65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"27" листопада 2023 р.м. Одеса Справа № 916/4911/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія" про забезпечення позову у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія" (код ЄДРПОУ 44795885, 68300, Одеська область, м.Кілія, вул.Портова, 4)
до відповідача: Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022585, 65032, м.Одеса, пр.-т Шевченка, 4)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Кілйська міська рада (код ЄДРПОУ 25426148, 68300, Одеська область, Ізмаїльський район, м.Кілія, вул.Миру, 57)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Наталія Юріївна (РНОКПП НОМЕР_1 , 65045, м.Одеса, вул.Преображенська, 57)
про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Одеської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Кілйська міська рада, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Наталія Юріївна про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.
Ухвалою від 27.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, вирішено інші процесуальні питання.
Одночасно з поданням позову позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.
Обґрунтовуючи заяву товариство зазначає, що підставою звернення до суду із даним позовом стали обставини ухвалення державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. рішення №68549730 від 21.07.2023, яким зареєстровано право власності на земельну ділянку №5122310100:02:001:0041, площею 4.366 га, за Одеською обласною державною адміністрацією, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства та порушує права ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія".
Як зазначає позивач, відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 05.02.2004 № ІІ-ОД № 000016, Морському торгівельному порту "Усть-Дунайськ" надано в постійне користування земельну ділянку кадастровий номер 5122310100:02:001:0041, загальною площею 4.366 га, згідно з планом землекористування, яка розташована за адресою: м. Кілія, вул. Портова (Железнякова). Зазначену земельну ділянку надано в постійне користування для експлуатації та обслуговування Кілійського вантажного портового пункту відповідно до рішення Кілійської міської ради народних депутатів від 24.08.2003. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 59.
Означені обставини підтверджують факт знаходження на час винесення спірного рішення даних земель в комунальній власності Кілійської територіальної громади, однак в теперішній час на підставі рішення державного реєстратора право власності на земельну ділянку незаконно зареєстровано за Одеською обласною державною адміністрацією без наявності відповідного рішення про перехід земельної ділянки з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041 з комунальної власності в державну.
Позивач зауважує, що, як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, доданої до позову, серед документів, які подані для державної реєстрації, не зазначено будь-якого рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки з комунальної власності Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області у державну власність, в тому числі у власність Одеської обласної державної адміністрації, та акту приймання-передачі, складеного на підставі такого рішення.
Співвласниками об'єктів нерухомості за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 107418151223, які знаходяться за адресою: м.Кілія, вул. Портова (Железнякова), 4, тобто на спірній земельній ділянці, є: ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія" з часткою у розмірі 6/100; ТОВ "Еліксир Україна" з часткою у розмірі 93/100, та Держава Україна в особі Фонду державного майна України з часткою у розмірі 1/100.
Вищевказані об'єкти нерухомості вперше були придбані саме у ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" під час проведення публічних торгів, що підтверджується актами державного виконавця про проведені прилюдні торги від 01.03.2007 року, у зв'язку з чим після їх придбання до попередніх власників та до теперішнього власника ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія" перейшло право користування спірною земельною ділянкою, на якій розміщені вищезазначені об'єкти.
Крім цього, враховуючи те, що об'єкти нерухомості невід'ємно пов'язані з земельною ділянкою, на якій вони розташовані, сам факт наявності у власності позивача вищевказаного майна, яке знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041, та незаконне її оформлення у власність Одеської обласної державної адміністрації є порушенням прав позивача як співвласника будівель, які розташовані на ній, та є підставою для подачі вищезазначеного позову при тому, що ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія" вживає дії щодо виділення даних об'єктів в приватну власність та отримання на підставі цього в подальшому земельної ділянки у власність або в оренду, що потребує звернення до дійсного власника земельної ділянки Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, а дії відповідача перешкоджають використанню вищевказаних прав позивача.
Заявник зазначає, що відповідно до змісту позовної заяви предметом позову є визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Н.Ю. №68549730 від 21.07.2023 року, яким зареєстровано право власності на земельну ділянку №5122310100:02:001:0041, площею 4.366 га, за Одеською обласною державною адміністрацією, на якій знаходяться об'єкти, належні, в тому числі, ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія".
У разі розпорядження Одеською обласною державною адміністрацією даною земельною ділянкою на користь інших юридичних або фізичних осіб, у разі невжиття заявленого заходу забезпечення позову, позивач не зможе лише в даній господарській справі захистити свої порушені права, що потягне за собою подачу наступних позовів на захист своїх порушених прав, а тому заявник вважає обґрунтованим застосування заборони Одеській обласній державній адміністрації вживати дії щодо передачі вищезазначеної земельної ділянки у користування або у власність фізичних або юридичних осіб.
За наведених обставин позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Одеській обласній державній адміністрації (код ЄДРПОУ 00022585) вживати дії щодо передачі земельної ділянки №5122310100:02:001:0041, площею 4.366 га, яка розташована за адресою: м. Кілія, вул. Портова (Железнякова), 4, в користування або у власність будь-яким юридичним або фізичним особам до набрання законної сили рішення суду, прийнятого за результатами розгляду поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія" позовної заяви.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд звертає увагу на зміни у господарському процесуальному законодавстві, які відбулися у 2020 році. Зокрема, пункт 10 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачав, що позов забезпечується іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
В подальшому, Законом №460-IX від 15.01.2020 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України" (далі - Закон №460-IX) внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, які набули чинності 08.02.2020, у зв'язку з чим пункт 10 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону №460-IX передбачає, що позов забезпечується іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У пояснювальній записці до Закону №460-IX від 15.01.2020 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України" щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ зазначено, що внесення змін до процесуального законодавства дасть змогу нівелювати можливість зловживання учасниками справи своїми процесуальними правами, зокрема, були вилучені деякі види забезпечення позову.
За таких обставин, починаючи з 08.02.2020, частина перша статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначає вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову, який може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених законами України або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Не допускається вжиття заходу забезпечення позову, який відповідає змісту позовних вимог, предмету спору, є необхідним з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо предмету позову, однак який не передбачений ні процесуальним законом, ні іншими законами України або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналогічний висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду міститься в постанові від 15.07.2022 у справі №910/4445/21.
Відповідно до частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначено, що коли позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., відповідно до якого було зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5122310100:02:001:0041, площею 4,366 га за Одеською обласною державною адміністрацією.
Отже, предметом позову є вимоги немайнового характеру.
З урахуванням того, що предметом спору є немайнові вимоги, судом досліджується, чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду.
Суд зауважує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову (пункти 1, 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.
Враховуючи положення частини одинадцятої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов'язаний з'ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог, та не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті.
Суд зауважує, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Підтверджувати доказами наявність обставин з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення, зокрема про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Так, позивач зазначає, що у разі розпорядження Одеською обласною державною адміністрацією спірною земельною ділянкою на користь інших юридичних або фізичних осіб, у разі невжиття заявленого заходу забезпечення позову, позивач не зможе лише в даній господарській справі захистити свої порушені права, що потягне за собою подачу наступних позовів на захист своїх порушених прав.
Разом з тим, суд зазначає, що заявником у заяві про вжиття заходів щодо забезпечення позову у контексті заявлених позовних вимог не наведено достатніх обґрунтувань та не долучено належних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів також не наведено.
Крім того, позовні вимоги у цій справі не стосуються безпосередньо повернення/витребування земельної ділянки на користь позивача. Таким чином, в даному випадку відсутній зв'язок між заходом забезпечення позову, у вигляді заборони відповідачу вживати дії щодо передачі спірної земельної ділянки в користування або у власність будь-яким особам, який заявлений позивачем, і предметом позовних вимог.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши зазначені позивачем доводи, суд дійшов висновку про те, що заявником не наведено достатніх підстав які б свідчили, що невжиття обраних позивачем заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ускладнить чи унеможливить захист та поновлення порушених прав або інтересів заявника, як і не надано жодних доказів на підтвердження обставин, які викладені в заяві.
Таким чином, приймаючи до уваги відсутність будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, або про неможливість захисту вказаних прав, свобод та інтересів без вжиття заявлених заходів забезпечення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія" про вжиття заходів забезпечення позову.
Згідно ч.6 ст.140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія" про вжиття заходів забезпеченян позову відмовити.
2. Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Суддя М.Б. Сулімовська
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст. 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала підписана 27.11.2023