Справа № 560/17649/23
28 листопада 2023 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не проведення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 16.12.2020;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 16.12.2020, починаючи з 29.01.2020 по день фактичної виплати індексації - 28.02.2023.
Судом відкрито провадження у справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
До суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заявив клопотання щодо застосування норм КАС України щодо строків звернення до суду. Тобто, фактично просив залишити адміністративний позов без розгляду, оскільки позивачем пропущено визначений ч. 5 ст.122 КАС України строк.
Надаючи правову оцінку поданому клопотанню, суд зазначає та враховує наступне.
Так, позивач просить зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення.
Порядок та особливості здійснення компенсації втрати частини доходів врегульований приписами Закону України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Згідно з статтею 7 Закону відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Аналогічну норму містить пункт 8 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
У постанові від 11.12.2020 у справі №200/10820/19-а щодо аналогічних правовідносин Верховний Суд вказав, що з огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті компенсації, право позивача ще не було порушене суб'єктом владних повноважень, тому звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
Застосовуючи зазначений правовий висновок, а також маючи на меті його уточнити, Верховний Суд у постановах від 09.06.2021 по справі №240/186/20 та від 17.11.2021 по справі №460/4188/20 вказав, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-III та Порядку №159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання в судовому порядку виплатити компенсацію.
Верховний Суд дійшов висновку, що у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати саме з моментом отримання повідомлення - відповіді про відмову у виплаті особі компенсації відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159 пов'язується початок перебігу строку звернення до суду з позовом про визнання протиправним рішення щодо відмови у виплаті компенсації та зобов'язання її виплатити. Відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб'єктом владних повноважень права особи на отримання компенсації та зумовлює виникнення у неї права на судовий захист у формі звернення з позовом до адміністративного суду.
У постанові від 04.05.2022 по справі №200/14472/19-а щодо аналогічних правовідносин Верховний Суд не знайшов підстав для відступу від цієї позиції.
Таким чином, законодавцем передбачене обов'язкове досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів шляхом подання заяви до уповноваженого органу, причому виключно відмову останнього за наслідком розгляду такого звернення особа може оскаржити у судовому порядку.
Щодо строку на оскарження до суду відмови, суд зазначає таке.
Враховуючи те, що компенсація втрати частини доходів є компенсаційною виплатою та є складовою належної працівникові заробітної плати, в цьому випадку цей спір виник у зв'язку із оплатою праці.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, указані положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом з тим, такі правовідносини регулюються положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, яка на момент їх виникнення була викладена у такій редакції: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Водночас відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Таким чином, до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи статті 233 КЗпП України у частині, що стосується строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, та які мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 380/8154/23.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 22.06.2023 про виплату відповідної компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Відповідачем надано відмову у такій виплаті, оформленій листом від 27.06.2023.
Позовна заява подана до суду 02.10.2023, тобто із пропуском на два дні визначеного законодавством тримісячного строку (який розпочався 01.07.2023).
Однак суд враховує, що у справі "Іліан проти Туреччини" Європейський Суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Наведене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.03.2018 у справі № 804/243/16, відповідно до якого вияв надмірного формалізму під час застосування норм права міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищевикладене та з метою уникнення надмірного формалізму, що може вплинути на справедливість провадження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання.
Керуючись статтями 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позовних вимог без розгляду відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Головуючий суддя Д.А. Божук