24 листопада 2023 рокусправа № 380/11893/22
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з вимогами до Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області (80383, Львівська область, с.Малехів, вул. Л.Українки, 51, код ЄДРПОУ 43167274), про:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області, яка полягає у невиданні наказів про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за кожний місяць служби з 24.02.2022 по 30.06.2022 у розмірі 30000 грн та додаткової винагороди з 01.07.2022 по даний час відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022;
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області видати накази про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за кожний місяць служби з 24.02.2022 по 30.06.2022 у розмірі 30000 грн та додаткової винагороди з 01.07.2022 по даний час відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022;
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди за кожний місяць служби з 24.02.2022 по 30.06.2022 у розмірі 30000 грн та додаткової винагороди з 01.07.2022 по даний час відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022;
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за кожний місяць служби з 24.02.2022 по 30.06.2022 у розмірі 30000 грн та додаткову винагороду з 01.07.2022 по даний час відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 2500,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідач з 24.02.0222 протиправно не виплачував їй як співробітнику Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». На переконання позивача, бездіяльність відповідача щодо виплати їй вказаної винагороди порушує принцип дії нормативно-правового акта в часі та взяті на себе державою зобов'язання, які не можуть ставитися в залежність від наявності бюджетних асигнувань. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 02.09.2022 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою суду від 14.09.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 14.11.2022 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22.
25.10.2023 за вх.№ 81047 від представника позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі. Разом із клопотанням про поновлення провадження у справі, представником позивача подано заяву про зміну предмета позову, у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області, яка полягає у невиданні наказів про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за кожний місяць служби з 24.02.2022 у розмірі 30 000 грн. на місяць відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022;
- зобов?язати Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області видати накази про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за кожний місяць служби з 24.02.2022 у розмірі 30 000 грн. на місяць відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України No168 від 28.02.2022;
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди за кожний місяць служби з 24.02.2022 у розмірі 30 000 грн. на місяць відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022;
- зобов?язати Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за кожний місяць служби з 24.02.2022 у розмірі 30 000 грн. на місяць відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 2500,00 грн.
Ухвалою суду від 27.10.2023 провадження у справі поновлено.
Відповідач позов не визнав, 01.11.2023 за вх.№83049 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби та ТУ ССО у Львівській області відповідних коштів на її виплату за фондом оплати праці співробітникам. Оскільки бюджетні асигнування на виплату вказаної додаткової винагороди ТУ ССО у Львівській області як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня не виділені, то останнє позбавлене можливості й повноважень щодо здійснення таких виплат. Наведене, за доводами відповідача, свідчить про недопущення ним бездіяльності щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України №168. За таких обставин, вважає, що дії відповідача є такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п'ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
01.12.2020 наказом начальника Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області (по особовому складу) №392 о/с, ОСОБА_1 була призначена на службу до Служби судової охорони та призначена на посаду контролера ІІ категорії другого взводу охорони першого підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області.
31.12.2020 наказом начальника Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області (по особовому складу) №454 о/с, позивачку переміщено на посаду контролера ІІ категорії 1 відділення 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області.
Згідно розрахунково-платіжних відомостей за період з лютого 2022 року по червень 2022 року, позивачу не виплачувалася додаткова винагорода відповідно до Постанови №168.
Листом Територіального управління від 11.08.2022 у відповідь на заяву позивача повідомлено, що в затвердженому ДСА України кошторисі на 2022 рік та, відповідно, кошторисах Територіальних управлінь Служби судової охорони видатки на виплату додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, не передбачені, у зв'язку із чим виплата додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони з 24.02.2022 року не проводилася. Зазначено, що накази Територіального управління про виплату співробітникам додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, будуть видані після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Змістом спірних правовідносин є невиплата позивачеві з 24.02.2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч.7 ст.161 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно із ч.2 ст.165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Частиною третьою цієї ж норми передбачено, що співробітникам Служби судової охорони гарантується інший соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України "Про Національну поліцію" для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби судової охорони.
Відповідно до абзацу другого п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03.04.2019 року №289, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - постанова №289), порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Відповідно до п.3 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 року №384, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 384), грошове забезпечення співробітникам Служби (далі співробітники) визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби, інтенсивності та умов служби, почесного звання, спортивного звання.
Згідно з п.10 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, строк якого продовжувався та діє на час ухвалення рішення.
Водночас, приписами абзацу першого п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (у первісній редакції, далі - Постанова №168) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Абзацом другим цієї ж норми передбачено, що виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
При цьому, до Постанови №168 неодноразово вносились зміни, зокрема, Постановами Кабінету Міністрів України №217 від 07.03.2022 року, №350 від 22.03.2022 року, №400 від 01.04.2022 року, №754 від 01.07.2022 року, №793 від 07.07.2022 року, №1066 від 27.09.2022 року, №1146 від 08.10.2022 року.
Однак, зміни, які стосуються спірних правовідносин, були викладені саме у Постанові Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168» від 07.07.2022 року №793.
Так, вказаною постановою були внесені зміни до Постанови №168, а саме у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Окрім того, доповнено постанову №168 пунктом 2-1 такого змісту: «Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
Відповідно до п.2 Постанови №793 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022 року.
Як наслідок, суд звертає увагу, що первинна редакція абзацу першого п.1 постанови №168 у розрізі даного спору зазнала змін в частині суми додаткової винагороди, а також порядку її нарахування та виплати, з 24.02.2022 року.
Відтак, на час розгляду спору норми, які стосуються даного спору мають наступну редакцію.
Згідно з п.1 Постанови №168 (в чинній редакції) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Пунктом 2-1 Постанови № 168 (в чинній редакції) передбачено установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Пунктом третім Постанови № 168 (в чинній редакції) встановлено Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що на період дії воєнного стану, співробітникам Служби судової охорони, у тому числі позивачу, Постановою №168 передбачена виплата додаткової винагороди.
Проте, позивачу за період проходження служби під час дії воєнного стану не виплачувалася додаткова винагорода відповідно до Постанови №168 та не видавалися накази Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області про її виплату,
Вказане сторонами не заперечується.
Водночас, суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168» від 20.01.2023 року №43 з числа осіб, які мають право на отримання додаткової винагороди виключено співробітників Служби судової охорони.
Вказана постанова набрала чинності 21.01.2023 року.
При цьому, відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У постанові від 21.09.2023 року у справі №260/3564/22 Великою Палатою Верховного Суду зроблені наступні висновки: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що зміст внесених постановою КМУ № 793 змін до постанови КМУ № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця. Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на те, що розмір додаткової винагороди з 24 лютого 2022 року слід визначати з розрахунку до 30 000 грн, пропорційно в розрахунку на місяць, а не 30 000 на місяць, як вважає суд першої інстанції, оскільки в подальшому це може призвести до правової невизначеності щодо розміру додаткової винагороди при нарахуванні та виплаті згідно рішень судів. Системний аналіз пункту 2-1 постанови КМУ № 168 (у редакції постанови КМУ № 793) свідчить, що наявність у ДСА України права встановлювати «порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги» не є тотожним праву встановлювати «розміри додаткових винагород».
З урахуванням наведених норм чинного законодавства України, встановлених обставин справи, а також правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови №168.
При цьому, зазначена бездіяльність відповідача призвела до порушення права позивача на її отримання.
Оцінюючи доводи відповідача суд звертає увагу, що відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати згаданої винагороди не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У постановах від 18.12.2018 року у справі №820/4619/16 та від 14.03.2019 року у справі №820/660/17 Верховний Суд зазначив наступне: «Відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати допомоги не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог».
У постанові від 21.11.2018 року у справі №824/166/15-а Верховний Суд зазначив, що держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
Беручи до уваги згадані висновки, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права пов'язаного з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Суд звертає увагу, що додаткова винагорода, яку позивач просить нарахувати та виплатити, чітко передбачена Постановою №168.
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не було нараховано та виплачено позивачу вказаної винагороди за згаданий період, а тому позовні вимоги у цій частині є підставними та обґрунтованими.
При цьому, інші твердження відповідача не беруться судом до уваги, з огляду на встановлені обставини.
З огляду на викладене, бездіяльність відповідача з приводу не нарахування та невиплати позивачу додаткової щомісячної винагороди за період з 24.02.2022 по 30.06.2022 не відповідає критерію правомірності передбаченому п.1 ч.2 ст.2 КАС України.
Як наслідок, підлягають задоволенню також і вимоги щодо спонукання до вчинення дій.
Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню у цій частині.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області щодо невидачі наказів про нарахування додаткової винагороди передбаченої Постановою №168, суд зазначає наступне.
Судовому захисту підлягає лише порушене право. У даному випадку порушене право позивача полягає у невиплаті йому додаткової винагороди, яке і підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити таку грошову допомогу. При чому прийняття відповідного наказу (наказів) є механізмом реалізації права позивача на отримання грошової допомоги.
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, цю справу необхідно визнати типовою, тому відповідно до приписів ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення суд враховує правові висновки Верховного Суду, згідно яких належним способом захисту порушеного права позивача суд визначив визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони щодо не нарахування і невиплати позивачеві з 24.02.2022 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24.02.2022 року.
Водночас позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невидачі наказів про нарахування та виплату позивачеві додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та зобов'язання видати такі накази, задоволенню не підлягають, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Суд враховує, що саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168; винесення відповідних наказів є його дискреційним повноваженням.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом встановлено, що між позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Мицик, Кравчук і Партнери» (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги №286 від 01.07.2022 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 даного Договору виконавець зобов'язується надати клієнту правову допомогу на умовах та в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до п.3.1 договору, правова допомога, передбачена предметом цього договору, оплачується відповідно до акту виконаних робіт.
Факт наданих послуг підтверджується актом виконаних робіт від 23.08.2022.
Відповідно до Акту виконаних робіт від 23.08.2022виконавцем в інтересах клієнта, згідно договору, у повному обсязі виконано зобов'язання:
- надання консультацій та узгодження правової позиції 0,5 год.
- підготовка та скерування до Територіального управління служби судової охорони у Львівській області заяви 0,5 год.
- опрацювання відповіді Територіального управління служби судової охорони у Львівській області 0,5 год.
- складання позовної заяви та оформлення додатків до позовної заяви, подання позовної заяви до суду 1 год.
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 1000 грн.
Відповідно до поданої копії меморіального ордеру від 18.07.2022, позивач оплатила за надання правової допомоги в адміністративній справі згідно договору №286 від 01.07.2022 Адвокатському об'єднанню «Мицик, Кравчук та Партнери» 1500 грн.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За таких обставин суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Так, відповідно до частини шостої статті 12 КАС України справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг відносяться до справ незначної складності.
Крім того, суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними якого мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим (в тому числі Верховного Суду), що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Суд також звертає увагу на те, що у позовній заяві вказано, що представником позивача у такій справі є адвокат Мицик О.В. На підтвердження наявності повноважень вказаного адвоката подано ордер та копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю.
Суд звертає увагу на те, що поданими копіями платіжних інструкцій підтверджено оплату за надання правової допомоги АО «Мицик, Кравчук і Партнери».
З огляду на вищевказані обставини справи, суд вважає, що заявлена позивачем до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сума витрат на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічних спорів (в тому числі рішення Верховного Суду) та з урахуванням того, що дана розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі не є співрозмірною зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), не відповідає реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а її стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Таким чином, стягненню з відповідача підлягають судові витрати на надання правничої допомоги в розмірі 500,00 грн, що є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а також з врахуванням численних позовних заяв даного адвокатського об'єднання з даного предмету спору згідно з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, не є пропорційними вартість виконаних робіт до затраченого часу на підготовку таких, а також кількості таких позовів і їх складність і кількість долучених доказів, які зібрані адвокатами на представництво інтересів.
Щодо судового збору, то відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовуються позивачу пропорційно до задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління служби Судової охорони у Львівській області (80380, Львівська область, Львівський район, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 51; код ЄДРПОУ 43167274) області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 з 24.02.2022 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000,00 грн на місяць (за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця), за період з 24.02.2022.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Територіального управління служби Судової охорони у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 496 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20 копійок.
Стягнути з Територіального управління служби Судової охорони у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на правову допомогу в розмірі 500 (п'ятсот) грн 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна