Справа №500/7203/23
27 листопада 2023 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
06 листопада 2023 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 02 травня 2017 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року,
зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 травня 2017 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Ухвалою суду від 10.11.2023 прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
20.11.2023 через відділ документального забезпечення від відповідача Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву.
Також 20.11.2023 відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке обґрунтоване тим, що звернувшись 06.11.2023 до суду з цим позовом ОСОБА_1 пропустив строк, визначений частиною першою статті 122 КАС України з посиланням на практику Верховного Суду.
Зазначає, що на момент проходження служби позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення з урахуванням всіх його складових в тому чисті і індексація грошового забезпечення про що позивачу було відомо.
Вказує, що отримання позивачем листа відповідача від 01.11.2023 №64001-4244/64 14 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 6 років після отримання сум грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 02.05.2017.
Крім того зауважує, що редакція статті 233 КЗпП України, яка раніше не обмежувала строк звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022 і після викладу у новій редакції частини першої та частини другої статті 233 КЗпП України уведено строки звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати та які були продовжені під час дії карантину та закінчилися 01.07.2023. Протягом трьох місяців - до 01.10.2023 позивач не звернувся до суду з даним позовом, що свідчить про пропуск ним строку звернення до адміністративного суду 06.11.2023, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду на підставі частини третьої статті 123 КАС України.
23.11.2023 позивач подав до суду відповідь на відзив та заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
З посиланням на норми законодавства і практику Верховного Суду просить відмовити відповідачу у задоволенні заявленого клопотання, оскільки на момент звільнення позивача з військової служби 02.05.2017 частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення до суду з позовом про стягнення належної при звільненні працівника заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком і підстав для застосування змін, внесених Законом № 2352-ІХ до приписів статті 233 КЗпП України, які набрали чинності 19.07.2022 не має.
Вирішуючи подане клопотання, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
У спірному випадку предметом спору є нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 травня 2017 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до вимог статті 2 Закону №108/95-ВР в структуру заробітної плати входять:
- основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
- додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно зі статтею 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, слід дійти висновку, що вони є рівнозначними.
Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України "Про оплату праці", Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Зокрема, такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі №820/4748/17, від 12 вересня 2019 року у справі №812/1255/17, від 02 липня 2020 року у справі №812/792/17, від 07 лютого 2022 року у справі №420/7697/21.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа №825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа №620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа №825/565/17), індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців.
Частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З аналізу частини другої статті 233 КЗпП України слідує, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, не обмежується будь-яким строком.
Щодо доцільності застосування до спірних відносин змін, що внесені Законом №2352-IX зокрема до статті 233 КЗпП України, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022, встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Проте, Закон №2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022, однак у спірному випадку позивач був звільнений зі служби цивільного захисту з 02.05.2017 згідно Витягу із наказу №228 від 30.04.2017, тобто до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як слідує з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Тому правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.
За таких умов відсутні підстави для застосування змін, внесених згідно Закону №2352-IX до приписів статті 233 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022.
За наведений обставин у сукупності, суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду до задоволення не підлягає.
Керуючись статтями 122, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складено 27.11.2023.
Головуючий суддя Мартиць О.І.