28 листопада 2023 р. Справа № 520/12305/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2023, (головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В.) по справі № 520/12305/23
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Відділу Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд:
- скасувати постанову №028666 від 04.05.2023 Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем не вірно визначено суб'єкта правопорушення та безпідставно накладено стягнення на позивача, як власника транспортного засобу, оскільки під час здійснення відповідного перевезення позивач не виступав автомобільним перевізником, адже передав транспортний засіб в оренду ОСОБА_2 .
Також зазначив про порушення процедури розгляду справи про порушення вимог законодавства, норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом, оскільки спірне рішення прийнято без повідомлення позивача про час та місце розгляду справи.
З урахуванням наведеного вважав постанову від 04.05.2023 протиправною та просив суд її скасувати.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2023 позов задоволено.
Державна служба України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що з наданих водієм до перевірки документів, посадовими особами Укртрансбезпеки було встановлено, що автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_1 , який є власником транспортного засобу та ним і використовується. Водій зі змістом акту був ознайомлений та жодних заперечень чи зауважень не подав. Отже відповідачем вірно визначено суб'єкта правопорушення.
Крім того, вказує, що ним дотримано процедуру розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме 28.04.2023 року завчасно направлено повідомлення позивачу про розгляд справи на 04.05.2023 засобами поштового зв'язку за його адресою, вказаною у ЄДРЮОФОП, оскільки вже 29.04.2023 року лист був в точці видачі, а 01.05.2023 не вручений під час доставки. Тобто позивач мав можливість отримати повідомлення, проте цією можливістю не скористався. Посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17, від 01.03.2018 по справі №820/4810/17.
Вказав, що відсутність належним чином заповненої тахокарти за 30.03.2023 у водія автомобіля, який обладнано тахографом, зафіксовано у акті № 355909 проведення перевірки від 30.03.2023 року, а тому мало місце порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Належність у позивача статусу автомобільного перевізника було встановлено на підставі товарно-транспортної накладної, в якій у графі перевізник зазначено саме ФОП ОСОБА_3 (транспортні послуги).
Договір оренди не був наданий ані водієм під час перевірки і в подальшому, ані позивачем хоча вони не були позбавлені можливості це зробити.
Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що у ході рейдової перевірки, проведеної 30.03.2023 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях на а/д Н-11 (83 км) + 700 м праворуч зупинений транспортний засіб під керуванням водія ОСОБА_2 марки Mercedes Benz 817 D (спеціалізований вантажний фургон) білого кольору, д/н НОМЕР_1 та перевірений на додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Водій транспортного засобу надав до перевірки: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; товарно-транспортну накладну, посвідчення водія.
Під час перевірки встановлено, що зазначений транспортний засіб належить ФОП ОСОБА_1 та ним використовується. У водія транспортного засобу відсутня заповнена тахокарта режиму праці та відпочинку водія ОСОБА_2 за 30.03.2023, чим порушено вимоги Наказу Міністерства транспорту і зв'язку України № 385 від 24.06.2010.
За результатами перевірки відповідачем складено акт про порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 ЗУ "Про автомобільний транспорт" перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт", а саме: відсутня заповнена тахокарта режиму праці та відпочинку водія транспортного засобу, обладнаного тахографом.
28.04.2023 відповідач направив ФОП ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку повідомлення про виклик для розгляду справи на 04.05.2023 з 9.00 до 12.00, яке отримано позивачем 09.05.2022 (а.с. 41).
04.05.2023 Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській і Харківській областях розглянуто справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, за результатами якої прийнято постанову № 028666 про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно ФОП ОСОБА_1 в розмірі 17 000 грн за порушення вимог п. ст. 48 Закону України (згідно акту проведення перевірки від 30.03.2023 № 355909), відповідальність за яке передбачено абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с. 38).
Не погодившись з постановою відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в межах спірних правовідносин не виступав автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки транспортний засіб, у відповідності до вимог чинного законодавства був переданий у користування іншій особі за договором оренди б/н від 01.02.2023.
Одночасно з цим суд першої інстанції також дійшов висновку про порушення відповідачем процедури розгляду справи про порушення законодавства по автомобільний транспорт, а саме неналежне повідомлення позивача про час та місце її розгляду.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що інспекторами відділу державного контролю Державної служби України з безпеки на транспорті проведена рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.
Рейдова перевірка відбулася, зокрема, щодо транспортного засобу, який належить позивачу.
Враховуючи підстави позову та доводи учасників справи у спірних правовідносинах підлягає з'ясуванню питання правильності визначення саме власника транспортного засобу автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та накладення на нього адміністративно-господарських санкцій.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі також - Закон № 2344-III).
Відповідно до ч.12 ст.6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
За приписами ч.7 ст.6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.
Частиною чотирнадцятою статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з ч.ч. 17-20 ст.6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі також - Порядок № 1567).
За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі також - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Згідно з частинами першою-другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
В контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не враховано договір оренди транспортного засобу б/н від 01.02.2023 року між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар), відповідно до якого позивач передав в користування ОСОБА_2 транспортний засіб Mercedes Benz 817 D (спеціалізований вантажний фургон) білого кольору, д/н НОМЕР_2 для використання в особистих цілях, в зв'язку з чим не вірно визначив суб'єкта правопорушення - автомобільного перевізника, а також розгляд справи про притягнення позивача до відповідальності проведено з порушенням порядку та неналежним повідомленням позивача про розгляд справи.
Колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції зроблені без надання оцінки всім наявним в справі доказам в їх сукупності, зокрема без належного аналізу наданої водієм під час проведення перевірки товарно-транспортної накладної, в якій зазначено автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_1 , а водієм ОСОБА_2 (а.с. 35), а також не надання договору оренди під час перевірки водієм, а також в подальшому позивачем.
Колегія суддів зазначає, що постановою №028666 від 04.05.2023 Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді штрафу відносно ФОП ОСОБА_1 .
Згідно з частинами 1, 2 ст. 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Згідно з пунктом 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 червня 2010 року № 385 (далі - Інструкція № 385) водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Приписами п. 25 Порядку № 1567 визначено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
В силу ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, передбачено штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу наведених норм слідує, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, передбачених статтею 48 Закону № 2344-III зокрема, для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
При цьому, до переліку інших документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, передбачених законодавством віднесено, зокрема в даному випадку, заповнену тахокарту у разі обладнання транспортного засобу тахографом (п. 3.3 Інструкції № 385).
Непред'явлення під час проведення перевірки, зазначених у статті 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких здійснюються внутрішні перевезення вантажів, свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.
При цьому Законом № 2344-ІІІ передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників.
Так, позивач не заперечує відсутність у водія транспортного засобу час проведення рейдової перевірки заповненої тахокарти, проте вказує, що він не є автомобільним перевізником, а тому Укртрансбезпека безпідставно притягла його до відповідальності.
Абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III, визначено, що суб'єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.
Визначення автомобільного перевізника міститься у статті 1 Закону № 2344-III та означає фізичну або юридичну особу, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Своєю чергою згідно з вказаною нормою права водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка, а послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - це перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Відповідно до ст. 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 є власником вантажного транспортного засобу Мercedes Benz 817 D (спеціалізований вантажний фургон) білого кольору, д/н НОМЕР_2 , обладнаного тахографом, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 11).
Під час проведення рейдової перевірки, водій транспортного засобу пред'явив особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, серед яких є товарно-транспортна накладна (далі ТТН) та не пред'явив заповнену належним чином тахокарту.
Згідно ТТН від 29.03.2023 автомобільним перевізником вказано ФОП ОСОБА_1 , та зазначено про здійснення ним транспортних послуг, а у графі водія зазначено ОСОБА_2 (а.с. 35).
Приписами п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку № 363 від 14 жовтня 1997 року, визначено:
Перевізник - фізична або юридична особа суб'єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, яка повинна оформлюватись, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах, тобто коли є послуга перевезення вантажу.
Судом встановлено та не спростовано позивачем, що перевезення вантажу здійснювалося на підставі товарно-транспортної накладної від 29.03.2023, згідно з якою автомобільним перевізником зазначено ФОП ОСОБА_1 та яка була надана водієм під час перевірки.
Таким чином, під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт у фахівців відповідача була наявна інформація щодо автомобільного перевізника та про те, що цим перевізником є саме позивач.
Колегія суддів зазначає, що акт проведення перевірки № 355909 від 30.03.2023 року підписаний водієм транспортного засобу ОСОБА_2 без будь яких заперечень та зауважень.
Доводи позивача, з якими погодився суд першої інстанції про те, що він не є автомобільним перевізником, а передав за договором оренди належний йому транспортний засіб іншій особі, колегія суддів відхиляє, оскільки договір оренди, на який посилається позивач не надавався ані під час перевірки водієм, ані на час прийняття постанови накладення адміністративно господарського штрафу та наданий лише до суду.
Крім того, колегія суддів враховує, що за договором оренди від 01.02.23 водій ОСОБА_2 є користувачем транспортного засобу, проте під час перевірки 30.03.23 він не повідомив про наявність у нього права користування автомобілем та що він є автомобільним перевізником, не надав договір, а також в акті перевірки в графі "пояснення водія про причини порушень" не зазначив про наявність вказаних обставин.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи в їх сукупності, колегія суддів, дійшла висновку, що спірна постанова винесена відповідачем відносно вірного суб'єкта правопорушення, а отже на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, тому підстав для її скасування немає.
Щодо процедури розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначена Порядком № 1567.
Згідно з пунктом 25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктом 26 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належним чином не повідомлено позивача про час та місце розгляду справи, оскільки відсутні докази отримання позивачем такого виклику.
Проте, такі висновки суду є помилковими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 28.04.2023 відповідачем за місцем реєстрації та проведення господарської діяльності позивача рекомендованим листом із повідомленням направлено виклик про розгляд справи 04.05.2023 з 09.00 до 12.00 та необхідність явки до Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях, 29.04.2023 повідомлення прибуло до відділення зв'язку, однак 01.05.2023 не було вручене під час доставки, а вручено було 09.05.2023 (а.с.41).
Вказане свідчить про те, що позивач мав можливість отримати дане повідомлення ще при першому врученні, проте своїм правом не скористався.
Пунктом 27 Порядку № 1567 передбачено, що у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач вжив всіх заходів для належного повідомлення позивача про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а у зв'язку із неявкою уповноваженої особи суб'єкта господарювання, правомірно розглянув справу без її участі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17.
Таким чином колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач порушив процедуру повідомлення позивача про розгляд справи та зазначає, що позивач мав можливість ще до винесення оскаржуваної постанови надати відповідачу докази, зокрема догорів оренди транспортного засобу, проте цією можливістю не скористався.
Приймаючи рішення про скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу суд першої інстанції не дослідив всіх обставин справи, не надав оцінку всім доказам, які містяться в матеріалах справи та які є основними для встановлення дійсного автомобільного перевізника, залишивши поза увагою той факт, що під час проведення перевірки водієм було надано товарно-транспортну накладну, в якій перевізником вказано ФОП ОСОБА_1 , а не договір оренди транспортного засобу.
Судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
Виходячи із змісту принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов'язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що одне із призначень обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя. А тому при оскаржені рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є недопустимим.
Отже, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не вжив усіх визначених законом заходів щодо встановлення дійсних обставин справи, які склалися між учасниками справи в момент здійснення спірної перевірки із посиланням на норми законодавства, якими врегульовано такі правовідносини, у зв'язку із чим не встановив усі дійсні фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та передчасно дійшов висновку про визнання протиправною та скасування спірної постанови.
Натомість, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи невірно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2023 по справі № 520/12305/23 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова