Справа № 369/3435/23
Провадження № 2/369/3412/23
28.11.2023 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І. О.,
при секретарі Цукаревій К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №369/3435/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за попередніми договорами купівлі-продажу,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за попередніми договорами купівлі-продажу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 21 листопада 2019 року між нею та відповідачем через його довірену особу було укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири (далі - Перший попередній договір). Попередній договір засвідчено нотаріусом Дудкіною В.О. та зареєстровано в реєстрі під номером 1185, нотаріальний бланк НОВ652836. Згідно пункту 1 Першого попереднього договору, Продавець у строк до 30 квітня 2020 року зобов'язувався передати у власність Покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,6 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Згідно пункту 4 Першого попереднього договору, на підтвердження намірів сторін Покупець передав, а Продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 568 600,00 грн (еквівалентно 23 496,00 доларів США). Згідно пункту 5 Першого попереднього договору, Сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) Продавця від продажу квартири у строк, передбачений Попереднім договором, Продавець повинен повернути Покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 568 600,00 гривень протягом одного місяця.
Також між позивачем та відповідачем 21 листопада 2019 укладено інший Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (далі - Другий попередній договір). Згідно його першого пункту Продавець у строк до 30 квітня 2020 року зобов'язувався передати у власність Покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення №3, загальною площею 2,2 кв.м. на цокольному поверсі на першому ярусі будівлі, збудованої на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Згідно пункту 4 Другого попереднього договору, на підтвердження намірів сторін Покупець передав, а Продавець прийняв суму у розмірі 25 700,00 гривень. Згідно пункту 5 Другого попереднього договору, Сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) Продавця від продажу квартири у строк, передбачений Попереднім договором, Продавець повинен повернути Покупцю одержану від нього суму платежу протягом одного місяця.
Всупереч умовам обох Попередніх договорів, відповідач не передав у власність позивача з укладенням договору купівлі-продажу вказані квартиру та нежитлове приміщення як до 30 квітня 2020 року, так і станом на день подання позовної заяви. Більш того, багатоквартирний житловий будинок, в якій має знаходитися вказана квартира та нежитлове приміщення, не побудований та не введений в експлуатацію досі. Крім того, всупереч умовам обох попередніх договорів Продавцем не повернуто Покупцю одержану від нього суми авансів як протягом одного місяця, так і станом на день подання цієї заяви. При цьому розшукати відповідача для вручення вимоги про повернення авансу не вдається можливим, оскільки остання за місцем реєстрації не перебуває, на зв'язок не виходить, працівники офісу продажів відповідного житлового комплексу її контактів не надають.
За таких обставин, позивач просив суд:
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 594 300,00 грн боргу за двома попередніми договорами;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних за боргом, які обчислюються з дня його виникнення до дня прийняття рішення у справі, які станом на день подання позову складають 50 515,50 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за боргом, які обчислюються з дня його виникнення до дня прийняття рішення у справі, які станом на день подання позову складають 247 228,80 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 17 057,24 грн, в тому числі, 7 500,00 грн на правничу допомогу та 9 557,24 грн судових зборів.
Ухвалою від 14 березня 2023 року Києво-Святошинський районний суд Київської області відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначив підготовче судове засідання.
Ухвалою від 08 травня 2023 року Києво-Святошинський районний суд Київської області забезпечив позов у даній справі та наклав арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486200:03:006:0022, площею 0,0999 гектар, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 425182132224, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
06 липня 2023 року через канцелярію суду від представника позивача по справі надійшла заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.
Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 11 жовтня 2023 року закрив підготовче провадження, справу призначив до розгляду.
Ухвалою від 15 листопада 2023 року Києво-Святошинський районний суд Київської області заяву представника позивача про відмову від позову у цивільній справі №369/3435/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за попередніми договорами купівлі-продажузадовольнив. Прийняв відмову позивача від позову в частині стягнення моральної шкодиу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за попередніми договорами купівлі-продажу. Провадження у справі в цій частині закрив в зв'язку із відмовою позивача від позову.
В судове засідання, призначене на 15 листопада 2023 року, позивач та його представник не з'явилися, про дату час та місце слухання справи сповіщені належним чином, просили проводити розгляд справи за їх відсутності, позов підтримали в повному обсязі.
Відповідач та його представник в судове засідання, призначене на 15 листопада 2023 року не з'явилися, про дату та час засідання були повідомлені належним чином. У поданому відзиві представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову та вказував на те, що ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 , не передавав будь-які кошти останній. Укладений попередній договір викликає сумніви, оскільки до матеріалів справи не долучено довіреність, на підставі якої діяв ОСОБА_3 .
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що 21 листопада 2019 року між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, який було посвідчено приватним нотаріусом Дудкіною В.О. та зареєстровано в реєстрі під номером 1185, нотаріальний бланк НОВ652836.
Відповідно до п.1 Попереднього договору у строк до 30 квітня 2020 року ПРОДАВЕЦЬ ОСОБА_2 зобов'язується передати у власність ПОКУПЦЯ ОСОБА_1 , з укладенням договору купівлі-продажу, а ПОКУПЕЦЬ зобов'язується прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,6 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1009 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 3 Попереднього договору ціна продажу складає 568 700,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 23 500,00 доларів США.
Згідно п. 4 Попереднього договору, при його укладенні на підтвердження намірів сторін Покупець передав, а Продавець прийняв грошову суму в розмірі 568 600,00 гривень (еквівалентно 23 496,00 доларів США). Суму у розмірі 100 грн., покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони також домовилися, що у випадку відмови (ухилення) ПРОДАВЦЯ від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, ПРОДАВЕЦЬ повинен повернути ПОКУПЦЮ одержану від нього всю суму авансового платежу протягом одного місяця.
Відповідно до п. 6 Попереднього договору сторони домовилися, що на день укладення ОСНОВНОГО ДОГОВОРУ квартира не повинна бути заставлена, не перебувати у податковій заставі, у спорі та під забороною (арештом), щодо предмету договору має бути відсутня будь-яка заборгованість з оплати податків, комунальних послуг.
Відповідно до п. 7 Попереднього договору проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений.
Відповідно до п. 8 Попереднього договору всі спори, пов'язані з цим договором або що з нього випливають, вирішуються сторонами в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Відповідно до п. 11 Попереднього договору цей договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до п. 12 Попереднього договору цей договір діє до моменту укладення ОСНОВНОГО ДОГОВОРУ.
Відповідно до п. 13 Попереднього договору зміни та доповнення до цього договору, а також його розірвання оформляється у вигляді окремого нотаріально посвідченого договору.
Судом також встановлено, що 21 листопада 2019 року між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. Вказаний договір укладено в простій письмовій формі.
Згідно п. 1 вказаного попереднього договору Продавець у строк до 30 квітня 2020 року зобов'язувався передати у власність Покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення №3, загальною площею 2,2 кв.м. на цокольному поверсі на першому ярусі будівлі, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0021, що знаходиться в АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 3 Попереднього договору ціна продажу складає 25 700,00 грн.
Згідно п. 4 Попереднього договору, на підтвердження намірів сторін Покупець передав, а Продавець прийняв суму у розмірі 25 700,00 гривень.
Згідно пункту 5 вказаного попереднього договору, Сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) Продавця від продажу нежитлового приміщення у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатаціюПродавець повинен повернути Покупцю одержану від нього суму платежу протягом одного місяця.
Відповідно до п. 6 Попереднього договору сторони домовилися, що на день укладення основного договору нежитлове приміщення не повинне бути продане, заставлене, не перебувати у податковій заставі, у спорі та під забороною (арештом), щодо предмету договору має бути відсутня будь-яка заборгованість з оплати податків, комунальних послуг.
Відповідно до п. 7 Попереднього договору проект цього договору, складений з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений.
Відповідно до п. 8 Попереднього договору всі спори, пов'язані з цим договором або що з нього випливають, вирішуються сторонами в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Відповідно до п. 10 Попереднього договору цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Відповідно до п. 11 Попереднього договору цей договір діє до моменту укладення Основного договору.
Відповідно до п. 12 Попереднього договору зміни та доповнення до цього договору, а також його розірвання оформляється у вигляді окремого договору.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що також встановлено статтею 12 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Щодо позовної вимоги про стягнення коштів за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21 листопада 2019 року суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 не було виконано умови попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири щодо продажу позивачу квартири, у зв'язку з чим було порушено права ОСОБА_1 . За таких обставин, сплачена позивачем за вказаним попереднім договором сума коштів у розмірі 568 700,00 грн підлягає стягненню на її користь з позивача.
Що стосується стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних витрат за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21 листопада 2019 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд України у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-2311цс16 висловив правову позицію та зазначив, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Наявність судового рішення про стягнення боргу не позбавляє позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат за користування грошовими коштами на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до п. 1 попереднього договорору продавець (відповідач) у строк до 30 квітня 2020 рокузобов'язувався передати у власність Покупцеві (позивачеві) з укладенням договорів купівлі-продажу квартиру, а відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовилися про повернення Продавцем Покупцеві авансу протягом одного місяця у випадку відмови (ухилення) Продавця від продажу квартир.
Таким чином, прострочення виконання зобов'язання розпочалось з 01 червня 2020 року.
Враховуючи те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими та містять зобов'язальний характер, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних з моменту прострочення зобов'язання (01.06.2020 року) по дату ухвалення судового рішення у справі.
Три відсотки розраховується за формулою:
[Відсотки] = [Сума боргу] ? [Процентна ставка] / 100% / 365 днів ? [Кількість днів].
Таким чином, сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 01 червня 2020 року по 15 листопада 2023 року складає 58 998 грн. 03 коп.
Інфляційні збитки розраховується за формулою:
[Індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період
[Збитки від інфляції] = [Сума боргу] ? [Індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]
Інфляційні збитки за періоди з 01 червня 2020 року по 15 листопада 2023 року складають 271 036 грн. 72 коп.
Щодо позовної вимоги про стягнення коштів за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 21 листопада 2019 року суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.628 ЦК передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Інститут свободи договору передбачає можливість сторін вільно визначати зміст договору, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, які не суперечать законодавству, з врахуванням звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому сторони мають право врегулювати й ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства та не суперечать ним.
Відповідно до частин першої, третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.
Основним договором у правовідносинах сторін даної справи мав стати договір купівлі-продажу нежитлового приміщення.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (частини третя та четверта статті 334 ЦК).
У свою чергу,статтею 182 ЦК передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно п. 13 Постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9, з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України).
В силу статей 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Позивач у своїй позовній заяві посилаються на те, що 21 листопада 2019 року між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як продавцем, був укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. При дослідженні в судовому засіданні копії вказаного попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення було встановлено, що цей договір є нотаріально не посвідчений, а тому згідно до ч. 2 ст. 215 та ст. 657 ЦК України є нікчемним, оскільки його недійсність встановлена законом.
Одночасно, стаття 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Так, відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. п. 5, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути предявлена тільки стороні недійсного правочину.
Разом з тим, оскільки укладений між сторонами правочин - попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення є нікчемним, не посвідчений нотаріально та укладений відповідачем через його довірену особу на підставі довіреності, яку не долучено до матеріалів справи, суд позбавлений можливості втановити факт представництва за вказаним договором ОСОБА_2 ОСОБА_3 та належного відповідача за позовом, а відтак у задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем було сплачено судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 9020,44 грн та заяви про забезпечення позову у розмірі 536,80 грн.
У позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн. Вказана сума складається з витрат, які понесені за складання позовної заяви у розмірі 4 000,00 грн., та які понесені за складання заяви про забезпечення позову у розмірі 3 500,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 представляв Андрєєв М.А. на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ 1132698.
Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).
Як убачається з матеріалів справи, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу (договору про надання правової допомоги, детального опису робіт, виконаних адвокатом, актів виконаних робіт, тощо). За таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на правову допомогу з відповідача.
Керуючись ст. 526, 533-535, 529, 610, 625 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за попереднім договором купівлі-продажу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживаючої по АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , проживаючої у АДРЕСА_5 , 568 700 (п'ятсот шістдесят вісім тисяч сімсот) гривень боргу за попереднім договорором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 21 листопада 2019 року, три відсотки річних у розмірі 58 998 (п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) гривень 03 копійки, інфляційні втрати у розмірі 271 036 (двісті сімдесят одна тисяча тридцять шість) гривень 72 копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9 557 (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят сім) гривень 24 копійки.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І. О. Фінагеєва