печерський районний суд міста києва
Справа № 757/24587/23-ц
24 листопада 2023 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г.О.
секретар судового засідання Музика В. П.
справа №757/24587/23-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач 1: ОСОБА_2
відповідач 2: ОСОБА_3 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення, -
представник позивача - адвокат Прус О. О.
представник відповідача 2 - адвокат Предчук Т. В.
У червні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідачів, в якому просить виселити ОСОБА_2 1990 року народження з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення; визнати ОСОБА_3 , такою що не має права розпоряджатися чи користуватися квартирою АДРЕСА_2 ; та стягнути судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що 21.09.2022 року ОСОБА_4 подарувала своєму сину ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та належала їй на праві приватної власності.
Вказує, що позивач не має змоги реалізувати своє право власності, оскільки в даній квартирі на сьогодні без правових підстав проживає ОСОБА_2 та відмовляється покидати житло, дозвіл на проживання їй надала ОСОБА_3 , яка не є членом сім'ї власника квартири та не має права користуватися чи розпоряджатися квартирою, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.06.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п'ятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз'яснено відповідачу, що він має право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а.с. 28).
Копію ухвали від 19.06.2023 року було направлено на адреси сторін, крім того відповідачам було направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу було направлено на відмові адреси електронної пошти сторін (а.с.29).
На адресу суду повернувся лист із копією ухвали, направлений на адресу представника позивача, із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 32).
На адресу суду повернувся лист із копією ухвали та копією позовної заяви з додатками, направлений на адресу відповідача 1, із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.38-39).
На адресу суду повернувся лист із копією ухвали та копією позовної заяви з додатками, направлений на адресу відповідача 2, із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 33).
Відповідно до розписки представник відповідача 2 отримала копію ухвали та копію позовної заяви з додатками - 23.08.2023 року (а.с. 35).
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.
12.09.2023 року через канцелярію суду надійшла зустрічна позовна заява відповідача 2 ОСОБА_3 , як законного представника малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 40-51).
13.09.2023 року надійшов відзив відповідача 2 на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивач отримав у дарунок квартиру внаслідок зловживання дарувальником своїми цивільними правами. Також просила перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та залучити до участі у справі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 52-83).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.09.2023 року відмовлено у прийнятті до спільного розгляду з первісним позовом зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 (а.с. 84).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.09.2023 року залишено без задоволення заяву відповідача 2 ОСОБА_3 із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та про залучення до участі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 86).
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 21.09.2022 року ОСОБА_4 подарувала позивачу квартиру АДРЕСА_1 та належала їй на праві приватної власності (а.с. 9-12).
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, якщо його недійсність прямо не встановлена законом на момент його вчинення та доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
В силу ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У відповідності до ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Як передбачено ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 8 Європейської конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав.
Частиною 3 ст. 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.
Право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 підтверджено договором дарування від 21.09.2022 року посвідченого приватним нотаріусом Дерев'янко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за номером 224 (а.с. 9-12) та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 13).
Однак, ОСОБА_1 не має змоги реалізувати своє право власності, оскільки в даній квартирі на сьогодні без правових підстав проживає ОСОБА_2 та відмовляється покидати житло, дозвіл на проживання їй надала ОСОБА_3 , яка не є членом сім'ї власника квартири та не має права користуватися чи розпоряджатися квартирою. Даний факт позивач підтверджує наданим відео з портативного відеореєстратора № 472014 нагрудної камери патрульного Національної поліції України, що прибули на виклик 30.03.2023 року.
Судом встановлено, що ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 не є членами сім'ї позивача та не зареєстровані у спірній квартирі, доказом чого є Витяг з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 від 16.02.2023 року № 89248007 (а.с. 14). Ці факти не заперечуються відзивом представника відповідача.
Доказів укладення договору найму житлового приміщення чи інших доказів законного його зайняття суду не надано.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_3 не мала права розпоряджатися спірною квартирою, отже ОСОБА_2 самовільно її зайняла, в розумінні ч. 3 ст. 116 ЖК України, користується нею без будь яких правових підстав та з порушенням встановленого порядку.
Отже, ОСОБА_2 не має права на користування спірним житлом та відповідно до ст. 116 ЖК України вона підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
ОСОБА_3 не довела факт надання власником спірної квартири їй права користуватися чи розпоряджатися житловим приміщенням адресою: АДРЕСА_3 , отже визнається судом такою що не має права розпоряджатися чи користуватися спірною квартирою.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, тому посилання відповідача у відзиві на зловживання цивільними правами дарувальником під час укладання договору дарування квартири 21.09.2022 року та спадкові права ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки виходять за межі предмету спору.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
В силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Крім того, у п.п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов'язаннями.
Так, представником позивача заявлено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 250, 00 грн.
Однак, дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження оплати професійних послуг адвоката, суд дійшов висновку, про задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн, такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірними зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
За таких фактичних обставин та за змістом вищенаведених норм процесуального закону на відповідачів належить покласти відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом даної справи в розмірі 5 000, 00 грн.
Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року, справа № 295/3891/21, провадження № 61-1063св23.
Таким чином, із відповідачів підлягає стягненню сума професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом даної справи в розмірі 5 000, 00 грн, у розмірі 2 500, 00 грн із кожного.
У зв'язку із задоволенням позову судовий збір підлягає стягненню із відповідачів на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 47 Конституції України, ст. 116 ЖК України, ст. ст. 15, 16, 204, 316, 317, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 137, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення - задовольнити.
Виселити ОСОБА_2 1990 року народження з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Визнати ОСОБА_3 , такою що не має права розпоряджатися чи користуватися квартирою АДРЕСА_2 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536, 80 грн.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536, 80 грн.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500, 00 грн.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500, 00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач 1: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_5 .
Відповідач 2: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Г. О. Матійчук