Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
28.11.2023 р. справа №520/27716/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Державної судової адміністрації України (далі за текстом - Адміністрація), Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі за текстом - Територіальне Управління, відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації, адміністративний орган), третя особа - ГУ ДКС України в Харківській області
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2.102,00 грн; 2) зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Харківській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі: 2.270,00 гривень за 2021 рік, 2.481,00 гривень за 2022 рік, 2.684,00 гривень за 2023 рік, з урахуванням раніше виплачених сум; 3) зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021р. по 31.08.2023р., обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі: 2.270,00грн. за 2021 рік, 2.481,00грн. за 2022 рік, 2.684,00грн. за 2023 рік, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів; 4) стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021р.-31.08.2023р. в розмірі 652.425,06грн., з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів».
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок вчинення суб'єктом владних повноважень протиправного управлінського волевиявлення у сфері оплати праці професійного судді утворився борг із суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, який підлягає присудженню на користь публічного службовця у судовому порядку.
Відповідач - Державна судова адміністрація України (далі за текстом - Адміністрація) та третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України про розгляд справи були сповіщені належно та завчасно, але обов'язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконали.
Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації у Харківській області (далі за текстом - Територіальне управління) із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що правильно обчислював розмір суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".
Суд відмічає, що насправді спір склався з приводу заперечення відповідачем - Територіальним управлінням права заявника на обчислення суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення із використанням показника значення прожиткового мінімуму для працездатної особи, актуального станом на 01 січня кожного окремого календарного року.
Даний спір має виключно правовий характер і не стосується питань фактів в аспекті обчислення суб'єктом владних повноважень конкретного розміру суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення.
Утім, оскільки у позові заявник наводить власний розрахунок боргу із суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення, що у даному конкретному випадку не суперечить ч.1 ст.5, ч.2 ст.5, ч.1 ст.9, ч.2 ст.9 КАС України, то спір підлягає вирішенню у межах заявлених вимог.
Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник у спірних правовідносинах проходив безперервну публічну службу на посаді судді Комінтернівського районного суду міста Харкова.
Ці обставини визнаються усіма учасниками спору, а тому не потребують додаткового доказування.
У спірних правовідносинах Територіальним управлінням вчинялись управлінські волевиявлення з приводу оплати праці (служби) заявника як професійного судді у спосіб обчислення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - 2.102,00грн.
Адміністрацією у розпорядження Територіального управління не виділялось асигнувань для проведення на користь заявника платежів понад ці обчислення.
Ці обставини фактично визнаються усіма учасниками спору, а тому не потребують додаткового доказування.
Усупереч ч.2 ст.79, ч.3 ст.79, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України учасниками спору не подано до суду достатніх доказів про структуру та розмір складових елементів виплаченої заявникові суддівської винагороди заявника та виплаченої заявникові допомоги на оздоровлення.
Оскільки означений стан реалізації учасниками спору процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків не може бути кваліфікований у якості перешкоди (перепони) для відправлення правосуддя у даному конкретному випадку, то суд виходить із того, що структура суддівської винагороди заявника складається із: посадового окладу - 30 прожиткових мінімумів для працездатної особи, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року * коефіцієнт - "1,25" для міста Харкова; доплати за вислугу років у розмірі - 30% посадового окладу; доплати за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% посадового окладу.
Тому із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." підсумковий розмір суддівської винагороди заявника за календарний місяць дорівнює - 114.296,25грн. (78.825,00грн. (оклад за посадою) + 23.647,50грн. (доплата за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу) + 11.823,75грн. (доплата за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% посадового окладу) до утримання податків (зборів).
Із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." підсумковий розмір суддівської винагороди заявника за календарний місяць дорівнює - 123.431,25грн. (85.125,00грн. (оклад за посадою) + 25.537,50грн. (доплата за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу) + 12.768,75грн. (доплата за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% посадового окладу) до утримання податків і зборів.
Відтак, різниця між розміром належно обчисленої суддівської винагороди заявника за період 01.01.2021р.-31.12.2021р. та розміром реально обчисленої суб'єктом владних повноважень - ТУ ДСА суддівської винагороди заявника за період 01.01.2021р.-31.12.2021р. складає - 109.620,00грн. (9.135,00грн. щомісячної недонарахованої суддівської винагороди * 12 місяців 2021р.) до утримання податків (зборів).
Із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." підсумковий розмір суддівської винагороди заявника за календарний місяць дорівнює - 134.904,88грн. (93.037,50грн. (оклад за посадою) + 27.911,25грн. (доплата за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу + 13.955,63грн. (доплата за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% посадового окладу) до утримання податків (зборів).
Відтак, різниця між розміром належно обчисленої суддівської винагороди заявника за період 01.01.2022р.-31.12.2022р. та розміром реально обчисленої суб'єктом владних повноважень - ТУ ДСА суддівської винагороди заявника за період 01.01.2022р.-31.12.2022р. складає - 247.297,56грн. (20.608,13грн. щомісячної недонарахованої суддівської винагороди * 12 місяців 2022р.) до утримання податків (зборів).
Із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." підсумковий розмір суддівської винагороди заявника за календарний місяць (січень 2023р.) дорівнює - 145.942,50грн. (100.650,00грн. (оклад за посадою) + 30.195,00грн. (доплата за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу) + 15.097,50грн. (доплата за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% посадового окладу) до утримання податків (зборів).
Відтак, різниця між розміром належно обчисленої суддівської винагороди заявника за період 01.01.2023р.-31.08.2023р. та розміром реально обчисленої суб"єктом владних повноважень - ТУ ДСА суддівської винагороди заявника за період 01.01.2023р.-31.01.2023р. складає - 253.170,00грн. (31.646,25грн. щомісячної недонарахованої суддівської винагороди * 8 місяців 2023р.) без утримання податків (зборів).
Стосовно обставин обчислення і виплати заявникові допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу у порядку ч.1 ст.136 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суд зазначає, що у 2021р. розмір допомоги на оздоровлення, який дорівнює окладу заявника за посадою судді Комінтернівського районного суду міста Харкова (обчисленого із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.") склав - 78.825,00грн.
Між тим, розмір допомоги на оздоровлення, який дорівнює окладу заявника за посадою судді Комінтернівського районного суду міста Харкова (обчисленого із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн.") повинен був скласти - 85.125,00грн.
Отже, сума боргу (недоплати) з допомоги на оздоровлення за 2021р. склала - 6.300,00грн. без утримання податків (зборів).
У 2022р. розмір допомоги на оздоровлення, який дорівнює окладу заявника за посадою судді Комінтернівського районного суду міста Харкова (обчисленого із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.") склав - 78.825,00грн.
Між тим, розмір допомоги на оздоровлення, який дорівнює окладу заявника за посадою судді Комінтернівського районного суду міста Харкова (обчисленого із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн.") повинен був скласти - 93.037,50грн.
Отже, сума боргу (недоплати) з допомоги на оздоровлення за 2021р. склала - 14.212,50грн. без утримання податків (зборів).
У 2023р. розмір допомоги на оздоровлення, який дорівнює окладу заявника за посадою судді Фрунзенського районного суду міста Харкова (обчисленого із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.") склав - 78.825,00грн.
Між тим, розмір допомоги на оздоровлення, який дорівнює окладу заявника за посадою судді Комінтернівського районного суду міста Харкова (обчисленого із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.681,00грн.") повинен був скласти - 100.650,00грн.
Отже, сума боргу (недоплати) з допомоги на оздоровлення за 2021р. склала - 21.825,00грн. без утримання податків (зборів).
На вимогу суду суб'єктами владних повноважень не подано витребуваних судом об'єктивних даних стосовно обчислення різниці між розміром реально отриманої заявником у спірних правовідносинах суддівської винагороди (допомоги на оздоровлення) та розміром належно обчисленої у спірних правовідносинах суддівської винагороди (допомоги на оздоровлення) з урахуванням на виконання вимог ч.5 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" правового висновку постанови Верховного Суду від 12.07.2023р. по справі №140/5481/22.
Тому у даному конкретному випадку суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
При цьому, з огляду на відсутність будь-яких заперечень суб'єктів владних повноважень з даного приводу відносно обставин оплати часу тимчасової непрацездатності судді суд вважає за необхідне віддати пріоритет у застосуванні положенням ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (як спеціальної норми матеріального права) над приписами ч.3 ст.17 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” у редакції Закону України від 21.09.2022р. №2620-ІХ та ч.3 ст.24 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” у редакції до внесення змін Законом України від 21.09.2022р. №2620-ІХ.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінських волевиявлень суб'єктів владних повноважень (і Адміністрації, і Територіального управління) з приводу повноти оплати праці публічного службовця , заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Згідно з ч.7 ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У розумінні ч.1 ст.126 та ст.130 Конституції України умови виплати та розмір суддівської винагороди є невід'ємним елементом незалежності судді.
Спеціальним законом з питання визначення суддівської винагороди є Закон України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі за текстом - Закон України від 02.06.2016р. №1402-VIII), ч.1 ст.135 якого передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Так, за правилами ч.2 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Як то указано у ч.4 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Згідно з ч.5 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Окрім того, згідно з ч.1 ст.136 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
У період часу 01.01.2021р.-31.12.2021р. виникла колізія між нормами п.2 ч.3 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, абз.4 ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та між абз.5 ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" в частині використання під час нарахування та виплати суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".
Усупереч положенням ч.1 ст.126, ст.130 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України суб'єктами владних повноважень пріоритет у застосуванні помилково було надано не нормам ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, а нормам абз.5 ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Указане спричинило порушення прав заявника на отримання суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення у належному розмірі за період 01.01.2021р.-01.12.2021р.
У період часу 01.01.2022р.-31.12.2022р. виникла колізія між нормами п.2 ч.3 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, абз.4 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та між абз.5 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" в частині використання під час нарахування та виплати суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".
Усупереч положенням ч.1 ст.126, ст.130 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України суб'єктами владних повноважень пріоритет у застосуванні помилково було надано не нормам ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, а нормам абз.5 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ “Про Державний бюджет України на 2022 рік”.
Указане спричинило порушення прав заявника на отримання суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення у належному розмірі за період 01.01.2022р.-31.12.2022р.
У період часу 01.01.2023р.-31.08.2023р. виникла колізія між нормами п.2 ч.3 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, абз.4 ст.7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та між абз.5 ст.7 Закону України 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" в частині використання під час нарахування та виплати суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".
Усупереч положенням ч.1 ст.126, ст.130 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України відповідачем пріоритет у застосуванні помилково було надано не нормам ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, а нормам абз.5 ст.7 Закону України 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Указане спричинило порушення прав заявника на отримання суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення у належному розмірі за період 01.01.2023р.-31.08.2023р.
У спірних правовідносинах саме відповідач - Територіальне управління на підставі відомостей місцевого загального суду вів остаточний облік робочого часу заявника у цілях оплати праці, здійснював призначення, обчислення, нарахування та виплату заявнику суддівської винагороди, тобто самостійно виконував усі функції розпорядника бюджетних коштів.
Обсяг виділених ДСА України асигнувань на виплату заявнику суддівської винагороди (допомоги на оздоровлення) у вказаний проміжок часу був недостатнім для виконання вимог ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, але ця обставина не може бути кваліфікована у якості поважної причини невиконання вимог спеціальної норми закону.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач - Територіальне управління у відносинах із фінансового забезпечення проходження особою публічної служби на посаді професійного судді є суб'єктом владних повноважень.
Правовий висновок стосовно неправильності обчислення суддівської винагороди (і відповідно допомоги на оздоровлення) із використанням показника прожиткового мінімуму - 2.102,00грн. сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.07.2023р. по справі №140/5481/22.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України цей висновок є релевантним відносно обставин спору у даній справі, підлягає поширенню на спірні правовідносини, а відтак, додатково підтверджує факт порушення права заявника на отримання суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення у повному розмірі.
Суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб'єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.
Обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений у першу чергу саме на суб”єкта владних повноважень ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів на спростування вимог приватної особи та зазначення у процесуальних документах належних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення.
Водночас із цим, за змістом правових позицій постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.
Тому під час відправлення правосуддя у даній конкретній справі суд виходить із того, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень одночасно було вчинено і управлінське волевиявлення у формі дії з приводу обчислення суддівської винагороди заявника та допомоги на оздоровлення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.", і управлінське волевиявлення формі бездіяльності з приводу обчислення суддівської винагороди заявника та допомоги на оздоровлення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, актуального станом на 01 січня кожного конкретного календарного року.
У ході розгляду справи суб'єктами владних повноважень не наведено юридично спроможних аргументів та не подано доказів відповідності вимогам закону реально вчинених у спірних правовідносинах управлінських волевиявлень з приводу обчислення суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення та фінансування видатків на виплату цих платежів із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У даному конкретному випадку недоведеність правомірності вчинених суб'єктами владних повноважень управлінських волевиявлень зумовлює висновок про підтвердження матеріалами справи порушеного суб'єктивного права заявника, що є підставою для задоволення позову в частині вимог.
Стосовно способу захисту порушеного права суд зазначає, що згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Тлумачення змісту ст.13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" визначено, що обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, для реального та найшвидшого відновлення суб'єктивного права громадянина на одержання заробітної плати (суддівської винагороди, грошового забезпечення) у належному розмірі адміністративний орган ( у даному випадку - Територіальне управління) повинен вчинити власне волевиявлення з приводу призначення, обчислення і виплати (платежу) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання від розпорядника публічних коштів вищого рівня додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення виплати.
Відповідно до п.п.2 ч.3 ст.148 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів (окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів).
Згідно з ч.4 ст.148 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Частиною 1 ст.149 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
За визначенням п.6 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження, а за змістом п.7 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Як то указано у ч.1 ст.47 Бюджетного кодексу України, відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років.
Відповідно до ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Звідси слідує, що взяття відповідачем як суб”єктом владних повноважень бюджетного зобов'язання на виконання рішення суду у спосіб видання наказу про призначення, обчислення, нарахування, виплату заниженого розміру (боргу, недоплати) оплати праці публічного службовця не суперечить закону, знаходиться у межах компетенції відповідача та розпочинає процедуру отримання додаткових асигнувань для проведення необхідних платежів.
Судом під час виконання вимог ч.5 ст.242 КАС України виявлена низка постанов Верховного Суду з приводу способу захисту права особи на отримання належного розміру суддівської винагороди.
Так, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021р. у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов'язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 12.07.2023р. по справі №140/5481/22 до способів захисту суб'єктивного права у спірних правовідносинах належить і вимога про стягнення з ДСА України недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення (з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 13.07.2023р. у справі №280/1233/22, зважаючи на положення ст.ст.148, 149 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII у системному взаємозв'язку з положеннями ч.ч. 1, 2, 5 ст.22, ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого як відповідача дозволяє застосувати такий спосіб захисту порушеного права як зобов'язання ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСА в Харківській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати заявнику суддівської винагороди, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі "2.270,00грн" за період 01.01.2021р.-31.12.2021р., "2.481,00грн" за період 01.01.2022р.-31.12.2022р., "2.684,00грн" за поточний період 2023 року з урахуванням раніше виплачених сум.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 15.08.2023р. у справі №120/19262/21-а до релевантних способів захисту у спірних правовідносинах також належать: визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА України у Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди за період 01.012021р.-30.11.2021р., виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень; зобов'язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди за період 01.01.2021р.-30.11.2021р. включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2270 гривень; визнання протиправними дії ТУ ДСА України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період 01.01.2021р.-30.11.2021р., обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні; зобов'язання ТУ ДСА України у Вінницькій області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період 01.01.2021р.-30.11.2021р., обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Сформульовані заявником у позові вимоги є взаємовиключними, позаяк вимога про зобов'язання ДСА України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Харківській області коштів для проведення виплати боргу перед заявником та вимога про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити заявникові належний розмір суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення суперечить вимозі про стягнення з ДСА України недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення за період 01.01.2021р.-31.08.2023р.
Проте, усі перелічені вимоги заявника відповідають правовим позиціям згаданих вище постанов Верховного Суду як в частині права заявника на отримання суддівської винагороди (допомоги на оздоровлення), обчисленої із застосуванням показника прожиткового мінімуму, актуального станом на 01 січня кожного конкретного календарного року, так і в частині способів захисту порушеного права.
Суд вважає, що з огляду на викладені вище міркування праву заявника належить надати захист у спосіб, що сформульований у резолютивній частині даного судового акту.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з'ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Стосовно строку звернення до суду у спірних правовідносинах суд зазначає, що згідно з ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відносно вимог найманого працівника про стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.
Згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Винятки з цієї норми за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не підлягають поширенню на спірні правовідносини.
Згідно з п.1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 30.03.2020р. №540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 з 24:00год. 30.06.2023р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Оскільки процесуальний строк звернення до суду, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі “Щокін проти України” (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі “Серков проти України” (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), не може сплинути, не розпочавши перебігу, то суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ слід обчислювати з 01.07.2023р.
Таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ повністю корелюється із правовими позиціями постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. по справі №460/17052/21, де указано, що: 1) положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців); 2) Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022р.) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні; 3) право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022р.) не обмежене будь-яким строком.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області з приводу нарахування та виплати судді Комінтернівського районного суду міста Харкова - ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період 01.01.2021р.-31.08.2023р., обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Харківській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Комінтернівського районного суду міста Харкова - ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021р.-31.12.2021р., обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн.".
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити судді Комінтернівського районного суду міста Харкова - ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період 01.01.2021р.-31.12.2021р., обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків (зборів, внесків).
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Харківській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Комінтернівського районного суду міста Харкова - ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2022р.-31.12.2022р., обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн.".
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити судді Комінтернівського районного суду міста Харкова - ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період 01.01.2022р.-31.12.2022р., обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків (зборів, внесків).
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Харківській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Комінтернівського районного суду міста Харкова - ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2023р.-31.08.2023р., обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн.".
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити судді Комінтернівського районного суду міста Харкова - ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період 01.01.2023р.-31.08.2023р., обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків (зборів, внесків).
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко