Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність
"20" листопада 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2347/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Яризька В.О.
при секретарі судового засідання: Трофименко С.В.
розглянувши заяву ОСОБА_1
про неплатоспроможність ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
за участю:
представника боржника ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів) - не приєдналась до розгляду справи
представника боржника - Ванжула Я.В. (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів) - не приєднався до розгляду справи
Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства, в якій просить суд прийняти цю заяву, відкрити провадження у справі про його неплатоспроможність, ввести процедуру реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначити керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Соловей Ю.А. та здійснити офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника у порядку, визначеному Кодексом України з процедур банкрутства.
Ухвалою суду від 20.07.2023 заяву фізичної особи ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність залишено без розгляду.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.07.2023 у справі №922/2347/23 скасовано; справу №922/2347/23 направлено Господарському суду Харківської області для продовження розгляду.
26.10.2023 матеріали справи № 922/2347/23 повернулись до Господарського суду Харківської області.
Ухвалою суду від 01.11.2023 призначено підготовче засідання на 20.11.2023; визнано особисту явку ОСОБА_1 в судове засідання обов'язковою; роз'яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, у тому числі з використанням власних технічних засобів відповідно до ст. 197 ГПК України.
07.11.2023 до суду від боржника надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання по справі № 922/2347/23, яке призначене на 20.11.2023 на 11:15 год. та подальшого розгляду справи без його особистої участі, за участю його представника, адвоката Цимбал Альони Анатоліївни.
До суду від представника ОСОБА_1 адвоката Цимбал А.А. надійшла заява про участь судовому засіданні, яке призначено на 20.11.2023 року о 11 год. 15 хв., а також у всіх наступних судових засіданнях в даній справі в режимі відеоконференції через систему відеоконференцзв'язку з особистого кабінету Електронного суду на сайті відеоконференцзв'язку (vkz.court.gov.ua).
Ухвалою суду від 15.11.2023 заяву представника боржника адвоката Цимбал А.А. про участь у судовому засіданні 20.11.2023 та усіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції задоволено; ухвалено провести підготовче засідання у справі №922/2347/23, призначене на 20.11.2023 о 11:15 та усі наступні судові засідання за участю представника боржника адвоката Цимбал А.А. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, для чого учаснику справи необхідно авторизуватись на сайті відеоконферензв'язку vkz.court.gov.ua.
Крім того, до суду від представника ОСОБА_1 адвоката Ванжули Я.В. надійшло клопотання, в якому він просить суд надати йому можливість брати участь у судовому засіданні, яке призначено на 20.11.2023 року о 11 год. 15 хв. в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 16.11.2023 заяву представника боржника адвоката Ванжули Я.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено; ухвалено провести підготовче засідання у справі №922/2347/23, призначене на 20.11.2023 о 11:15 за участю представника боржника адвоката Ванжули Я.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, для чого учаснику справи необхідно авторизуватись на сайті відеоконферензв'язку vkz.court.gov.ua.
Боржник - ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду заяви був повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа одержувачу - ОСОБА_1 до його Електронного кабінету.
20.11.2023 господарським судом Харківської області у справі №922/2347/23 розпочато відеоконференцію (протокол №2154953), секретар судового засідання доповів суду, що на початку відеоконференції представникам боржника ОСОБА_2 та Ванжулі Я.В. було надіслано запрошення про підключення до відеоконференції, однак, представник боржника адвокат Цимбал А.А. до відеоконференції не підключилась, про що зазначено у протоколі судового засідання. Інший представник боржника адвокат Ванжула Я.В., як свідчить протокол судового засідання від 20.11.2023, мав можливість у будь-який момент підключитись до відеконференції, проте у зв'язку із виникненням у останнього технічних проблем, підключитись до відеконференції не зміг.
Разом із тим, суд зазначає, що за приписами ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність, проаналізувавши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом
Згідно зі ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, згідно пункту 4 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого втратив чинність Закон про банкрутство.
Частиною 1 ст.2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Із введенням в дію 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства запроваджено новий правовий інститут, який застосовується щодо врегулювання питання неплатоспроможності фізичної особи, у тому числі фізичної особи-підприємця, та є відмінним (наділеним особливостями) за метою і механізмом реалізації від інституту банкрутства юридичних осіб.
З пояснювальної записки до проекту Кодексу України з процедур банкрутства вбачається, що метою запровадження інституту неплатоспроможності фізичних осіб було визначено врегулювання відносин щодо відновлення платоспроможності боржників, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації та потребують допомоги з боку держави.
Також у преамбулі Кодексу України з процедур банкрутства закріплено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
За цим підходом, на відміну від банкрутства юридичних осіб, у назві та за змістом положень Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства - "Відновлення платоспроможності фізичних осіб" законодавець закцентував на пріоритеті реабілітаційної процедури щодо боржника, який залежно від власної волі та обставин справи може отримати звільнення від боргів за результатами судових процедур у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Отже, застосовуючи ці норми, необхідно враховувати, що, на відміну від банкрутства юридичних осіб, задоволення вимог кредиторів як основна мета провадження про неплатоспроможність фізичних осіб Кодексу України з процедур банкрутства не встановлена.
З огляду на виключне право лише боржника - фізичної особи на ініціювання справи про свою неплатоспроможність (стаття 116 Кодексу України з процедур банкрутства), цим Кодексом запроваджено "добровільне банкрутство" боржника - фізичної особи, що є правом, яким боржник, у разі дотримання певних вимог, може скористатися задля реструктуризації боргів, їх часткового чи повного прощення (списання), за результатом чого отримати звільнення від боргів і відновити свою платоспроможність.
Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеним у пунктах 44-51 постанови від 26.05.2022 у справі № 903/806/20.
Процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства.
Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів.
Отже, однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.
Провадження у справах про банкрутство характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.
З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство судовий контроль є невід'ємною складовою цього провадження.
Відповідно до приписів статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства серед іншого, неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом; грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Згідно з частиною другою статті 8 Кодексу України з процедур банкрутства право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.
Особливості застосування процедури банкрутства до боржника - фізичної особи передбачено Книгою четвертою "Відновлення платоспроможності фізичної особи" Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до ст.113 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Згідно з ч.1 ст.115 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи або фізичної особи - підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника.
Підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи визначені ч.2 ст.115 Кодексу України з процедур банкрутства, за якою боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у такій справі у разі, якщо:
2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців;
3) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
Частиною 3 ст.115 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що до складу грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.
Тобто, для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи достатньо навіть однієї або більше однієї підстави у будь-яких комбінаціях, наведених у ч.2 ст.115 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки законодавцем імперативно не визначено обов'язковим існування сукупності всіх трьох підстав, як умови для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи (постанова Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 909/1028/20).
Порядок та наслідки відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи визначені статтями 119, 120 Кодексу України з процедур банкрутства.
Частиною 1 ст.119 Кодексу України з процедур банкрутства регламентовано, що у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, з'ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов'язані з розглядом заяви.
Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи є перевірка підтвердження належними та допустимими доказами обставин, що вказані боржником як ознаки його неплатоспроможності чи її загрози.
Водночас при ініціюванні справи про неплатоспроможність фізичної особи наявність заборгованості чи можливість невиконання грошових зобов'язань найближчим часом має підтверджуватися доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором/кредиторами. Такими доказами можуть бути, серед іншого, судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення (зокрема банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи) та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником своїх зобов'язань, а у випадку загрози неплатоспроможності - потенційну можливість такого невиконання (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 листопада 2022 року у cправі № 909/937/21).
Системний аналіз ст.113, частин 1, 2 ст.116, ч.1 ст.119 Кодексу України з процедур банкрутства дає можливість дійти висновку, що наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у кожному конкретному випадку повинна визначатись судом з урахуванням поданої боржником заяви та доданих до неї доказів на підтвердження настання обставин, що підтверджують неплатоспроможність фізичної особи (на момент звернення до суду з відповідною заявою) або загрозу її неплатоспроможності (у визначений зобов'язанням строк або в майбутньому).
Згідно з частинами 3, 4 ст.119 Кодексу України з процедур банкрутства за наслідками підготовчого засідання господарський суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність. Господарський суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, якщо: 1) відсутні підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність; 2) боржник виконав зобов'язання перед кредитором (кредиторами) у повному обсязі до підготовчого засідання суду; 3) боржника притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю; 4) боржника визнано банкрутом протягом попередніх п'яти років.
Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що склад і розмір грошових зобов'язань, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Отже, обов'язком суду при вирішенні питання про наявність грошового зобов'язання та визначенні неплатоспроможності є встановлення прострочених грошових зобов'язань боржника перед кредиторами станом на час подання відповідної заяви до суду. Перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні.
Згідно з ч. 2 ст. 119 Кодексу України з процедур банкрутства підготовче засідання проводиться у порядку, передбаченому цим Кодексом.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи за результатами проведення підготовчого засідання, дослідивши матеріали відповідної заяви фізичної особи, суд повинен, серед іншого, визначитися з питання наявності грошових вимог до боржника та розміру таких вимог за станом на час подання заяви до суду, несплати боржником на користь кредиторів належних ним коштів.
Поряд із цим, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи суд зобов'язаний дослідити не тільки надану заявником інформацію про кредитні договори, за якими у заявника, як стверджується за його заявою, наявні грошові зобов'язання (зокрема, прострочені) за кредитами (позиками) тощо, але й дослідити та встановити безпосередні докази укладання таких договорів, наявності та розміру заборгованості за такими договорами.
Необхідність аналізу таких договорів пов'язана з визначеною Кодексом України з процедур банкрутства метою проведення підготовчого засідання.
В обґрунтування наявності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник посилається на те, що у нього наявні невиконані прострочені грошові зобов'язання перед ТОВ "Вердикт Капітал", АТ "Банк Кредит Дніпро", ТОВ "Діджи Фінанс", ТОВ "Фінансова компанія "Кредо-Аверс", ТОВ "Таліон Плюс", АТ "Таскомбанк" на загальну суму 592237,60 грн.
Наведені зобов'язання перед кредиторами, на погляд ОСОБА_1 , підтверджуються кредитною історією, що складена Українським бюро кредитних історій, надаючи оцінку якої, суд зазначає наступне.
Правові, організаційні засади формування та ведення кредитних історій, права суб'єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, порядок діяльності таких бюро встановлено нормами Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій".
За змістом статті 3 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" бюро кредитних історій - це юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію (надалі - бюро); ведення кредитної історії - це діяльність бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію; "кредитна історія" - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону; користувач бюро - це юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає та має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію; кредитний звіт - це сукупність інформації про суб'єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії; кредитний правочин - це правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов'язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування або купівлі-продажу майна з відстроченням платежу).
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" джерелами формування кредитних історій є відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб'єкта кредитної історії відповідно до цього Закону; відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю.
У статті 7 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" визначено перелік інформації, що містить кредитна історія, а саме, - це, серед іншого, наступна інформація про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної історії: відомості про кредитний правочин (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину), суму зобов'язання за укладеним кредитним правочином, вид валюти зобов'язання, строк і порядок виконання кредитного правочину, відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов'язання за кредитним правочином, дату виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір та стадія погашення, відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо), відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання.
Статтею 11 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" визначено підстави та порядок надання кредитного звіту, а саме: бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів; кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені Положенням бюро або договором (частина 1), бюро надають інформацію, яка складає кредитні історії, виключно користувачам та іншим бюро на підставах, передбачених цим Законом (частина 3), бюро надають кредитні звіти користувачам за їх запитами на паперовому або електронному носіях на умовах, передбачених цим Законом та договором (частина 4), кредитні звіти надаються користувачам без права передачі їх або інформації, що міститься в них, третім особам (частина 5).
Відповідно до статті 13 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме: кредитним звітом та інформацією з реєстру запитів (частина 1); суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, шляхом звернення до бюро у порядку, визначеному Положенням про бюро (частина 2); бюро зобов'язане надати суб'єкту кредитної історії інформацію протягом двох робочих днів з дня отримання від нього відповідного запиту (частина 4).
Системний аналіз статей 11, 13 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" дає підстави для висновку, що право на отримання (у визначених цим Законом випадках) кредитного звіту (інформації, що міститься у кредитній історії) будь-якого суб'єкта кредитної історії мають користувачі та інші бюро, а суб'єкти кредитної історії мають таке право виключно щодо своєї кредитної історії.
Законодавчо визначений порядок надання кредитного звіту користувачам чи іншим бюро передбачає їх надання на паперовому або електронному носіях (частина четверта статті 11 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій"), натомість чіткого порядку надання кредитного звіту суб'єкту кредитної історії норми цього Закону не містять.
Крім того, норми Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" не містять положень щодо порядку формування, форми та обов'язкових реквізитів кредитного звіту, наявність яких надавала б можливість ідентифікувати особу, яка відповідальна за його формування та відповідність даних самій кредитній історії.
Водночас, пунктом "б" частини третьої ст.15 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" визначено, що Положення Бюро, зокрема, повинно містити правила надання кредитних звітів.
На офіційному сайті Бюро (https://www.ubki.ua/) розміщено Положення Бюро, затверджене директором ТОВ "Українське бюро кредитних історій" 15.05.2017 та погоджене розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 01.06.2017 №2185.
Пунктом 2.3 Положення Бюро передбачено, що Бюро здійснює збір інформації із автоматизованих систем Користувачів до автоматизованого інформаційно-аналітичного комплексу Бюро за допомогою електронно - програмних засобів із застосуванням системи захисту відповідно до вимог чинного законодавства, що виключає можливість несанкціонованого доступу до інформації, яка збирається.
Пунктом 6 Положення Бюро визначено порядок надання кредитних звітів, згідно якого Бюро у своїй діяльності по наданню кредитних звітів керується Законом України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", іншими нормативно-правовими актами, договорами про надання інформаційних послуг, укладеними із користувачами, договорами про порядок та умови надання інформації, яка складає кредитну історію, укладеними із іншими Бюро кредитних історій, даним Положенням та внутрішніми документами Бюро (пункт 6.1); надання інформації, яка складає кредитну історію, Бюро здійснює у формі кредитних звітів (пункт 6.2); кредитні звіти розрізняються за обсягом інформації (стандартний кредитний звіт, кредитний звіт з рекомендованим кредитним рішенням). Структура кредитних звітів встановлюється внутрішніми положеннями Бюро та чинним законодавством (пункт 6.3); Бюро надає кредитні звіти суб'єктам кредитних історій за їх зверненням в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням та внутрішніми документами Бюро (пункт 6.10).
Системний аналіз пунктів Положення Бюро свідчить, що збір, опрацювання, коригування та передавання інформації щодо суб'єкта кредитних історій (зокрема й сама кредитна історія) здійснюється за допомогою електронно-програмних засобів та зберігається на сервері Бюро, тобто така інформація представлена (складається) в електронній формі.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 917/1604/21 вказано, що створений за допомогою електронно-програмних засобів кредитний звіт є електронним документом, який надається суб'єктам звернення (користувачам, іншим бюро та суб'єктам кредитних історій) у електронній формі або у паперовій (паперовій копії електронного документа).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Частиною 2 ст.6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (частина перша); електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом (частина п'ята); копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (частина шоста).
Згідно з наказом державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 01.07.2020 №144 з 01.09.2021 набрав чинності Національний стандарт ДСТУ 4163:2020 "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів" (далі - Національний стандарт ДСТУ 4163:2020).
Пунктом 1.1 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020, серед іншого, визначено, що цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи незалежно від носія інформації (далі - документи).
Згідно з п.4.4 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 документи, що їх створюють юридичні особи, обов'язково повинні мати такі реквізити: найменування юридичної особи (04); назва виду документа (09) (не зазначають на листах); дата документа (10); реєстраційний індекс документа (11); заголовок до тексту документа (19); текст документа (20); підпис (для електронних документів - електронний підпис або електронна печатка в разі відсутності електронного підпису) (22).
Таким чином, оригіналом кредитного звіту (як електронного документа) є його електронний примірник, що містить обов'язкові реквізити, серед яких електронний підпис або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
Пунктом 5.32 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 визначено, що у разі створення примірника електронного документа з паперовим носієм інформації на ньому проставляють штрих-код або QR-код, що містить: скорочене найменування юридичної особи, дату реєстрації, реєстраційний індекс. QR-код також має містити відомості про підписувача електронного документа або накладання електронної печатки, а саме: прізвище, ім'я, по батькові підписувача або найменування юридичної особи (для електронної печатки), номер сертифіката і строк його дії. Окрім того, QR-код додатково має містити дати накладання кваліфікованих електронних підписів і печаток на електронний документ, що беруть із кваліфікованих електронних позначок часу. Для актів додатково зазначають дані про погодження.
Оскільки роздруківка кредитного звіту у текстовому режимі, отримана ОСОБА_1 (суб'єктом кредитних історій) через web-інтерфейс на офіційному сайті Бюро (https://ubki.ua/), містить QR-код, то таку роздруківку слід визнати примірником електронного документа з паперовим носієм інформації.
Норми Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" не містять положень щодо порядку формування, форми та обов'язкових реквізитів кредитного звіту, наявність яких надавала б можливість ідентифікувати особу, яка відповідальна за його формування та відповідність даних самій кредитній історії.
За загальним правилом оформлення документації в частині підтвердження відповідності інформації, яку містить певний (конкретний) документ, відомостям, на підставі яких такий документ складений, відповідним належним підтвердженням є підписання документа відповідальною посадовою особою.
Відповідно до частин першої, другої статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Згідно вимог частини третьої статті 96 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Судом встановлено, що роздруківка кредитної історії, яка надана Скляровим Павлом Сергійовичем в підтвердження наявності договірних зобов'язань, не підписана ані письмово, ані електронним цифровим підписом відповідною посадовою особою Бюро, а тому не може вважатися доказом у справі, який би підтверджував наявність кредитних зобов'язань, як про те стверджує боржник.
QR-код зазначений на роздруківці кредитної історії не може свідчити про підписання даного документа, оскільки він містить лише посилання для перевірки звіту.
За таких обставин, кредитна історія боржника, складена Українським бюро кредитних історій, не може бути належним та допустимим доказом наявності підтвердження та розміру грошових вимог в силу статті 77 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 909/937/21.
Також, у постанові від 16.11.2022 по справі № 917/1604/21 Верховний Суд зазначив, що подання боржником при зверненні до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність лише кредитного звіту, однак без додавання інших документів (які стали підставою виникнення грошового зобов'язання у розумінні статті 1 КУзПБ) для належного підтвердження розміру заборгованості цього боржника (в тому числі за основним зобов'язанням), підстав виникнення зобов'язань та строків їх виконання, є недостатнім для доведення відповідних обставин та, як наслідок, встановлення судом наявності підстав для відкриття провадження у такій справі.
З матеріалів справи вбачається, що заявником не додано жодного договору, укладеного з фінансовими установами, перед якими, за словами заявника, у нього наявна заборгованість, та не надано інших доказів, які могли б свідчити про наявність підстав, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 115 КУзПБ.
В поданій заяві про відкриття провадження про неплатоспроможність боржник зазначає, що він звернувся із запитом до кредиторів з проханням надати копії кредитних договорів та довідок з розрахунком заборгованості, а також вказує про право суду вирішити питання про зобов'язання інших осіб подати до суду додаткові відомості, необхідні для вирішення питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Як вбачається з матеріалів заяви, 03.03.2023 представником боржника адвокатом Оверковським К.В. було надіслано адвокатський запит на електронні адреси кредиторів, які зазначені боржником в конкретизованому списку кредиторів. Будь-які відповіді від кредиторів на надіслані електронні запити матеріали заяви не містять.
Разом із тим, матеріали заяви не містять вжиття боржником будь-яких інших заходів з метою отримання вищезазначених доказів після 03.03.2023 року (наприклад, шляхом особистого звернення боржника до фінансових установ, чи звернення за допомогою поштового зв'язку (а не електронною поштою) або повторного запиту задля отримання вказаних договорів).
Отже, заявником не доведено здійснення всіх залежних від нього дій, спрямованих на отримання доказу, як це передбачено нормами ст. 80 ГПК України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими доказами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно до ст.74 ГПК України обов'язок з доказування певних обставин покладається на сторону, яка на них посилається (частина 1); докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3); суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4).
За змістом ст.116 Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема, п. 14 ч.2 цієї статті, обов'язок подання документів, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього кодексу для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, ПОКЛАДЕНО НА ЗАЯВНИКА.
Завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи є перевірка підтвердження належними та допустимими доказами обставин, що вказані боржником як ознаки його неплатоспроможності чи її загрози.
Таким чином, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, а обов'язок з доказування певних обставин покладається на сторону, яка на них посилається.
За змістом положень ст.14 ГПК України суд розглядає справи за принципом диспозитивності сторін, згідно з яким справи розглядаються судом в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тобто, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність застосування даного принципу диспозитивності полягає у здійсненні судом розгляду справи не інакше як на підставі доказів, які подав заявник або доказів, які витребувано судом у випадках, що передбачені Господарського процесуального кодексу України.
Звертаючись до господарського суду із заявою про відкриття справи про неплатоспроможність фізична особа - боржник повинна розкрити повну та вичерпну інформацію про загальну суму заборгованості та строк виконання зобов'язань, а також документально підтвердити таку інформацію належними та допустимими доказами у розумінні вимог статті 76-77 ГПК України, що також передбачено пунктами 3, 14 частини третьої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як вже було зазначено, при ініціюванні справи про неплатоспроможність фізичної особи наявність простроченої заборгованості чи можливість невиконання грошових зобов'язань найближчим часом (загроза неплатоспроможності) має підтверджуватися доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором.
З огляду на зазначене, без необхідних доказів, суд не може встановити факт наявності заборгованості і як наслідок те, що боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців.
Заявником, також, не доведено належними та допустимими доказами наявності інших підстав, передбачених ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства, для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Згідно ч.4 ст. 119 Кодексу про банкрутство, господарський суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, якщо, відсутні підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав у розумінні ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, у зв'язку з чим вважає за необхідне у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 відмовити.
При цьому відмова у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність жодним чином не порушує права заявника, оскільки згідно з ч. 7 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності підстав, встановлених цим Кодексом.
Керуючись статтями 113,115,116, 119 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 232-235 ГПК України, -
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення.
Ухвала може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дати складення повного тексту судового рішення.
Повний текст ухвали складено 27.11.2023.
Суддя Яризько В.О.