27 листопада 2023 року № 640/12922/21
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України про визнання нечинним рішення в частині,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України про визнання нечинним рішення в частині, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви просить:
- визнати нечинним з моменту прийняття пункт 4.3 Положення про помічника адвоката, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 25.09.2015 № 113 (зі змінами), наступного змісту: « 4.3. Внесок за доповнення даних у Єдиному реєстрі адвокатів України про помічника адвоката становить 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день такої оплати.»; ??
- визнати нечинним з моменту прийняття підпункт 6.1.2. Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 01.06.2018 №80 (зі змінами) наступного змісту: « 6.1.2. внесок за доповнення даних у ЄРАУ про стажиста адвоката у розмірі 50 відсотків 1 (однієї) мінімальної заробітної плати станом на день подання особою заяви про призначення стажування.»;.
Обґрунтовуючи позовні вимог позивач послався на обставини незаконності прийнятих Недержавною некомерційною професійною організацією «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України пунктів про помічника адвоката, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 25.09.2015 № 113 та Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 01.06.2018 №80. Позивач зауважив, що оскаржувані пункти є незаконними, з огляду на обставини того, що Рада адвокатів України в межах своїх повноважень позбавлена можливості приймати рішення якими встановлювати обов'язок сплачувати внески, які не передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». За твердженнями позивача оскаржуваними пунктами на адвокатів покладено обов'язок сплачувати кошти, які вони не зобов'язані сплачувати за законом, що свідчить про те, що Недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України вийшла за межі покладених на неї повноважень.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва (суддя Васильченко І.П.) прийнято адміністративну справу №640/12922/21 до провадження, визначено, що адміністративна справа буде розглядатись суддею Васильченко І.П. в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2022 позовну заяву залишено без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.240 КАС України з огляду на те, що Недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України не належить до суб'єктів нормотворення, її акти не відносяться до нормативних у розумінні положень процесуального закону, а відтак можуть бути оскаржені до адміністративного суду з урахуванням загальних строків, визначених ч.2 ст.122 КАС України.
06.07.2022 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2022 скасовано, а справу №640/12922/21 направлено на продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2022 прийнято адміністративну справу № 640/12922/21 до провадження, визначено, що адміністративна справа буде розглядатись суддею Васильченко І.П. в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
На виконання положень п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 прийнято до провадження адміністративну справу №640/12922/21, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 19.06.2023 Київський окружний адміністративний суд адміністративний позов залишив без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 продовжено розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України про визнання нечинним рішення в частині та призначено підготовче засідання на 11.10.2023 о 13:00 год.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, вирішено подальший розгляд адміністративної справи №640/12922/21 здійснювати в порядку письмового провадження.
Не погоджуючись з аргументами та доводами викладеними в позовній заяві, представником відповідача було подано відзив на уточнену позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, та обґрунтовуючи свою позицію зазначив, що з огляду на зміст позовної заяви, в ній не зазначено, яке саме право позивача порушено. На переконання представника відповідача доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодних обґрунтування негативного впливу спірних пунктів актів Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з указаними пунктами Положень, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.
Представник відповідача заперечуючи щодо доводів позивача в частині відсутності повноважень на встановлення певних внесків зазначив, що законодавство не забороняє адвокатському самоврядуванню самостійно визначати способи реалізації завдань адвокатського самоврядування та джерела їх фінансового забезпечення у межах правового поля.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що Недержавною некомерційною професійною організацією «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України рішенням від 25.09.2015 №113 було затверджено Положення про помічника адвоката та рішенням від 01.06.2018 №80 затверджено Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Зокрема, пунктом 4.3. Положення про помічника адвоката (рішення Ради адвокатів України від 25.09.2015 №113) передбачено, що внесок за доповнення даних у Єдиному реєстрі адвокатів України про помічника адвоката становить 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день такої плати.
Пунктом 6.1 Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (рішення Ради адвокатів України від 01.06.2018 №80) встановлено, що особа, стосовно якої радою адвокатів регіону ухвалено рішення про призначення керівника стажування, видачу направлення на стажування, затвердження індивідуального плану стажування та строки подання поточних звітів, сплачує:
6.1.1 внесок на проходження стажування у розмірі 3 (трьох) мінімальних заробітних плат станом на день подання особою заяви про призначення стажування;
6.1.2. внесок за доповнення даних у ЄРАУ про стажиста адвоката у розмірі 50 відсотків 1 (однієї) мінімальної заробітної плати станом на день подання особою заяви про призначення стажування.
Не погоджуючись з вказаним вище пунктами відповідних рішень, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон України №5076-VI, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст.2 Закону України №5076-VI адвокатура України - це недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
За приписами ч.ч.2-3 ст.2 Закону України №5076-VI, адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
В силу вимог ст.3 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.
В свою чергу, ч.4 ст.55 Закону України №5076-VI визначено повноваження Ради адвокатів України, яка, зокрема, визначає розмір відрахувань кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури на забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
Статтею 58 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врегульовано фінансове забезпечення органів адвокатського самоврядування.
Згідно з ч.1 ст.58 Закону України №5076-VI утримання органів адвокатського самоврядування може здійснюватися за рахунок:
1) плати за складання кваліфікаційного іспиту;
2) щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування;
3) відрахувань кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури на забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури;
4) добровільних внесків адвокатів, адвокатських бюро, адвокатських об'єднань;
5) добровільних внесків фізичних і юридичних осіб;
6) інших не заборонених законом джерел.
Отже, враховуючи приписи Закону України №5076-VI, суд приходить до висновку, що даним законом передбачено право на запровадження та формування певних внесків (плати) на утримання органів адвокатського самоврядування для їх належного та самодостатнього існування, за умови легальності джерел походження таких внесків, що спростовує доводи апелянта в цій частині.
Судом встановлено, що спірними пунктами Положення про помічника адвоката (рішення Ради адвокатів України від 25.09.2015 №113) та Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (рішення Ради адвокатів України від 01.06.2018 №80) введено в дію обов'язок щодо сплати внеску за доповнення даних у Єдиному реєстрі адвокатів України про помічника адвоката становить 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день такої плати та внесок за доповнення даних у ЄРАУ про стажиста адвоката у розмірі 50 відсотків 1 (однієї) мінімальної заробітної плати станом на день подання особою заяви про призначення стажування.
В контексті спірних правовідносин суд зауважує, що Закон є первинним регулятором суспільних відносин та основним нормативним орієнтиром в державі. За своїм значенням закон є правовим актом первинного характеру. У законах міститься початкове право - норми права, що регулюють найбільш соціально значущі, типові, сталі суспільні відносини, які є відправними засадами всієї правової системи держави.
Звичайні закони спеціальної дії приймаються на основі та на виконання Конституції та визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері, адресовані чітко окресленому колу суб'єктів, які мають особливий статус, такий як, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI.
Частиною 6 ст.17 Закону України №5076-VI передбачено Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів затверджується Радою адвокатів України.
В свою чергу, відповідно до приписів Спільного Висновку щодо проекту Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Венеціанської Комісії та Дирекції з питань правосуддя та людської гідності у складі Генеральної Дирекції з прав людини та верховенства права Ради Європи від 18.10.2011 №632/2011 визначено, що деталізацію положень Закону України №5076-VI рекомендовано віднести до повноважень органів адвокатського самоврядування.
Поняття адвокатського самоврядування, під яким розуміється гарантоване державою право адвокатів самостійно, безпосередньо або через самостійно сформовані представницькі органи, вирішувати питання організації та діяльності адвокатури у порядку, встановленому законодавством про адвокатуру та адвокатську діяльність.
Враховуючи характер спірних правовідносин суд вважає за доцільне вказати, що Закон України №5076-VI регламентує організаційні основи адвокатури, найважливіші питання організації адвокатури та загальні її параметри функціонування.
В свою чергу визначений у Законі України №5076-VI перелік завдань адвокатського самоврядування є неповним, оскільки він містить загальне положення щодо завдання адвокатського самоврядування з формування та забезпечення діяльності органів адвокатського самоврядування, а також завдання щодо формування високопрофесійного адвокатського корпусу та вирішення питань про притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності.
В той час як всі інші питання унормовуються органами адвокатського самоврядування та визначаються розпорядчими приписами, що встановлені/визначені локальними актами організації.
Так, згідно п.3.1.8 Порядку ведення ЄРАУ, за заявою адвоката до ЄРАУ можуть бути внесені відомості, зокрема, щодо помічників/стажистів адвоката.
Оскаржуваним п.4.3 Положення про помічника адвоката (рішення Ради адвокатів України від 25.09.2015 №113) передбачено, що внесок за доповнення даних у Єдиному реєстрі адвокатів України про помічника адвоката становить 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день такої оплати.
Та в свою чергу, п.п.6.1.2. п.6.1. Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (рішення Ради адвокатів України від 01.06.2018 №80) встановлено, що особа, стосовно якої радою адвокатів регіону ухвалено рішення про призначення керівника стажування, видачу направлення на стажування, затвердження індивідуального плану стажування та строки подання поточних звітів, сплачує внесок за доповнення даних у ЄРАУ про стажиста адвоката у розмірі 50 відсотків 1 (однієї) мінімальної заробітної плати станом на день подання особою заяви про призначення стажування.
При цьому, суд звертає увагу, що вказані пункти не встановлюють коло осіб, які здійснюють такий внесок. Виходячи зі змісту спірного пункту та враховуючи трудове законодавство, приймаючи спірне пункт відповідного рішення відповідач залишив на власний розсуд за адвокатом, адвокатським об'єднанням/бюро (як роботодавцем) та помічником адвоката (як найманого працівника) питання щодо узгодження/вирішення даного питання, що є особливістю організації трудових відносин.
З огляду на вказане, суд вважає безпідставними твердження позивача, що встановлення відповідачем плати коштів за внесення відомостей про помічника до Єдиного реєстру адвокатів України зумовлює певний обов'язок саме для адвоката, з огляду на те, що такі твердження носять суб'єктивний характер та базуються лише власних домислах позивача.
В контексті встановлених обставин та спірних правовідносин суд звертає увагу на висновки викладені Верховним Судом у постанові від 22.06.2023 у справі №640/28126/20 у якій Верховний Суд зазначив, що законодавство не забороняє адвокатському самоврядуванню самостійно визначати способи реалізації завдань адвокатського самоврядування та джерела їх фінансового забезпечення у межах правового поля.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За приписами ч.1 ст.5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд в рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначив: «поняття «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст».
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» [Aksu v. Turkey] пункт 50; «Берден» [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; «Тенасе проти Молдови» [Tгnase v. Moldova]).
Отже, наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, без реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача у спірних правовідносинах, тільки тому, що заявник вважає, що начебто певні обставини впливають на його правове становище. Предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 15.12.2015 у справі №800/206/15.
Разом з тим, суд зазначає, що позивач не навів жодних доказів щодо існування реального негативного впливу безпосередньо на його права, свободи чи інтереси, та що в нього виникло право на звернення до суду за їх захистом.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно з ч.1 ст.9, ст.72, ч.1, 2, 5 ст.77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.
Керуючись ст.9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України про визнання нечинним рішення в частині - відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Перепелиця А.М.