Справа № 754/2323/23
Апеляційне провадження №22-ц/824/7854/2023
12 жовтня 2023 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 лютого 2023 року у справі за заявою Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги», заінтересована особа ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу у примусовому порядку,
У лютому 2023 року заявник звернувся до суду з заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 у КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» у примусовому порядку для лікування.
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що 17.02.2023 року о 10:30 год. до відділення № 2 КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» бригадою екстреної медичної допомоги госпіталізований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою АДРЕСА_1 . Підставою для госпіталізації стало те, що ОСОБА_1 по маячним мотивам відмовився від підтримуючої терапії , їжі та пиття, майже 2 тижні не виходив зі своєї кімнати, був негативістично налаштований до батьків. 20.02.2023 року о 10:00 оглянутий ЛКК у зв'язку з відмовою від стаціонарного лікування, встановлений діагноз - шизофренія, параноїдна форма, безперервний тип перебігу. Параноїдий синдром з відмовою від їжі. У зв'язку з категоричною відмовою ОСОБА_4 від стаціонарного лікування, враховуючи те, що останній з маячних мотивів відмовляється від прийому їжі та води, за своїм психічним станом не в змозі задовольняти свої життєві потреби на необхідному рівні, чим виявляє загрозу для свого життя, потребує госпіталізації до КНПА «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» у м. Києві в примусовому порядку.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 лютого 2023 року заяву задоволено; дозволено госпіталізувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою АДРЕСА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» у примусовому порядку.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви.
Станом на початок розгляду справи по суті відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
11.07.2023 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
20.07.2023 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення.
04.10.2023 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання стосовно представника.
12.10.2023 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відвід складу суду.
В судовому засіданні 12.10.2023 року ухвалою Київського апеляційного суду заяву ОСОБА_1 про відвід складу колегії суддів залишено без розгляду.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
Згідно із частинами 1 та 2 ст.340 ЦПК України у заяві про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
Згідно зі ст.3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Вказане положення закону повністю узгоджується із п.5 Принципу 4 - «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119, де вказано, що жодна особа або орган влади не може класифікувати особу як таку, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов'язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання.
Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Частинами 1 та 2 ст.16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених ст.14 цього Закону, підлягає обов'язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці. У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених ст.14 цього Закону.
Водночас, надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядається як позбавлення свободи у розумінні п.1 ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею, в тому числі має відповідати цілям обмеження, зазначеного у підпункті «е».
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» п.1 ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод наявність законних підстав для обмеження волі психічно хворої особи зумовлюється при дотриманні трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, особа повинна реально страждати психічним захворюванням, тобто реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об'єктивної медичної експертизи; по-друге, психічні розлади повинні досягти такого рівня, які виправдовують позбавлення волі шляхом примусового тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (п.96 рішення у справі «Заїченко проти України» від 26 лютого 2015 року та п.39 рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року).
Окрім того, перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, має бути встановленим, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» п.1 ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.
Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» п.1 ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою, воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу. Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07.
В даному випадку ОСОБА_1 був доставлений до медичного закладу 17.02.2023 року о 10 годині 30 хвилин. За таких умов на протязі 24 годин він мав бути оглянутий комісією лікарів-психіатрів для прийняття рішення про доцільність госпіталізації, а заява про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу у примусовому порядку мала бути зареєстрована в суді першої інстанції не пізніше 10 години 30 хв. 18.02.2023 року, а розглянута не пізніше 10 години 30 хв. 19.02.2023 року.
Натомість висновок комісії лікарів - психіатрів у складі: в.о. мед. Директора Вітебської Т.В., зав від. № 2 Ларінової Л.В. , лікаря-психіатра Григоренко І.В., КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» було складено лише 20.02.2023 року, заяву про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу у примусовому порядку було зареєстровано в суді першої інстанції лише 20.02.2023 року, а розглянуто вищевказану заяву лише 21.02.2023 року.
Апеляційний суд не приймає твердження лікарів стосовно того, що спочатку перебування ОСОБА_1 в психіатричному закладі було обумовлено його добровільною згодою на це, оскільки для цього має бути відібрана письмова інформована згода, яка жодним чином не може бути оформлена у вигляді усної заяви, як про це стверджує представник КПП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги». При цьому жодної письмової згоди ОСОБА_1 на перебування в психіатричному закладі до матеріалів справи не представлено.
Окрім того, апеляційний суд зазначає, що ст. 340-341 ЦПК України не передбачено продовження строків на подання заяви про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку.
Окремо звертає уваги апеляційний суд й на те, що прийшовши до висновку, що ОСОБА_1 виявляє ознаки психічного розладу, внаслідок якого вчиняє соціально-небезпечні дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього та для оточуючих, що у свою чергу є підставою для госпіталізації його в психіатричний заклад в примусовому порядку, суд залишив поза увагою відсутність у справі належних, допустимих та достатніх доказів щодо існування соціально-небезпечних дій з боку ОСОБА_1 . Фактично усі відомості щодо таких дій ОСОБА_1 у лікарській документації (висновках, оглядах) зазначені зі слів його матері ОСОБА_3 та вітчима ОСОБА_2 , між якими, як було встановлено судом, та ОСОБА_1 існують тривалі конфліктні відносини.
Вказане додатково до вже зазначених вище обумовлює відсутність підстав для задоволення заяви про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу у примусовому порядку.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 лютого 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
М.А. Яворський