Іменем України
31 жовтня 2023 року м. Кропивницький
справа № 404/1066/22
провадження № 22-ц/4809/880/23
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,
за участю секретаря судового засідання Савченко Н. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Мохонько В. В.) від 18 квітня 2023 року,
Короткий зміст позовних вимог
15 лютого 2022 року ОСОБА_1 пред'явила позов до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні належним їм на праві спільної часткової власності житловим будинком.
Позов обґрунтовано такими обставинами:
- ОСОБА_1 і ОСОБА_3 за правом спільної часткової власності належить будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Частка у праві власності на майно позивача становить 1/3, а відповідача - 2/3;
- ОСОБА_3 не визнає право ОСОБА_1 на їх спільне майно, на неодноразові пропозиції встановити порядок користування їх майном категорично відмовляється;
-Відповідач та її чоловік створюють позивачу перешкоди у користуванні будинком та господарських споруд, змінили замки на хвіртці, вхідних дверях у будинку та господарських спорудах, не допускають позивача до його майна, погрожують, мотивуючи свої дії тим, що відповідачу належить більша частка у майні;
-неодноразові звернення позивача до поліції не вплинули на позицію та поведінку відповідача, спір між ними не вирішено;
-правовою підставою свого позову позивач зазначив норми ст. 41 Конституції України, ст. 386, ст. 391 ЦК України.
Тож позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні власністю, а саме 1/3 частиною житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що позивач не довела обставини, на які вона посилається як на підставу своєї вимоги, а саме, що відповідачка чинить їй фізичні перешкоди у доступі до домоволодіння, яке належить сторонам на праві спільної часткової власності.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Позивачка ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 квітня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на незаконність і необґрунтованість рішення суду через неправильність встановлення судом обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки доказів.
Зокрема, на думку апелянта, суд не врахував, що позивач іншого житла не має, а через дії відповідача вимушений тимчасово проживати деінде. Відповідач підтвердив існування між ними спору, що спонукало позивача вимушено неодноразово звертатися до поліції. Суд не дав критичної оцінки показанням свідка, які не співпадають з поясненнями відповідача.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
Від відповідача ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому вона висловила незгоду з доводами позивача, просить вимогами апеляційної скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, бо, на її думку, суд повно і правильно встановив обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Вказує, що успадкувавши право на часту у будинку її сестра ОСОБА_1 понад двадцять років не отримував свідоцтво про право на спадщину, не приймала участі в утриманні будинку, сплаті комунальних послуг, періодично не проживала у будинку, не приймала участі у похованні їх матері й через все це між ними постійно виникали суперечки. Однак вона ніколи не перешкоджала позивачу користуватися будинком. Позивач має власний комплект ключів для доступу до їх спільної власності. Надані позивачем докази не підтверджують обставини, якими обґрунтовано позовну вимогу.
Позиції сторін, висловлені у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції
Апелянт ОСОБА_4 та її представник - адвокат Реброва Лариса Геннадіївна підтримали апеляційну скаргу, надали пояснення стосовно обставин справи.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник - адвокат Язан Наталія Сергіївна вимог апелянта не визнали, просили залишити їх без задоволення, надали пояснення стосовно обставин справи.
Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини
Житловий будинок загальною площею 59,5 кв.м з господарсько-побутовими будівлями (сарай, погріб, літня кухня. Убиральня, літній душ, колонка, огорожа, вимощення), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2549164935040, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , частка у праві власності якої становить 1/3, і ОСОБА_3 , частка у праві власності якої становить 2/3.
Між сторонами по справі існують неприязні стосунки, які виникли через відсутності між ними домовленості про порядок користування їх спільним майном та його утримання.
Згідно з листом Управління патрульної поліції в Кіровоградській області від 27 січня 2022 року у період з травня 2021 року по січень 2022 року працівники патрульної поліції неодноразово здійснювали реагування на звернення ОСОБА_1 на скорочений номер екстреного виклику «102» за адресою виклику: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає, а тому вимоги поданої позивачем апеляційної скарги підлягають задоволенню.
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Застосовні до правовідносин сторін норми права та їх джерела
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21 Конституції України).
Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст. 41 Конституції України).
Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47 Конституції України).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).
Власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
За приписами ч. 1 - 5. ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (ч. 1 ст. 358 ЦК України).
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (ч. 2 ст. 358 ЦК України).
Права громадян, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, на користування цим майном для особистого проживання і проживання членів їх сімей, а також гарантії від вилучення чи позбавлення права користування передбачені ст.. 383 ЦК України та ст. 9, ст. 150, ст. 156 ЖК України.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Оцінка аргументів сторін по справі та висновків суду першої інстанції
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач звернувся до суду за захистом свого права користування житловим будинком, що є у його та відповідача спільній частковій власності, стверджуючи, що відповідач чинить йому перешкоди в реалізації такого права.
Аналізуючи зміст зазначених вище норма матеріального права, колегія суддів апеляційного суду виснує, що власник, у тому числі співвласник житлового будинку, має право безперешкодно користуватися своїм майном, а якщо реалізації такого права будь-ким, зокрема іншим співвласником, та у будь-який спосіб чиняться перешкоди, він має право вимагати усунення таких перешкод у судовому порядку.
При цьому визначальним є наявність у позивача права власності та встановлення судом перешкод у користуванні позивачем своєю власністю.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законодавстві України право на судовий захист власності передбачає можливість звернення власником до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України)
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Докази у справі мають відповідати встановленим у ст. 77 - 80 ЦПК України стандартам належності, допустимості, достовірності та достатності.
Водночас ст. 82 ЦПК України визначено підстави звільнення від доказування.
Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував щодо необхідності застосування стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку сторона стверджує, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Верховний Суд підкреслив, що такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натоміть, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей» […] Суд повинен вирішити, чи з'являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, суд першої інстанції констатував відсутність доказів стверджувального позивачкою порушення її права. При цьому суд вказав, що жоден і з доказів не дає можливості встановити істинність існування стверджувальних позивачем перешкод у доступі до їх з відповідачем спільного житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, а саме самовільної зміни відповідачем замків на хвіртці та всіх вхідних дверях до будинку й приналежних до нього будівель.
Колегія суддів не погоджується з оцінкою доказів, яку здійснив місцевий суд, а також вважає, що місцевий суд неповно з'ясував обставини, якими позивач обґрунтовував свій позов.
Суд не звернув увагу, що в обґрунтування позову позивач посилався не лише на заміну відповідачем замків на хвіртці та дверях до будинку, а й на те, що відповідач не визнає право позивача на користування їх спільним майном, відмовляється від встановити порядок користування цим майном, регулярно перешкоджає користуванню ним через що між ними виникають суперечки, що потребувало втручання поліції.
Тобто, позивачка посилалася на створення відповідачем не лише фізичних, а й психологічних перешкод у користуванні їх спільним майном.
Місцевий суд обмежив дослідження обставин справи лише перевіркою доводів позивача про створення відповідачем фізичних перешкод у доступі до спірного майна (самовільної заміни запірних пристроїв), але зовсім не перевірив інші заявлені підстави позову, а саме: психологічний тиск з буку відповідача, який викликав у позивача невпевненість щодо своїх прав та можливості вільної реалізації їх, острах, що змусило позивача покидати житло на деякий час.
Водночас відповідач визнав в суді, що між ним і відповідачем не існує домовленості про користування нерухомим майном, що є їхньою спільною частковою власністю, а також відсутня домовленість про розподіл витрат на його утримання. У зв'язку із цим між ними неодноразово виникали суперечки і сварки (відзив на позовну заяву, а. с. 62 - 66).
Підтвердженням того, що ці суперечки були регулярними і сприймалися позивачкою як реальна загроза її правам та перешкода в їх вільній реалізації вказує те, що впродовж нетривалого періоду, з травня 2021 року по січень 2022 року, вона дев'ять разів зверталася до за скороченим номером екстреного виклику поліції «102» за адресою місця свого простійного проживання: АДРЕСА_1 (а. с. 5).
Факти виклику позивачкою поліції визнані відповідачем.
Суд першої інстанції вказав, що лист Управління патрульної поліції в Кіровоградській області від 27.01.2022 року (а. с. 5) містить лише інформацію про те, що у період з травня 2021 по січень 2022 років працівники патрульної поліції неодноразово здійснювали реагування на звернення ОСОБА_1 на скорочений номер екстреного виклику «102» за адресою виклику: АДРЕСА_1 , але суд вважав, що підстави для таких викликів є невідомими.
Однак з такою оцінкою суду погодитися неможна, ба суд не врахував, що жодна із сторін по справі не повідомила йому про наявність між ними інших конфліктів, чим той, який виник і існує стосовно їх спільного майна.
Місцевий суд також не звернув уваги, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 є єдиним власним житлом позивача де зареєстроване її місце проживання.
При цьому позивач має інвалідність з дитинства ІІ групи (а. с. 3), обмеження опорно-рухового апарату, а тому збереження свого права проживати у власному житлі для неї має вкрай істотне значення.
Місце проживання відповідача зареєстроване за іншою адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання (а. с. 9 на звороті). Натомість фактично відповідач проживає у спільному з позивачем будинку за адресою: АДРЕСА_1 , про що стверджували обидві сторони у справі.
Право відповідача обирати місце свого проживання, а також вільно користуватися своїм майном. Зокрема тим, яке належить йому та позивача на праві спільної часткової власності, ніким не заперечується.
Проте згідно з положеннями ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, тобто добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів інших учасників правовідношення в яке вступає особа.
Отже, законодавець, навівши у тексті Кодексу зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що визнане сторонами по справі існування між ними спору щодо спільного володіння і користування їх майном, виникнення між ними сварок щодо цього, неефективні неодноразові звернення позивача до поліції могло викликати невпевненість позивача щодо своїх прав та здатність реалізувати й відстояти їх.
Крім того, також саме по собі звернення позивача до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю й заперечення відповідачів щодо його задоволення, свідчить про наявність у позивача перешкод у користуванні спільним майном, які створив відповідач.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21, обставини якої є подібними.
Колегія суддів вважає, що власник може мати різні перешкоди у вільному користуванні своїм майном, зокрема фізичні або психологічні, а згідно з ст. 391 ЦК України він має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійснені свого права від особи, яка такі перешкоди йому чинить.
Покладення місцевим судом в основу свого рішення показання свідка ОСОБА_5 , яка стверджувала, що відповідач ніколи не перешкоджав позивачці доступі і користуванні її майном, вказує на порушення судом норм процесуального права щодо обсягу досліджуваних обставин справи та оцінки взаємозв'язку доказів у їх сукупності. До того ж показаннями світка не може підтверджуватися та обставина, що відповідач не змінював замки на всіх входах до їх з позивачем спільного нерухомого майна.
Крім того, місцевий суд не звернув увагу, що позивач просив суд не лише про захист його права власності на майно, а й захисту права на житло, яке для нього є єдиним.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів з яких суд виходив при вирішенні спору.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
У справі, що переглядається в апеляційному порядку, місцевий суд не перевірив всі підстави позову та не дав належної оцінки поясненням сторін по справі, визнаним ними обставинам, які не підлягають доказуванню, а також наданим доказам.
Внаслідок цього суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно визначив правовідносини сторін та позбавив себе можливості вирішити спір відповідно до закону.
З огляду на це оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. який є обґрунтованим та доведеним.
Про судові витрати
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з п.п. «в» ч. 4 ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач ОСОБА_1 від сплати судового збору звільнена на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Суд апеляційної інстанції її позов задовольняє, а тому судовий збір підлягає стягненню в дохід держави з відповідача, а саме: за подання до суду першої інстанції позовної заяви в сумі 992,40 грн та за подання до суду апеляційної скарги в сумі 1488,60 грн, всього 2481,00 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 квітня 2023 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 , зобов'язавши ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) забезпечити безперешкодний доступ ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до цього домоволодіння.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 2481,00 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.
Повний текст цієї постанови складено 24 листопада 2023 року.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: С. М. Єгорова
О. І. Чельник