27 листопада 2023 року м.Чернігів Справа № 620/13336/23
Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інформаційного агентства про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Інформаційного агентства, в якому просить:
-визнати протиправними дії Інформаційного агентства щодо невиплати мені витрат на службове відрядження в розмірі 1657,38 гривень за квитки на транспорт;
- стягнути з Інформаційного агентства на мою користь 1657,38 гривень заборгованості по витратах на службові відрядження.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 27.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову.
Відповідачем в межах встановленого ухвалою суду строку подано до суду відзив на позов в якому заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, зазначає, що витрати, понесені у зв'язку з відрядженням, не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), військовослужбовцю не відшкодовуються. Також відповідач зазначив, що типові форми квитків на проїзд пасажирів на маршрутах загального користування, зокрема, міжміських автобусах (тип І, ІІ, ІІІ, ІV) затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 25.05.2006 № 503 «Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування», однак позивачем надано квитки, які не є типовими у розумінні вищезазначеного наказу, а отже відшкодуванню не підлягають.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив в якому не погоджується з обґрунтуваннями відповідача щодо обставин справи, вважає, що відповідачем не спростовано його твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог, просить задовольнити позов в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зважає на таке.
ОСОБА_1 проходить військову службу в Інформаційному агентстві на посаді спеціального кореспондента.
Відповідно до посвідчення про відрядження від 03.03.2023 № 23/в ОСОБА_1 перебував у відрядженні з 06.03.2023 по 19.03.2023 (а.с. 18-19) та відповідно до посвідчення про відрядження від 28.03.2023 № 31/в перебував у відрядження 29.03.2023 (а.с. 20).
В зв'язку з понесеними витратами під час перебування у відрядженні, зокрема витрати на проїзд, позивачем було подано рапорт щодо постановки на фінансову заборгованість коштів за відрядження з подальшим їх відшкодування (а.с. 24-26).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати витрат на службове відрядження за квитки на транспорт позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Закон, що визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1 частини 1 статті 9 Закону № 2011-XII).
Відповідно до частини 6, 9 статті 14 Закону № 2011-XII при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Витрати, пов'язані з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, бронюванням місць у готелях при направленні військовослужбовців у відрядження, відшкодовуються за рахунок коштів Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 13 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" (далі - Постанова № 98) визначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах і підрозділах цивільного захисту, працівників Національного антикорупційного бюро, працівників Державного бюро розслідувань визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Національним антикорупційним бюро, Державним бюро розслідувань, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Наказом Міністерства Оборони України від 20.02.2017 № 105 затверджено Інструкцію про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Інструкція № 105).
Відповідно до пункту 2 Інструкції № 105 відрядження - направлення військовослужбовців Збройних Сил України (далі - військовослужбовці) за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в інший населений пункт для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу).
Строк відрядження визначається командиром (начальником, керівником), але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі (крім випадків, коли інші строки відрядження визначаються законодавчими та іншими нормативно-правовими актами) (пункт 4 Інструкції № 105).
Відповідно до пункту 6 Інструкції № 105 військова частина (установа, організація), що відряджає військовослужбовця, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час відрядження (авансом). Аванс відрядженому військовослужбовцю перераховується в безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.
Аванс може видаватися готівкою військовослужбовцям, яких у відрядження направляє військова частина (установа, організація), на яку законодавством покладено завдання і повноваження з розвідувальної, контррозвідувальної та оперативно-розшукової діяльності.
Пунктом 7 Інструкції № 105 передбачено, що днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця, а днем прибуття з відрядження - день прибуття транспортного засобу до населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця. У разі відправлення транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 00 годин і пізніше - наступна доба. Якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, де проходить службу відряджений військовослужбовець, у строк відрядження зараховується час, потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого військовослужбовця до місця служби.
Дата на транспортному квитку (вибуття транспортного засобу з населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця) має збігатися з датою вибуття військовослужбовця у відрядження згідно з наказом про відрядження. Дата на транспортному квитку (прибуття транспортного засобу до населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця) має збігатися з датою прибуття військовослужбовця з відрядження згідно з наказом про відрядження.
Пунктом 13 Інструкції № 105 передбачено, що витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.
Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населеного пункту, де проходить службу відряджений військовослужбовець, або до місцеперебування у відрядженні.
За наявності декількох видів транспорту від місця проходження служби до місця відрядження командир (начальник, керівник) може запропонувати відрядженому військовослужбовцю вид транспорту, яким йому слід користуватися. У разі відсутності такої пропозиції військовослужбовець самостійно вирішує питання про вибір виду транспорту.
Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються також витрати на проїзд міським транспортом загального користування (крім таксі) відповідно до маршруту, погодженого командиром (начальником, керівником) за місцем відрядження (згідно з підтвердними документами).
Відповідно до пункту 17 Інструкції № 105 відрядженому військовослужбовцю перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, найм житлового приміщення і добові витрати. Після повернення з відрядження військовослужбовець зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню військовослужбовцем до каси або зарахуванню на відповідний рахунок у встановленому законодавством порядку.
Разом із звітом подаються документи в оригіналі, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат.
Згідно з пунктом 18 Інструкції № 105 витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, документів в оригіналі, що підтверджують факт проживання (надання послуг з розміщення), отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого військовослужбовця, у тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.
Відповідно до пункту 9 Інструкції № 105 підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та Податкового кодексу України.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі визначає Закон України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265/95-ВР).
Відповідно до абзацу 19 статті 2 Закону № 265/95-ВР розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.
Типові форми квитків на проїзд пасажирів на маршрутах загального користування затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 25.05.2006 № 503 «Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 21.09.2006 № 1065/12939 (далі - Наказ № 503).
Пунктом 2 Наказу № 503 установлено, що вартість проїзду за розрахунками пасажирських перевізників, інформація про перевізника, страховика та страхову суму вносяться у квитки друкованим способом. Тарифна вартість (для приміських та міжміських маршрутів) установлюється шляхом множення покілометрового тарифу на відстань від початку маршруту до середини тарифної зони.
Як встановлено судом ОСОБА_1 відповідно до посвідчення про відрядження від 03.03.2023 № 23/в ОСОБА_1 перебував у відрядженні з 06.03.2023 по 19.03.2023 (а.с. 18-19) та відповідно до посвідчення про відрядження від 28.03.2023 № 31/в перебував у відрядження 29.03.2023 (а.с. 20).
У зв'язку з понесеними витратами під час перебування у відрядженні, зокрема витрати на проїзд, позивачем було подано рапорт щодо постановки на фінансову заборгованість коштів за відрядження з подальшим їх відшкодування.
Однак відповідач в листі від 28.08.2023 № 248/4876 повідомив, що квитки на проїзд автобусом надані за формою, яка не відповідає вимогам наказу № 503.
Разом з тим суд зазначає, що відповідно до листа Мінінфраструктури від 06.01.2017 р. № 62/25/10-17 фахівці Міністерства наголосили: у разі якщо придбаний у водія квиток відповідає типовій формі, містить інформацію про перевізника, страховика, страхову суму, а вартість проїзду, відстань проїзду, пункти відправки та прибуття вписані у квиток вручну друкарськими літерами, це не вважається порушенням вимог Наказу № 503.
Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем квитки на автобус відповідають формі бланків визначені Типовими формами квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування (а.с. 14-16).
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у виплаті витрат на службове відрядження за квитки на транспорт.
За приписами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність оскаржуваних дій.
Суд звертає увагу, що позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на службові відрядження у сумі 1657,38 грн, однак матеріалами справи підтверджено понесені витрати на службові відрядження в сумі 1058,38 грн.
Враховуючи вищенаведене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Інформаційного агентства щодо невиплати ОСОБА_1 витрат на службове відрядження в розмірі 1657,38 гривень за квитки на транспорт.
Стягнути з Інформаційного агентства на користь ОСОБА_1 1057 (одна тисяча п'ятдесят сім) грн 38 коп заборгованості по витратах на службові відрядження.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).
Відповідач: Інформаційне агентство (вул. Князів Острозьких, буд. 45/1, корп. 33, м. Київ, 01015, код ЄДРПОУ - 26622615).
Суддя В.В. Падій