ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
02.11.2023Справа № 910/13499/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу №910/13499/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
про визнання недійсним підпункту договору,
За участю представників:
від позивача Тітов І.С.
від відповідача Радченко Р.О.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» (далі - позивач, ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ») з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - відповідач, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України») про визнання недійсним підпункту 2 частини 2 пункту 10.1 договору транспортування природного газу від 18.12.2019 №1910000206 (далі - Договір), укладеного між позивачем і відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний пункт Договору суперечить статтям 673, 678 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2023 відкрито провадження у справі № 910/13499/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 28.09.2023, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.
26.09.2023 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, вказуючи на їх безпідставність і необґрунтованість.
У підготовчому засіданні 28.09.2023 було оголошено перерву до 19.10.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/13499/23 до судового розгляду по суті на 02.11.2023.
У судовому засіданні 02.11.2023 суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 02.11.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
18.12.2019 ТОВ «Оператор ГТС України» (Оператор) та ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» (Замовник) укладено Договір, що відповідав на момент його укладення умовам Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2497.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що за Договором Оператор надає Замовнику послугу транспортування природного газу (далі - Послуга) на умовах, визначених у Договорі, а Замовник сплачує Оператору встановлені в Договорі вартість такої Послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
Відповідно до пункту 2.2 Договору послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі, з урахуванням особливостей, передбачених Договором.
Згідно з підпунктом 2 частини другої пункту 10.1 Договору відповідальною Стороною за якість газу є: у точках виходу відповідальним є Оператор - перед Замовником, який є оператором газорозподільної системи або прямим споживачем. У точках виходу на міждержавному з'єднанні - Оператор - перед Замовником.
На переконання позивача, є підстави для визнання вказаного вище пункту Договору недійсним, оскільки його зміст суперечить статтям 673, 678 ЦК України та позбавляє ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» права на компенсацію вартості неякісного газу.
У свою чергу, відповідач заперечив проти задоволення позову, вказуючи, зокрема на те, що:
- оспорюваний пункт Договору відповідає умовам Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497;
- враховуючи приписи Закону України «Про ринок природного газу» сторони не можуть відступити від змісту типового договору, затвердженого НКРЕКП, втім, мають право його конкретизувати;
- позивач не звертався до відповідача з метою конкретизації змісту Договору.
Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Так, позивач вказує, що оспорюваний підпункт Договору суперечить приписам статті 673 «Якість товару» та 678 «Правові наслідки передання товару неналежної якості» ЦК України.
Статтею 673 ЦК України передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.
Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.
У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.
Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.
Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.
Відповідно до статті 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:
1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:
1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;
2) вимагати заміни товару.
Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару.
Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.
У преамбулі Договору сторони погодили, що він укладений керуючись Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про ринок природного газу» права та обов'язки оператора газотранспортної системи визначаються Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газотранспортної системи, іншими нормативно - правовими актами, а також договором транспортування природного газу.
Статтею 32 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно - правовими актами. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.
Статтями 1, 2 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» встановлено, що НКРЕКП (Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.
Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, у сфері діяльності з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу.
Пунктом 6 частини першої статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» встановлено, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор: затверджує типові та схвалює примірці договори відповідно до закону.
Частиною другою вказаної статті визначено, що Регулятор має право: приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» визначено, що Регулятор на своїх засіданнях: 1) розглядає та приймає рішення з питань, що належать до його компетенції; 3) приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції та ін.
Рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою та є обов'язковими до виконання суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до підпункту 22 пункт 2.3 глави 2 Ліцензійних умов провадженні господарської діяльності з транспортування природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 (далі - Ліцензійні умови), при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися, в тому числі, вимог чинного Кодексу газотранспортної системи, а також виконувати умови укладених із замовниками договорів транспортування природного газу відповідно до Типового договору транспортування природного газу відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого НКРЕКП.
Отже, в силу приписів статті 32 Закону України «Про ринок природного газу» укладення оператором газотранспортної системи та учасниками ринку природного газу обов'язковим для укладення є Типовий договір транспортування природного газу, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 за № 2497.
Згідно з пунктом 2.1 Типового договору за цим Договором Оператор ГТС надає Замовнику послугу транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а Замовник сплачує Оператору ГТС встановлені в цьому Договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, в тому числі, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Враховуючи, що норми Закону України «Про ринок природного газу» визначають укладання договору транспортування природного газу у формі Типового договору, затвердженого НКРЕКП, Оператор ГТС та замовники послуг за таким договором, з урахуванням приписів частини четвертої статті 179 ГК України позбавлені можливості відступити від його змісту, втім, мають право конкретизувати його умови.
Слід зазначити, що, як вказує відповідач, позивач не звертався до ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» з пропозицією конкретизувати оспорювану ним умову Договору; доказів протилежного суду не подано.
Умови затвердженого НКРЕКП Типового договору транспортування природного газу відповідають та відображають положення Кодексу ГТС, норми якого є обов'язковими для дотримання та виконання як Оператором ГТС, так і постачальником природного газу, яким є ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ».
Договір, укладений в Типовій формі договору транспортування природного газу, є правочином про надання послуг, а не договором купівлі-продажу природного газу.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що положення ЦК України, які регулюють взаємовідносини сторін при наданні послуг визначаються нормами глави 63 ЦК України, а позивач вказує на невідповідність приписам ЦК України, які відносяться до глави 54 ЦК України.
Так, відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Отже, правовідносини, які випливають з договору про надання послуг, відрізняються від правовідносин, які випливають з договору купівлі-продажу.
Слід зазначити, що за Договором Оператор ГТС не є продавцем, а ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ», у свою чергу, не є покупцем.
Крім того, відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Норми ЦК України та ГК України можуть застосовуватися до договорів транспортування природного газу (як загальні норми) лише в частині, в якій вони не змінені спеціальним регулюванням, встановленим законодавством про ринок природного газу.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 06.04.2023 у справі № 908/2504/21, від 20.12.2022 у справі № 904/7656/21, від 26.09.2022 у справі № 906/527/21.
Також слід звернутися до правової позиції Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 11.10.2019 у справі № 902/575/18, такого змісту: «суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін до Типової форми договору транспортування природного газу шляхом зазначення інших пунктів, ніж тих, що затверджені уповноваженим на це органом».
З огляду на викладене позивач не надав належних, допустимих, достатніх і вірогідних доказів, які б підтверджували наявність підстав для визнання підпункту 2 частини другої пункту 10.1 Договору недійсним.
Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
За приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28.11.2023.
Суддя О.Г. Удалова