65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"28" листопада 2023 р.м. Одеса Справа № 916/4187/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЛФІ-УКРАЇНА"
до відповідача - фізичної особи-підприємця Санькової Людмили Гнатівни
про стягнення 292227,2 грн
До суду 25.09.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЛФІ-УКРАЇНА" до фізичної особи-підприємця Санькової Людмили Гнатівни про стягнення 292227,20 грн заборгованості за договором поставки № 111/0 від 25.11.2022, з яких - 267834,90 грн основного боргу та 24392,30 грн 30% річних. Позивач просить розглядати справу в спрощеному позовному провадженні.
Ухвалою від 27.09.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідання. Встановлено Відповідачу строк, відповідно до ст. 251, 252 ГПК України, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання суду (з доказами надіслання іншим учасникам справи): відзив на позов з документальним обґрунтуванням викладених обставин, заяви з процесуальних питань (за наявності), належним чином засвідчені копій статутних та реєстраційних документів.
Після відкриття провадження у справі, судом встановлено, що позовна заява має недоліки, а саме - позивачем не доплачено 140,68 грн судового збору.
Ухвалою від 28.09.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Позивач усунув недоліки позовної заяви і суд ухвалою від 11.10.2023 продовжив розгляд справи відповідно до ч. 12 ст. 176 ГПК України.
Суд направив ухвалу від 27.09.2023 про відкриття провадження відповідачу на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронної скриньки 29.09.2023.
Відповідно до п. 2) ч. 6 ст. 242 ГПК України (в редакції станом на час направлення ухвали відповідачу) днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
У постанові від 07.07.2022 у справі № 120/4298/21-а Верховний Суд зазначив, що відповідно до п. 5.8 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затв. рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронна пошта відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1, яка була зазначена в позовній заяві, є його офіційною електронною адресою.
Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи 29.09.2023.
Крім того, відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" офіційні електронні адреси, зареєстровані до набрання чинності цим Законом, вважаються електронними кабінетами і використовуються судом, учасниками справи за правилами та в порядку, що діють після введення в дію цього Закону.
З огляду на викладене, строк для подання відзиву був 16.10.2023 (враховуючи, що 14 а 15 жовтня вихідні дні).
21.11.2023 від представника відповідача - адвоката Васильєва Ю.Ю. надійшло клопотання про надання йому доступу до електронної справи, яке було відразу задоволено судом 22.11.2023, що підтверджується довідкою про доставку йому 22.11.2023 ухвали про відкриття провадження у справі.
27.11.2023 від представника відповідача адвоката Васильєва Ю.Ю. на електронну пошту суду з його електронним підписом надійшли:
- відзив на позов, яким він просить відмовити в задоволенні позову,
- клопотання про витребування у позивача оригіналів 180 видаткових накладних, доданих до позову та призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої поставити наступні запитання: чи виконано рукописний текст, а саме проставлено підпис у нижній правій частині 180 видаткових накладних у графі «Отримав» Саньковою Людмилою Гнатівною або іншою особою,
- клопотання про розгляд справи в загальному позовному провадженні.
По перше, суд зауважує, що з 18.10.2023 набули чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України.
Так, відповідно до вимог ст. 6 ГПК України адвокати зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети.
Адвокат Васильєв Ю.Ю. має зареєстрований електронний кабінет.
Відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 8 ст. 6 ГПК України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі. Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.
З огляду на викладене, представник відповідача, який є адвокатом і має зареєстрований електронний кабінет, повинен подавати клопотання, заяви, докази та таке інше, виключно через електронний кабінет, а не на електронну пошту суду.
Відповідно до ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно з ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи, що відзив подано 27.11.2023, тобто з пропущенням встановленого строку, то суд залишає його без розгляду. Відповідач не обгрунтував поважності причин пропуску строку. Так, відповідач посилається, що ні засобами пошти ні засобами електронного зв'язку ухвали про відкриття не отримував, а дізнався лише 21.11.2023 на консультації адвоката.
Однак, суд відхиляє зазначені посилання, оскільки суд 29.09.2023 направив ухвалу про відкриття провадження на офіційну електронну пошту відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що вже зазначено вище.
Щодо клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 250 ГПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обгрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про:
1) залишення заяви відповідача без задоволення;
2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Як зазначено вище, суд в ухвалі про відкриття провадження у справі встановив відповідачу строк для подання заяв з процесуальних питань, як і відзиву, 15 днів з дня вручення ухвали.
Отже, відповідач подав заяву про розгляд справи в загальному позовному провадженні вже з пропуском встановленого строку, тому суд залишає це клопотання без розгляду відповідно до ст. 118 ГПК України.
Щодо клопотання про витребування 180 оригіналів видаткових накладних і призначення почеркознавчої експертизи, то суд зауважує наступне.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Так, в "Огляді проблемних питань застосування судами окремих положень ГПК України за результатами проведених нарад, семінарів, круглих столів із місцевими та апеляційними судами", Верховний Суд зазначив наступне.
Системний аналіз положень процесуального законодавства дає підстави для обґрунтованого висновку, що незалежно від форми провадження у справі (загальне чи спрощене позовне провадження) підготовку справи до розгляду суд має завершити у підготовчому провадженні до початку розгляду справи по суті. Усі дії з підготовки справи до розгляду у спрощеному позовному провадженні суд має вчинити до початку першого засідання у справі або протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження судове засідання не проводиться (ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України)
Отже, оскільки в даному випадку засідання не призначалось, то суд має вчинити усі дії з підготовки справи до розгляду протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі (тобто до 27.10.2023 включно).
Згідно з ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Таким чином, оскільки відповідач заявив клопотання про призначення експертизи вже після закінчення підготовки справи до розгляду, тобто коли справа розглядається вже по суті, то суд залишає дане клопотання без розгляду, оскільки як вже зазначалось вище, відповідач не обгрунтував поважності причин пропуску строку для подання.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 28.01.2020 у справі № 914/1019/16 зазначив, що висновок почеркознавчої експертизи не має вирішального значення для вирішення спору, якщо видаткові накладні містять відтиск печатки особи, якщо нею не надано доказів на підтвердження втрати, викрадення печатки, або що печатка іншим незаконним шляхом вибула з її володіння.
Щодо клопотання відповідача про витребування 180 оригіналів видаткових накладних, то суд зауважує наступне.
Згідно з ч. 6 ст. 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Позивачем до позову було додано копії 163 видаткових накладних, які засвідчені належним чином. Також ним зазначено, що оригінали доданих до позову документів знаходяться за його юридичною адресою.
Суд залишає без розгляду відповідно до ст. 207 ГПК України клопотання відповідача про витребування оригіналів доказів, через те, що воно подано з порушенням строку (оскільки наразі має місце розгляд справи по суті, а не підготовка справи до розгляду), і відповідач не обгрунтував поважності причин пропуску строку як вже зазначалось вище.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
25 листопада 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДОЛФІ-УКРАЇНА" (постачальник, позивач) та фізичною особою-підприємцем Саньковою Людмилою Гнатівною (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 111/О, за умовами якого позивач зобов'язався передавати (постачати) непродовольчі товари, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати такий товар (п. 1.1).
Кількість, ціна і асортимент товару узгоджуються сторонами у видатковій та/або товарно-транспортній накладній, яка складається постачальником на підставі замовлення покупця (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 7.1 договору, строк договору з дати підписання і до 31.12.2022. Сторони дійшли згоди, що договір є пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення, будь-яка із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.
Згідно з п. 2.6 договору у зв'язку з тим, що поставка товарів за цим договором може здійснюватись централізовано-кільцевими перевезеннями, то відповідно передача товару покупцю може здійснюватись без довіреності. В даному випадку покупець письмово повідомляє постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально-відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, тощо) свій підпис про одержання цінностей. В разі незатвердження графіку перевезень у відповідному письмовому повідомленні, сторони домовились, що централізовано-кільцеві перевезення будуть здійснюватись щомісяця.
Пунктом 4.3 договору сторони узгодили, що покупець сплачує 100% від вартості кожної партії товару протягом 45 календарних днів з дати отримання товару. Отримання товару підтверджується (видатковою, товарно-транспортною) накладною, підписаною сторонами.
Згідно з п. 4.5 договору при заборгованості за товар по декількох накладних, отримані кошти будуть зараховуватися як погашення заборгованості за раніше отриманий товар покупцем, незалежно від призначення оплати, зазначеному в платіжному дорученні.
Позивач в позовній заяві зазначив, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 378980,33грн, а відповідач частково розрахувався на суму 111145,43 грн.
З огляду на викладене, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за отриманий товар в сумі 267834,90 грн, що підтверджується видатковими накладними за період з 12.12.2022 по 02.08.2023, які підписані сторонами і засвідчені їх печатками. Копії зазначених видаткових накладних додано до позовної заяви.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію.
Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в України").
Згідно з абз. 1 п. 2.5. Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.95 № 88, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
З огляду на викладене, вищезазначені видаткові накладні відповідають вимогам до первинних бухгалтерських документів.
Відтак, у відповідача виник обов'язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.
До того ж, Верховний Суд в постанові від 28.01.2020 у справі № 914/1019/16 зазначив, що висновок почеркознавчої експертизи не має вирішального значення для вирішення спору, якщо видаткові накладні містять відтиск печатки особи, якщо нею не надано доказів на підтвердження втрати, викрадення печатки, або що печатка іншим незаконним шляхом вибула з її володіння.
В даному випадку від відповідача не надходило доказів на підтвердження втрати, викрадення печатки, або що печатка іншим незаконним шляхом вибула з її володіння.
Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язання закріплені і в статті 526 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший порядок оплати товару.
Відповідач відповідно до п. 4.3 договору мав розрахуватися протягом 45 календарних днів з дати отримання товару. Так, зокрема, з останньої поставки товару 02.08.2023 останнім днем строку оплати був 16.09.2023.
Однак, відповідач доказів перерахування боргу в сумі 267834,90 грн за отриманий товар станом на день розгляду спору не подав, тому позовні вимоги про стягнення 267834,90грн основного боргу підлягають задоволенню.
Згідно з ст. 625 боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сторони у п. 5.5 договору узгодили, що за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати товарів, покупець сплачує постачальнику 30% (тридцять) річних від простроченої суми відповідно до ст. 625 ЦК України
З огляду на викладене, позивач у зв'язку з простроченням відповідачем оплати отриманого товару просить стягнути 24392,30 грн 30% річних, нарахованих станом на 19.09.2023.
Перевіривши розрахунок 30% річних, суд дійшов висновку, що він здійснений правильно, тому позовні вимоги про стягнення 24392,30 грн 30% також підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, позивач у п. 2 прохальної частини позову просить стягнути з відповідача 24000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 6000грн в якості гонорару успіху.
Розглянувши клопотання позивача про стягнення судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).
У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Позивач у позові відповідно до вимог ст. 162 ГПК України зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу становить 24000грн.
До позову додано копію договору про надання правничої допомоги від 11.09.2023, укладеного між адвокатом Горець Оксаною Анатоліївною та позивачем. Предметом договору (п. 1.1) є надання адвокатом консультацій з правових питань, організування ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом, надавати клієнту правову допомогу та представляти інтереси щодо захисту прав та інтересів клієнта у судах під час здійснення господарського судочинства, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду).
Згідно з п. 4.1 оплата за договором здійснюється протягом 10 календарних днів з моменту набрання судового рішення законної сили, а відповідно до п. 4.4 - у разі прийняття рішення про стягнення заборгованості клієнт додатково сплачує адвокату гонорар у розмірі 6000грн.
Крім того, 11.09.2023 між позивачем та адвокатом було укладено додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 11.09.2023, за умовами якої визначено вартість послуг:
- "Збір і правовий аналіз інформації, документів і матеріалів стосовно справи" вартість 1 години 2000грн,
- "Підготовка позовної заяви, відзиву, заперечень, письмових пояснень, запитів" вартість 1 години 2000грн,
- "Участь у судовому засіданні" вартість 1 години 2000грн.
19.09.2023 між позивачем та адвокатом Горець О.А. підписано акт прийому-передачі послуг за договором про надання правничої допомоги від 11.09.2023 та додаткової угоди до нього на суму 24000грн, у якому зазначено, що адвокатом надано послугу "Підготовка, подача позовної заяви до Господарського суду Одеської області про стягнення заборгованості" тривалістю 12 годин.
Матеріалами справи підтверджується, що представник позивача - адвокат Горець О.А., на підтвердження повноважень якої надано ордер серії АЕ № 1228327 від 19.09.2023 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Матеріали справи містять позовну заяву з додатками, яка підписана адвокатом Горець О.А. Так, позовна заява містить, зокрема, розрахунок річних за 163 видатковими накладними, копії яких додано до позову
Отже, позивачем доведено розмір витрат на правничу допомогу 24000грн.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
У постанові від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
В постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 зазначено, що практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене, суд, користуючись своїм правом відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, враховуючи пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, суд дійшов, що співмірним зі складністю справи та витраченим часом адвоката, буде покладення на відповідача 24000 грн витрат на правничу допомогу.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 6000 грн в якості гонорару успіху, то суд в враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, згідно якої з урахуванням практики ЄСПЛ не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху», у справі яка розглядається, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді касаційної інстанції та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.
Отже, суд зазначає, що розмір заявленої до стягнення суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягнення обумовленого між сторонами відповідного результату.
Суд вважає, що заява позивача щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 6000 грн. не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозмірні із виконаною роботою в суді, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини цієї справи матиме надмірний характер.
Враховуючи викладене, керуючись принципами справедливості, верховенства права, критеріями реальності адвокатських витрат в контексті їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, суд не покладає на відповідача весь заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу та обмежує його до розміру 24 000,00 грн, тобто без гонорару успіху.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Санькової Людмили Гнатівни (код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЛФІ-УКРАЇНА" (код 37068787, м. Дніпро вул. Березинська 24А) 292227,20грн заборгованості, 24000грн витрат на правничу допомогу та 4383,42грн витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 28 листопада 2023 р.
Суддя В.В. Литвинова