Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" листопада 2023 р.м. ХарківСправа № 922/4117/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», місто Харків,
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , місто Харків,
простягнення коштів, -
Позивач, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , про стягнення коштів за договором оренди № 4769-Н від 12.11.2010 року у загальному розмірі 71 148,28 грн., з них: 15 096,24 грн. - заборгованість з орендних платежів, 16 277,09 грн. - заборгованість з експлуатаційних витрат, 37 857,51 грн. - заборгованість з відшкодування комунальних послуг, 1 917,44 грн. - заборгованість з відшкодування нарахованого земельного податку.
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
25 вересня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви три дні з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду документів на підтвердження наявності повноважена на засвідчення копій документів у нач. ВВ НТУ «ХПІ» Олександра Ішкова та заступника нач. відділу діловодства та канцелярії НТУ «ХПІ» Ірини Герасименко. 29 вересня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4117/23. Розгляд справи № 922/4117/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п'ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0600226764795, ухвала суду від 29 вересня 2023 року є повернутою за датою 07.10.2023 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.
Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 29 вересня 2023 року, а саме до 23.10.2023 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ
Як зазначено у позовній заяві, 12 листопада 2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди № 4769-Н (надалі - «Договір оренди»), за змістом якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення - кім. № 1-10, 1-11, 1-12, 1-12а, 1-41, 1-42 на першому поверсі 5-ти поверхової будівлі гуртожитку № 12 (інв. № 1032000250 літ. «А-5») (надалі - «Майно») загальною площею 147,9 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, вул. Цілиноградська, 32, що перебуває на балансі Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (балансоутримувач - позивач). На виконання умов Договору оренди між сторонами було укладено акт приймання-передавання орендованого майна. Відповідно до п. 3.6. Договору оренди орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики, у співвідношенні: - безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами - у розмірі 50%; - на рахунок, визначений Балансоутримувачем - у розмірі 50%. Згідно із пунктом 5.4. Договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає стягненню до державного бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Додатковою угодою № 2 до Договору оренди він був продовжений до 12 серпня 2019 року. На виконання судового рішення у справі № 922/3947/20 31 березня 2023 року відповідачем було повернуто Майно шляхом підписання акту приймання-передачі. Разом із тим, на думку позивача, на момент повернення державного майна, у відповідача залишилася заборгованість за користування відповідним майном, яка наразі не погашена.
З метою врегулювання правовідносин, між орендарем (відповідачем) та позивачем, 01 грудня 2010 року укладено договір № 286-Ф про відшкодування відповідачем витрат позивача на утримування державного нерухомо Майна по сплаті комунальних послуг і податку на землю; сплату відповідачем позивачу 50% орендної плати з ПДВ (надалі - «Договір про відшкодування»). Вказаним договором були врегульовані питання відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання державного нерухомого майна, по сплаті комунальних послуг і податку на землю, сплату орендарем балансоутримувачу 50% орендної плати з ПДВ. Згідно із пунктом 2.2.3. Договору про відшкодування орендар взяв на себе обов'язок отримувати у позивача в термін до 08 числа місяця, наступного за звітним, такі рахунки: - по відшкодуванню витрат на утримання (експлуатаційні витрати); - за комунальні послуги; - по орендній платі. Відповідно до п. 2.2.2. Договору про відшкодування орендар взяв на себе обов'язок одержувати до 08 лютого і сплачувати в термін до 12 лютого поточного року відшкодування витрат на оплату земельного податку. У відповідно до п. 2.2.5. Договору про відшкодування орендар взяв на себе обов'язок щомісячно, не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, вносити платежі по рахункам, які зазначені в п. 2.2.3. Договору про відшкодування на рахунок балансоутримувача.
Позивач зазначає, що у зв'язку із продовженням терміну дії Договору оренди, Договір про відшкодування також продовжувався, а відповідач фактично звільнив та повернув орендоване майно лише 31 березня 2023 року.
У зв'язку із вищевикладеним, станом на 31 серпня 2023 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з орендної плати у розмірі 15 096,24 грн. (нарахування за лютий 2022, жовтень - грудень 2022 року, січень - лютий 2023 року включно), з відшкодування комунальних послуг у сумі 37 857,51 грн. (нарахування за лютий, березень 2022 року та січень - березень 2023 року), з експлуатаційних витрат у розмірі 16 277,09 грн. (нарахування за лютий - грудень 2022 року та січень - березень 2023 року), відшкодування нарахованого земельного податку у розмірі 1 917,44 грн. (частково за лютий 2022 року).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
2. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ПРО СТЯГНЕННЯ ОРЕНДНИХ ПЛАТЕЖІВ
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, 12 листопада 2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, орендар за Договором) укладено договір оренди № 4769-Н.
Відповідно до п. 1.1. цього Договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення - кім. № 1-10, 1-11, 1-12, 1-12а, 1-41, 1-42 (згідно плану) на 1-му поверсі 5-ти поверхової будівлі гуртожитку № 12 (інв. № 1032000250, літ. «А-5»), загальною площею 147,9 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, вул. Цілиноградська, 32 , що перебуває на балансі Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (балансоутримувач; надалі - «Майно»). Згідно із п. 1.2. Договору оренди Майно передається в оренду з метою розміщення їдальні, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи (в тому числі пива). У відповідності до п. 3.6. Договору оренди орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики, у співвідношенні: - безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами - у розмірі 50%; - на рахунок, визначений балансоутримувачем - у розмірі 50%. Відповідно до п. 10.1. Договору оренди його укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 12 листопада 2010 року до 12 жовтня 2013 року. Сторонами було укладено акт приймання-передачі орендованого майна до Договору.
При цьому, до Договору оренди між Національним технічним університетом «Харківський політехнічний інститут» (позивач, балансоутримувач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, орендар) укладено Договір про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання державного нерухомого майна, по сплаті комунальних послуг і податку на землю; сплату орендарем балансоутримувачу 50% орендної плати, з ПДВ.
Відповідно до п. 2.2.4. Договору про відшкодування орендар зобов'язується перераховувати балансоутримувачу орендну плату в розмірі 50% з урахуванням ПДВ від цієї частини, а також окремо нарахований ПДВ на 50% від орендної плати, яку орендар самостійно сплачує до бюджету. Згідно із п. 5.1. Договору про відшкодування його укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 01 грудня 2010 року до 12 жовтня 2013 року. Після закінчення строку дії Договору про відшкодування, він буде продовжений на новий строк, шляхом укладання додаткової угоди до нього, у відповідності зі строком продовження Договору оренди (п. 5.2. Договору про відшкодування). Додатковою угодою № 1 від 11 січня 2017 року продовжено строк дії Договору про відшкодування до 12 серпня 2019 року.
Отже, Договір оренди є основним по відношенню до Договору про відшкодування. Сам Договір про відшкодування спрямований на отримання компенсації або коштів, що передбачені Договором оренди. У зв'язку із цим, строк дії Договору про відшкодування в будь-якому випадку не може бути більшим за строк дії Договору оренди.
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
13 жовтня 2016 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2 від 13 жовтня 2016 року, якою продовжено строк дії Договору оренди до 12.08.2019 року.
До суду представлена інформація по справі № 922/3947/20 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення неустойки та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: повернути Майно. Відповідачем у цій справі, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , подано зустрічну позовну заяву про визнання продовженим до 12.06.2022 року терміну дії Договору оренди. 12 травня 2021 року, рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Прохоров С.А.), що залишено без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 січня 2022 року, відмовлено у задоволенні зустрічного позову.
Отже, Договір оренди є припиненим з 13.08.2019 року у зв'язку із закінченням (спливом) строку, на який він укладався. До такого ж висновку прийшов і суд у справі № 922/3947/20.
З матеріалів справи вбачається, що Майно було повернуто відповідачем 31 березня 2023 року, про що свідчить акт повернення з оренди нерухомого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, підписаний з обох сторін.
Позивачем заявляється до стягнення орендна плата за лютий 2022 року, жовтень-грудень 2022 року, січень-лютий 2023 року, тобто вже після 13 серпня 2019 року (дата припинення дії Договору оренди). Враховуючи, що Договір оренди припинив свою дію 13 серпня 2019 року, то будь-які нарахування орендної плати за Договором оренди після цієї дати припиняються. Однак, якщо особа не повертає майно після припинення дії Договору, орендодавець має право на застосування ч. 2 ст. 785 ЦК України, відповідно до якої, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Означений висновок міститься в п. 6.56. - 6.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19.
На підставі принципу «jura novit curia» та висновків Великої Палати Верховного Суду, заявлені у цій справі 15 096,24 грн. в якості заборгованості з орендних платежів кваліфікуються судом як неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України. Помилка позивача в правовій природі заявлених сум не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, якщо за правильної кваліфікації правової природи таких сум позивач дійсно має право на їх стягнення.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача 15 096,24 грн. в якості частини від загальної суми неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення у відповідності до ч. 2 ст. 785 ЦК України.
3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ З ЕКСПЛУАТАЦІЙНИХ ВИТРАТ ТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ
Позивач заявляє до стягнення 16 277,09 грн. заборгованості із експлуатаційних витрат та 37 857,51 грн. заборгованості з відшкодування комунальних послуг за 2022, 2023 рік. Підставою позову в цій частині заявлено п. 1.3., 2.2.3., 2.2.5. Договору про відшкодування.
Однак, як було встановлено судом в попередньому розділі, Договір оренди, як і Договір про відшкодування, є припиненим з 13.08.2019 року. Тобто, стягнення будь-яких сум за цими договорами є неможливим через припинення їх дії.
Застосовуючи принцип «jura novit curia», зміст якого був детально викладений у попередньому розділі, суд констатує про те, що позивач помилився в правовій природі грошових коштів, що підлягають стягненню.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України). Згідно із ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18). Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18). Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 917/877/17).
На підставі представлених позивачем доказів судом встановлено, що протиправна поведінка відповідача полягала у його активних діях, а саме безпідставному користуванні комунальними послугами в приміщенні балансоутримувача (позивача) та бездіяльності, що полягала у несплаті експлуатаційних витрат. При цьому, від зазначеної дії та бездіяльності наявних шкідливий результат - збитки у розмірі 16 277,09 грн. (експлуатаційні витрати) та 37 857,51 грн. (вартість комунальних послуг). Також, наявний прямий причинно-наслідковий зв'язок між діянням відповідача та шкідливим результатом - саме у зв'язку із користуванням відповідачем приміщеннями позивача виникла заборгованість з комунальних послуг та експлуатаційних витрат. Вина відповідача виражається у формі умислу, а відсутність вини не була доведена останнім в установчому законом порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про наявність у діянні відповідача всіх елементів складу господарського правопорушення, що є підставою для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків у розмірі 16 277,09 грн. - збитки у виді експлуатаційних витрат, 37 857,51 грн. - збитки за користування комунальними послугами.
4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ
Позивачем заявлено до стягнення 1 917,44 грн. заборгованості з відшкодування нарахованого земельного податку.
З цього приводу суд звертає увагу на наступне.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Сторонами в добровільному порядку було передбачено в Договорі про відшкодування компенсацію відповідачем на користь позивача сум, що сплачені в якості земельного податку. Водночас, як вже неодноразово було зазначено, Договір оренди, як і Договір про відшкодування, є припиненим з 13.08.2019 року. Тобто, стягнення будь-яких сум за цими договорами є неможливим через припинення їх дії.
Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки під майном, що використовувалось, а тому він і не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. За сплату земельного податку відповідальний власник або постійним землекористувачем такої земельної ділянки. Покладення на відповідача сплати земельного податку замість позивача суперечить Податковому кодексу України.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
5. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (61002, місто Харків, вулиця Кирпичова, будинок 2; код ЄДРПОУ: 02071180) 15 096,24 грн. частини від загальної суми неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, 16 277,09 грн. збитків експлуатаційних витрат, 37 857,51 грн. збитків комунальних послуг, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 611,67 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "28" листопада 2023 р.
Суддя Н.В. Калініченко