Провадження № 2/235/133/23
Справа № 235/1103/23
27 листопада 2023 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Хмельової С.М.
за участю секретаря судового засідання Юриної К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди,
До Красноармійського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з відповідачем ВАТ «ВК «Шахта Красноармійська-Західна№1», яке у теперішній час перейменоване у ПАТ «Шахтоуправління «Покровське», позивач перебував у трудових відносинах з 09.03.1995 року до 19.05.2023 року. Працював слюсарем підземним з повним робочим днем у шахті.
Звільнений був на підставі ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я, що підтверджується копією трудової книжки.
Складений акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, позивачу встановлено професійні захворювання: хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху III ст. (третій ст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та Пономарьової Н.І. Хронічний бронхіт II ст., фаза загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН II ст. (другого ст.). - захворювання професійне, встановлені вперше.
11.05.2023 року був вперше оглянутий на МСЕК за професійними захворюваннями. Йому було встановлено первинно за сукупністю 50% втрати професійної працездатності безстроково. Визнано інвалідом 3 групи за професійними захворюваннями. Визначена потреба у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне, санаторно-курортне лікування.
Позивач вважає, що умовами виробництва йому заподіяна моральна шкода.
Він тривалий час постійно працював в підземних умовах, весь час в умовах впливу шкідливих факторів.
Професійне захворювання виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах, обумовленим впливом шкідливого фактора - пил, шум.
Таким чином, його робота була важкою, з перевищенням гранично допустимих норм.
Під наглядом лікарів позивач перебуває кілька років, неодноразово лікувався амбулаторно і стаціонарно, погіршення стану відбулось з 2019 року, біль в поперековому відділу хребта, зниження слуху, шум та дзвін в вухах, кашель з мокротою, задуха при незначному фізичному навантаженні, загальна слабкість, підвищена втомлюваність та пітливість, головний біль, тиск.
З 18.08.20 року по 28.08.20 року проходив стаціонарне лікування з діагнозом: хронічний бронхіт 2 ст. стадія загострення. Дифузний пневмосклероз. ЛН-2 ст. Пневмоконіоз.
З 20.09.22 року по 30.09.22 року - стаціонарне лікування з діагнозом: хронічний бронхіт 2 ст. стадія загострення. Дифузний пневмосклероз. ЛН-2 ст. Пневмоконіоз.
З 20.08.19 року по 30.08.19 року - стаціонарне лікування з діагнозом: хронічний бронхіт 2 ст. фаза загострення. Дифузний пневмосклероз. ЛН-2 ст.
З 2019 р. неодноразово проходив амбулаторне лікування.
З метою обстеження, лікування та розгляду питань стосовно етіології наявних у позивача захворювань, він був направлений до ДУ «Інститут медицини праці академії медичних наук України». Згідно з медичним висновком Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність професійного характеру від 29.03.2023 року, йому встановлено такі професійні захворювання: хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху III ст. (третій ст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та Пономарьової Н.І. Хронічний бронхіт II ст., фаза загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН II ст. (другого ст.). - захворювання професійне, встановлені вперше.
Результатом низки професійних захворювань стало загальне погіршення стану здоров'я, а саме: виражений біль в поперековому відділі хребта, який посилюється при фізичному навантаженні, кашель, біль в грудній клітині. Через наявні хвороби, має слабке здоров'я, яке погіршується навіть при незначних навантаженнях. Для підтримки свого здоров'я, він вимушений постійно проходити курси лікування. При цьому періодичне перебування в лікарнях не виключило стійкої втрати професійної працездатності. Ці обставини суттєво впливають на якість життя позивача та викликають моральні страждання. Його звичайний уклад життя примусово змінився.
З роботи він звільнився за власним бажанням, як тільки отримав право на пенсію на пільгових умовах незалежно від віку, щоб свідомо не допускати погіршення свого самопочуття. За умови належного стану здоров'я, він і далі б працював у шахті, але робота у підземних умовах йому заборонена. Він працював у підземних умовах з 1995 року і по день звільнення, іншої спеціальності не має.
Більшість чоловічих професій пов'язані з фізичними навантаженням, які йому заборонені, тому йому дуже важко підшукати роботу, яка б підходила за його можливостями та здібностями.
За висновком про умови та характер праці позивачу протипоказана важка фізична праця, робота в підземних умовах.
Коли він працював на підприємстві, заробітна плата була основним джерелом доходів його родини, за її рахунок задовольнялися потреби сім'ї. Зараз він отримує лише частину заробітку у відповідності до втрати ступеня професійної працездатності.
Він обмежений у рухах у поперековій області, у нього постійний сухий кашель, слабкість, він швидко втомлюється. В нього слабке здоров'я, яке погіршується при будь-яких незначних навантаженнях, які він змушений щільно контролювати, бо різкі рухи та трохи підвищена фізична активність одразу впливають на його самопочуття. Ці обставини впливають на якість його життя та спричиняють моральні страждання.
Не зважаючи на теперішній стан, від чоловічого обов'язку піклуватись про родину він не звільнений. Тому йому потрібно докладати додаткових зусиль для належного утримання себе та родини.
Відновлення здоров'я позивача неможливе, що підтверджується довідкою МСЕК, оскільки втрата професійної працездатності встановлена безстроково. Тобто його стан здоров'я з часом не відновиться, наслідки хвороб носять незворотній характер.
Конституцією України людина, її життя і здоров'я, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Через пошкодження здоров'я позивачу доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки порушені його нормальні життєві зв'язки, що викликає негативні емоції та переживання, суттєво позначається на його психологічному стані.
Заподіяну моральну шкоду позивач оцінює в 260 000 грн. і вказану суму просить стягнути з відповідача на його користь.
Ухвалою суду від 15 вересня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У відзиві на позов представник відповідача ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» зазначив, що вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Представник відповідача зазначає, що оформляючи трудові відносини з позивачем, згідно ст.29 КЗпП України, ст.5 ЗУ «Про охорону праці», позивачу були роз'яснені його права і обов'язки, проінформовано під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих чинників та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Тож відповідач не приховував тяжкість і шкідливість технологічного процесу. При цьому, позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров'я.
За роботу в шкідливих та небезпечних умовах праці позивач, відповідно до ст. 7 Закону України «Про охорону праці» користувався скороченням тривалості робочого часу, додатковою оплачуваною відпусткою, оплатою праці в підвищеному розмірі та іншими пільгами та компенсаціями, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Таким чином, під час працевлаштування позивач усвідомлював, що під час роботи у шахті буде піддаватися впливу шкідливих факторів.
Зазначає, що хронічна хвороба має довготривалий повільний процес.
Однак, усвідомлюючи ризик виникнення професійного захворювання, умисно тривалий час не повідомляв адміністрацію ПрАТ «ШУ «Покровське» про необхідність переведення його на іншу менш шкідливу або менш важку працю у зв'язку з погіршенням стану здоров'я.
Крім того, позивач зазначає, що працював в умовах впливу шкідливих факторів протягом тривалого часу, внаслідок чого набув професійні захворювання.
При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 153 КЗпП України працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.
Однак за весь період роботи на ПрАТ «ШУ «Покровське» позивач жодного разу не заявляв про порушення зі сторони відповідача умов його праці. Праця, яку виконував позивач відповідала його функціональним можливостям організму, відповідала загальній і спеціальній підготовці, навичкам та віку позивача.
Представник відповідача зауважує на тому, що умови праці позивача не створювались відповідачем, а є наслідком розроблення проекту видобутку вугілля державними проектними органами, але відповідач, відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці», постійно впроваджував нові технології та впроваджує роботу з пропаганди безпечних методів праці. До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону праці», під час укладання трудового договору відповідач проінформував позивача під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних та шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права на пільги та компенсації за роботу в таких умовах, відповідно до законодавства та колективного договору. Відповідач, як роботодавець, виконав всі покладені на нього чинним законодавством України обов'язки щодо забезпечення належних умов праці працівника, забезпечував його засобами індивідуального та колективного захисту, механізованими засобами для полегшення праці тощо.
За такої умови, покладення на відповідача обов'язку щодо відшкодування моральної шкоди за втрату професійної працездатності, отриманої внаслідок свідомих та зважених дій позивача, буде не тільки необґрунтованим а й, щонайменше, не логічним.
Висновок МСЕК про відсоток втрати професійної працездатності не є підтвердженням факту спричинення моральної шкоди. Висновком медичних органів як підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичної установи, або медично-консультаційної або медично-соціально експертної комісії про стрес, що зазнав потерпілий в результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, або їх наслідків, про депресію чи інші негативні стани постраждалого.
Представник відповідача звертає увагу суду, що в матеріалах цивільної справи відсутні розрахункові документи (касові чеки, квитанції) чи інші документи, які б свідчили про витрати пов'язані з відновленням психологічного стану, стану здоров'я, який був до виникнення ситуації. Зазначені документи є єдиними належними і допустимими доказами, які можуть свідчити про понесення позивачем витрат на лікування та придбання ліків, оскільки розрахунковий документ свідчить про укладання договору роздрібної купівлі-продажу товару, яким є лікарські засоби.
Ті обставини, що позивач тривалий час перебував під наглядом лікарів, про що він зазначив у позовній заяві, підтверджують, що позивач знав про погіршення стану свого здоров'я, однак при цьому продовжував працювати в умовах впливу шкідливих факторів протягом тривалого часу, тобто навмисно сприяв розвиненню свого професійного захворювання та збільшенню шкоди для свого здоров'я у зв'язку з чим допустив порушення ст.14 Закону України «Про охорону праці».
Представник відповідача вважає, що позивачем не доведена неправомірність поведінки відповідача, внаслідок якої могла бути спричинена така моральна шкода (не доведено склад правопорушення в діях відповідача), наявність вини відповідача у виникненні профзахворювання, а також не наведено розрахунку суми шкоди, яку він зазначає у позові.
Протиправних дій у відношенні позивача, які б знаходились у причинному зв'язку із профзахворюванням, відповідач не вчиняв.
Крім того, згідно із висновком МСЕК, позивачеві встановлено 3 групу інвалідності, яка є робочою. Інваліди ІІІ групи можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів. Тобто позивач права на працю не позбавлений.
Оскільки заявлена позивачем сума відшкодування моральної є значно більшою, ніж чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом, вона підлягає оподаткуванню.
Перелічені вище обставини мають істотне значення для розгляду справи, тож вимога позивача про стягнення 260000 гривень, як компенсації моральної шкоди з відповідача є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Позивач до судового засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.
Представник відповідача до судового засідання 5 жовтня 2023 року о 9 годині 10 хвилин не з'явився. У зв'язку з неявкою представника відповідача судове засідання перенесене на 1 листопада 2023 року. Клопотання про відкладення розгляду справи надійшло на електрону адресу суду 5.10.2023 року та передано судді о 10 годині 00 хвилин. З 1.11.2023 року судове засідання відкладене на 27 листопада 2023 року на 10 годину 30 хвилин, про що повідомлено відповідача шляхом надіслання судової повістки рекомендованим листом та отримано відповідачем 6.11.2023 року. Крім того, відповідач отримує необхідні процесуальні документи та виклики через систему «Електронний суд».
Відповідно до статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні.
Частиною 2 статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі з 09.03.1995 по 19.05.2023. Прийнятий був на роботу учнем слюсаря чергового і по ремонту обладнання поверхневим, 19.10.1995 - переведений електрослюсарем (слюсарем) черговим по ремонту обладнання 3 р. поверхні, 17.12.1996 - переведений учнем електрослюсаря підземним на час практики, 24.04.1997 - переведений електрослюсарем 3р. підземним, 01.07.2001 переведений електрослюсарем 4 р. підземним, 01.08.2006 - переведений електрослюсарем 5р. підземним з повним робочим днем в шахті.
Наказом № 1113вк від 19.05.2023 звільнений за п.2 ст.40 КЗпП України у зв'язку з виявленням невідповідності займаній посаді за станом здоров'я (а.с.8-12).
Стаж роботи ОСОБА_1 в умовах впливу шкідливих факторів склав 28 років 07 днів, за професією - 26 років 19 днів, загальний стаж - 28 років 07 днів.
Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) по формі П-4 від 03 травня 2023 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці В.Король 04.05.2023 року, в пункті 17 якого вказано, що професійне захворювання виникло у зв'язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу, переважно фіброгенної дії, та генерацію виробничого шуму під час роботи технологічного устаткування тощо), недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу (фільтрами до протипилових респіраторів) та незабезпеченістю засобами індивідуального захисту від шуму, виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (гідропилопридушення застосовувалось не на усіх ланках технологічного процесу), у зв'язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через неможливість застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливість механізації та автоматизації певних видів робіт, що б унеможливлювало або зводило до мінімуму важку ручну працю ОСОБА_1 працював в умовах впливу пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала ГДК, та виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий, вимушеної робочої пози та значних фізичних навантажень, що перевищували допустимі параметри.
У пункті 18 акту визначена причина виникнення професійного захворювання: пил переважно фіброгенної дії - фактична величина 3,5-20,1мг/м3, при нормативному значенні 2-4 мг/м3. Важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 45,8-177,3 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів рук та плечового поясу) - фактична величина 43,3-91,7 Вт, при нормативному значенні 45 Вт. Виробничий шум - фактична величина 74-83 дБА, при нормативному значенні 80дБа. Робоча поза в нахиленому положенні більше 30° 8-45% зміни при нормативному значенні 25% зміни; перебування у вимушеній позі 15-28% часу зміни, в позі «стоячи» 30% часу зміни, при нормативному значенні періодичне перебування в незручній або фіксованій позі до 25%, у вимушеній позі до 10%,у позі «стоячи» до 60% часу зміни. Нахили корпусу - фактичне значення - 30-115 разів, при нормативному значенні 50-100 разів (а.с. 29-34).
В період з 27.03.2023 року по 10.04.2023 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в Клініці професійних захворювань ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» з діагнозом: хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху ІІІст. (третій ст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Хронічний бронхіт ІІ ст., фаза загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН ІІ ст. (другого ст.) - захворювання професійні, встановлені вперше (а.с.17).
Згідно медичного висновку Лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 29 березня 2023 року № 12/210 ОСОБА_1 встановлено діагноз: хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху ІІІст. (третій ст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Хронічний бронхіт ІІ ст., фаза загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН ІІ ст. (другого ст.)- захворювання професійні, встановлені вперше (а.с.16).
Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серія 12 ААА №139520 та довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ №216648 від 11.05.2023 року ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності, причина інвалідності - професійне захворювання, огляд проведено первинно, інвалідність встановлена з 11.05.2023 року безстроково. Ступінь втрати працездатності у відсотках за сукупністю складає 50%. Визначено потребу у медикаментозному лікуванні по профзахворюванням, санаторно-курортному лікуванні по хр. бронхіту (а.с.13,14).
Позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 20.08.2019 по 30.08.2019 (а.с.21), з 18.08.2020 по 28.08.2020 (а.с.18), з 20.09.2022 по 30.09.2022 (а.с.19), з 2019 року неодноразово проходив амбулаторне лікування (а.с.21).
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правовідносини сторін регулюються статтею 273-1 КЗпП України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Відповідно до роз'яснень, наданими в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до ч.1 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.
До юридичного складу, що є підставою відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди роботодавцем, є моральні страждання робітника, втрата нормальних життєвих зв'язків та необхідність для працівника докладання додаткових зусиль для організації свого життя.
Вина роботодавця не відноситься до обов'язкових умов для настання відповідальності за спричинення працівнику моральних страждань під час виконання своїх трудових обов'язків.
Згідно ст. 38 Гірничого закону України до обов'язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі. Стаття 1168 Цивільного кодексу України передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії. Трудове законодавство не містить положень про звільнення підприємств з небезпечними й тяжкими умовами праці від відшкодування моральної шкоди, завданої їх працівникам такими умовами.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою. Втрата потерпілим професійної працездатності завжди пов'язана з неможливістю виконувати роботу за своєю професією (фахом), про що зазначається у висновку медичного органу, який видається потерпілому відповідно до вимог ч. 3 ст. 34 цього Закону.
Судом встановлено, що у зв'язку з встановленням у позивача професійного захворювання: хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху III ст. (третій ст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та Пономарьової Н.І. Хронічний бронхіт II ст., фаза загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН II ст. (другого ст.), та втрати у зв'язку з цим за сукупністю 50% працездатності, позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що внаслідок вищезазначеного професійного захворювання, у нього змінилися умови його життя, тобто знизилась життєва активність, систематичне нездужання, послаблення організму, переживання з приводу погіршання свого стану здоров'я.
Оскільки вказане професійне захворювання у позивача виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах, обумовлених впливом шкідливих факторів: важкість праці, пил переважно фіброгенної дії, фізичне динамічне навантаження, виробничий шум, робоча поза в нахиленому положенні, нахили корпусу, тобто у зв'язку з шкідливими умовами праці на підприємстві, суд приходить до висновку, що моральна шкода, яку зазнав позивач, є наслідком дій умов виробництва, пов'язаних з порушенням Закону України "Про охорону праці".
Згідно з положеннями пункту 1.4 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 червня 2012 року № 420, саме акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 є однією з підстав для здійснення медико-соціальної експертизи потерпілого.
В даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Факт заподіяння моральної шкоди пов'язаний не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
Суд при цьому зазначає, що добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року за наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності висновок МСЕК про факт спричинення моральної шкоди не потребується. Позивачу висновком МСЕК встановлена стійка втрата професійної працездатності, отже нема необхідності встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди висновком МСЕК. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють моральні та фізичні страждання.
В рішенні Конституційного Суду України зазначено, що відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Також роботодавець здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт відповідно до вимог з охорони праці, та несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Суд вважає, що саме діями відповідача спричинені моральні страждання, пов'язані із професійним захворюванням, що є прямим наслідком шкідливих та небезпечних умов праці на підприємстві відповідача.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Факт спричинення моральної шкоди позивачу, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав і зазнає у зв'язку з ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, неможливість його відновлення, порушенні нормальних життєвих зв'язків внаслідок неможливості продовжувати активне життя, обмеженням умов праці, у судовому засіданні доведений дослідженими письмовими доказами по справі: копіями трудової книжки, довідки МСЕК, медичними документами. Сам факт ушкодження здоров'я, що призвело до втрати працездатності, свідчить про наявність моральних страждань.
При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров'я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках. Також, для визначення розміру відшкодування моральної шкоди, визначальним є необхідність у медикаментозному та санаторному лікуванні позивача, якому для відновлення стану здоров'я потрібен певний час та грошові кошти.
Розмір моральної шкоди в грошовому еквіваленті визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, а також можливості відновлення здоров'я позивача.
З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивач, надмірна, і визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду у розмірі 120000 гривень.
Стосовно доводів представника відповідача про необхідність оподаткування моральної шкоди, яка перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Отже, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню.
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Таким чином податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, зокрема, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Правовий висновок про те, що до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку не включається суми відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю, викладено також у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17, від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20, від 25 січня 2023 року у справі №598/438/21.
За таких обставин доводи відповідача про необхідність оподаткування моральної шкоди, яка перевищуватиме чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати суд не бере до уваги, таким чином моральна шкода у розмірі 120000,00 грн підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору. Частина 6 ст.141 ЦПК України, передбачає, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Таким чином розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в дохід держави, становить 495,47 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.153, 237-1 КЗпП України, ст. ст.4, 5, 10, 12, 81, 89, 141, 223, 265, 279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», код ЄДРПОУ 13498562, на користь ОСОБА_1 , у якості відшкодування моральної шкоди120000 (сто двадцять тисяч) 00 копійок без утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», код ЄДРПОУ 13498562, на користь держави судовий збір в розмірі 495 (чотириста дев'яносто п'ять) гривень 47 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, а також відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське», місцезнаходження: Донецька область, м. Покровськ, пл. Шибанкова, буд.1а, код ЄДРПОУ 13498562.
Повний текст рішення виготовлено 27.11.2023 року.
Суддя Хмельова С.М.