Справа № 761/25167/19
Провадження № 2/761/142/2023
09 листопада 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Харечко О.В.
за участі:
представника позивача: ОСОБА_5
представника відповідача 1: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним; застосування наслідків недійсності правочину,
В червні 2019р. позивач ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів: ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач 1), ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач 2), в якому просив суд:
- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №1631507380000, укладений між відповідачами 1, 2, посвідчений Пшеничною В.Р., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №300 (далі по тексту - вимога № 1);
- застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді скасування запису № 31956020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності за відповідачкою 2 на зазначену вище квартиру, здійснену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43706836 від 11 червня 2019р. 17:07:28, приватний нотаріус Пшенична В.Р., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ (далі по тексту - вимога № 2).
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він познайомився з відповідачкою 1, яка запропонувала йому інвестиційну пропозицію, щодо придбання на ім'я позивача квартири в Україні, з подальшою можливістю здачі її в оренду та отримання прибутку, при цьому відповідачка 1 брала на себе зобов'язання щодо представництва позивача. 27 липня 2018р. позивачем було здійснено банківський переказ коштів у сумі 65000,0 дол. США на рахунок відповідачки 1. В квітні 2019р. позивач дізнався з Державного реєстру речових прав, що відповідачкою 1 була придбана вищезазначена квартира, проте зареєстроване право власності на цю квартиру не за позивачем, а за відповідачкою 1.
30 квітня 2019р. позивач звернувся, як приватна особа до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідачки 1 про стягнення грошових коштів, в порядку ст. 1212 ЦК України.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2019р. було відкрито провадження у справі №202/2965/19.
28 травня 2019р. позивачем в позасудовому порядку було надіслано відповідачці 1 письмову вимогу щодо повернення коштів.
11 червня 2019р. відповідачка 1 уклала зі своєю матір'ю - відповідачем 2, договір дарування квартири АДРЕСА_1 .
На думку позивача, зазначений правочин було укладено відповідачкою 1 з відповідачкою 2, з метою зловживання правами, не добросовісно, з метою ухилення в майбутнього виконувати свої зобов'язання з повернення безпідставно отриманих від позивача грошових коштів, та неможливості при примусовому виконанні рішення суду про стягнення відповідних сум, звернути стягнення на цю квартиру, як майно боржника.
Таким чином, сторона позивача вважає, що оспорюваний договір є фраудаторним, оскільки вчинений після пред'явлення позивачем позову до відповідачки 1 про повернення коштів. З метою захисту своїх прав позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2019р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадженні і призначено справу в підготовче засідання.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2019р. зупинено провадження по справі.
06 грудня 2021р. на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідачка 1 проти позову заперечила, зазначивши, що стороною позивача не доведено належними і допустимими доказами заявлені позовні вимоги. В той же час відповідачка 1 заперечує ту обставину, що вона уклавши договір дарування квартири діяла явно недобросовісно, зловживала цивільними правами на шкоду правам позивача, оскільки відчуження належної їй квартири на думку позивача відбулося з метою уникнення звернення стягнення на цю квартиру.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021р. було поновлено зупинене провадження.
21 грудня 2021р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідачки 1, в якій сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, зазначивши, що доводи та аргументи відповідачки 1 є безпідставними та необґрунтованими.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні 09 листопада 2023р. представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідачки 1 проти позову заперечив, зазначивши, що на час розгляду даної справи відповідачкою 1 були повернуті позивачу грошові кошти, на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2020р. по цивільній справі № 202/2965/19, а укладений між сторонами договір дарування спірної квартири вже був визнаний недійсним за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва по цивільній справі № 761/39227/21, а тому на думку сторони відповідача 1 права позивача не порушені.
Відповідачка 2, про час та місце розгляду справи була повідомлена в установленому законом порядку, клопотала перед судом про розгляд справи у її відсутність.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідачки 1, розглянувши подані сторонами, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 15 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із вимогами частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч.1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014р. у справі № 6-116цс14, згідно зі ст. 234 ЦК України, фіктивний правочин - це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним (ст. 235 ЦК України).
Згідно із п. 24 постанови Пленуму Верхового Суду України від 06 листопада 2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018р. у справі №910/9195/17, від 11 квітня 2019р. у справі № 910/3834/18, позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошував, що з метою не повернення йому відповідачкою 1 грошових коштів у сумі 65000,0 дол. США, які були отриманні останньою без відповідної правової підстави, між відповідачками 1, 2, які є між собою родичами першого ступеня поріднення (донька та мати), було укладено оспорюваний правочин - договір дарування від 11 червня 2019р., за яким відповідачка 1 подарувала своїй матері - відповідачці 2 квартиру АДРЕСА_1 , з метою уникнення в майбутнього звернення стягнення на цю квартиру, як майно боржника за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська по цивільній справі № 202/2965/19.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2020р. по цивільній справі № 202/2965/19, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму у розмірі 66480,0 дол. США, з яких: 65000,0 дол. США - грошові кошти, отримані без достатньої правової підстави, та 1480,0 дол. США - три відсотки річних. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судом встановлено і це не оспорювалося сторонами (представниками позивача та відповідачки 1) в судовому засіданні, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області від 26 жовтня 2023р. по виконавчому провадженню № 64019138, з примусового виконання виконавчого листа № 202/2965/19 від 10 грудня 2019р., виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, виконавче провадження закінчено на підставі п. 9) ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» - вимога виконавчого документа виконана в повному обсязі.
Таким чином, на час ухвалення рішення по справі, судом не встановлено, що відповідачкою 1 порушуються права позивача, а тому у суду відсутні правові підстави для задоволення вимоги 1.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні вимоги № 1, то не підлягає задоволенню і вимога № 2, яка є похідною від вимоги № 1, при цьому судом враховано, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2023р. по цивільній справі № 761/39227/21, позов Компанії «Фенікс Чаркоул Індастріз» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири, скасування запису про реєстрацію права власності - задоволено частково; визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 11 червня 2019р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пшеничною В.Р. та зареєстрований в реєстрі за № 300. В решті позову - відмовлено.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачів 1, 2 не підлягають стягненню судові витрати.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 203, 215, 216, 234 ЦК України; Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009р. за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -
Позов ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) про визнання договору дарування недійсним; застосування наслідків недійсності правочину - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний тес рішення суду складено 20 листопада 2023р.
Суддя: