Справа № 953/23006/21
н/п 2/953/1142/23
15 листопада 2023 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
судді - Єфіменко Н.В.
за участі секретаря - Лущан В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг, -
встановив:
До Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 04.07.2019 у сумі 14 677, 75 грн. та судового збору у сумі 2270 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовну вимогу позивач посилається на те, що 04.07.2019р. між ним та відповідачем укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого останній отримав кредит у виді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку, зобов'язання по поверненню якого належним чином не виконував, у зв'язку з чим він вимушений звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав.
До судового засідання, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, сторони не з'явились, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за своєю відсутністю, відповідач - причину неявки суду не повідомив.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Клопотань про відкладення від учасників справи не надходило, підстав передбачених ст. 223 ЦПК України для відкладено справи судом не встановлено.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи, належне повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання, відсутність клопотань про відкладення судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини:
Судом встановлено, що 04.07.2019 відповідачем підписано анкету-заяву, відповідно до умов якої останній погодився з тим, що ця анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, укладання якого він підтверджує і зобов'язується виконувати його умови. Підписанням цього договору підтвердив, що із вищевказаними банківськими документами ознайомився та отримав їх примірники у мобільному додатку, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.
Просив вважати наведений зразок його власноручного підпису або його аналоги (у тому числі його електронний підпис) обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті у банку.
Засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним його відкритим ключом, яка буде використовуватися для накладеного удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку з метою засвідчення ним дій згідно з договором.
Також визначив, що удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях.
Підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися ним та/або банком з використанням електронного/удосконаленого електронного підпису.
Позивач зазначає, що станом на 14.09.2021 виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 14677, 75 грн.
Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Так, електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає,що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Аналогічні за змістом висновки, викладені у численних постановах Верховного суду, зокрема постанові від 12 січня 2021 по справі № 524/5556/19, від 09 вересня 2020 року по справі 732/670/19, від 23 березня 2020 року по справі 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року по справі 127/33824/19 тощо.
Таким чином суд вважає, що вказаний кредитний договір, який укладений в електронній формі, відповідає вимогам Закону і доводить факт існування волевиявлення сторін на його укладання, оскільки форма та порядок укладання договору відбулось саме у змішаній формі - підписання позичальником заяви-анкети шляхом засвідчення генерацією ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, який в подальшому також буде використовуватися для накладеного удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Зазначені дії свідчать про укладання електронного договору у спрощеній формі (не у вигляді окремого документу).
В той же час, саме по собі звернення відповідача до банку із заявою про надання кредиту, погодження між сторонами умов кредитування та підписання кредитного договору не є доказом фактичного отримання позичальником кредитних коштів.
При цьому, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.
Разом із тим, суд зауважує, що АТ «Універсал Банк» не надало доказів на підтвердження відкриття відповідачу банківського рахунку, видачі йому кредитної картки із зазначенням її реквізитів, доказів зарахування кредитних коштів, а також розміру заборгованості відповідача за тілом кредиту.
Також позивачем не надано до суду виписки по даному рахунку, або будь-яких інших доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача.
Суд зазначає, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є саме первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.
В той же час, відповідна виписка по картковому рахунку відповідача разом із матеріалами позовної заяви чи безпосередньо під час розгляду справи судом позивачем надано не було.
Разом із тим, суд зазначає, що обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин.
У своїй позовній заяві до суду АТ «Універсал Банк» просив розглянути справу у його відсутність, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа №755/18920/18, провадження №61-17205ск19.
Посилання банку на розрахунок заборгованості за договором як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованим, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом банку та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалася кредитна картка, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору Monobank від 04.07.2019, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа № 219/1704/17, провадження № 61-1211св19.
У зв'язку із не доведенням позивачем факту видачі відповідачу кредитних коштів, зокрема шляхом встановлення на картковий рахунок кредитного ліміту, фактичного користування відповідачем кредитними коштами, підстави стягнення на користь банку заборгованості за тілом кредиту відсутні, а тому суд відмовляю в задоволенні позову.
Відповідно до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 268, 272, 273-276 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні позовних вимог «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг - відмовити.
Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Акціонерне товариство «Універсал банк» (код ЄДРПОУ 21133352, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Повний текст судового рішення виготовлено 15.11.2023.
Суддя Н.В. Єфіменко