Справа № 761/15374/23
Апеляційне провадження №22-ц/824/11992/2023
19 жовтня 2023 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія», про зняття арешту з майна,
У травні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про зняття арешту з майна.
В обґрунтування позову вказав, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.01.2023 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрованого в реєстрі за №13, ОСОБА_1 набув право власності на 1/10 частини квартири АДРЕСА_1 . Після реєстрації права власності на вищевказане нерухоме майно з'ясувалось, що постановою відділу державної виконавчої служби у Шевченківському районі міста Києва № 0283/41, АА № 119069, від 01.08.2006 р. було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Вказане обтяження, а саме арешт нерухомого майна, 13.10.2006 року було зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №23885488 Першою київською державною нотаріальною конторою.
У зв'язку з викладеним просив суд зняти арешт з 1/10 частини вищевказаної квартири, а також з іншого майна, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладений постановою відділу державної виконавчої служби у Шевченківському районі міста Києва № 0283/41, АА № 119069, від 01.08.2006 р., та зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 13.10.2006 р. за № 3885488 реєстратором Перша київська державна нотаріальна контора.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року закрито провадження у справі.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, 22.06.2023 року позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржувану ухвалу вважає незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржувану ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Станом на початок розгляду справи по суті відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання 19.10.2023 року представник ПАТ «Українська інноваційна компанія» не з'явився, про розгляд справи належним чином повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надав.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, що не з'явились.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції.
При вирішенні даної справи суд першої інстанції виходив з наступного:
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Судом першої інстанції було враховано, що боржник не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Отже, судом першої інстанції вірно було враховано, що арешт накладено на майно ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими доводами суду першої інстанції та вважає їх належними та обґрунтованими.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Зважаючи на наведене, у апеляційного суду відсутній обов'язок повторного зазначення тих висновків, які суд першої інстанції поклав в основу свого рішення, і з якими в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Вирішення питання про оскарження арешту, накладеного в рамках виконавчого провадження, може бути ініційоване особою, яка є боржником в такому виконавчому провадженні, виключно за процедурою судового контролю за виконанням судових рішень, подання скарги на дії виконавця, що і було належним чином констатовано судом першої інстанції. При цьому колегія суддів апеляційного суду не може погодитися із доводами апелянта щодо неможливості подання скарги у зв'язку із знищенням матеріалів виконавчого провадження, оскільки чинним законодавством передбачена процедура відновлення втраченого виконавчого провадження, що регламентовано Інструкцією з реалізації примусового виконання рішень, затверджених наказом Міністерства юстиції України №5125 від 02.04.2012 року. При цьому, згідно пояснень представника апелянта, за відновленням матеріалів виконавчого провадження у встановленому законом порядку заявник не звертався.
Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення непідлягає.
Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
М.А. Яворський