27 листопада 2023 року м. Київ № 640/31290/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
01 листопада 2021 року ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач/ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови в призначені та виплаті з 31.08.2021 ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років 25 років 02 місяці, у тому числі на посадах прокурора: 19 років 01 місяць, відповідно до частини першої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII;
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 17.09.2021 №2800-0213-8/148509, щодо відмови в призначенні та виплати з 31.08.2021 ОСОБА_1 пенсії за вислугу років 25 років 02 місяці, у тому числі на посадах прокурора: 19 років 01 місяць, відповідно до частини першої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити та виплачувати з 31.08.2021 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років 25 років 02 місяці, у тому числі на посадах прокурора: 19 років 01 місяць, відповідно до частини першої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, та прийняти відповідне рішення (розпорядження);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві, у встановлений судом строк, подати до суду звіт щодо виконання рішення, відповідно до частини першої статті 382 КАС України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить службу в органах військової прокуратури (Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері), яка входить до структури прокуратури, та набув право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до ч. 1 ст.86 Закону України «Про прокуратуру», проте, за посиланнями позивача, відповідач протиправно відмовив у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з огляду на недостатність стажу, що дає право на пенсію.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2021 провадження у справі відкрито.
21 грудня 2021 року до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав правомірності відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, з огляду на відсутність у позивача належного стажу.
Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, справа № 640/31290/21 надіслана 03.01.2023 до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
24 жовтня 2023 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа розподілена судді Жуковій Є.О.
26 жовтня 2023 року зазначену справу фактично передано судді Жуковій Є.О. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2023 справу №640/31290/21 прийнято до провадження судді Жукової Є.О., розгляд справи розпочато спочатку.
06 листопада 2023 року від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав правомірності дій щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 проходить службу на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, що підтверджується відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, 31 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та доданими документами.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.09.2021 №2600-0213-8/148509 в призначенні пенсії згідно заяви від 31.08.2021 №7477 відмовлено.
Вказане рішення вмотивоване відсутністю у позивача необхідного стажу.
Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.1ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014 р.
Відповідно до ч.1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2020 року по 30 вересня 2021 року - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
З аналізу наведеної норми вбачається, що право на пенсійне забезпечення за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» виникає у прокурорів, які на день звернення мають необхідну кількість вислуги років (тобто загальний стаж), з якої у тому числі наявний необхідний визначений Законом стаж роботи на посадах прокурорів.
Частиною 6статті 86 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Статтею 15 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурором органу прокуратури є: 1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора; 6) заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); 7) прокурор Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); 8) керівник обласної прокуратури; 9) перший заступник керівника обласної прокуратури; 10) заступник керівника обласної прокуратури; 11) керівник підрозділу обласної прокуратури; 12) заступник керівника підрозділу обласної прокуратури; 13) прокурор обласної прокуратури; 14) керівник окружної прокуратури; 15) перший заступник керівника окружної прокуратури; 16) заступник керівника окружної прокуратури; 17) керівник підрозділу окружної прокуратури; 18) заступник керівника підрозділу окружної прокуратури 19) прокурор окружної прокуратури.
В даному випадку, при зверненні позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою (31.08.2021) про призначення пенсії за вислугу років, йому необхідно мати загального стажу - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
В рішенні від 17.09.2021 №2600-0213-8/148509 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначає, загальний стаж позивача складає 23 роки 9 місяців, стаж за вислугу років, що дає право на пенсію, передбачений статтею 86 ЗУ «Про прокуратуру» становить 21 рік 04 місяці 05 днів.
З наведеного вбачається, що фактичною підставою відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» слугувала обставина відсутності необхідного загального стажу - 25 років.
Позивач не погоджуючись з вказаними твердженнями позивача зазначає про наявність, станом на 31 серпня 2021 року, вислуги років 25 років 02 місяці 12 днів, враховуючи строк навчання у Харківській національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого, проходження військової служби на посаді курсанта та зарахування на пільгових умовах періоду проходження служб в зоні проведення антитерористичної операції , участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі збройної агресії Російської Федерації Донецькій та Луганській областях.
Надаючи правову оцінку вказаним твердженням позивача, суд враховує наступне.
Згідно з вимогою абзацу 7 частини 6 статті 86 Закон України «Про прокуратуру» передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.
Відповідно до Додатку до диплома про вищу освіту НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 1997 по 2002 рр здобував вищу освіту в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, термін навчання - 4 роки 10 місяців.
Відповідно до диплому НОМЕР_2 ОСОБА_1 закінчив у 2002 році Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста.
Відповідно до частини 1 статті 61 Закону України «Про вищу освіту» особами, які навчаються у закладах вищої освіти, є: 1) здобувачі вищої освіти; 2) інші особи, які навчаються у закладах вищої освіти.
Пунктом 1 частини 3 статті 61 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що до інших осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, належать: слухач - особа, яка навчається на підготовчому відділенні закладу вищої освіти, або особа, яка отримує додаткові чи окремі освітні послуги, у тому числі за програмами післядипломної освіти.
Згідно із пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Отже, оскільки позивач навчався у вищому навчальному закладі на денній формі навчання, то в силу приписів частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період навчання підлягає зарахуванню до його страхового стажу, а половина від цього періоду - до стажу за вислугу років, відповідно до абзацу 7 частини 6 статті 86 Закон України «Про прокуратуру».
Також, нормами частини 6 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ передбачено, що до стажу роботи, що дає право на пенсію згідно зі статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" має зараховуватися зокрема, строкова військова служба.
Згідно з переліком вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1997 року № 1410 "Про створення єдиної системи військової освіти" Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (військово-юридичний факультет) входить до військових навчальних підрозділів Міноборони України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, яка діяла на момент вступу на навчання позивача) встановлені такі види військової служби: військова служба (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) з програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу.
Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 15 "Тимчасового положення про організацію підготовки офіцерів у цивільних вищих навчальних закладах", затвердженого спільним наказом Міністра освіти України та Міністерства оборони України від 28 грудня 1995 року № 360/342 та зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 29 січня 1996 року за № 39/1064, (який був чинним на момент вступу позивача на навчання) вбачається, що військові факультети при цивільних вищих навчальних закладах є вищими військовонавчальними закладами Міністерства оборони України, що створені для підготовки офіцерів з вищою освітою з залученням професорсько-викладацького складу навчально-матеріальної бази цивільних вищих навчальних закладів.
В свою чергу, судом встановлено, що відповідно до указу Президента України від 20 листопада 1996 року № 1105/96 "Про заходи щодо підготовки кадрів військової юстиції та організації науково дослідної роботи у галузі військового законодавства", вказано, що військово-юридичний факультет (військової юстиції) утворений у складі національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, відноситься до системи військової освіти та перебуває в оперативному управлінні Міністерства оборони України, тобто має статус військово-навчального закладу.
Даний статус встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 22 січня 1998 року "Про утворення військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого" та постановою № 1410 від 15 грудня 1997 року "Про Перелік вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти", де також зазначено факультет військової юстиції Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
В свою чергу, згідно пункту 1.7 Інструкції про організацію освітньої діяльності у вищих військових навчальних закладах Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 399 від 30 жовтня 1998 року, до вищих військових навчальних закладів відносяться такі військові структури, як військові факультети при цивільних вищих навчальних закладах які готують фахівців з відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями.
Факт проходження позивачем військової служби на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на посаді курсанта з 01.08.2001 -27.06.2002 підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 .
Таким чином, відповідно до вищезазначених нормативно-правових актів, період навчання позивача з 01.08.2001 по 27.06.2002 як курсанта військово-юридичного факультету Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, є військовою службою і підлягає зарахуванню до відповідного стажу в повному обсязі.
Щодо зарахування періоду проходження позивачем служби в зоні проведення антитерористичної операції на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці, суд зазначає наступне.
Згідно з абз. 4 ч. 4 ст. 27 Закону України "Про прокуратуру" військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Відповідно до ч. 4 ст. 83 Закону України "Про прокуратуру" на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.
В преамбулі до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, соціальний захист військовослужбовців, крім іншого, стосується питань їх пенсійного забезпечення.
Основні права військовослужбовців, пов'язані з проходженням служби, визначені ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 8 цього Закону, час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пп. "а" п. 3 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за три місяці: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції; час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Таким чином, обґрунтованими є доводи позивача про те, що визначальною підставою для пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування до стажу роботи, що дає право прокурорам на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певних категорій, для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, щомісячного грошового утримання чи інших соціальних виплат.
Згідно з довідкою Військової прокуратури об'єднаних сил від 10.09.2020 про безпосередню участь особи в операції об'єднаних сил (антитерористичній операції), забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, ОСОБА_1 дійсно з 12.02.2019 по 14.03.2019 приймав участь на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні управління процесуального керівництва військової прокуратури об'єднаних сил, а з 15.03.2019 по 10.09.2020 приймав участь на посаді заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні управління процесуального керівництв військової прокуратури об'єднаних сил в операції об'єднаних сил, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.
Також, згідно із пунктом 1 витягу з наказу Військової прокуратури об'єднаних сил від 10.09.2020 №587к, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393» від 22.05.2019 №435, статті 11 Закону України «Про прокуратуру», оголошено вислугу років, що дає право на виплату щомісячної надбавки за вислугу років. Та пільгову вислугу років станом на 01 вересня 2020 року за списком.
Відповідно до Додатку до вказаного наказу від 10.09.2020 №587 к, вислуга років, що дає право на виплату щомісячної надбавки за вислугу років, включаючи пільгову вислугу років, полковника юстиції ОСОБА_1 становить 24 роки 1 місяць 19 днів, пільгова вислуга років, що зараховується - 3 роки 1 місяць 4 дня.
Отже, позивач має право на зарахування до вислуги років період проходження ним служби в зоні проведення антитерористичної операції з 12.02.2019 по 10.09.2020 в розрахунку один місяць служби за три місяці служби.
В той же час, оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права, суд виходить з наступного.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови в призначені та виплаті з 31.08.2021 ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років 25 років 02 місяці, у тому числі на посадах прокурора: 19 років 01 місяць, відповідно до частини першої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII, суд зазначає наступне.
Дія - активна поведінка суб'єкта владних повноважень (органу чи посадової особи). Об'єктом оскарження може бути як одноразова, так і триваюча дія, яка порушує права чи інтереси позивача.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд зазначає, що права позивача, порушені у зв'язку з прийняттям відповідачем рішення від 17.09.2021 №2600-0213-8/148509, яким відмовлено у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, відтак права позивача підлягають захисту виключно шляхом оскарження такого акту індивідуальної дії, а окремих дій щодо відмови у призначенні пенсії, окрім прийняття вказаного рішення, відповідач в даному випадку не вчиняв.
При цьому, суд враховує, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком, згідно рішення ГУ ПФУ у м. Києві від 17.09.2021 №2600-0213-8/148509, відповідачем не зазначені періоди роботи позивача, які зараховані до страхового стажу, а які не зараховані, також не наведені підстави не зарахування до трудового та страхового стажу відповідних періодів роботи позивача.
Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.09.2021 №2600-0213-8/148509, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.
Щодо інших позовних вимог, суд виходить з таких міркувань.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). "Ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується та приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених суду повноважень законодавцем.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13).
Тобто, призначення та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу.
Отже, вимоги позивача щодо зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити та виплачувати з 31.08.2021 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років 25 років 02 місяці, у тому числі на посадах прокурора: 19 років 01 місяць, відповідно до частини першої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, та прийняти відповідне рішення (розпорядження) не підлягають задоволенню, оскільки на даній стадії вони є передчасними і призведуть до втручання в дискреційні повноваження відповідача.
Суд звертає увагу, що судом не обчислюється дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, оскільки суд, виходячи з положень ч. 1 ст. 124 Конституції України, виконує виключно функцію правосуддя і є органом судової гілки влади, не має право перебирати на себе повноваження, виконання яких покладено на органи виконавчої влади, до якої відноситься відповідач, який і повинен вирішити питання щодо призначення чи відмови у призначенні пенсії позивачу, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАСУ, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відтак, з урахуванням вищевикладеного суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії, вказавши на виявлені порушення, допущені під час розгляду заяви позивача, а тому, суд вважає, що з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.08.2021 №7477 щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків суду, наведених у даному рішенні.
Тобто, приймаючи рішення про призначення позивачу пенсії, відповідач має враховувати висновки рішення в даній адміністративній справі щодо наявності підтвердження стажу позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо позовної вимоги в частині встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати до суду у десятиденний строк з моменту набранням законної сили звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України Про виконавче провадження. Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України Про виконавче провадження).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України Про виконавче провадження врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов'язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.
Згідно з частинами першою та третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.09.2021 №2600-0213-8/148509, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.08.2021 №7477 щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків суду, наведених у даному рішенні.
4. В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
5. Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.