Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" листопада 2023 р.м. ХарківСправа № 922/4189/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ», місто Харків,
до Харківського квартирно-експлуатаційного управління, місто Харків,
простягнення коштів, -
Позивач, Приватне акціонерне товариство «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Харківського квартирно-експлуатаційного управління, про стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 341 від 01.05.2023 року у загальному розмірі 51 383,12 грн., з них: 50 793,12 грн. - основна заборгованість за електричну енергію за договором, 556,64 грн. - пеня за період з 23.06.2023 року по 30.06.2023 року (включно), 33,36 грн. - 3% річних за період з 12.06.2023 по 30.06.2023 (включно).
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
03 жовтня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4189/23. Розгляд справи № 922/4189/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відносно реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив (вх. № 28880 від 23 жовтня 2023 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 24 жовтня 2023 року; позивачем надано відповідь на відзив (вх. № 29187 від 25 жовтня 2023 року), що прийнята до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 26 жовтня 2023 року.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН
Як зазначено у позовній заяві, у зв'язку з відокремленням функції з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» з 01 січня 2019 року позивач є постачальником електричної енергії за вільними цінами на підставі постанови НКРЕКП № 505 від 19 червня 2018 року та постачальником універсальних послуг на території Харківської області у відповідності до Постанови НКРЕКП № 1268 від 26 жовтня 2018 року. Позивач, як постачальник електричної енергії за вільними цінами, здійснює постачання електричної енергії з 01 січня 2019 року у порядку, визначеному Правилами роздрібного ринку електричної енергії (надалі - «Правила»), затвердженими постановою НКРЕКП від 14 червня 2018 року № 312 (надалі - «Постанова») та на умовах договору постачання електричної енергії споживачу. Публічний договір постачання електричної енергії споживачу, комерційні пропозиції та заява-приєднання розміщені на офіційному сайті ПрАТ «Харківенергозбут»: www.zbutenergo.kharkov.ua. На думку позивача, відповідач приєднався до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 341 від 01.05.2023 року (надалі - «Договір»), шляхом підписання заяви-приєднання на умовах комерційної пропозиції № 2/1 для установ та організацій, які утримуються з державного та місцевого бюджетів, що є невід'ємним додатком до Договору. Платником за Договором є відповідач, а споживачем електроенергії - ХНУПС імені Івана Кожедуба. Згідно із переданими даними від АТ «Харківобленерго» відповідачу проведено нарахування та за результатами розрахункового періоду було сформовано та виставлено рахунок за спожиту електричну енергію за травень 2023 року. Позивач зауважує, що предметом розгляду є заборгованість за електричну енергію за травень 2023 року у сумі 50 793,12 грн., нарахована за несплачену спожиту електричну енергію пеня за період з 23.06.2023 по 30.06.2023 року у сумі 556,64 грн., 3% річних за період з 23.06.2023 по 30.06.2023 року у сумі 33,36 грн. Позивач просить про стягнення цих сум із відповідача.
23 жовтня 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 28880), у якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що п. 16 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг № 332 від 25.02.2022 (в редакції від 26.04.2022) вирішено на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії. Тобто, після 26.04.2022 постановою встановлено чітку заборону нарахування та стягнення штрафних санкцій. У відзиві вказано, що сплата штрафних санкцій та 3% річних, на оплату яких відповідач не має бюджетних асигнувань, призведе до недостачі коштів для виконання основних функціональних обов'язків. Також, при винесенні рішення відповідач просить врахувати, що об'єктами електропостачання є гуртожиток, а отже в зв'язку з заборгованістю мешканців за спожиту електричну енергію перед КЕВ м. Харків, у останнього відсутня можливість оплачувати своєчасно рахунки за використану електричну енергію мешканцями гуртожитку.
25 жовтня 2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 29187), у якому останній просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій позивач зазначає, що обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладаються на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Позивач вважає, що відповідачем не доведено наявність виняткових обставин, існування яких давало би підстави для відмови у позові. Щодо посилання відповідача на відсутність коштів та належності до бюджетної організації, а також те, що об'єктами електропостачання є гуртожиток, позивач зазначає наступне. Законодавець не звільняє від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань організації, що є бюджетними та фінансуються із загального Державного бюджету України. Відповідно до ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Затримки бюджетного фінансування не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності або зменшення розміру пені за порушення договірного зобов'язання.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 01 травня 2023 року між Приватним акціонерним товариством «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» (позивач, постачальник за Договором) та Харківським квартирно-експлуатаційним управлінням (відповідач, споживач за Договором) укладено Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 341 шляхом підписання відповідачем заяви-приєднання. За цим Договором постачальник продає електричну енергію (код за ДК 021:2015 - 09310000-5 електрична енергія) як різновид товару для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 2.1. Договору).
Додатком № 2 до Договору є Комерційна пропозиція № 2/1 для установ, які утримуються з державного та місцевого бюджетів. Відповідно до п. 3 цієї Комерційної пропозиції розрахунковим періодом є календарний місяць. Рахунок за спожиту електричну енергію та акт приймання-передачі електричної енергії має бути оплачений протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка споживачем. Рахунки на оплату надаються споживачу у відповідних структурних підрозділах постачальника, або направляються через систему електронного документообігу у разі укладання відповідної додаткової угоди до Договору. В разі неотримання споживачем рахунків у відповідних структурних підрозділах постачальника за відсутності укладеної додаткової угоди щодо електронного документообігу, постачальник направляє рахунки споживачу поштовим зв'язком, рекомендованим або цінним листом. У такому випадку рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення (п. 4 Комерційної пропозиції).
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В матеріали справи наявний рахунок за електричну енергію, нараховану в травні 2023 року, на суму 50 793,12 грн. Означений рахунок разом із актом приймання-передачі електричної енергії був направлений відповідачу 08 червня 2023 року, що не заперечується відповідачем. З урахуванням дати відправлення, відповідач мав оплатити рахунок до 22 червня 2023 року (включно), а з 23 червня 2023 року вже має місце прострочення.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 50 793,12 грн. за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.
4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ 3% РІЧНИХ
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Позивачем заявлено до стягнення 3% річних за період з 23 червня 2023 року по 30 червня 2023 року у розмірі 33,36 грн.
Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем 3% річних, з урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року у справі № 910/18557/20, суд прийшов до висновку, що розрахунок здійснений арифметично вірно.
У зв'язку із цим, підлягає задоволенню в повному обсязі вимога про стягнення 3% річних за період з 23 червня 2023 року по 30 червня 2023 року у розмірі 33,36 грн.
5. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 7 Комерційної пропозиції до Договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати електричної енергії в тому числі послуги з розподілу електричної енергії, передбачених п. 4 цієї Комерційної пропозиції, постачальник нараховує за весь час прострочення, у тому числі за день оплати: пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу, за кожен день прострочення платежу.
Позивач нараховує 556,64 грн. пені за період з 23.06.2023 року по 30.06.2023 року (включно).
Відповідно до п. 5 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг № 332 від 25.02.2022 (в редакції від 27.02.2022) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії». В подальшому, відповідно до п. 16 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг № 332 від 25.02.2022 (в редакції від 26.04.2022) вирішено на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
Тобто, до 26.04.2022 постанова НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 року передбачала рекомендацію щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, а вже після 26.04.2022 постановою встановлено чітку заборону нарахування та стягнення штрафних санкцій.
Як вбачається з представлених розрахунків пені, вона нарахована після 26.04.2022 року, що суперечить постанові НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 року (в редакції від 27.02.2022 та 26.04.2022).
Таким чином, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позиції відповідача в цій частині та, відповідно, про повну відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені.
6. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» задовольнити частково.
Стягнути з Харківського квартирно-експлуатаційного управління (61024, місто Харків, вулиця Пушкінська, будинок 61; код ЄДРПОУ: 07923280) на користь Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» (61037, місто Харків, вулиця Плеханівська, будинок 126; код ЄДРПОУ: 42206328) заборгованість за електричну енергію за договором № 341 від 01.05.2023 року у розмірі 50 793,12 грн. на п/р із спеціальним режимом використання в філії ХОУ АТ «Ощадбанк» НОМЕР_1 , МФО 351823, код ЄДРПОУ 42206328.
Стягнути з Харківського квартирно-експлуатаційного управління (61024, місто Харків, вулиця Пушкінська, будинок 61; код ЄДРПОУ: 07923280) на користь Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» (61037, місто Харків, вулиця Плеханівська, будинок 126; код ЄДРПОУ: 42206328) 3% річних у розмірі 33,36 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 654,92 грн. на ХОУ АТ «Ощадбанк» п/р НОМЕР_2 , МФО 351823, код ЄДРПОУ: 42206328.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "28" листопада 2023 р.
Суддя Н.В. Калініченко