28 листопада 2023 року м. Рівне №460/20103/22
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі відповідач-2), за змістом якого просив суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 11.04.2022 №172850015433, яким позивачу відмовлено у призначення пенсії за віком відповідно до пункту 9 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати відповідача-2 призначити та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що маючи загальний страховий стаж більше 30 років, 04.04.2022 він звернувся до відповідача-2 із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте рішенням відповідача-1 від 11.04.2022 №172850015433 відмовлено у призначенні пенсії за віком з тих підстав, що у ОСОБА_1 відсутній необхідний стаж не менше 30 років, а до стажу не враховано період роботи за межами України в російській федерації з 01.01.2002 по 31.12.2015.
Позивач вважає протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії, оскільки ним надано усі необхідні документи для вирішення питання про зарахування періодів роботи до стажу, а відсутність доказів про сплату внесків до пенсійного фонду російської федерації та неможливість проведення перевірки наданих документів не є достатньою підставою для позбавлення особи передбаченого соціального захисту.
Ухвалою суду від 08.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою від 06.09.2023 залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке приймало оскаржене рішення про відмову в призначенні пенсії.
28.07.2022 відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив повністю позовні вимоги ОСОБА_1 з тих підстав, що за доданими до заяви про призначення пенсії документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 19.01.2002 по 27.07.2003, з 11.09.2003 по 10.09.2004, з 05.11.2004 по 04.11.2005, з 28.01.2006 по 27.01.2007, з 24.03.2007 по 23.03.2008, з 01.07.2008 по 23.06.2010, з 14.07.2010 по 03.07.2011, з 30.07.2011 по 01.06.2012, з 26.06.2012 по 11.05.2013, з 18.06.2013 по 13.04.2014, з 06.06.2014 по 09.03.2015, з 19.05.2015 по 12.12.2015, оскільки не зазначено інформації про сплату страхових внесків підприємством до Пенсійного фонду російської федерації та відсутня відповідна довідка з Пенсійного фонду російської федерації про сплату страхових внесків. Відтак, у позивача відсутній мінімальний страховий стаж для призначення пенсії не менше 30 років (стаж особи становить 24 роки 8 місяців).
Відповідач-1 відзиву на позовну заяву не подавав, своєї позиції щодо заявлених позовних вимог суду не повідомив.
Відтак, враховуючи вимоги ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 04.04.2022 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою встановленого зразка про призначення йому пенсії за віком відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як водію міського пасажирського транспорту.
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності (випадковості) структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням від 11.04.2022 №172850015433 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком згідно статті п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як водію міського пасажирського транспорту з підстав відсутності у нього необхідного страхового стажу не менше 30 років. Зазначено, що страховий стаж особи становить 24 роки 08 місяців, а до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 01.01.2002 по 31.12.2005, оскільки страховий стаж зараховується за умовою підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів країн СНД та не підтверджується первинними документами.
Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу, зокрема для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком досягнув 55-річного віку.
Спірним рішенням про відмову у призначенні позивачу пенсії від 04.04.2022 повідомлено, що загальний страховий стаж позивача склав 24 роки 8 місяців, а до загального страхового стажу не враховано період роботи позивача за межами України на території російської федерації з 19.01.2002 по 27.07.2003, з 11.09.2003 по 10.09.2004, з 05.11.2004 по 04.11.2005, з 28.01.2006 по 27.01.2007, з 24.03.2007 по 23.03.2008, з 01.07.2008 по 23.06.2010, з 14.07.2010 по 03.07.2011, з 30.07.2011 по 01.06.2012, з 26.06.2012 по 11.05.2013, з 18.06.2013 по 13.04.2014, з 06.06.2014 по 09.03.2015, з 19.05.2015 по 12.12.2015 (в сукупності 12 років 5 місяців 16 днів) у зв'язку з відсутністю доказів про сплату внесків до пенсійного фонду російської федерації.
Надаючи правову оцінку вказаній поведінці відповідача-1, суд виходить з наступного.
Згідно з вимогами ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За змістом трудової книжки позивача Серія НОМЕР_1 , дата заповнення 12.07.1984 та вкладишу до трудової книжки Серія НОМЕР_2 , дата заповнення 05.06.2014, ОСОБА_1 в період з 19.01.2002 по 27.07.2003, з 11.09.2003 по 10.09.2004, з 05.11.2004 по 04.11.2005, з 28.01.2006 по 27.01.2007, з 24.03.2007 по 23.03.2008, з 01.07.2008 по 23.06.2010, з 14.07.2010 по 03.07.2011, з 30.07.2011 по 01.06.2012, з 26.06.2012 по 11.05.2013, з 18.06.2013 по 13.04.2014, з 06.06.2014 по 09.03.2015, з 19.05.2015 по 12.12.2015 працював водієм тролейбуса на регулярних міських пасажирських маршрутах в державному унітарному підприємстві міста москва «Мосгортранс».
Записи про періоди роботи позивача в російській федерації, виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Протилежного відповідачами не зауважено та судом не встановлено.
Зі змісту вказаних записів трудової книжки вбачається місце розташування підприємств, у яких працював позивач у спірний період, зокрема, м. москва російської федерації.
Таким чином, відомості трудової книжки позивача підтверджують періоди його роботи за межами України у м. москва російської федерації, що відповідачами не заперечувалось в ході розгляду наданих ОСОБА_1 документів.
Зазначені періоди роботи, що в сумі складають більше 12 років 5 місяців 16 днів відповідач-1 не врахував при прийнятті оскарженого рішення до загального страхового стажу у зв'язку з відсутністю доказів сплати роботодавцем страхових внесків до фондів російської федерації.
Суд враховує, що згідно з частиною першою статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За правилами частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
Згідно з приписами Угод між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі - Угода у галузі пенсійного забезпечення, чинною станом на дату прийняття відповідачем-1 оскарженого рішення) та про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Згідно зі статтею 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно зі статтею 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Відтак, Угодою у галузі пенсійного забезпечення передбачено зарахування спеціального стажу роботи на території України в разі визнання такого стажу будь-якою із держав-учасниць Угоди без такої обов'язкової умови для зарахування такого стажу - як сплата внесків до відповідних фондів.
Згідно з статтею 2 федерального Закону російської федерації від 17 грудня 2001 року №173-ФЗ «Про трудові пенсії в російській федерації», який застосовувався до 01 січня 2015 року, страховий стаж - стаж, що враховується при визначенні права на трудову пенсію, сумарна тривалість періодів роботи та (або) іншої діяльності, протягом якої сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду російської федерації, а також інші періоди, що зараховуються до страхового стажу.
Частиною 1 статті 10 Федерального Закону російської федерації від 17.12.2001 №173-ФЗ «Про трудові пенсії в Російській Федерації» встановлено, що до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконуються на території Російської Федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного Федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до Пенсійного фонду російської федерації.
При підрахунку страхового стажу періоди роботи та (або) іншої діяльності, передбачені статтями 10 та 11 даного Федерального закону, до реєстрації громадянина у якості застрахованої особи у відповідності до Федерального закону «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування» підтверджується документами, які видаються в установленому порядку роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами.
При підрахунку страхового стажу періоди роботи та (або) іншої діяльності, передбачені статтями 10 та 11 даного Федерального закону, після реєстрації громадянина в якості застрахованої особи у відповідності до Федерального закону «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування» підтверджується на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку. (ч.ч.1, 2 ст.13 Федерального Закону російської федерації від 17.12.2001 №173-ФЗ «Про трудові пенсії в Російській Федерації»).
З 01 січня 2015 року на території російської федерації набув чинності Федеральний закон «Про страхові пенсії» від 28 грудня 2013 року №400-ФЗ (далі - Закон №400-ФЗ).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №400-0ФЗ, право на страхову пенсію мають громадяни російської федерації, застраховані відповідно до Федерального закону від 15 грудня 2001 року №167-ФЗ «Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації», за дотримання ними умов, передбачених цим Федеральним законом.
Частиною 3 статті 4 Закону №400-ФЗ встановлено, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають у російській федерації, за дотримання ними умов, передбачених цим Федеральним законом, мають право на страхову пенсію нарівні з громадянами російської федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації.
За приписами статті 11 Закону №400-ФЗ, у страховий стаж включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, зазначеними в частині 1 статті 4 цього Закону, за умови, що за ці періоди нараховувалися та сплачувались страхові внески до Пенсійного фонду російської федерації. Періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались особами, зазначеними в частині 1 статті 4 цього Федерального закону, за межами території російської федерації, включаються до страхового стажу у випадках, передбачених законодавством російської федерації або міжнародними договорами російської федерації, або у разі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації відповідно до Федерального закону від 15 грудня 2001 року №167-ФЗ «Про обов'язкове пенсійне страхування в російській федерації».
Отже, за законодавством російської федерації для включення періоду роботи, яка виконувалася на території російської федерації, до страхового стажу для призначення пенсії необхідно щоб за цей період нараховувалися та сплачувались страхові внески до Пенсійного фонду російської федерації.
Судом встановлено, що для підтвердження періодів роботи за межами України позивачем додатково надано Пенсійним органам довідки: від 06.08.2019 №03-08/382 про період отримання заробітної плати з січня 2002 року по грудень 2007 року; №03-08/383 про період отримання заробітної плати з січня 2008 року по грудень 2013 року; №03-08/384 про період отримання заробітної плати з січня 2014 року по грудень 2015 року, виданих державним унітарним підприємством міста москва «Мосгортранс» російської федерації, в яких підтверджується як нарахування, так і виплата ОСОБА_1 заробітної плати за виконану роботу та перерахування до фондів російської федерації відповідних внесків.
Відповідно до довідки державного унітарного підприємства міста москва «Мосгортранс» російської федерації від 07.12.2021 №534 ОСОБА_1 дійсно працював в 6-тому тролейбусному парку на посаді водія пасажирського тролейбуса протягом повного робочого дня, повного робочого тижня без суміщення інших професій, був зайнятий перевезенням пасажирів на регулярних міських пасажирських маршрутах м. москва з 19.01.2002 по 27.07.2003, з 11.09.2003 по 10.09.2004, з 05.11.2004 по 04.11.2005, з 28.01.2006 по 27.01.2007, з 24.03.2007 по 23.03.2008, з 01.07.2008 по 23.06.2010, з 14.07.2010 по 03.07.2011, з 30.07.2011 по 01.06.2012, з 26.06.2012 по 11.05.2013, з 18.06.2013 по 13.04.2014, з 06.06.2014 по 09.03.2015, з 19.05.2015 по 12.12.2015. Впродовж вказаного періоду роботи відпустки без збереження заробітної плати в зв'язку з простоєм, відсутністю фінансування не надавались.
Згідно зі ст. 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Судом встановлено, що жодних документально обґрунтованих сумнівів щодо правомірності видачі довідок та достовірності зазначеної в них інформації відповідачі суду не надали.
Тому, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи у російській федерації з єдиної підстави, такої як не підтвердження сплати страхових внесків роботодавцем, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем, а не працівником вимог законодавства. Будь- яких доказів, які б свідчили про несплату страхових внесків до пенсійних органів російської федерації з вини позивача суду не подано.
Крім цього, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17 та від 01.03.2021 у справі №423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку (обрахунку) пенсії позивача періодів її роботи на такому підприємстві.
Посилання відповідачів на постанову Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» є необґрунтованими, оскільки позивач набув трудовий стаж, звернувся за призначенням пенсії з документами, які були отриманні останнім до введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Таким чином, позивачем подано усі документи для підтвердження стажу його роботи на території іншої держави - російської федерації, при цьому такий стаж підлягає визнанню на території України відповідно до вищевказаних міжнародних договорів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач-1 протиправно відмовив у зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи позивача в російській федерації, що підтверджено належними і допустимими доказами: з 19.01.2002 по 27.07.2003, з 11.09.2003 по 10.09.2004, з 05.11.2004 по 04.11.2005, з 28.01.2006 по 27.01.2007, з 24.03.2007 по 23.03.2008, з 01.07.2008 по 23.06.2010, з 14.07.2010 по 03.07.2011, з 30.07.2011 по 01.06.2012, з 26.06.2012 по 11.05.2013, з 18.06.2013 по 13.04.2014, з 06.06.2014 по 09.03.2015, з 19.05.2015 по 12.12.2015 (в сукупності 12 років 5 місяців 16 днів).
Виходячи із встановлених судом обставин, загальний страховий стаж позивача, станом на дату його звернення до відповідача-2 із заявою про призначення пенсії складав понад 37 років (добровільно зараховано Пенсійними органами 24 роки 8 місяці та протиправно не зараховані 12 років 5 місяців 16 днів), чого відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV було достатньо для прийняття відповідачем-1 рішення про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах.
Зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що оскаржене рішення відповідача-1 від 11.04.2022 №172850015433 про відмову позивачу у призначення пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи наведене вище, у спірних правовідносинах суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (на обліку в якому перебуватиме позивач) призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 08.01.2022, зарахувавши до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 19.01.2002 по 27.07.2003, з 11.09.2003 по 10.09.2004, з 05.11.2004 по 04.11.2005, з 28.01.2006 по 27.01.2007, з 24.03.2007 по 23.03.2008, з 01.07.2008 по 23.06.2010, з 14.07.2010 по 03.07.2011, з 30.07.2011 по 01.06.2012, з 26.06.2012 по 11.05.2013, з 18.06.2013 по 13.04.2014, з 06.06.2014 по 09.03.2015, з 19.05.2015 по 12.12.2015.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 КАС України, а тому, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Розподіл судових витрат здійснюється згідно зі статтею 139 КАС України пропорційно задоволеним позовним вимогам до відповідачів.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.04.2022 №172850015433, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи із 08.01.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 08.01.2022, зарахувавши до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 19.01.2002 по 27.07.2003, з 11.09.2003 по 10.09.2004, з 05.11.2004 по 04.11.2005, з 28.01.2006 по 27.01.2007, з 24.03.2007 по 23.03.2008, з 01.07.2008 по 23.06.2010, з 14.07.2010 по 03.07.2011, з 30.07.2011 по 01.06.2012, з 26.06.2012 по 11.05.2013, з 18.06.2013 по 13.04.2014, з 06.06.2014 по 09.03.2015, з 19.05.2015 по 12.12.2015.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судовий збір у розмірі 496,20 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 496,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7,м.Рівне,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83,м. Одеса,Одеська обл.,65012, ЄДРПОУ/РНОКПП 20987385)
Суддя Д.Є. Махаринець