Справа № 357/14650/23
Провадження № 2-о/357/433/23
"27" листопада 2023 р. Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Вальчук М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Білоцерківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) про встановлення факту смерті, -
В проваджені Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Білоцерківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) про встановлення факту смерті.
Ухвалою судді від 24.11.2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у вищевказаній справі та призначено справу до розгляду в судове засідання на 27.11.2023 року.
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явилася, звертаючись до суду з вищевказаною заявою, яка підписана представником останньої Бєлоусовим С.Г., в прохальній її частині просив розглянути заяву про встановлення факту смерті невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду, за відсутністю заявника та за відсутністю її представника.
Заінтересована особа Білоцерківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) в судове засідання свого представника не направила, 27.11.2023 року за вх. № 53027 судом отримано лист, який підписаний начальником Оксаною Савченко, в якому просили направити для ознайомлення матеріали справи № 357/14650/23 для перевірки у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян наявності/відсутності актового запису про смерть, а також для перевірки законного перебування заявника на території України. В ухвалі від 24.11.2023 року за вказаним посиланням в мережі Інтернет відсутні дані щодо померлої особи.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що зазначену заяву слід залишити без руху з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст.294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду (ч.2 ст.317 ЦПК України).
Крім цього, ЦПК України надає суду право після відкриття провадження у справі вирішувати питання щодо залишення позову без руху.
Так, ч.11 ст.187 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Згідно з вимогами ч.13 ст. 187 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Вивченням матеріалів заяви, встановлено, що дана заява не відповідає вимогам ст.ст.175, 177 ЦПК України.
Згідно з вимогами п.8 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Згідно ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Відповідно до п. 1 Розділу 5 "Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні", затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18 жовтня 2000 р., підставою для державної реєстрації смерті є: лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за №1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Однак, у поданій представником заявника заяві відсутній оригінал лікарського свідоцтва про смерть (форма №106/о).
Відповідно до вимог ст.175 ЦПК України, позовна заява повинна містити докази, що підтверджують кожну обставину.
Для усунення недоліків, заявнику необхідно надати суду оригінали всіх документів на підтвердження обставин, викладених у заяві про встановлення факту смерті.
Згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до пункту 21 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв'язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, втрати документів, необхідних для отримання компенсації за пошкоджені та знищені об'єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Однак, як вбачається зі змісту вищевказаної норми, у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв'язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, заявники мають пільги виключно тоді, коли такі обставини призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
В свою чергу, із заяви про встановлення факту смерті, з якою до суду звернувся представник заявника Бєлоусов С.Г.в інтересах ОСОБА_1 , остання не містить відомостей про вищевказані обставини, що надає заявнику пільги щодо звільнення від сплати судового збору.
Отже, заявник не має пільг зі сплати судового збору відповідно до пункту 21 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Аналогічний висновок викладено в ухвалах Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 243/9106/18, від 04 жовтня 2019 року у справі № 242/4145/19, постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 350/2002/18.
Такого висновку дотримується і Верховний Суд в постанові від 20 листопада 2019 року в справі № 243/12928/18 (провадження № 61-5728св19).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права.
Таким чином, це положення втілює «право на суд», право на доступ до якого, тобто право на звернення до суду у цивільних справах, є лише одним аспектом; однак, це аспект, який фактично дає можливість скористатися додатковими гарантіями, викладеними в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року, «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року, "Стаббігс та інші проти Великобританії","Девеерпротии Бельгії", суд дійшов висновку, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним.
Вищезазначене викладено, зокрема, і в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31) зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 03.05.2018 року у справі № 826/6380/17, ( провадження № К/9901/28580/18 ).
Отже, вимога сплати судового збору прямо передбачена нормами чинного законодавства та відповідно до статті 6 Конвенції з прав та основоположних свобод людини не є перешкодою доступу до правосуддя, оскільки чинним законодавством передбачений порядок звільнення від сплати судового збору судом з інших підстав.
Пунктом 4 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду заяви у справах окремого провадження, яка подана, зокрема, фізичною особою, ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року складає 2684 грн.
На підставі зазначеного, враховуючи наявність у заяві вимоги немайнового характеру, судовий збір за подання заяви у цій справі підлягає сплаті у розмірі 536,80 грн.
Таким чином, заявнику необхідно сплатити судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Разом з тим, суд вважає за необхідне роз'яснити в цій ухвалі, що заявник не позбавлена права звернення до суду із клопотанням про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, або відстрочення сплати судового збору, відповідно до ст. 8 ЗУ «Про судовий збір», ст. 136 ЦПК України, за якими суд, з урахуванням майнового стану заявниці, може прийняти відповідне рішення.
Відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення заяви без руху.
Вищевикладене дає підстави для висновку, що заява не відповідає вимогам ст.ст.175, 177 ЦПК України, а тому підлягає залишенню без руху з наданням строку на їх усунення.
На підставі викладеного вище, заяву потрібно залишити без руху та надати заявнику строк для усунення зазначених недоліків протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху. Недоліки необхідно усунути шляхом виконання всіх вимог зазначених в цій ухвалі суду.
Роз'яснити заявнику, що в разі невиконання вимог ухвали суду, заява, відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України буде вважатися неподаною і повернута заявнику.
Керуючись ст.ст.175, 177, 185, 294, 353 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Білоцерківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) про встановлення факту смерті, - залишити без руху та надати заявнику строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.
Роз'яснити заявнику, що у разі не усунення недоліків заяви, заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику.
У випадку не усунення недоліків заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається заявниці.
Роз'яснити в цій ухвалі, що заявник не позбавлена також права звернутися до суду із клопотанням про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, або відстрочення сплати судового збору, відповідно до ст. 8 ЗУ «Про судовий збір», ст. 136 ЦПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. І. Орєхов