27 листопада 2023 року № 320/4905/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, у якому просить суд:
- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме Головного управління Національної поліції в Київській області, 01601, місто Київ, пр. Володимирська, б. 15, ЄДРПОУ 401080616, що полягає у не проведені із позивачем повного розрахунку при звільненні не виплаті компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 р.р;
- визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме Головного управління Національної поліції в Київській області, 01601, місто Київ, пр. Володимирська, б. 15, ЄДРПОУ 401080616, що полягає у не виплаті середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку з 11.04.2022 по день ухвалення судового рішення.
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області, 01601, місто Київ, пр. Володимирська, б. 15, ЄДРПОУ 401080616 виплатити компенсацію за невикористані відпустки учасника бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 р.р., у розмірі 61 101, 60 грн.
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області, 01601, місто Київ, пр. Володимирська, б. 15, ЄДРПОУ 401080616 виплатити середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку з 11.04.2022 по день ухвалення судового рішення;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області, 01601, м. Київ, пр. Володимирська, б. 15, ЄДРПОУ 401080616 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7500 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.07.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2022 заяву представника позивача про збільшення позовних вимог від 07.10.2022 - залишено без розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він з 2015 року має статус учасника бойових дій, у зв'язку з чим на підставі пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 24 Закону України «Про відпустки» має право на одержання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік або на виплату грошової компенсації при звільненні у разі їхнього невикористання. Також наголошує на тому, що оскільки з ним проведено остаточний розрахунок при звільненні відповідачем не в строки визначені законодавством України, тому відповідно до положень статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити та вказав на пропуск строку звернення позивачем із цим позовом.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_2 з 12.08.2008 проходив службу в органах внутрішніх справ.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 15.09.2015.
Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 06.04.2022 № 63 о/с майора поліції ОСОБА_2 було звільнено зі служби в поліції за власним бажанням з 11.04.2022 з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу незаконних заводінь транспортними засобами управління карного розшуку.
Представник позивача звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області із запитом про виплату ОСОБА_2 недоплачених сум грошового забезпечення.
Листом № 52аз/209/12 Головне управління Національної поліції в Київській області, зокрема, повідомило, що позивач додаткову відпустку, як учаснику бойових дій у році звільнення не використовував.
Довідкою від 13.07.2022 № 99 Головного управління Національної поліції в Київській області підтверджується, не використання позивачем додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у 2020, 2021, 2022 роках.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації за частини невикористаних додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять: Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, компенсація за невикористану відпустку входить до структури грошового забезпечення поліцейських, є його складовою.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до абзацу 7 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Згідно з абзацом 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Верховний Суд зазначав, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону «Про відпустки» та статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (пункт 22 постанови від 7.05.2020 у справі №360/4127/19).
Щодо виплати поліцейським грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, то Верховний Суд зазначав, що через відсутність правового врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки при вирішенні спору слід застосовувати приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки» (пункт 60 постанови від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, постанова від 23.10.2019 у справі №826/8185/18 та інші).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
У випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні як основної, так і додаткової відпустки (пункт 62 постанови від 19.01.2021 у справі №160/10875/19).
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що при звільненні позивача зі служби в поліції грошова компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2020, 2021, 2022 роки у кількості 14 днів за кожен рік, відповідачем нарахована та здійснена йому не була.
Отже, в порушення зазначених вимог, відповідачем за невикористані дні відпустки компенсація проведена не була.
Зважаючи на наведене судом встановлено, що не нарахування та не виплата Головним управлінням Національної поліції в Київській області позивачу при звільненні компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки, як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022 роки є протиправною.
Водночас є не обґрунтованими вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача у не проведені не виплаті компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, оскільки позивач ненадав доказів не використання такої додаткової відпустки за указаний період, зважаючи на те, що до 2019 року проходив службу в іншому управлінні, клопотань про витребування доказів у справі не подав.
За таких підстав суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області виплатити компенсацію за невикористані відпустки учасника бойових дій за 2020, 2021, 2022 роки.
Розраховуючи суму компенсації у конкретній сумі суд встановив наступне.
Положеннями абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Кількість днів додаткової відпустки становить 42 дні. Відповідно до довідки від 27.05.2022 № 182 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 545,55 грн.
Загальна сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки становить 22 913,00 грн (42х545,55=22 913,00).
Саме в цій сумі підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2020 - 2022 роки.
Обрахування судом в конкретній сумі компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та відсутність дискреційний повноважень у суб'єкта владних повноважень щодо розрахунку такої компенсації узгоджується з позицією Верховного Суду (постанова від 20.07.2023 у справі № 200/18480/21).
Стосовно виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні суд вказує на наступне.
Статтею 116 КЗпП України, в редакції чинній на момент звернення суду, на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд приходить до висновку про право позивача на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
Відповідно до пункту 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У відповідності до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Судом встановлено, що розмір середньоденного заробітку позивача становить 545,55 грн.
З огляду на викладене, затримка по виплаті грошового забезпечення із 12.04.2022 по день ухвалення рішення по цієї справи 27.11.2023 становить за квітень 2022 року 13 робочі дні, за травень 2022 - 22 робочі дні, за червень 2022 року - 22 робочі дні, за липень 2022 року - 21 робочі дні, за серпень 2022 року - 22 робочі дні, за вересень 2022 - 22 робочі дні, за жовтень 2022 - 21 робочі дні, за листопад 2022 - 22 робочі дні, за грудень 2022 - 22 робочі дні, за січень 2023 - 22 робочі дні, за лютий 2023 - 20 робочі дні, за березень 2023 - 23 робочі дні, за квітень 2023 - 20 робочі дні, за травень 2023 - 23 робочі дні, за червень 2023 - 22 робочі дні, за липень 2023 - 21 робочі дні, за серпень 2023 - 23 робочі дні, за вересень - 21 робочі дні, за жовтень 2023 - 22 робочі дні, за листопад 2023 - 18 робочі дні, а загалом 422 робочих днів.
Розмір середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення з становить 230 222,00 грн (422х545,55=230 222,00).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13ц та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.
Крім того у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Також у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 807/1525/16, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19, від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20 Судом зазначено, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахування того, що все належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Отож залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Проте, суд звертає увагу на те, що, з огляду на матеріали справи, сума компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій становить 22 913,00 грн, що є в рази меншою порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні - 230222,00 грн.
Враховуючи викладене вище в сукупності, обов'язок суду щодо визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 Кодексу законів про працю України, дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, зважаючи на розмір виплаченої вихідної допомоги при звільненні, порівняно із розрахованим середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та задоволення позовних вимог у вказаній частині в сумі стягнення 4 582, 60 грн, що становить 20% від суми відповідної компенсації, яка підлягає позивачу до виплати.
Застосовуючи такий спосіб обрахунку суд враховує те, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4582,60 грн.
Щодо строків звернення до суду з позовом в цій частині, на пропущенні яких наполягає відповідач, суд відмічає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті Кодексу адміністративного судочинства України).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Відтак, посилання представника відповідача у відзиві на пропущення позивачем строку звернення до суду не приймаються судом до уваги.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного правового аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Щодо клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 7500, 00 грн суд зазначає наступне.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Між позивачем та адвокатом Дяченко А.В. укладено договір про надання правової допомоги від 10.04.2022 № 1/2022, відповідно до якого отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.
Відповідно до п.2 Додаткової угоди від 30.05.2022 № 1 до договору про надання правової допомоги від 10.04.2022 № 1/2022 вартість послуг адвоката по збору доказів, підготовки позовної заяви та правового супроводження позову складає фіксовану суму - 7500, 00 грн.
Адвокатом Дяченко А.В. виставлено Заіці Р.А. рахунок на оплату від 03.08.2022 № 1/2022 на суму 7500, 00 грн.
Суд зазначає, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.
Відповідач не подав заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу.
Отже, на понесені судові витрати у розмірі 7500,00 грн. підлягають відшкодуванню на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не проведені із ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні не виплаті компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій за 2020, 2021, 2022 роки.
3. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області, що полягає у не виплаті середнього заробітку за час затримки повного розрахунку ОСОБА_1 .
4. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області (місцезнаходження:01601, місто Київ, пр. Володимирська, б. 15, код ЄДРПОУ 401080616) виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки учасника бойових дій за 2020, 2021, 2022 роки у розмірі 22 913,00 грн.
5. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (місцезнаходження: 01601, місто Київ, пр. Володимирська, буд. 15, код ЄДРПОУ 401080616) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4 582 (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят дві) грн 60 грн.
6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
7.Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7500 (сім тисяч п'ятсот) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Національної поліції в Київській області (місцезнаходження: 01601, місто Київ, пр. Володимирська, буд. 15, код ЄДРПОУ 401080616).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.