28 листопада 2023 року справа №200/1782/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гайдар А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 р. у справі № 200/1782/23 (головуючий І інстанції Бабіч С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
В квітні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), відповідно до якого просив: дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області стосовно незарахування періодів роботи ОСОБА_1 до її пільгового стажу роботи визнати неправомірними; рішення пенсійного органу № 051330003291 від 21.01.2023 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком скасувати; зобов'язати пенсійний орган зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 10.09.1999 року по 09.08.2001 року на посаді бункерувальника та періоди перебування її у відпустці по догляду за дітьми і призначити останній пенсію за віком на пільгових умовах з 12.01.2023 року.
В обґрунтування позову позивачка зазначає про те, що 21.01.2023 року відповідачем було прийнято рішення № 051330003291, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через відсутність необхідного пільгового стажу.
Як вказує позивачка, при розгляді заяви від 12.01.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та прийнятті відповідного рішення, до пільгового стажу позивачки не зараховані період роботи з 10.09.1999 року по 09.08.2001 року на посаді бункерувальника та періоди перебування у відпустці по догляду за дітьми.
Із зазначеним рішенням відповідача позивачка не погоджується та вважає, що вона має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 р. у справі № 200/1782/23 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 051330003291 від 21.01.2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.01.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи на посаді бункерувальника з 10.09.1999 року по 09.08.2001 року, а також періоди перебування у відпустці по догляду за дитиною з 09.10.1991 року по 28.08.1993 року, з 29.08.1993 року по 28.08.1994 року, з 07.02.1995 року по 12.05.1997 року, з 26.06.1998 року по 05.06.1999 року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що наданими документами не підтвердилась наявність у позивачки пільгового стажу, визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивачкою була надана довідка № 99 від 25.11.2021 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, у якій зазначені періоди відпустки без збереження заробітної плати (по догляду за дитиною), але не надані свідоцтва про народження дітей, у зв'язку з чим відсутні підстави для зарахування періодів перебування позивачки у відпустці без збереження заробітної плати до її пільгового стажу.
Також відповідач звертає увагу на те, що позивачкою не було надано додатків до наказу про атестацію робочих місць № 591 від 06.09.1999 року на підтвердження пільгового стажу роботи за період з 10.09.1999 року по 09.08.2001 року, тобто за вказаний період відсутнє підтвердження залучення позивачки до робот із шкідливими та важкими умовами праці, що унеможливило зарахування цього періоду до пільгового стажу позивачки.
Оскільки на дату звернення у позивачки відсутній передбачений законодавством пільговий стаж, позивачка не має права виходу на пенсію на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України.
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, є органом державної влади, про що зазначається у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
12.01.2023 року позивачка звернулася до органів Пенсійного фонду із заявою (разом із доданими документами) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у порядку, визначеному Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Подана заява була опрацьована за принципом екстериторіальності згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
21.01.2023 року за наслідками розгляду поданої позивачкою заяви відповідачем було прийнято рішення № 051330003291, згідно з яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через відсутність необхідного пільгового стажу.
Згідно вказаного рішення, на момент звернення страховий стаж позивачки склав 26 років 7 місяців 21 день, пільговий стаж за Списком № 2 склав 5 років 4 місяці 4 дні. Вік позивачки на дату звернення склав 54 роки 1 місяць 29 днів.
До пільгового стажу позивачки не було зараховано період її роботи з 10.09.1999 року по 09.08.2001 року, оскільки до наказу про атестацію робочих місць № 591 від 06.09.1999 року не долучено перелік професій за Списком № 2.
Зазначеним рішенням позивачці було рекомендовано надати свідоцтва про народження дітей, оскільки, за наданих документів, невідомо, по догляду за дитиною до 3-х чи до 6-ти років перебувала у відпустці заявниця.
З огляду на викладене, позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, із посиланням на положення пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058.
Як видно з наданої до справи копії довідки, № 99 від 25.11.2021 року, яка видана ТДВ "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської", позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати (по догляду за дитиною) у періоди: - з 09.10.1991 року по 28.08.1993 року; - з 29.08.1993 року по 28.08.1994 року; - з 07.02.1995 року по 12.05.1997 року; - з 26.06.1998 року по 05.06.1999 року.
Згідно з розрахунком стажу позивачки (форма РС-право) саме ці періоди перебування позивачки у відпустці по догляду за дитиною не зараховані до її пільгового стажу.
Отже, спірними періодами у даній справі є період роботи позивачки з 10.09.1999 року по 09.08.2001 року та періоди перебування позивачки у відпустці по догляду за дитиною з 09.10.1991 року по 28.08.1993 року, з 29.08.1993 року по 28.08.1994 року, з 07.02.1995 року по 12.05.1997 року та з 26.06.1998 року по 05.06.1999 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати пенсії визначаються положеннями Закону № 1058-IV.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до положень абзацу 1 пункту 2 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 розд. ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах визначає стаття 114 Закону № 1058-IV.
Як видно з оскаржуваного рішення № 051330003291 від 21.01.2023 року, підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах стала відсутність у позивачки на дату її звернення необхідного пільгового стажу. При цьому в даному рішенні відповідач послався саме на положення пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини 1 статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 01.04.2022 року по 31.03.2023 року - не менше 24 років у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на даних роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
18.11.2005 року Міністерством праці та соціальної політики України було прийнято наказ № 383, яким затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 383 під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії або посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.
Судом установлено, що посада, на якій працювала позивачка у спірні періоди, є такою, що віднесена до Списків № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, що були чинними у вказані періоди (постанова Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 року № 10, постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162).
Порядок підтвердження стажу роботи регламентується статтею 62 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ (яка кореспондуються зі статтею 48 Кодексу законів про працю України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1. Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.
Аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка і лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, може постати необхідність у використанні додаткових даних для підтвердження стажу.
Водночас, надання уточнюючої довідки підприємства, установи, організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або за відсутності необхідних записів у трудовій книжці, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах під час встановлення трудового стажу також констатовано Верховним Судом у постанові від 16.09.2022 року у справі № 560/1399/19.
У трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 від 21.07.1986 року щодо спірних періодів наявні такі записи: - № 8: 01.04.1988 року - переведена поверхневим бункерувальником 2 розряду; - № 9: 09.08.2001 року - звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України.
Суд зауважує, що трудова книжка позивачки містить належним чином здійснені записи щодо спірних періодів, які не мають дефектів вчинення, що не заперечується відповідачем.
Судом установлено, що посада, на якій працювала позивачка у спірні періоди, є такою, що віднесена до Списків № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, що були чинними у вказані періоди (постанова Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 року № 10, постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162).
Наведене підтверджується також наданою позивачкою уточнюючою довідкою № 99 від 25.11.2021 року, відповідно до якої позивачка працювала у ТДВ "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" повний робочий день у період з 09.12.1987 року по 09.08.2001 року, з якого у період з 01.04.1988 року по 09.08.2001 року виконувала роботи на поверхні шахти за професією, посадою "бункерувальник", що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162 (список 2 розділ 1 підрозділ 1).
Позивачкою до матеріалів справи надано копії наказів про атестацію робочих місць від 10.09.1994 року № 330 та від 06.09.1999 року № 591, до яких додані Списки № 1 та № 2.
Зі змісту вказаних документів слідує, що професія, посада "бункерувальник" віднесена до Списків № 2, доданих до цих наказів, за результатами атестації робочих місць.
Суд звертає увагу на те, що період з 01.04.1988 року по 09.08.2001 року частково був зарахований до пільгового стажу позивачки за Списком № 2.
Зокрема, як видно з наданого до суду розрахунку стажу позивачки (форма РС-право), до пільгового стажу позивачки із цього періоду були зараховані період з 01.04.1988 року по 08.10.1991 року, з 29.08.1994 року по 06.02.1995 року, з 13.05.1997 року по 25.06.1998 року та з 06.06.1999 року по 09.09.1999 року.
При цьому позивачка протягом періоду з 01.04.1988 року по 09.08.2001 року працювала на одному й тому ж підприємстві та за однією і тією ж професією, посадою.
Вказані обставини свідчать про те, що відповідач не ставить під сумнів факт віднесення посади, на якій працювала позивачка у спірні періоди, до Списків № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, що, у свою чергу, спростовує викладені у відзиві на позов доводи відповідача про відсутність на момент прийняття спірного рішення підтвердження залучення позивачки до робіт із шкідливими та важкими умовами праці.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що період з 10.09.1999 року по 09.08.2001 року безпідставно не був зарахований до пільгового стажу позивачки.
Щодо періодів перебування позивачки у відпустці по догляду за дитиною, суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до пункту 8 статті 11 Закону № 1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які відповідно до законів отримують, зокрема, допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, які передбачені законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом
Положеннями пункту "ж" частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII передбачається, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку зараховується до стажу роботи.
Відповідно до частини 1 статті 181 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя і шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою матері (батька) дитини або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця.
Згідно з частиною 2 статті 181 КЗпП України визначено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя і шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Частиною 6 статті 179 КЗпП України установлено, що у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, одному з батьків дитини в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV передбачається, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за тими даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відтак, час догляду за дитиною у період до 01.01.2004 року (дата набрання чинності Законом № 1058-IV) зараховується до страхового стажу непрацюючій матері (до досягнення нею 3-річного віку) чи працюючій особі, якій у встановленому законом порядку була надана відповідна відпустка по догляду за дитиною до 3 та 6-ти річного віку.
Отже, до спеціального (пільгового) стажу, який дає право на пенсію за вислугу років та на пільгових умовах, зараховується час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею 3 і 6-ти річного віку (у разі оформлення відповідної відпустки).
Як вже було вказано вище, позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати (по догляду за дитиною) у періоди: - з 09.10.1991 року по 28.08.1993 року; - з 29.08.1993 року по 28.08.1994 року; - з 07.02.1995 року по 12.05.1997 року; - з 26.06.1998 року по 05.06.1999 року.
Ці обставини підтверджені уточнюючою довідкою № 99 від 25.11.2021 року, виданою ТДВ "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської".
Позивачкою до справи надано копії свідоцтв про народження дітей серії НОМЕР_2 від 11.01.2023 року та серії НОМЕР_3 від 11.01.2023 року (свідоцтва видані повторно).
Суд зауважує, що вказані вище періоди перебування позивачки у відпустці по догляду за дитиною (згідно з довідкою № 99 від 25.11.2021 року) узгоджуються з датами народження дітей, які вказані у даних свідоцтвах (28.08.1991 року та 07.12.1994 року, відповідно).
Таким чином, матеріалами даної справи підтверджується, що у зазначені вище періоди з 09.10.1991 року по 28.08.1993 року, з 29.08.1993 року по 28.08.1994 року, з 07.02.1995 року по 12.05.1997 року, з 26.06.1998 року по 05.06.1999 року позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 та/або 6-ти річного віку.
При цьому судом не приймаються до уваги наведені у відзиві посилання відповідача на лист Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 року № 713/039/161-16 та на постанову Верховного Суду від 19.03.2019 року у справі № 295/8979/16-а, оскільки цей лист та постанова не містять висновків щодо застосування норм чинного законодавства у частині, яка стосується відпусток без збереження заробітної плати саме по догляду за дитиною.
Крім того, вказаний лист Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 року № 713/039/161-16 має лише роз'яснювальний та рекомендаційний характер.
Водночас, як вже було зазначено, положеннями Закону № 1058-IV, а також частиною 6 статті 179 і частиною 2 статті 181 КЗпП України визначено право особи на зарахування до її загального стажу роботи та до стажу роботи за спеціальністю (пільгового стажу) періодів перебування у відпустці по догляду за дитиною як до 3-річного, так і до 6-річного віку.
Наведеним спростовуються доводи відповідача в частині неможливості зарахування до пільгового стажу позивачки періодів її перебування у відпустці по догляду за дитиною через ненадання копій свідоцтв про народження дітей.
З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що періоди перебування у відпустці по догляду за дитиною з 09.10.1991 року по 28.08.1993 року, з 29.08.1993 року по 28.08.1994 року, з 07.02.1995 року по 12.05.1997 року, з 26.06.1998 року по 05.06.1999 року безпідставно не були зараховані до пільгового стажу позивачки.
Щодо обраного позивачкою способу захисту суд вважає за необхідне зазначити таке.
У своїй позовній заяві позивачка просив суд, серед іншого, визнати протиправними дії відповідача щодо незарахування періодів її роботи до її пільгового стажу роботи та скасувати рішення відповідача № 051330003291 від 21.01.2023 року про відмову в призначенні пенсії.
Суд зауважує, що за наявності протиправного рішення (яке створює негативні правові наслідки для позивачки) суб'єкта владних повноважень про відмову в призначенні пенсії, як результату вчинення дій, визнання таких дій (тобто дій щодо незарахування періодів роботи до пільгового стажу) протиправними не є необхідним, ефективним та достатнім способом захисту порушених прав і саме по собі не призведе до відновлення порушених прав.
У даному разі необхідним, ефективним та достатнім способом захисту та відновлення порушених прав позивачки є саме визнання протиправним і скасування рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, як результату вчинення останнім відповідних дій.
З огляду на це, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача стосовно незарахування періодів роботи позивачки до її пільгового стажу задоволенню не підлягають.
Також у позовній заяві позивачка просив суд "зобов'язати пенсійний орган" зарахувати до пільгового стажу позивачки період роботи з 10.09.1999 року по 09.08.2001 року на посаді бункерувальника та періоди перебування у відпустці по догляду за дітьми (без зазначення конкретних періодів, які позивачка просить зарахувати до її пільгового стажу) і призначити останній пенсію за віком на пільгових умовах з 12.01.2023 року.
Заява від 12.01.2023 року про призначення пенсії (разом із доданими до неї документами) була опрацьована за принципом екстериторіальності відповідно до Порядку № 22-1 саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Суд зазначає, що дії зобов'язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.
Отже, у даній справі дії зобов'язального характеру можуть бути застосовані судом саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як до того органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як зазначав Верховних Суд у постановах від 26.07.2019 року у справі № 815/5485/14, від 10.09.2019 року у справі № 818/985/18, від 26.12.2019 року у справі № 810/637/18 та у інших постановах завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного суду є контроль легальності (тобто контроль за легітимністю прийняття рішень, вчинення дії або допущення бездіяльності).
Згідно зі статтею 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, що призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17 зазначено, що вирішення питання про призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити пенсію, оскільки відповідачем ще не вирішено питання про зарахування стажу.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині зобов'язання призначити позивачці пенсію з 12.01.2023 року задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 10 частини 2 та абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, застосувавши положення частини 2 статті 9 та статті 245 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 051330003291 від 21.01.2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 12.01.2023 року, зарахувавши до її пільгового стажу період роботи на посаді бункерувальника з 10.09.1999 року по 09.08.2001 року, а також періоди перебування у відпустці по догляду за дитиною з 09.10.1991 року по 28.08.1993 року, з 29.08.1993 року по 28.08.1994 року, з 07.02.1995 року по 12.05.1997 року, з 26.06.1998 року по 05.06.1999 року. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 р. у справі № 200/1782/23 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 р. у справі № 200/1782/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 28 листопада 2023 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв