28 листопада 2023 року № 320/38004/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
21.10.2023 до Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження максимальним розміром нарахованої на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2022 №640/27157/21 пенсії з урахуванням індексації, доплат, підвищень ОСОБА_1 , починаючи з 01.04.2019 по 28.02.2023 включно;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 (РНОКПП за ДРФО НОМЕР_1 ) нараховану на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2022 №640/27157/21 пенсію з урахуванням індексації, підвищень, доплат без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01.04.2019 по 28.02.2023 включно.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є пенсіонером Міноборони, перебуває на пенсійному обліку у відповідача та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», далі - Закон №2262, є учасником ліквідації ядерних аварій (категорія 1), інвалідом війни II (другої) групи. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2022 №640/27157/21 суд, зокрема, вирішив зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести з 01.04.2019 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) пенсії позивачу, згідно оновленої довідки від 16.08.2021 №7501/1, виданої Київським міським територіальним центром комплектуванням та соціальної підтримки для здійснення обчислення та перерахунку основного розміру його пенсії. Відповідач листом від 31.10.2022 №2600-0202-8/141084 повідомив, що виконав рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2022 у справі №640/27157/21, з доданих до листа документів вбачається, що перерахунок пенсії на виконання рішення відбулося 25.10.2022, починаючи з 01.04.2019. Позивач зазначає, що після ознайомленням з розрахунками його пенсії, останньому стало відомо про обмеження зі сторони відповідача нарахування та виплати індексації, підвищень, обмеження максимальним розміром пенсії, починаючи з 01.04.2019 по 28.02.2023 включно. Такі дії позивач вважає протиправними.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/38004/23 передана 25.10.2023 до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 прийнято адміністративну справу №320/38004/23 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С. та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується матеріалами справи.
Ухвалою суду від 30.10.2023 відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалу від 30.10.2023 відповідачем отримано у системі «Електронний суд» 31.10.2023 відповідно, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з позовної заяви, що ОСОБА_1 (надалі позивач) є пенсіонером Міноборони, перебуває на пенсійному обліку у відповідача та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі - Закон №2262), є учасником ліквідації ядерних аварій (категорія 1), інвалідом війни II (другої) групи, що підтверджується відповідними посвідченнями, які містяться у матеріалах справи (стор. 6 том І).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2022 у справі №640/27157/21 судом, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести з 01.04.2019 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) пенсії позивачу, згідно оновленої довідки від 16.08.2021 №7501/1, виданої Київським міським територіальним центром комплектуванням та соціальної підтримки для здійснення обчислення та перерахунку основного розміру його пенсії.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі №640/27157/21 судом відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в м. Києві.
Рішення суду від 05.07.2022 у справі №640/27157/21 набрало законної сили.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позивачем 03.10.2022 надіслано на адресу відповідача запит щодо добровільного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2022 №640/27157/21.
Відповідач листом від 31.10.2022 №2600-0202-8/141084 повідомив позивача, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2022 у справі №640/27157/21 - виконано, з доданих до листа документів убачається, що перерахунок пенсії на виконання рішення відбулося 25.10.2022, починаючи з 01.04.2019 (стор. 9 том І).
10.04.2023 позивач звернувся до відповідача з запитом на інформацію та просив: «З урахуванням нарахування пенсії з нового грошового забезпечення на виконання рішення у справі № 640/27157/21 надати з автоматизованої системи призначення пенсії розрахунки пенсії (або витяг з ПВП ДКГ) станом на: 01.07.2019 року; 01.12.2019 року; 01.07.2020 року; 01.12.2020 року; 01.07.2021 року; 01.12.2021 року; 01.03.2022 року; 01.07.2022 року; 01.12.2022 року; 01.02.2023 року» (стор. 12 (зворотній бік) том І).
Відповідач листом від 17.04.2023 за №2600-0202-8/74419 надав запитувані розрахунки, з яких, як зазначає позивач йому стало відомо, що станом на 01.04.2019, 26.04.2019, 01.07.2019, 01.12.2019, 01.07.2020, 01.12.2020, 01.07.2021, 01.12.2021, 01.03.2022, 01.07.2022, 01.12.2022, 01.02.2023 вбачається, що відповідач провів перерахунок пенсії з 01.04.2019 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2022 у справі № 640/27157/21 з суми грошового забезпечення 28818,00 грн, зазначеного у довідці від 16.08.2021 № 7501/1 (стор. 13 (зворотній бік) - 15 том І).
Позивач звертає увагу суду, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду в місті Києві від 05.07.2022 у справі №640/27157/21 пенсія позивача з урахуванням індексації, підвищень, доплат нарахована: з 01.04.2019 по 25.04.2019, з 26.04.2019 по 30.06.2019 у розмірі 29493,60 грн; з 01.07.2019 по 30.11.2019 у розмірі 29493,6 грн; з 01.12.2019 по 30.06.2020 у розмірі 29523,2 грн; з 01.07.2020 по 30.11.2020 у розмірі 29552,80 грн; з 01.12.2020 по 30.06.2021 у розмірі 29575,60 грн; з 01.07.2021 по 30.11.2021 у розмірі 29609,60 грн; з 01.12.2021 по 28.02.2022 у розмірі 29641,60 грн; з 01.03.2022 по 30.06.2022 у розмірі 33676,13 грн; з 01.07.2022 по 30.11.2022 у розмірі 33713,33 грн, з 01.12.2022 по 28.02.2023 у розмірі 33739,73 грн, що підтверджується розрахунками пенсії позивача станом на 01.04.2019, 26.04.2019, 01 072019 01.12.2019, 01.07.2020, 01.12.2020, 01.07.2021, 01.12.2021, 01.03.2022, 01.07.2022' 01.12.2022,01.02.2023 (стор. 13 (зворотній бік) - 15 том І)).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження максимальним розміром пенсії, починаючи з 01.04.2019 по 28.02.2023 включно, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії позивача, призначеної на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі - Закон України №2262-XII).
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI (надалі - Закон України №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про дипломатичну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про судову експертизу”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про судоустрій і статус суддів”, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України”, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність
Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року по справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 року по справі №400/2085/19, від 17.02.2022 року по справі №640/11168/20 та від 02 серпня 2022 року по справі № 240/1369/21 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
За вказаних обставин обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивачу, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
При цьому суд зазначає, що у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії територіального управління щодо обмеження максимальним розміром нарахованої на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2022 №640/27157/21 пенсії з урахуванням індексації, доплат, підвищень позивачу, починаючи з 01.04.2019 по 28.02.2023, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 31.10.2022 за № 2600-0202-8/141084 щодо виплати з 01.04.2019 по 28.02.2023 (включно) ОСОБА_1 пенсію з обмеженням максимального розміру в десть прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відтак, за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, суд зазначає, що оскаржувані бездіяльність або дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку - прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.
В частині позовних вимог щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 (РНОКПП за ДРФО НОМЕР_1 ) нараховану на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2022 №640/27157/21 пенсію з урахуванням індексації, підвищень, доплат без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01.04.2019 по 28.02.2023 включно, суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та не довів правомірності своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірах, передбачених Постановою №540, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-VI "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Згідно з частини 1 статті 9, статті 72 та частин 1, 2, 5 статті 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яке викладене у листі від 31.10.2022 за № 2600-0202-8/141084 щодо виплати з 01.04.2019 по 28.02.2023 (включно) ОСОБА_1 пенсію з обмеженням максимального розміру в десть прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.04.2019 по 28.02.2023 виплату пенсію ОСОБА_1 , з урахуванням індексації, підвищень, доплат, без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, та виплати різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.