Справа № 369/17594/21
Провадження № 2/369/1151/23
28.11.2023 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І. О.,
при секретарі Цукаревій К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/17594/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу за попереднім договором купівлі-продажу, інфляційних збитків, 3% річних, незапланованих витрат (збитків) відшкодування моральної шкоди,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу за попереднім договором купівлі-продажу, інфляційних збитків, 3% річних, незапланованих витрат (збитків) відшкодування моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 25 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та відповідачем було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, який посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. та зареєстровано в реєстрі під номером 2224.
Відповідно до умов зазначеного попереднього договору, сторони домовились, що ціна продажу квартири становить 297 000,00 грн, що за середнім курсом комерційних банків еквівалентно 11 601,00 доларів США. На підтвердження намірів сторін, відповідно до п. 4 попереднього договору, покупець передав, а продавець прийняв предоплату у вигляді авансу в розмірі 207 900,00 грн, що за середнім курсом комерційних банків еквівалентно 8 121,00 доларів США. Залишок суми у розмірі 89 100,00, що за середнім курсом комерційних банків еквівалентно 3 480,00 доларів США покупець зобов'язується сплатити до 31 січня 2020 року. Основний договір купівлі-продажу квартири, згідно попереднього договору, має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31 січня 2019 року.
Позивач зазначає, що у передбачений попереднім договором строк, сторони не уклали договору купівлі-продажу вказаного нерухомого майна та можливість його укладення у майбутньому відсутня, оскільки будинок взагалі не збудований і на даний час не будується. На неодноразові звернення стосовно надання інформації про хід будівництва та дату укладення основного договору відповідач не реагує, кошти не повертає. У листопаді 2020 року позивач надіслала на адресу відповідача заяву про повернення коштів, проте на момент звернення до суду кошти відповідач не повернув. Тому позивач вважає, що підлягає поверненню сума авансу, сплачена нею за попереднім договором.
Крім того, позивач зазначає, що з вини відповідача їй завдано збитків на суму 273 00,00 грн, вказане позивач обґрунтовує тим, що відповідач вчасно не повернув позивачу суму авансу, в результаті чого позивач не змогла придбати іншу квартиру та вимушена була проживати в найманій квартирі і саме таку суму коштів вона витратила на оренду житла.
Також позивач зазначає, що з вини відповідача їй завдано моральної шкоди в розмірі 47 000,00 грн, яку остання обґрунтовує тим, що відповідач ховається від позивача, не виходить з нею на зв'язок, не надавала жодної інформації з приводу ходу будівництва та не повернула суму авансу за заявою позивача. На переконання позивача, дії відповідача призвели до втрати сну у позивача, нервового стану та хвилювання. На підставі зазначеного, позивач вважає, що враховуючи постійні стресові хвилювання та душевні страждання, які виникли з вини відповідача, з останньої слід стягнути моральну шкоду у розмірі 47 000,00 грн.
За таких обставин, та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить суд:
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 авансовий платіж за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 25 серпня 2017 року у розмірі 207 900,00 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 25 серпня 2017 року у розмірі 93 123,05 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 3% річних за користування грошовими коштами за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 25 серпня 2017 року у розмірі 15 206,25 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 гривень;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 незапланованих витрат (збитків) в розмірі 273 000,00 грн;
стягнути з з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Ухвалою від 16 грудня 2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначив підготовче судове засідання.
24 травня 2023 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги визнав частково та не заперечував щодо задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за попереднім договором у розмірі 207 900,00 грн. та частково визнав позов в частині стягнення інфляційних збитків та 3% річних. Проти задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди та незапланованих витрат (збитків) заперечував та посилався на необґрунтованість такої вимоги.
Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 29 травня 2023 року закрив підготовче провадження, справу призначив до розгляду.
В судове засідання позивач та її представник не з'явилися, про дату час та місце слухання справи сповіщені належним чином, представник позивача надав заяву, в якій просив проводити розгляд справи за їх відсутності.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явились, про дату та час судового розгляду повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.202 ЦК України).
Відповідно до вимог ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ста. 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Згідно з ч.1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).
При розгляді справи судом встановлено, що 25 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. та зареєстровано в реєстрі під номером 2224.
Відповідно до п.1 Попереднього договору у строк до тридцять першого січня дві тисячі дев'ятнадцятого року ПРОДАВЕЦЬ ОСОБА_2 зобов'язується передати у власність ПОКУПЦЯ ОСОБА_3 , з укладенням договору купівлі-продажу, а ПОКУПЕЦЬ зобов'язується прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 27,8 кв.м. в житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1078 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0018, що знаходиться в АДРЕСА_3 .
Відповідно до п. 3 Попереднього договору ціна продажу складає 297 000,00 грн., що за середнім курсом комерційних банків України еквівалентно 11 601,00 доларів США. Договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31 січня 2019 року.
Згідно п. 4 Попереднього договору, при його укладенні на підтвердження намірів сторін Покупець передав, а Продавець отримав грошову суму в розмірі 207 900,00 грн., що еквівалентно 8 121,00 доларів США. Залишок суми у розмірі 89 100,00 грн., покупець зобов'язується сплатити до 31 січня 2019 року.
Відповідно до п. 5 Попереднього договору сторони також домовилися, що у випадку відмови (ухилення) ПРОДАВЦЯ від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, ПРОДАВЕЦЬ повинен протягом місяця повернути ПОКУПЦЮ одержану від нього суму авансового платежу в розмірі 207 900,00 грн, що еквівалентно 8 121,00 доларів США. Сума, що підлягає поверненню у гривнях визначається за середнім курсом комерційних банків України долару США на день повернення.
Відповідно до п. 6 Попереднього договору сторони домовилися, що на день укладення ОСНОВНОГО ДОГОВОРУ квартира не повинна бути продана, заставлена, не перебувати у податковій заставі, у спорі та під забороною (арештом), щодо предмету договору має бути відсутня будь-яка заборгованість з оплати податків, комунальних послуг.
Відповідно до п. 7 Попереднього договору проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов'язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений.
Відповідно до п. 8 Попереднього договору всі спори, пов'язані з цим договором або що з нього випливають, вирішуються сторонами в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Відповідно до п. 12 Попереднього договору цей договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до п. 13 Попереднього договору цей договір діє до моменту укладення ОСНОВНОГО ДОГОВОРУ.
Відповідно до п. 14 Попереднього договору зміни та доповнення до цього договору, а також його розірвання оформляється у вигляді окремого нотаріально посвідченого договору.
Згідно договорів найму житлового приміщення від 01 лютого 2019 року,01 липня 2019 року, 01 січня 2020 року, 01 червня 2020 року,01 грудня 2020 року, 01 травня 2021 року, 01 жовтня 2021 року, укладеними між ОСОБА_4 (наймодавець) та ОСОБА_3 (наймач) наймодавцем надається наймачу житлове приміщення, а саме квартира АДРЕСА_4 . Відповідно до п. 1.4 вказаних договорів плата за приміщення становить 39 000,00 грн і передається наймачем наймодавцю 100% до підписання цих договорів. Згідно п. 1.6 договорів, ці договора укладені строком на 6 місяців.
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Шацькою селищною радою 19 серпня 2022 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 19 серпня 2022 року зареєстровано шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу змінено на « ОСОБА_6 ».
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
У п.3 попереднього договору сторони погодили, що договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31 січня 2019 року.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Водночас, судом встановлено, що основний договір між сторонами не був укладений, будинок не збудований, доказів протилежному суду не надано.
Пунктом 4 попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири визначено, що при його укладенні на підтвердження намірів сторін Покупець передав, а Продавець отримав грошову суму в розмірі 207 900,00 грн., що еквівалентно 8 121,00 доларів США.
Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 не було виконано умови попереднього договору щодо продажу позивачу квартири, у зв'язку з чим було порушено права ОСОБА_1 . За таких обставин, сплачена позивачем за попереднім договором купівлі-продажу квартири сума коштів, підлягає стягненню на її користь з відповідача.
Разом з тим, суд зазначає що статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Водночас, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові в справі № 373/2054/16-ц від 16 січня 2019 року, відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
З огляду на положення ст. 533 ЦК України та те, що позивач у своїй заяві просив суд стягнути з відповідача грошові кошти, сплачені за попереднім договором купівлі-продажу квартир саме в національній валюті, суд з огляду на частину другу статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, а, відтак, стягненню підлягає сплачена сума авансу в гривнях у розмірі 207 900,00 грн.
Що стосується стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд України у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-2311цс16 висловив правову позицію та зазначив, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Наявність судового рішення про стягнення боргу не позбавляє позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат за користування грошовими коштами на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до п. 1 договору продавець (відповідач) у строк до 31 січня 2019 року зобов'язувався передати у власність Покупцеві (позивачеві) з укладенням договору купівлі-продажу квартири, а відповідно до п. 5 договору сторони домовилися про повернення Продавцем Покупцеві авансу протягом одного місяця у випадку відмови (ухилення) Продавця від продажу квартир.
Таким чином, прострочення виконання зобов'язання розпочалось з 01 березня 2019 року.
Враховуючи те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими та містять зобов'язальний характер, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних з моменту прострочення зобов'язання (01.03.2019 року) по 02.05.2023 року (в межах позовних вимог).
Три відсотки розраховується за формулою:
[Відсотки] = [Сума боргу] ? [Процентна ставка] / 100% / 365 днів ? [Кількість днів].
Таким чином, сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 01 березня 2019 року по 02 травня 2023 року складає 26 024 грн. 52 коп.
Інфляційні збитки розраховується за формулою:
[Індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період
[Збитки від інфляції] = [Сума боргу] ? [Індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]
Інфляційні збитки за періоди з 01 березня 2019 року по 02 травня 2023 року складають 111 288 грн. 40 коп.
Разом з тим, враховуючи, що в заяві про збільшення позовних вимог представник позивача просив суд стягнути з відповідача суму 3 відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 15 206,25 грн та інфляційних збитків в розмірі 93 123,05 грн, а суд з огляду на частину другу статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, стягненню підлягає зазначена позивачем сума коштів.
Що стосується стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, в установлених частиною другою цієї статті.
Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При вирішенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди суд враховує, що позивачем не було надано доказів на підтвердження заподіяння їй душевних страждань неправомірними діями відповідача, не зазначено у чому саме вони полягали, не підтверджено їх обсяг та тривалість. По суті позивач обмежився наведеннями лише загальними фразами, без їх конкретизації, без зазначення в чому саме полягало порушення життєвого ритму, зазначення дій. Посилання на ту обставину, що основний договір не укладено, будинок не добудований та не введено в експлуатацію суд також оцінює критично, оскільки основний договір мав бути укладений до 31 січня 2019 року, а позов до суду надійшов лише у грудні 2021 року. Сам по собі факт неукладення основного договору не може ототожнюватись з моральними стражданнями. Тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Що стосується позовної вимоги про стягнення незапланованих витрат (збитків), суд зазначає таке.
Відповідно до ч ч.1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст.22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Виходячи з наведеного та в силу ст. 81 ЦПК України, саме позивач повинен довести факт протиправної поведінки, спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення зв'язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони.
Тобто відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Позивач у позовній заяві зазначає, що у зв'язку з неповерненням відповідачем суми авансу, сплаченої за попереднім договором, вона не змогла придбати іншу квартиру та понесла додаткові витрати, пов'язані з орендою квартири. На підтвердження вказаного додає договора найму житлового приміщення від 01 лютого 2019 року, 01 липня 2019 року, 01 січня 2020 року, 01 червня 2020 року,01 грудня 2020 року, 01 травня 2021 року, 01 жовтня 2021 року, укладені між ОСОБА_4 (наймодавець) та ОСОБА_3 (наймач), згідно яких наймодавцем надається наймачу житлове приміщення, а саме квартира АДРЕСА_4 . Зазначає, що сума збитків на день звернення до суду становить 273 00,00 грн.
Суд, дослідивши докази на підтвердження завдання матеріальної шкоди відмовляє в її задоволенні, оскільки у даному випадку захист порушеного права здійснено шляхом стягнення сплачених коштів з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних за порушення зобов'язання.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем було сплачено судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 8 855,76 грн., з урахуванням часткового задоволення позову (53%) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 693,50 грн за подачу позову.
У позовній заяві ОСОБА_7 просила стягнути на її користь з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_7 представляв адвокат Гаврилюк Л.В. на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР № 1078851.
Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).
Як убачається з матеріалів справи, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу (договору про надання правової допомоги, детального опису робіт, виконаних адвокатом, актів виконаних робіт, тощо). За таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на правову допомогу з відповідача.
Керуючись ст. 526, 533-535, 529, 610, 625 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу за попереднім договором купівлі-продажу, інфляційних збитків, 3% річних, незапланованих витрат (збитків) відшкодування моральної шкодизадовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючої по АДРЕСА_5 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_6 , 207 900 (двісті сім тисяч дев'ятсот) гривень 00 копійок боргу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. та зареєстрованого в реєстрі під номером 2224, три відсотки річних у розмірі 15 206 (п'ятнадцять тисяч двісті шість) гривень 25 копійок, інфляційні втрати у розмірі 93 123 (дев'яносто три тисячі сто двадцять три) гривні 05 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючої по АДРЕСА_5 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_6 ,судовий збір у розмірі 4 693 (чотири тисячі шістсот дев'яносто три) грн 50 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І. О. Фінагеєва