27 листопада 2023 року №320/9387/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян від 30.11.2022 згідно протоколу № 51-22 в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
- зобов'язати Комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 28.08.1990 по 30.08.1990, з 08.10.1990 по 20.10.1990, та з 05.11.1990 по 27.11.1990 перебував у трудових відносинах з Райзаготкооппромом Вишгородського райспоживчтовариства Київської облспоживсілки на посаді заготівельника. Після подій на Чорнобильській АЕС, у період з 28.08.1990 по 30.08.1990, з 08.10.1990 по 20.10.1990, та з 05.11.1990 по 27.11.1990 його було відряджено до зони відчуження в м. Чорнобиль, с. Ольшанка, с. Луб'янка Київської області для участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема для забезпечення продуктами харчування господарчих об'єктів. З 07.01.2020 позивач став інвалідом 2 групи, захворювання пов'язано із впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивач звернувся із заявою про встановлення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та надання посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та усіма необхідними документами до Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян. Проте відповідачем відмовлено позивачу у встановленні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався. Ухвалу про відкриття провадження у справі надіслано на адресу відповідача та отримано представником за довіреністю 28.04.2023.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи, причина інвалідності: захворювання пов'язано із впливом аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серія АВ № 0092436 від 07.02.2020.
Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 03.02.2020 № 8354, захворювання позивача пов'язано з впливом аварії на ЧАЕС.
Позивач перебував у трудових відносинах з Райзаготкооппромом Вишгородського райспоживчтовариства Київської облспоживсілки на посаді заготівельника.
Розпорядженням по Райзаготкооппрому Вишгородського райспоживчтовариства Київської облспоживсілки від 27.08.1990 № 68 позивача відряджено у с. Вільшанка з 28.08.1990 по 30.08.1990 для виконання поставлених завдань із забезпеченням продуктами харчування господарських об'єктів м. Чорнобиль.
Згідно із табелем обліку робочого часу за серпень 1990 року ОСОБА_1 з 28.08.1990 по 30.08.1990 відпрацював 3 дні по 18 годин щоденно у тридцяти кілометровій зоні відчуження Чорнобильської АЕС. За вищевказану роботу позивачу було нараховано та виплачено 363 крб згідно особового рахунку по зарплаті за 1990 рік.
Розпорядженням по Райзаготкооппрому Вишгородського райспоживчтовариства Київської облспоживсілки від 02.11.1990 № 94 позивача відряджено у с. Луб'янка з 05.11.1990 по 27.11.1990 для виконання поставлених завдань із забезпеченням продуктами харчування господарських об'єктів м. Чорнобиль.
Згідно із табелем обліку робочого часу за листопад 1990 року ОСОБА_1 з 05.11.1990 по 27.11.1990 відпрацював 20 днів по 10 годин щоденно у тридцяти кілометровій зоні відчуження Чорнобильської АЕС. За вказану роботу позивачу було нараховано та виплачено 846 крб згідно особового рахунку по зарплаті за 1990 рік.
Відповідно до довідки Райзаготкооппрому Вишгородського райспоживчтовариства Київської облспоживсілки від 24.12.1990 № 84 ОСОБА_1 був направлений в зону відчуження Чорнобильської АЕС з 28.08.1990 по 30.08.1990, з 08.10.1990 по 20.10.1990, 05.11.1990 по 27.11.1990. За вказану роботу йому було нараховано та виплачено за серпень 363,00 карб, за жовтень 650 крб, за листопад 846,00 карб.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 у справі № 320/6794/21 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян від 19.04.2021 року згідно протоколу № 29-21 в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Зобов'язано Комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
За наслідками апеляційного перегляду указаного рішення суду, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2022 апеляційну скаргу Київської обласної державної адміністрації - задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 - змінено, викладено абзац третій його резолютивної частини в такій редакції: «Зобов'язати Комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян повторно розглянути питання щодо визначення ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС». В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 - залишено без змін.
30.11.2022 на засіданні Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі - Комісія) на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2022 повторно розглянуто питання щодо визначення ОСОБА_1 статусу «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та прийнято рішення про відмову у визначенні ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, з огляду на те, що первинними документами не підтверджено направлення ОСОБА_1 на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильську АЕС в зону відчуження нарахування заробітної плати у підвищеному розмірі. Відсутня довідка про підвищену оплату праці, яке оформлено протоколом №51-22.
Не погоджуючись з таким рішенням Комісії, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який також створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно зі ст. 9 вказаного Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків.
Положеннями ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 14 зазначеного Закону учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є, зокрема особи, які працювали у зоні відчуження в 1988-1990 роках не менше 30 календарних днів.
Позивач наполягає на тому, що має право на встановлення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, адже працював у зоні відчуження у 1990 році не менше 30 календарних днів.
За правилами ч.ч. 1, 4 ст. 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Процедуру видачі таких посвідчень визначає Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 6 Порядку учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали в зоні відчуження у 1988-1990 роках не менше 30 календарних днів видаються посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 19__ році» (категорія 3) серії А зеленого кольору.
Згідно пункту 11 Порядку № 551 посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - на підставі одного з таких документів, зокрема, довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження, особового рахунка, табеля обліку робочого часу, посвідчення про відрядження в зону відчуження з відміткою підприємства про прибуття та вибуття працівника, шляхових листів (за наявності), трудової книжки (у разі потреби); довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об'єкти або в населені пункти зони відчуження, у разі потреби - довідки командира військової частини, військового квитка, витягу з особової справи військовослужбовця, завіреного в установленому порядку.
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Згідно із матеріалами справи, оскаржуване рішення Комісії було прийнято на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2022 у справі № 320/6794/21, яким зобов'язано Комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян повторно розглянути питання щодо визначення ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Розглянувши повторно подані документи позивачем на виконання постанови суду апеляційної інстанції, 30.11.2022 на засіданні Комісії було прийнято рішення про відмову у визначенні ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, з огляду на те, що первинними документами не підтверджено направлення ОСОБА_1 на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильську АЕС в зону відчуження нарахування заробітної плати у підвищеному розмірі та відсутня довідка про підвищену оплату праці.
В контексті наведеного суд зазначає, що вищеперераховані документи є додатковими документами, які можуть підтверджувати факт участі особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а основним документом є довідка про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об'єкти або в населені пункти зони відчуження.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до відповідача із заявою про встановлення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ОСОБА_1 надав такі документи: довідку Райзаготкооппрому Вишгородського райспоживстовариства Київської облспоживсілки від 24.12.1990 № 84 про місце виконання робіт та підвищену заробітну плату, відповідно до якої позивач виконував роботи в м. Чорнобиль, с. Ольшанка, с. Лубянка Київської області в періоди з 28 по 30.08.1990, з 08 по 20.10.1990 та з 05 по 27.11.1990, у зв'язку з чим отримав заробітну плату за серпень, жовтень та листопад 1990 року в підвищеному розмірі; розпорядження по Райзаготкооппрому Вишгородського райспоживчтовариства Київської облспоживсілки від 27.08.1990 № 68 про відрядження позивача до с. Вільшанка на період з 28 по 30.08.1990; райспоживчтовариства Київської облспоживсілки від 02.11.1990 № 94 про відрядження позивача до с. Луб'янка на період з 05 по 27.11.1990; посвідчення про відрядження на період з 28 по 30.08.1990 до м. Чорнобиль; посвідчення про відрядження на період з 05 по 27.11.1990 до м. Чорнобиль; табель обліку робочого часу за серпень 1990 року; табель обліку робочого часу за листопад 1990 року; особовий рахунок по заробітній платі за 1990 рік.
Оскільки належними та допустимими доказами підтверджено те, що позивач у відповідний період брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, в тому числі і в період з 08 по 20.10.1990, тому він мав право на встановлення йому статусу учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Таким чином, враховуючи наведені вище обставини та положення проаналізованого законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав для скасування рішення Комісії від 30.11.2022, оформленого протоколом № 51-22 в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 .
Щодо позовних вимог про зобов'язання Комісії прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 суд зазначає наступне.
Частиною 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 у справі № 826/17220/17.
Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Суд наголошує, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Згідно ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).
Отже, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача суд доходить висновку про обґрунтованість вимог про зобов'язання Комісії прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 народження, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував, на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян від 30.11.2022 згідно протоколу № 51-22 в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
3. Зобов'язати Комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.