підривна діяльність» вживається в Деклараціях Генеральної Асамблеї ООН про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 №36/103, Про неприпустимість втручання у внутрішні справи держави, обмеження їх незалежності й суверенітету від 21 грудня 1965 №2131 (ХХ) та інших.
У контексті положень ст. 111 КК України підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
За результатами оцінки доказів суд вважає доведеним поза розумним сумнівом, що громадянка України ОСОБА_5 у період окупації АР Крим і по день звільнення з посади, тобто з 20 лютого 2014 по 19 квітня 2016 (дату звільнення), формально-юридично мала статус судді апеляційного суду АР Крим. Не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді апеляційного суду АР Крим, ОСОБА_5 упродовж березня - грудня 2014 як «суддя» незаконно створеного «апелляционного суда Республики Крым» здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням її у грудні 2014 на посаду «судьи Верховного Суда Республики Крым» прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді РФ, між тим як вказана держава незаконно окупувала та анексувала частину території України - АР Крим. Здійснення ОСОБА_5 за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді (яке зокрема встановлено під час її звільнення із займаної посади), оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а, відтак, надання нею допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та незалежності України.
Доводи захисника про те, що її підзахисна відповідно до положень Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни мала право залишитися на окупованій території та здійснювати правосуддя як суддя, суд вважає необґрунтованим.
Відповідно до ст.54 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, яка ратифікована із застереженнями Указом ПВР УРСР від 03.07.1954, окупаційній державі забороняється змінювати статус посадових осіб чи суддів на окупованих територіях або вживати стосовно них будь-яких заходів примусу, якщо вони утримуватимуться від виконання своїх обов'язків з міркувань совісті.
Згідно із ч.1 ст. 64 вказаної Конвенції кримінальне законодавство окупованої території залишається чинним, за винятком випадків, коли дія його скасовується або призупиняється окупаційною державою, якщо це законодавство становить загрозу безпеці окупаційної держави або є перешкодою виконання цієї Конвенції. Враховуючи згадане вище, та з огляду на необхідність забезпечення ефективного судочинства, суди окупованої території продовжуватимуть виконувати свої функції стосовно розгляду правопорушень, визначених цим законодавством.
Таким чином РФ, як держава, яка окупувала частину території України, не мала права втручатися у порядок здійснення правосуддя українськими судами. Доказів того, що ОСОБА_5 , будучи суддею апеляційного суду АР Крим після окупації півострова вчиняла дії, яки б свідчили, що вона утримується від виконання своїх обов'язків з міркувань совісті, суду не надано.
Що стосується періоду незаконної діяльності ОСОБА_5 як «судьи апелляционного суда Республики Крым» упродовж березня-квітня 2014, який ставиться у провину обвинуваченій згідно обвинувального акту, однак не доводиться відповідними «судовими рішеннями», ухваленими за її участі у вказаний період, то суд з цього приводу бере до уваги прямі приписи ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ, юрисдикцію якого для себе визнала ОСОБА_5 , відповідно до якого починаючи з 21 березня 2014 року, тобто дати, з якої за законодавством РФ «Республика Крым» вважається прийнятою до РФ, застосування російського законодавства на анексованій території АР Крим було безапеляційним та обов'язковим, чим і керувалася ОСОБА_5 з огляду на її подальшу «кар'єру» в системі правосуддя РФ. Відтак, обвинувачення і в цій частині суд вважає доведеним.
Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_5 для усвідомлення нею фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об'єктивними даними про її кваліфікаційний рівень підготовки як судді України, який дозволяв їй здійснювати тривалий час правосуддя в суді апеляційної інстанції з функціями контролю за законністю рішень судів першої інстанції.
Використання ОСОБА_5 під час здійснення такого «правосуддя» від імені РФ матеріально-технічної бази апеляційного суду АР Крим, її власних теоретичних знань і практичних навичок, підтверджується даними досліджених вище «постанов» тощо.
На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_5 з надання нею допомоги РФ в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та незалежності України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку.
Між тим, інкриміновані згідно обвинувального акту ОСОБА_5 діяння з надання допомоги представникам іноземної держави (РФ), є недоведеними. Керуючись правилами ч.3 ст. 337 КПК України, суд виключає з доведеного обвинувачення причетність ОСОБА_5 щодо надання допомоги представникам іноземної держави (РФ), оскільки таких конкретних фактів не встановлено, протиправна діяльність обвинуваченої, яка спрямована на вчинення державної зради, охоплюється наданням нею допомоги іноземній держави (РФ) в цілому.
Діяння, які інкриміновані ОСОБА_5 , остання вчиняла протягом певного періоду часу (триваючий злочин). Між тим, враховуючи вимоги ч.1 ст. 337 КПК України, яка встановлює межі судового розгляду, який визначається пред'явленим обвинуваченням, враховуючи дані обвинувального акту, суд вважає останнім днем триваючого правопорушення 08.12.2021, коли ОСОБА_5 ухвалила постанову у справі № 21-1415/2021 за скаргою ОСОБА_11 на рішення Ленінського районного суду від 25.10.2021.
Отже, дії ОСОБА_5 , яка будучи громадянкою України, умисно у період у березня 2014 по 08.12.2021 забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, суд кваліфікує за ч. 1 ст. 111 КК України як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Мотив вчиненого судом не встановлені, але вони не впливають на кваліфікацію.
При призначенні обвинуваченій покарання суд згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який з урахуванням санкції ч.1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, її ставлення до вчиненого, яка свідомо, розірвавши всі правові стосунки з державою, яка надала їй право діяти від її імені, більш того, особистим прикладом як суддя суду апеляційної інстанції, до повноважень якої входило формувати правозастосовну практику судів нижчої інстанції на всій території АР Крим, вплинула на прийняття рішення зрадити Україні іншими менш досвідченими суддями, а також дані про її особу, яка раніше не судима, компрометуючі дані щодо неї відсутні. Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_5 не встановлено. Водночас, в контексті тяжкості вчиненого обвинуваченою злочину, суд бере до уваги і загальну обстановку на території АР Крим, в якій вимушено опинилися громадяни України внаслідок збройної агресії з боку РФ, швидкоплинність за якої відбулася повна окупацію цієї території України та подальша незаконна анексія іноземною державою.
Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, суд вважає за доцільне призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 та № 1689-VII від 07 жовтня 2014), оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нового злочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07жовтня 2014) конфіскація майна встановлюється не тільки за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також і за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості. Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченої, яка у певний період на час вчинення злочину мала статус носія судової влади, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченій додаткове покарання у виді конфіскації всього належного їй майна.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст.323, ст. 368, 373-376 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 111 КК України, та призначити їй покарання (в редакції Законів України №1183-VII від 08 квітня 2014 та №1689-VII від 07 жовтня 2014) у виді позбавлення волі строком на 12 (Дванадцять) років з конфіскацією всього належного їй майна.
Початок строку відбування покарання рахувати ОСОБА_5 з дня її затримання під час приведення вироку до виконання.
Заходи забезпечення кримінального провадження залишити без зміни.
Речові докази після набрання вироком законної сили залишити зберігати в матеріалах судового провадження.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених статтею 395 КПК України, до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Копія вироку, яка підлягає врученню обвинуваченій, вручається захиснику, а інформація про вирок суду опубліковується у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
Судді:
______________ _______________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3