Справа № 634/876/23
Провадження № 2/634/148/23
Категорія 69
28.11.2023 року
Сахновщинський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді - Зимовського О.С.,
за участю секретаря судового засідання - Лісняк С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Сахновщина Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів на утримання батька,
встановив:
11 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просив стягнути зі ОСОБА_2 аліменти на його утримання, як непрацездатного батька, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позову та до його смерті.
В обґрунтування позову посилався на те, що з 1999 року він проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 . Від спільного проживання в них народилася донька ОСОБА_4 19 серпня 2022 року донька уклала шлюб та після реєстрації шлюбу їй присвоєно прізвище - ОСОБА_2 .Позивачу 64 роки, за станом здоров'я я він не може працювати та є інвалідом II групи з 19 квітня 2023 року, пенсіонер. Отримує пенсію по інвалідності, яка становить 2716 грн. 66 коп. Інших джерел доходів, окрім пенсії, не має. Останні два роки тяжко хворіє, у зв'язку з чим доводиться купувати багато ліків, тому його матеріальне становище є вкрай важким. Його донька: ОСОБА_2 , працює, і з її слів вона має доходи. Йому ж вона ніякої матеріальної допомоги добровільно не надає. Її сім'я складається із двох осіб: вона та чоловік, які працюють. Відповідач ніяких утриманців не має, аліменти нікому не платить, і в неї є можливість надавати йому матеріальну допомогу. В зв'язку з викладеним позивач просить стягнути з відповідача аліменти на його утримання.
Ухвалою Сахновщинського районного суду Харківської області від 18.09.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та призначено судове засідання для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Лавров В.В. не з'явилися. Представником позивача подано заяву в якій просив справу розглядати без участі позивача та його представника. Позовні вимоги підтримують у повному обсязі. У разі неявки відповідача просили ухвалити заочне рішення.
Відповідач, у судове засідання не з'явилася. Судом було встановлено, що відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою направлялися судові повістки, але вони повернулася до суду з відміткою поштового відправлення «адресат відсутній за вказаною адресою». Також судові повітки направлялися за адресою вказаною в позовній заяві, але вони також повернулися до суду з відміткою поштового відправлення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином суд вважає, що відповідач була повідомлена про час та місце судового засідання.
Враховуючи, що сторони до суду не прибули, в матеріалах справи мається достатня кількість доказів для вирішення справи по суті, суд відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України вважає за доцільне ухвалити рішення без участі сторін по справі та без фіксації процесу за допомогою технічного засобу.
Згідно зі ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Ухвалою Сахновщинського районного суду Харківської області від 28.11.2023 року прийнято рішення про проведення заочного розгляду даної справи.
Суд, на підставі ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача і наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим ухвалити заочне рішення.
Дослідивши доводи позовної заяви, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
11 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просив стягнути зі ОСОБА_2 аліменти на його утримання, як непрацездатного батька, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позову та до його смерті.
Відповідно до копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_3 .
Згідно копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу від 13.08.2023 року №00040969654, 19 серпня 2022 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклала шлюб, який зареєстровано Коломийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франковської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ). Після реєстрації шлюбу їй присвоєно прізвище ОСОБА_2 .
Згідно довідки Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області від 15.08.2023 року №778 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.
Відповідно до ч.1 ст. 203 СК України, дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Як роз'яснено у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним.
Право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.
Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, що передбачено ч. 1 ст. 204 СК України.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо.
Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: походження будь-яких обставин, які свідчать про необхідність дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зав'язків (зокрема, усиновлення); непрацездатність матері, батька; потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов.
Відповідно до ст. 46 Конституції України кожному громадянину України держава має забезпечити рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно діючого законодавства, держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією по інвалідності, державною допомогою, тощо.
Право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що позивач по справі ОСОБА_1 є батьком відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про народження відповідача.
Судом встановлено, що відповідно до копії довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААВ №685948 ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи з приводу загального захворювання з 19.04.2023 року .
Згідно копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є пенсіонером та йому визначено вид пенсії за віком, 2 гр., загальне захворювання.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Отже, суд погоджується із тим, що позивач ОСОБА_1 у правовому розумінні є непрацездатною особою в силу свого віку та стану здоров'я, отримує пенсію, оскільки такий висновок відповідає вимогам закону.
Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження (ч. 3 ст. 4 вказаного Закону).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2023 встановлено в розмірі 2093 гривень.
Згідно копії довідки про доходи №6036 000 2235 1069 ОСОБА_1 отримав пенсію за період з 01.02.2023 року по 31.07.2023 року в сумі 16300 грн, з яких у лютому 2023 року в розмірі 2500 грн., у березні, квітні, травні, червні та липня по 2760 грн.
Таким чином розмір пенсії, яку отримує позивач перевищує прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
Також зі змісту позовної заяви вбачається, що витрати позивача складаються з витрат на придбання ліків.
Однак доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 лікується та перебуває під наглядом лікаря, а також те, що його стан вимагає постійного прийому ліків позивачем не надано.
Отже, доказів про розмір та вид витрат, які щомісячно несе позивач на зазначені в позовній заяві потреби, ним не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
За таких обставин, аналізуючи досліджені під час розгляду справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не було надано суду належних та достовірних доказів, в розумінні ЦПК України, на підтвердження того, що розмір його щомісячних витрат перевищує розмір отримуваних ним доходів та що він потребує додаткових коштів на своє утримання з боку відповідача.
Факт непрацездатності ОСОБА_1 та отримання ним пенсійних виплат у незначній, на його думку, сумі, не є підставою для стягнення аліментів на його утримання.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення аліментів на утримання батька не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, вони в такому вигляді не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного та сімейного законодавства України, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено статтями 77 - 80 ЦПК України, що свідчить про недоведеність позовних вимог, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 6 статті 141 ЦПК України встановлено, що в разі, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а рішення ухвалено не на користь позивача, судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 10, 11, 13, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280, 354 ЦПК України, суд -
ухвалив:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів на утримання батька - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте Сахновщинським районним судом Харківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд- якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя: