Справа № 504/1579/23
Провадження № 2/504/1506/23
06.10.2023смт.Доброслав
Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді - Барвенко В.К.,
секретаря - Завади Ю.А., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, в спрощеному порядку, матеріали цивільної справи за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) до ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнення судового збору, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, яким просить стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.08.2014 року у розмірі 31104,33 грн. та судовий збір у розмірі 2684,00 грн., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.
Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 квітня 2023 року відкрито спрощене провадження з повідомленням сторін по справі в судовому засіданні.
В судове засіданні відповідач не з'явилась, повідомлена про дату, час та місце його проведення, надала листа про відкладення розгляду справи за сімейними обставинами.
Суд вважає, що заявниця мала можливість скористатись системою ЕСІТС та прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проте такою можливістю не скористалась.
Крім того, заявниця не надала власної позиції з приводу заявлених позовних вимог.
Справа слухається в спрощеному порядку за наявними у справі доказами.
Таким чином суд не знайшов підстав для відкладення розгляду справи по суті.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, однак у клопотанні доданому до позову зазначив, що позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити, у разі неявки відповідача просить постановити заочне рішення по справі, та розглянути справу у відсутності позивача.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
При цьому, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав:
Судом встановлено, що 13.08.2014 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою про укладення договору, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послугу ПриватБанку ОСОБА_1 підтвердила, що підписані нею заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послугу ПриватБанку, Тарифами складає між нею і банком договір про надання банківських послуг.
Із заяви, підписаної відповідачем, вбачається, що вона ознайомилась та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку.
Процентна ставка в анкеті-заяві не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Інших умов договору вказана заява не містить.
На підтвердження позовних вимог суду надано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».
Згідно з розрахунком заборгованості за договором кредиту за станом на 23.02.2023 року встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 становить 31104,33 грн, із яких: 27080,45 грн - заборгованість за кредитом, 4023,88 грн. - заборгованість за простроченими процентами.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано Заяву відповідача, яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; копію паспорту споживчого кредиту; копію паспорта відповідача; відомості з ЄДРПОУ; копії банківської ліцензії та витягу з Статуту.
З вказаної заяви відповідача ОСОБА_1 вбачається, що в заяві, підписаній сторонами, не визначено розмір процентної ставки за користування кредитними коштами.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних в позовній заяві обставин.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті (https://privatbank.ua), як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, зокрема: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді цієї справи.
Суд вважає, що в цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (13.08.2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20.04.2023 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Таким чином, суд вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов, які надав банк, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) і підстав від її відступу суд не вбачає.
При ухваленні рішення, суд враховує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві, яка безпосередньо підписана позичальником.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Суд зазначає про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Таким чином, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено факту укладення кредитного договору, на умовах зазначених в позовній заяві.
Щодо доводів позивача про необхідність стягнення процентів за користування кредитом, оскільки відповідач погодив умови кредитного договору від 13 серпня 2014 року, зокрема щодо процентної ставки, щомісячних платежів та строку їх внесення, оскільки підписав паспорт споживчого кредитування, суд виходить з наступного:
Позивач вказує, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем.
Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.
Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності.
У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).
Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту.
Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі.
Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів).
Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця.
Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту.
Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20), при цьому відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, який викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), на яку, як на підставу касаційного оскарження, посилався заявник, а також від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, на підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми заборгованості по тілу кредиту - 27080,45 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, так як частково обґрунтовані та доведені.
Одночасно, суд зазначає, що позивач з позовними вимогами про стягнення з відповідача суми заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України, до суду не звертався.
Розподіл судових витрат:
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: уразі задоволення позову -на відповідача; уразі відмовив позові-на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позову позивач сплатив 2684,00 грн. судового збору (платіжне доручення від 10.04.2023 року).
Ціна позову становила при його поданні 31104,33 грн.
Задоволені вимоги позову становлять 27080,45 грн. (тіло кредиту).
Тобто задоволено 87,06 відсотка ціни позову.
Таким чином з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 2336,69 грн.
Решту судового збору слід віднести на рахунок позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 76-83, 141, 158, 263-265, 273, 280-289, 354-355 ЦПК України ст.ст. 16, 526, 530, 536, 611, 612, 634, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.08.2014 року у розмірі 27080,45 грн.
В задоволенні решти позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2336,69 грн.
Решту судового збору віднести на рахунок позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.К. Барвенко