18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
24 листопада 2023 року м. Черкаси справа № 925/827/23
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Лисенко Р.М., за участі представників сторін:
від позивача: Горбач А.М. - адвокат;
від відповідача: Заболотній В.М. - адвокат за ордером;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (м. Київ) до приватного - орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат" (м. Умань, Черкаська область) про стягнення 179 704,05 грн.
Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 179 704,05 грн., з яких 156 731,12 грн. основна заборгованість та 22 972,93 грн. пені на підставі договору відповідального зберігання № 2002000147 від 01.01.2020, укладеного між сторонами у справі.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
В ході розгляду справи позивач свої вимоги підтримував повністю і просив суд їх задовольнити.
Відповідач в ході розгляду справи частково погодився із обґрунтованістю позовних вимог (а.с. 119).
За результатами вирішення спору суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з такого:
З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2020 між ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" (Позивач і Зберігач) та Приватним - орендним сільськогосподарським підприємством "Уманський тепличний комбінат" (Відповідач і Поклажодавець) було укладено Договір відповідального зберігання № 2002000147 (а.с. 14).
За умовами Договору (п. 1.1.) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання з 01.01.2020 до 31.12.2020 включно, змонтоване та розташоване на території Зберігача обладнання тепло-утилізаційної установки на базі тенлоутилізатора ТУВ-16 (далі Майно - фото майна а.с. 103-105), а Зберігач, в свою чергу, зобов'язується повернути Поклажодавцеві у схоронності дане майно.
Місцем зберігання майна за Договором є: компресорна станція КС-І7 Тальне, Кременчуцького ЛВУМГ ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" , Черкаська область, Тальнівський район, с. Білашки (п. 1.3. Договору).
Додатковою угодою № 1 від 01.01.2021 (а.с. 18) сторонами погоджено пункт 1.3 Договору викласти в наступній редакції:
1.3. Місцем зберігання майна за Договором є: компресорна станція КС-17 Тальне, Кременчуцького ЛВУМГ, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», Черкаська обл., Тальнівський р-н, с.Левада».
пункт 1.6 Договору викласти в наступній редакції:
1.6. Виконання зобов'язань Зберігача (зберігання майна, підписання актів приймання- передачі/повернення майна) покладається на структурний підрозділ ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" - Кременчуцьке ЛВУМГ.».
Пунктом 1.5 Договору встановлено, що передача-приймання майна від Поклажодавця до Зберігача здійснюється шляхом підписання Акту приймання на зберігання обладнання системи утилізації тепла (додаток 1 до Договору), а передача-приймання від Зберігача до Поклажодавця здійснюється шляхом підписання сторонами акту повернення майна зі зберігання.
Суду не надано доказів визнання недійсним Договору чи наявності правових підстав для встановлення його нікчемності. Договір сторонами виконувався.
Актом (а.с. 16) Кременчуцьким ЛВУМГ ТОВ "ОГТСУ" було прийнято від відповідача ПОСП "Уманський тепличний комбінат" на відповідальне зберігання обладнання системи утилізації тепла на базі теплоутилізатора ТГУВ-16 з 01.01.2020 року.
Відповідно до пункту 2.1 Договору вартість послуг вказана в Плановій калькуляції (Додаток № 2 до Договору) та є його невід'ємною частиною і становить 192 281,04 грн. в тому числі ПДВ 32 046,84 грн.
Згіднро Додаткової угоди № 1 від 01.01.2021 (а.с. 18) вартість послуг зберігання склала 268 682,02 грн. в тому числі ПДВ 44 780,34 грн, тобто відповідач повинен сплачувати позивачу за зберігання 22 390,16 грн. з ПДВ щомісячно.
За умовами пункту 6.1 Договору цей договір є укладеним і набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2020.
Якщо протягом 1 місяця до закінчення строку дії цього Договору жодна зі Сторін не заявляє про припинення його дії, цей Договір вважається укладеним на такий самий новий строк та на тих самих умовах.
За своїм правовим змістом укладений сторонами договір є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про падання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Виконавець повинен надати послугу особисто (частина І статті 902 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною І статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем) і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.
Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
Згідно зі статтею 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимог про повернення речі.
Статтею 946 Цивільного Кодексу України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Пунктом 2.3 Договору визначено, що Поклажодавець-відповідач сплачує Позивачу як Зберігачу вартість послуг зі зберігання майна на поточний рахунок Зберігача з урахуванням податку на додану вартість щомісячно, на підставі Акту наданих послуг та рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку Поклажодавця на банківський рахунок Зберігача.
Згідно з пунктом 2.4. Договору строк оплати наданих послуг зберігання - протягом 3-х (трьох) банківських днів з дати підписання Сторонами Акту наданих послуг та надання рахунку - фактури до сплати.
Відповідно до пункту 2.5 Договору фактичні обсяги наданих послуг оформлюються щомісячно актом наданих послуг, який складається та подається Зберігачем на розгляд Поклажодавця у двох примірниках.
Поклажодавець зобов'язується протягом 5 днів від дати передачі актів наданих послуг підписати їх та повернути один примірник кожного акту Зберігачу або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання такого акту.
Згідно з підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 Договору Відповідач зобов'язується своєчасно оформлювати акти наданих послуг та розраховуватись з Позивачем як зі Зберігачем.
Підпунктом 4.2.4 пункту 4.2 Договору також передбачено, що Поклажодавсць зобов'язаний сплачувати кошти за зберігання Майна на умовах пункту 2.1 цього Договору.
Позивач в обґрунтування позову вказав, що на виконання пункту 2.5 Договору Кременчуцьким ЛВУМГ складено Акти наданих послуг за зберігання за період з вересня 2022 року по березень 2023 року, які разом з рахунками- фактурами надіслано Поклажодавцю для погодження, підписання та оплати, що підтверджується доказами їх направлення.
Дана обставина відповідачем не заперечена.
Однак відповідач Акти не підписав, не надав вмотивованої відмови від їх підписання (тому, на думку позивача, прийняв послуги зеберігання) і коштів за зберігання майна не сплатив, чим порушив права позивача, з чого і виник спір.
В позові вказано, що за зберігання майна в період з вересня 2022 року по березень 2023 у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 156 731,12 грн., які позивач просить стягнути з відповідача примусово.
Відповідно до пункту 5.2 Договору, за несвоєчасну оплату послуг Зберігача, позивач просить стягнути також і пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня, за кожен день прострочення, що становить 22 972,93 грн. (розрахунок а.с. 65).
В заперечення проти позову відповідачем у відзиві (а.с. 82) та у додаткових поясненнях вказано, що відповідач у встановлений договором строк попередив позивача про небажання продовжувати Договір на наступний період і просив повернути майно зі зберігання. Відповідач вважає всі нарахування позивача за договором, починаючи з 01.01.2023 необґрунтованими та безпідставними.
Проаналізувавши доводи і заперечення сторін з даного питання судом встановлено наступне:
Обидві сторони спору визнають, що оскільки жодна сторона Договору не заявляла про припинення його дії у 2020 та 2021 роках, відповідно до умов договору його дія автоматично продовжувалась на наступний період і черговий термін дії Договору спливав 31.12.2022.
Судом також встановлено, що сторони по різному тлумачать істотну умову п. Договору абз. 2 п. 6.1. -- якщо протягом 1 місяця до закінчення строку дії цього Договору жодна зі Сторін не заявляє про припинення його дії, цей Договір вважається укладеним на такий самий новий строк та на тих самих умовах.
Позивач вважає, що таку заяву про припинення договору відповідач повинен подати протягом листопада до 31.11.2022 року, а відповідач вважає, що її слід подати протягом грудня до 31.12.2022 року.
Суд з даного приводу приходить до таких висновків:
Згідно ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
На момент укладення Договору строк дії договору сторони визначили як період зберігання майна з 01.01.2020 по 31.12.2020 (п. 1.1. та 6.1. Договору).
Отже закінчення строку дії Договору (як період у часі самої дії договору) є дата 31.12.2020 первісного періоду укладення Договору і відповідно це 31 грудня кожного наступного року, якщо договір лонгується на такий самий новий річний строк.
Тому суд погоджується саме із доводами відповідача (як із очевидними за формулюванням Договору), що йому слід саме з 01 грудня по 31 грудня кожного поточного року заявити другій стороні про припинення дії Договору і про небажання переукладати його на новий строк.
Виходячи з наданих суду доказів, відповідач, як сторона Договору, реалізував своє право на припинення дії Договору відповідального зберігання № 2002000147 від 01.01.2020 шляхом надіслання позивачу заяви від 26.12.2022 № 797 про припинення цього договору (а.с. 84 оборот -85) і просив повернути майно згідно Акту повернення майна зі зберігання.
Обоє сторін визнають отримання вказаного листа позивачем 04.01.2023 року, що відповідає відомостям Укрпошти про вручення рекомендованого повідомлення (а.с. 85).
Суд відхиляє заперечення позивача про те, що фактичне отримання ним заяви № 797 від 26.12.2023 лише 04.01.2023 виключає дотримання відповідачем вимог п. 6.1. Договору про порядок подання заяви про припинення дії Договору.
Суд вже обґрунтував свої висновки про дотримання відповідачем передбаченого договором порядку інформування позивача про припинення дії Договору в період грудня 2022 року.
Суд зауважує, що за умовами Договору сторонами при цьому не було визначено, що заява про припинення дії договору має бути не лише направлена, а й вручена іншій стороні договору протягом 1 місяця до закінчення чергового строку дії цього договору.
Належний спеціальний порядок заявлення зацікавленою стороною про припинення дії договору (по телефону, поштою, факсом чи ін.) сторонами в Договорі спеціально не визначений.
Таким чином суд приходить до висновку, що відповідач дотримався порядку інформування позивача про припинення дії Договору, направивши 26.12.22 йому поштою заяву від 26.12.2022 № 797 про припинення цього договору (а.с. 84 оборот -85).
Інших листів відповідача саме з повідомленням про припинення дії Договору з причини закінчення чергового строку його дії 31.12.2022, суду сторонами надано не було.
Якщо навіть сторони не прийшли до згоди щодо того, чи припинено між ними чинність Договору відповідального зберігання № 2002000147 від 01.01.2020 за правилами п. 6.1. Договору за заявою відповідача від 26.12.2022, у справі існують докази про фактичне припинення між ними договірних стосунків і настання у позивача обов'язку повернути відповідачу майно з відповідального зберігання, що припиняє договірні відносини, які підтверджуються наступним:
Обидві сторони визнають, що відповідач направив 26.12.2022, а позивач отримав 04.01.2023 заяву відповідача від 26.12.2022 № 797 про припинення цього договору (а.с. 84 оборот -85) з одночасною вимогою повернути майно з відповідального зберігання за Актом повернення майна зі зберігання.
Відповідач у цій заяві детально обґрунтував, що самостійно скласти такий Акт не може, бо йому не відомі представники з боку позивача для підписання Акту. Для складення Акту відповідач натомість повідомив позивача про своїх власних представників для його підписання - це головний інженер та начальник служби КВПіА.
У відповідності до п. 1.6. договору обов'язок підписання актів приймання-передачі/повернення майна покладається по Договору на структурний підрозділ позивача Кременчуцьке ЛВУМГ.
За правилами п. 4.1.4. Договору позивач, як Зберігач, зобов'язується повернути майно зі зберігання Відповідачу за першою вимогою останнього, але не пізніше 5 календарних днів з дня одержання такої вимоги.
Отже заявою від 26.12.2022 № 797 відповідач реалізував своє право вимагати повернення майна зі зберігання, а у позивача з часу отримання цієї заяви 04.01.2023 виник обов'язок у термін 5 календарних днів повернути це майно зі зберігання.
Реалізація відповідачем, як Поклажодавцем, свого права отримати майно зі зберігання за першою вимогою, логічно призводить до припинення між сторонами подальших відносин зберігання майна за Договором.
Суд відхиляє заперечення позивача про те, що він правомірно і вже тривалий час починаючи з січня 2023 року займається демонтажем майна, яке є предметом Договору відповідального зберігання і тому майно не повертається відповідачу, залишаючись на платному зберіганні, виходячи з такого:
За істотними умовами Договору :
1.1. В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання з 01.01.2020 року до 31.12.2020 року включно змонтоване та розташоване на території Зберігача обладнання тепло-утилізаційної установки на базі теплоутилізатора ТУВ-16 (далі Майно), а Зберігач, в свою чергу, зобов'язується повернути Поклажодавцеві у схоронності дане майно.
1.5. Передача-приймання майна від Поклажодавця до Зберігача здійснюється шляхом підписання Акту приймання на зберігання обладнання системи утилізації тепла (додаток 1 до Договору), передача-приймання від Зберігана до Поклажодавця здійснюється шляхом підписання сторонами акту повернення майна з зберігання.
1.6. Виконання зобов'язань Зберігача (зберігання майна, підписання актів приймання- передачі/повернення майна) покладається на структурний підрозділ ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» - Кременчуцьке ЛВУМГ (в редакції Додаткової угоди № 1).
3.2.1. Поклажодавець має право: Одержати майно відповідно до його кількості та комплектності після припинення дії Договору в місці його розташування та зберігання, якщо інше не встановлено Сторонами додатково.
4.1.4. Зберігач зобов'язується повернути майно Поклажодавцеві за першою вимогою останнього, але не пізніше 5 календарних днів з дня одержання такої вимоги.
Отже Договір передбачає лише обов'язок позивача повернути майно зі зберігання шляхом підписання Акту повернення майна зі зберігання в місці його розташування і зберігання.
Ніде в умовах Договору сторони не передбачили обов'язок попереднього демонтажу майна позивачем для передачі його відповідачу в розібраному вигляді як повернення зі зберігання.
Тому підготовка і вчинення дій по демонтажу майна та узгодження із відповідачем технічних умов для цього, є діями позивача на його власний розсуд, що не вимагається за умовами Договору між сторонами.
Також суд з даного питання враховує і положення ст. 532 ЦК України про те, що місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.
Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:
1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна;
2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;
3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;
4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;
5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.
Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Отже на підставі наданих суду доказів про взаємовідносини сторін в межах виконання умов Договору суд приходить до висновку, що відповідач направленням заяви № 797 від 26.12.2022 (вручена позивачу 04.01.2023) реалізував своє право вимагати повернення майна з відповідального зберігання, що повинно бути виконано структурним підрозділом позивача до 10.01.2023 включно, шляхом лише підписання між сторонами Акту повернення майна зі зберігання в місці фактичного знаходження майна та без всякого демонтажу.
Оскільки за умовами п. 1.6. Договору виконання зобов'язань Зберігача (зберігання майна, підписання актів приймання- передачі/повернення майна) покладається на структурний підрозділ ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» - Кременчуцьке ЛВУМГ (в редакції Додаткової угоди № 1), то суд відхиляє заперечення позивача, що відповідач сам міг виступити ініціатором підписання Акту повернення майна, однак цього протиправно не зробив.
На думку суду, за вказаних обставин Позивач безпідставно вважає, що відповідач умисно не забирає власне майно зі зберігання, не заявляє позов про витребування майна зі зберігання і одночасно відмовляється за нього платити та у такий спосіб далі продовжує Договір між сторонами.
Суд вважає, що з огляду на невиконання позивачем свого прямого договірного обов'язку скласти і підписати Акт повернення майна зі зберігання із Відповідачем (і це єдине що вимагається по Договору для повернення майна), позивач не вправі звинувачувати відповідача у порушенні своїх прав.
Позивач безумовно має право на отримання від відповідача плати за зберігання майна по Договору, однак лише за період з 01 вересня 2022 року до 10 січня 2023 року, виходячи з наступного:
За умовами Договору
2.3. Поклажодавець сплачує Зберігачу вартість послуг зі зберігання майна Поклажодавця, визначену в пункті 2.1 цього розділу, на поточний рахунок Зберігача з урахуванням податку на додану вартість щомісячно, на підставі Акту наданих послуг та рахунку - фактури.
3.1 Зберігач має право:
3.1.1 Вимагати своєчасної оплати за зберігання майна згідно умов даного Договору.
3.1.2 Вимагати оплати за фактичний строк зберігання, якщо Майно витребуване достроково або не забране в строк, визначений п. 1.1.договору.
3.2 Поклажодавець має право:
3.2.2. Одержати Майно достроково, попередивши про це Зберігача не менше ніж за 5 днів. В останньому випадку оплачується фактичний час зберігання шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку Поклажодавця на банківський рахунок Зберігача.
Зберігач зобов'язаний:
4.1.4. Повернути майно Поклажодавцеві за першою вимогою останнього, але не пізніше 5 календарних днів з дня одержання такої вимоги.
Поклажодавець зобов'язується:
4.2.4. Сплачувати кошти за зберігання Майна на умовах п.2.1 .цього Договору.
4.2.5. Оплатити послуги за час фактичного зберігання Майна, якщо Майно після закінчення терміну дії договору не передано актом Поклажодавцю.
5.2. За несвоєчасну оплату послуг Зберігача Поклажодавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня, за кожен день прострочення.
За змістом цих пунктів Договору відповідач повинен оплатити зберігання майна за всі періоди, якщо після дати завершення зберігання майно фактично не було повернуто йому за актом.
Однак, виходячи з того, що у відповідності до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, то сплачувати за зберігання майна, яке протиправно не було повернуто Поклажодавцю Зберігачем, відповідач не повинен.
На думку суду, незаконними є аргументи позивача про його право не повертати відповідачу майно зі зберігання за Договором до часу повної оплати відповідачем раніше наданих послуг, про що вказано у листі від 02.02.2023 (а.с. 85 оборот).
Положеннями ч. 1 ст. 594 ЦК України Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.
Однак суд виходить з того, що за істотними умовами Договору між сторонами відповідач має право отримати річ зі зберігання за своєю першою вимогою (п. 4.1.4. Договору) без виконання будь-яких додаткових умов.
Крім того, в даному випадку між сторонами виникли відносини з відповідального зберігання майна позивачем на користь відповідача і тому позивач не вправі притримувати майно від повернення зі зберігання, щоб саме за рахунок цього і далі нараховувати плату за його зберігання, як це фактичного вбачається в даний час у відносинах сторін.
В протилежному випадку буде знівельовано саму правову природу відносин сторін за укладеним між ними Договором відповідального зберігання з гарантованим за Договором правом відповідача забрати власне майно за першою вимогою.
Суд не вважає аргументи позивача належними, що відповідач сам повинен організовувати складення Акту повернення майна із зберігання (бо це обов'язок саме відокремленого підрозділу позивача за п. 1.6. Договору) і що відповідач має ставити питання про примусове витребування майна зі зберігання в іншому окремому судовому процесі, якщо він не згоден із діями позивача по неповерненню майна. На думку суду неподання такого позову не свідчить про згоду відповідача залишати своє майно на подальшому зберіганні, оскільки сам відповідач таке категорично заперечує.
Доказом незгоди відповідача із продовженням сторонами відносин зберігання майна за Договором після 31.12.2022 року також є довідка ГУ ДПС у Черкаській області від 27.10.2023 (а.с. 21) про те, що виписані позивачем податкові накладні за відносинами сторін по Договору з відповідачем за період січня-вересня 2023 року, не були використані відповідачем для формування власного податкового кредиту і не відображені у його податкових деклараціях.
В даній справі предметом позову є стягнення коштів за зберігання майна і позов вирішується судом на підставі договірного обов'язку позивача повернути майно за першою вимогою відповідача у п'ятиденний строк після її отримання. Саме після спливу цього періоду, якщо майно не повернуто з вини позивача, логічно припиняються всі права позивача нараховувати плату за подальше зберігання майна.
Суд вважає, що не повертаючи майно зі зберігання з мотивів необхідності проведення непередбаченого Договором його демонтажу чи з мотивів не проведення повного розрахунку за зберігання і продовжуючи нараховувати плату за його зберігання, позивач допускає зловживання своїми правами.
У відповідності до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Тому у відносинах сторін суд не підтримує доводи позивача про його триваюче право нараховувати плату за зберігання майна при невиконанні позивачем з будь-яких мотивів його безумовного договірного обов'язку повернути майно зі зберігання шляхом складення лише акту повернення у місці зберігання майна.
За умовами п. 2.1. Договору в редакції його Додаткової угоди № 1, з 01 січня 2021 року відповідач повинен вносити плату за послугу зберігання майна 268 682,02 грн. на рік, тобто по 22390,16 грн. щомісячно.
В ході розгляду справи відповідач вже погоджувався, що для нього є чинним зобов'язання оплатити повністю послуги зберігання майна до часу його витребування зі зберігання.
Таким чином, за період з 01 вересня 2022 по 10 січня 2023 року відповідач повинен сплатити позивачу 96 783,27 грн. основного боргу з такого розрахунку:
(22390,16 х 4 місяці + (22390,16 :31 х 10 днів).
Строк виконання даного зобов'язання на час вирішення спору для відповідача є таким, що настав, зобов'язання є простроченим.
Відповідач не заперечує щодо розміру щомісячної послуги зі зберігання та якості наданої послуги зберігання майна.
Згідно п. 5.2. Договору за несвоєчасну оплату послуг Зберігача Поклажодавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня, за кожен день прострочення.
Виходячи з періодів нарахування пені (а.с. 65) за прострочення сплати щомісячних платежів (а.с. 65) та з урахуванням встановленого судом обов'язку сплачувати борг за зберігання майна лише з 01.09.2022 по 10.01.2023, то суд погоджується із нарахуванням пені за період з 28.10.2022 по 16.05.2023 по основному боргу вересня-грудня 2022 на суму 18 801,60 грн.
За прострочення сплати послуги із зберігання майна за січень 2023 року, позивач почав розрахунок пені з 07.03.2023 по 16.05.2023, з чим суд погоджується.
Однак нарахування пені по заборгованості за січень 2023 слід провести по основному боргу лише в розмірі 7 222,63 грн. (22390,16:31х10) на суму 702,47 грн. за 10 днів зберігання.
Таким чином, загальний розмір пені до стягнення з відповідача за боргом з оплати послуги зберігання майна в період з 01 вересня 2022 по 10 січня 2023 становить 19504,07 грн. (18801,60 + 702,47).
В решті вимог у позову слід відмовити.
Відповідач звертає увагу, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 86) на ТОВ «Оператор ГТС України» (ЄДРПОУ 42795490) до видів діяльності позивача належить: 49.50 (Трубопровідний транспорт (основний); 35.30 (Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря); 36.00 (Забір, очищення та постачання води); 37.00 (Каналізація, відведення й очищення стічних вод).
Будь - які відомості щодо виду діяльності Позивача, пов'язані із наданням послуг зберігання відсутні.
Суд відхиляє заперечення відповідача на користь необхідності повної відмови в позові стосовно відсутності у позивача доказів права ведення ним як різновиду зареєстрованої статутної, діяльності зі зберігання майна, що є предметом Договору відповідального зберігання № 2002000147 від 01.01.2020 між сторонами, виходячи з того, що Договір між сторонами не визнано недійсним за рішенням суду. Він є оспорюваним правочином.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14,11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) вказала, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Наведений відповідачем аргумент за положеннями чинного законодавства не є підставою вважати Договір між сторонами нікчемним, а тому Договір підлягає виконанню обома сторонами у відповідності до його умов.
Згідно з частиною 1 статті 193 ГК України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 ГК України).
Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, неня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже суд приходить до висновку, що позивачем доведено правомірність його позовних вимог, однак позов підлягає лише до часткового задоволення і до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 96 783,27 грн. основного боргу за зберігання майна за період з 01.09.2022 по 10.01.2023 року та 19504,07 грн. пені на підставі договору відповідального зберігання № 2002000147 від 01.01.2020 року.
В решті вимог у позові слід відмовити повністю через безпідставність нарахування.
На підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки спір виник через неправильні дії відповідача у справі, з відповідача на користь позивача слід стягнути 2695,56 грн. на відшкодування сплаченого судового збору повністю.
Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з приватного - орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат" (код 02779234, м. Умань, Черкаська область, вул. Дерев'янка, 26) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (код 42795490, м. Київ, проспект Любомира Гузара, 44) - 96 783,27 грн. боргу за зберігання майна за період з 01.09.2022 по 10.01.2023 року, 19504,07 грн. пені на підставі договору відповідального зберігання № 2002000147 від 01.01.2020 року та 2695,56 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.
Наказ видати.
В решті вимог у позові відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.
Повне судове рішення складено 27 листопада 2023
Суддя Н.М. Спаських