25.10.23
Справа №522/10358/22
Провадження №2/522/2031/23
25 жовтня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Свяченої Ю.Б.,
при секретарі судового засідання Прусс О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-
До Приморського районного суду м. Одеси 11.08.2022 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , в подальшому прізвище відповідача було змінено на ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували у шлюбі з 27.02.2018 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Одеської міської ради, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис №306 від 27.02.2018 року та видано Свідоцтво про шлюб НОМЕР_1 .
Станом на час розгляду даної справи сторони підтверджують, що шлюб між ними розірвано за власною згодою та на даний час існує лише спільне сумісне майно яке перебуває у ОСОБА_2 , щодо зазначеного майна необхідно вирішити питання про його поділ.
Після розлучення позивач і відповідач не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна. Позивач просить суд стягнути з позивачки компенсацію половини ринкової вартості автомобіля Volkswagen Passat, 2013 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_2 .
Право власності на автомобіль Volkswagen Passat, 2013 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_2 зареєстровано за ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3
Позивачем надано висновок судової автотоварознавчої експертизи №144-21 від 28.07.2021 року, відповідно до якого ринкова вартість автомобіля Volkswagen Passat, 2013 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_2 становить 257 204, 20 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2022 року позов залишено без руху та надано час для усунення недоліків.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.11.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
30.12.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого Відповідач не погоджується з позовом та вважає, що автомобіль хочь і придбаний за час перебування у шлюбі однак є особистою приватною власністю Відповідача оскільки остання придбала зазначений автомобіль за 131 692 грн.09 коп. які остання взяла у борг у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 що підтверджується розписками від 16.05.2019 та 15.05.2019 років, враховуючи зазначене просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Також Відповідачем було подано суду звіт №0708 від 07.08.2023 року про оцінку автомобіля Volkswagen Passat, 2013 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_2 відповідно до якого ринкова вартість автомобіля станом на 10.01.2022 року складає 208 038 грн. 60 коп.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27.07.2023 року задоволено клопотання відповідача про заміну прізвища та замінено прізвище відповідача з ОСОБА_8 на ОСОБА_9
Судовий розгляд здійснюється без підготовчого судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження.
У судові засідання 25.10.2023 року з'явились представник позивача та представник відповідача, позивач позовну заяву підтримав у повному обсязі, просив задовольнити, відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та заслухавши свідків, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували у шлюбі з 27.02.2018 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Одеської міської ради, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис №306 від 27.02.2018 року та видано Свідоцтво про шлюб НОМЕР_1
Під час шлюбу ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу було придбано автомобіля Volkswagen Passat, 2013 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_2 та здійснено його державну реєстрацію у відповідному сервісному центрі.
Жоден з подружжя не працював та не мав офіційних джерел доходу, в судовому засіданні сторони підтвердили, що допомагали батькам по роботі та були у них на утриманні.
Суд неприймає до уваги заяви відповідача, що кошти на автомобіль вона взяла в борг без відома чоловіка на автомобіль, як в подальшому вбачається зазначений автомобіль вони експлуатували та обслуговували його разом, що свідчить про спільний побут, у заяви позивачки суд оцінює як намір уникнути поділу майна.
Суд бере за основу вартість спірного автомобіля станом на дату потання позовної заяви, що підтверджується звітом №0708 від 07.08.2023 року про оцінку автомобіля Volkswagen Passat, 2013 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_2 відповідно до якого ринкова вартість автомобіля станом на 10.01.2022 року складає 208 038 грн. 60 коп
Часинами 1 і 3 ст. 348 ЦК України встановлено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Отже, вказаною нормою права та нормами статті 60 Сімейного Кодексу України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. При цьому, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Положеннями ч. 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором або рішенням суду (ст. 70 СК України, ст. 372 ЦК України).
Відповідно до положень п. п. 22 і 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" N 11 від 21 грудня 2007 року, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності. Пунктом 24 визначено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що в матеріалах цивільної справи відсутні та судом не встановлено будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірне майно було придбано Відповідачем за власні кошти і є її особистою приватною власністю.
Тобто суд зазначає, що Відповідачем не доведені обґрунтовані підстави та відсутні підтверджуючі докази для визнання права особистої власності на майно та відповідно до частин першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У зв'язку із вищевикладеним вказаний автомобіль, який придбано сторонами у період перебування у шлюбі, є їх спільною сумісною власністю, тому підлягає поділу між сторонами по справі у рівних частках.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статей 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторони. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У відповідності до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії").
За викладених обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя підлягають частковому задоволенню.
Згідно із статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 10, 49, 76, 77- 81, 89, 141, 177, 209, 210, 223, 247, 265, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію поділу спільного майна вартості автомобіля Volkswagen Passat, 2013 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_2 у розмірі 104 019 грн. 30 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 284 (тисяча двісті вісімдесят чотири) гривні 02 коп та судовий збір за подання забезпечення позову у розмірі 496 грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Ю.Б. Свячена