про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
27 листопада 2023 рокум. Ужгород№ 260/10191/23
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Ващилін Р.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Біляївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Біляївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) , в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати актовий запис про смерть №217 від 20.02.2017, внесений до Державного реєстру актів цивільного стану громадян; 2) зобов'язати Біляївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) анулювати актовий запис про смерть №217 від 20.02.2017.
Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Класична інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом у рішенні по справі «Сокуренко і Стригун проти України» та згідно п.24 цього рішення полягає у такому: «Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».
Зазначена правова позиція дає можливість виділити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикцію, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Предметом даного позову є питання скасування актового запису про смерть позивача.
Положення ст. 19 КАС України визначають перелік справ у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, до яких, зокрема відносяться спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року №2398-VІ, актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Державній реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану, що є документом органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану. Він є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку (абз. 4 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).
Таким чином, актовий запис цивільного стану не є нормативно - правовим актом чи актом індивідуальної дії, а отже такий не можна визнати рішенням суб'єкта владних повноважень, у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України.
Главою 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено поняття цивільної юрисдикції.
Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Спірні правовідносини пов'язані із особистими немайновими правами позивача, які мають цивільно-правову природу, оскільки спрямовані забезпечення їх реалізації у сфері приватно-правових відносин.
Зокрема, ч. 7 ст. 19 ЦПК України встановлено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Так, відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Отже, справи про встановлення фактів, що породжують юридичні наслідки (тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян, в даному випадку, наявність чи відсутність підстав для зобов'язання анулювати актовий запис про смерть) підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Зазначене узгоджується з Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України №12 від 29.09.2016 року «Про узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв'язку з відмовою органу державної реєстрації актів цивільного стану», відповідно до якої суд не уповноважений встановлювати достовірність обставин, засвідчених відмовою органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану, чи іншим способом встановлювати юридичні факти, що засвідчують зміну актів цивільного стану особи; такі справи належать до цивільної юрисдикції і вирішуються, зокрема, у порядку окремого провадження.
З огляду на вищенаведені процесуальні норми, суд вважає, що спір про скасування актового запису про смерть не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Такі вимоги слід вирішувати судом в порядку цивільного судочинства.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ч. 6 ст. 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Так, відповідно до вимог вищезазначених норм, суд роз'яснює позивачу, що дану справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства, а тому йому слід звернутися з позовом до місцевого загального суду.
Керуючись нормами п. 1 ч. 1 ст. 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Біляївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
2. Роз'яснити заявнику, що згідно вимог ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
3. Роз'яснити заявнику, що дану позовну заяву слід розглядати в порядку цивільного судочинства, а тому йому слід звернутися з даним позовом до місцевого загального суду.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
Суддя Р.О. Ващилін