Справа № 755/18967/17
Апеляційне провадження №22-ц/824/1079/2023
12 жовтня 2023 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення,
У грудні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення.
В обґрунтування позову зазначив, що 19.09.2016 року він на підставі договору дарування став власником частини квартири АДРЕСА_1 . Інша частина квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 .
Позивач вказує, що 22.02.2017 року він поставив відповідача до відома про те, що він являється співвласником зазначеної квартири та попросив про зустріч для подальшого вселення.
Відповідачем було отримано лист, проте у зазначений у листі час відповідач на зустріч не з'явився. Реакцією на лист стали телефонні дзвінки із твердженням про те, що він вселитися у квартиру не зможе. Спочатку дана особа представилася як ОСОБА_3 , однак в подальшому дана особа визнала себе його представником по імені ОСОБА_4 .
Позивач також зазначає, що він намагався зустрітися з відповідачем через його представника з метою вирішення питання про вселення у квартиру, однак щодо цього йому було відмовлено у різкій формі.
Неодноразові намагання потрапити до квартири результату не принесли, а на телефонні дзвінки та дзвінки у двері ніхто не реагував.
У зв'язку з вищевикладеним просив суд зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні належною йому на праві власності частини квартири АДРЕСА_1 та вселити його у вказану квартиру.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року позов задоволено; зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні частини квартири АДРЕСА_1 ; вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 280, 00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, у квітні 2019 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в справі №757/2141/19-ц.
11.07.2023 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_5 надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 липня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення відновлено та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення до набрання законної сили судовим рішенням в справі №757/2141/19-ц.
11.07.2023 року до Київського апеляційного суду від позивача надійшла заява про понволення провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 липня 2023 року відновлено провадження у даній справі на призначено справу до розгляду.
В судове засідання 12.10.2023 року відповідач не з'явився, про розгляд справи належним чином повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надав.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, що не з'явились.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно Договору дарування частини квартири від 19.09.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козоріз Л.М., зареєстрованого в реєстрі за № 2408, ОСОБА_2 являється власником частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 6-6 зв.).
Вказане також підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 68454957 від 19.09.2016 року (а.с. 7-9).
Власником іншої частини квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину від 29.04.2015 року (а.с. 7-9).
18.09.2017 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 було направлено лист від 16.09.2017 року в якому позивач звертався до відповідача із проханням про зустріч 24.09.2017 року о 14.00 год. з метою вселення в квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 103).
Згідно рекомендованого поштового повідомлення, вказаний лист відповідачем було отримано особисто 22.09.2017 року (а.с. 104).
Відповідно до акту відсутності особи у встановлений час від 24.09.2017 року, ОСОБА_1 24.09.2017 року з 14 год. 00 хв. до 14 год. 30 хв. на дзвінок у вхідні двері квартири не відповідав та до квартири не з'явився (а.с. 105).
20 липня 2018 року ОСОБА_2 звертався до Дніпровського УП ГУНП в м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, вказавши, що він не має можливості вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном через протиправну поведінку власника іншої частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (а.с. 106-107).
25 липня 2018 року ОСОБА_2 повторно намагався вселитися до квартири АДРЕСА_1 , проте вселитися не зміг, оскільки на дзвінок двері не відчинили, про що складено відповідний акт (а.с. 109).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, володіючи на праві приватної власності частиною спірної квартири, проживати в ній не має змоги, оскільки відповідач не надає доступу до житла, що призводить до порушення права володіння та користування належною ОСОБА_2 частиною квартири.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Заперечуючи проти оскаржуваного рішення апелянт фактично наводить ті ж самі доводи, які були належним чином оцінені судом першої інстанції.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Зважаючи на наведене, у апеляційного суду відсутній обов'язок повторного зазначення тих висновків, які суд першої інстанції поклав в основу свого рішення, і з якими в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Як вбачається з позиції апелянта, останній заперечував право позивача на спірне майно, чим фактично підтвердив наявність перешкод останньому у користуванні ним вищевказаною квартирою. Крім того, наявність перешкод було належним чином підтверджено відповідними доказами, які належним чином були оцінені судом першої інстанції. Решта доводів зводиться до заперечення апелянта щодо правомірності набуття позивачем права власності на спірну квартиру. В той же час дане питання не є предметом розгляду у даній справі. Ці ж аргументи стосуються і незалучення до розгляду справи третьої особи.
В ході розгляду справи суд зупиняв її розгляд до закінчення розгляду та набрання законної сили судовим рішенням у справі №757/2141/19-ц, за результатами якої було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козоріз Лідії Миколаївни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.
На даний час з матеріалів справи вбачається, що позивач є власником частки в спірній квартирі, а відповідач не визнає за позивачем права власності на таку частку і чинить йому перешкоди.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
М.А. Яворський