Рішення від 01.11.2023 по справі 908/2090/23

номер провадження справи 18/118/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2023 справа № 908/2090/23

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЗОГ-РІТЕЙЛ" (вул. Василя Сергієнка, буд. 1, офіс 16, м. Запоріжжя, 69097)

до відповідача держави-агресора Російської Федерації в особі Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, буд. 19, м. Москва, Російська Федерація, 119019)

про стягнення 15913929,36 грн.

Господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.

при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.

учасники справи:

від позивача: ОСОБА_1 , ордер АР № 1126789 від 06.03.2023

від відповідача: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗОГ-РІТЕЙЛ" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до держави-агресора Російської Федерації в особі Міністерства оборони Російської Федерації про відшкодування шкоди в розмірі 16688402,09 грн., що відповідає грошовому еквіваленту 418465,00 Євро.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2023 справу № 908/2090/23 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 07.07.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі №908/2090/23, присвоєно справі номер провадження 18/118/23, призначено підготовче судове засідання на 25.07.2023. Ухвалою від 25.07.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 27.09.2023. Ухвалою від 27.09.2023 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 01.11.2023.

У зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог судом розглядаються вимоги про відшкодування шкоди в розмірі 15913929,36 грн., що відповідає грошовому еквіваленту в ЄВРО у розмірі 412865,17 Євро. Позивачем із первісно заявленої суми шкоди виключено вартість матеріальних цінностей, які передані позивачу ТОВ «БІЗНЕС ФАКТОР КОМПАНІ» та ТОВ «ТД «Енергохімтех» на підставі договорів зберігання № ЗОГРБФК-010719 від 01.07.2019 та № ЕХТЗР-301219 від 30.12.2019, відповідно.

В судовому засіданні 01.11.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що умисні дії відповідача під час військової агресії Російської Федерації проти України призвели до часткового знищення та пошкодження майна позивача. За доводам позивача, наявний повний склад цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими чинним законодавством. Посилаючись на приписи ст.ст. 634, 651 ЦК України, Закону України "Про міжнародне приватне право" та практику Верховного Суду, позивач просив позов задовольнити.

Відповідач відзив на позов не надав, причин неявки суду не повідомив.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

За наведених обставин, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі здійснювалось шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України, що підтверджується роздруківками з сайту суду від 10.07.2023, 07.08.2023 та від 09.10.2023.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про можливість розглянути спір за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗОГ-РІТЕЙЛ" (позивач) на підставі договору оренди №ЗРЗНС-211020 від 21.10.2020 орендує у товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАПОРІЖНАФТОСИНТЕЗ» частину складу нафтопродуктів, що розташований за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с. Зеленопілля, вул. Східна, 6. На вказаному об'єкті ТОВ "ЗОГ-РІТЕЙЛ" здійснює свою господарську діяльність з оптової торгівлі твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, хімічними продуктами, а також надає складські послуги.

Нафтобазу за вказаною адресою 06.03.2023 приблизно о 00:50 атаковано БПЛА Шахід-136 (Герань-2) збройних сил Російської Федерації. Всього з 00:50 по 02:45 було влучання трьох БПЛА в резервуари складу нафтопродуктів, внаслідок чого виникла пожежа. Гасінням пожежі займались пожежно-рятувальний підрозділ ЗРУ ГУ ДСНС у Запорізькій області, про що складений акт про пожежу від 06.03.2023 за участю представника ТОВ "ЗОГ-РІТЕЙЛ".

Внаслідок ворожої атаки знищено та пошкоджено значну кількість резервуарів з нафтопродуктами, виведено з ладу обладнання, пошкоджені адміністративні будівлі складу.

Вибухами та послідуючою пожежею було знищено майно ТОВ «ЗОГ-РІТЕЙЛ», а саме: бензин А-92 в кількості 4657 кг, бензин А-95 в кількості 36613 кг, дизельне паливо Євро 3 в кількості 3537 кг, дизельне паливо Євро 5 в кількості 96479 кг, інші нафто/газо вмісткі ТМЦ (бензол нафтовий, газовий конденсат, нафта сира, розріджувач-розчинник, розчинник органічний, сольвент, спирт ізопропіловий, бензоло-лігроїнова фракція) в кількості 351334 кг.

Оперативно-слідча група у складі якої були представники Управління СБУ в Запорізькій області, ГУ НП у Запорізькій області, вибухотехнічної служби зафіксували акт збройної агресії.

Управлінням СБУ в Запорізькій області внесене кримінальне провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань №22023080000000389 від 06.03.2023 за кваліфікацією злочину згідно ст. 438 ч. 1 Кримінального кодексу України за встановленими обставинами: 06.03.2023 приблизно об 00 годин 40 хвилин невстановлені особи із числа військовослужбовців збройних сил Російської Федерації, діючи умисно в порушення законів та звичаїв війни, застосовуючи БПЛА типу "Shahed 136", здійснили цільове ураження об'єктів інфраструктури у Запорізькій області, в результаті чого пошкоджено майно нафтобази "Канцеровка".

До управління СБУ у Запорізькій області ТОВ «ЗОГ-РІТЕЙЛ» була подана заява про залучення ТОВ «ЗОГ-РІТЕЙЛ» до кримінального провадження в якості потерпілого та довідка про збитки завдані кримінальним правопорушенням в розмірі 16688402,09 грн., з яких: 15913929,36 грн. збитків, завданих власному майну ТОВ «ЗОГ-РІТЕЙЛ», та 774472,73 грн. збитків завданих майну інших юридичних осіб, яке було передано позивачу на підставі договорів зберігання.

Постановою від 13.03.2023 про визнання потерпілим у кримінальному провадженні Управління Служби безпеки в Запорізькій області визнало ТОВ «ЗОГ-РІТЕЙЛ» потерпілим у кримінальному провадженні №22023080000000389 від 06.03.2023.

Сума збитків в розмірі 15913929,36 грн. вирахувана ТОВ «ЗОГ-РІТЕЙЛ» після проведення інвентаризації фактичної наявності залишків нафтопродуктів в резервуарах нафтобази, складення актів про списання товарів.

Так, інвентаризацією товарів на складі №3-2 від 06.03.2023 встановлена кількість знищеного товару: бензин А-92 - 6222,060 л, бензин А-95 - 60495,614 л, бензин А-95 Е - 2679,900 л, ДТ Евро 3 - 11016,128 л, ДТ Евро 5 -115452,850 л, всього 195866,552 л.

Актом про списання товарів № 8 від 06.03.2023 ТОВ «ЗОГ-РІТЕЙЛ» на нафтобазі Канцеровка списано товарів (бензин, паливо, ДП) на суму 6158172,47 грн.

Інвентаризацією товарів на складі № 3-1 від 06.03.2023 встановлені кількість та вартість знищених нафто/газо вмістких ТМЦ (бензол нафтовий, газовий конденсат, нафта сира, розріджувач-розчинник, розчинник органічний, сольвент, спирт ізопропіловий, бензоло-лігроїнова фракція), загально знищено 101320 кг товару на суму 9755756,89 грн.

Актом про списання товарів № 9 від 06.03.2023 ТОВ «ЗОГ -РІТЕЙЛ» на нафтобазі Канцеровка списано нафто/газо вмістких ТМЦ на суму 9755756,89 грн.

Всього за зазначеними Актами про списання товарів позивачем списано товарів на суму 15913929,36 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до частини третьої статті 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Матеріалами справи підтверджується, що причиною часткового руйнування та пошкодження об'єкту складу нафтопродуктів " ІНФОРМАЦІЯ_1 " є дія вражаючих факторів при вибухах заряду БПЛА типу "Shahed 136".

Відповідний пуск зазначених БПЛА здійснено внаслідок умисних дій відповідача в особі Міністерства оборони Російської Федерації.

Міністерство оборони Російської Федерації завчасно підтвердило знищення засобами вогневого ураження збройних сил Російської Федерації нафтобази "Канцерівка", що вбачається зі змісту брифінгу Міноборони Росії від 26.01.2023 (2:09), який проводився керівником департаменту інформації і масових комунікацій Міністерства оборони Російської Федерації генерал-лейтенантом ОСОБА_2 . Тобто, Міністерство оборони РФ, запланувавши знищення нафтобази "Канцерівка" поспішили відзвітувати про знищення об'єкту 26.01.2023 (за півтора місяця від фактичного вогневого ураження нафтобази), що підтверджує умисність дій відповідача.

Вказане відео брифінгу ОСОБА_2 від 26.01.2023 знаходиться на офіційному веб-сайті Міністерства оборони Російської Федерації за адресою сторінки у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 у складі статті (мовою оригіналу): " Сводка Минобороны России о ходе проведення специальной военной операции на территории Украины (по состоянию на 26 января 2023 г.)". У зазначеній статті також письмово підтверджено умисел вогневого ураження нафтобази Канцерівка та подана інформація як вже здійснена збройна агресія (мовою оригіналу): "Кроме того, в районах населеннях пунктов Угледар Донецкой Народной Республики, Червоное и Канцеровка Запорожской области уничтожены два хранилища топлива для военной техники и три склада артиллерийских боеприпасов ВСУ". Особа, яка оприлюднила наведену інформацію (генерал-лейтенант ОСОБА_2 ) з березня 2017 року указом Президента Російської Федерації призначений керівником Департаменту інформації та масових комунікацій міністерства оборони Російської Федерації, що підтверджується інформацією офіційного веб-сайту Міністерства оборони РФ за посиланням у глобальній мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2

Зі змісту наведеного вище інформаційного повідомлення (брифінгу Міноборони Російської Федерації від 26.01.2023 (02:09)) вбачається, що відповідна атака БПЛА, внаслідок якої заподіяно шкоду майну позивача, нанесено засобами ураження збройних сил РФ і такий удар нанесено умисно, тобто нафтобаза була первинною та основною ціллю атаки БПЛА.

Вказаним підтверджується заподіяння шкоди майну позивача саме збройними силами відповідача, а відтак, такі дії перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із пошкодженнями, нанесеними нафтопродуктам та майну позивача. Також наведені докази у своїй сукупності свідчать про наявність вини відповідача у формі умислу у заподіянні відповідної шкоди.

Водночас, оприлюднена у зазначеному вище брифінгу Міністерства оборони Російської Федерації інформація щодо використання нафтобази для зберігання палива для військової техніки жодним чином не підтверджується.

Також із інформаційного повідомлення (брифінгу Міністерства оборони Російської Федерації від 26.01.2023 (02:09)) вбачається, що відповідний удар БПЛА, який спричинив знищення майна позивача, нанесено у ході реалізації так званої "спеціальної воєнної операції" Росії проти України.

Рада федерації федеральних зборів РФ 22.02.2022 надала дозвіл Президенту Російської Федерації на використання збройних сил Російської Федерації за межами Росії. Наведена обставина підтверджується інформацією, оприлюдненою офіційним виданням ради федерації "Парламентська газета". Також, загальновідомим є те, що 24.02.2022 Президент Російської Федерації оголосив про проведення спеціальної воєнної операції в Україні. Наведене підтверджується інформаційними повідомленнями та записами відеотрансляції наведеного звернення, розміщеними як на офіційному веб-сайті Президента РФ, а також на веб-сайтах інформаційних ресурсів РФ.

Факт здійснення Російською Федерацією проти України так званої "спеціальної воєнної операції" підтверджується Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-1X, Резолюцією ГА ООН від 01.03.2022 № А/ES-11/L.1, наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182. Крім того, вказана обставина є загальновідомою.

За таких умов, дії відповідача щодо заподіяння шкоди майну позивача були вчинені саме в межах проведення відповідачем, як державою, так званої "спеціальної воєнної операції" та є її прямим і безпосереднім наслідком. Відтак, правову оцінку відповідним обставинам заподіяння шкоду у цій господарській справі слід надавати, у тому числі, в межах правової оцінки дії держави Російська Федерація (відповідача) щодо проведення зазначеної "спеціальної воєнної операції". Таким чином, відповідачем у цій справі визначено державу Росію в цілому, як специфічний суб'єкт правовідносин, оскільки здійснення "спеціальної воєнної операції" було ініційовано та погоджено вищими органами державної влади Російської Федерації, а отже до відповідних правовідносин повинні застосовуватись не лише нормативно-правові акти та міжнародні договори, які стосуються відшкодування шкоди як цивільно-правового інституту, але й нормативно-правові акти та міжнародні договори, які врегульовують порядок реалізації державою своїх суверенних прав і функцій, зокрема і правила та звичаї війни.

З підтверджених наявними доказами обставин вбачається, що внаслідок атаки БПЛА пошкоджене належне позивачу майно.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За визначенням ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв'язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

При цьому, матеріалами справи підтверджується використання позивачем складу нафтопродуктів у здійсненні підприємницької діяльності. Як вбачається із наявних у справі доказів, склад нафтопродуктів використовувався позивачем на підставі договору оренди для зберігання та подальшої оптової торгівлі пальним.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно із ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. При цьому, відповідно до ст. 134 Господарського кодексу України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Згідно із частинами 4, 5 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Відповідно до ст. 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об'єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Згідно із ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, позивач створений та здійснює свою діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, є підприємницьким товариством та здійснює підприємницьку діяльність в розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів. При цьому, знищені нафтопродукти придбані позивачем для здійснення господарської діяльності (оптової торгівлі).

За таких умов, знищення нафтопродуктів та майна позивача унеможливлює реалізацію господарської діяльності позивача на основі такого майна, а отже є порушенням прав позивача на здійснення підприємницької та господарської діяльності.

З огляду на викладене, спір з приводу заподіяння шкоди майну ТОВ "ЗОГ-РІТЕЙЛ" є спором, пов'язаним із здійсненням господарської діяльності позивача, а отже на нього поширюється предметна юрисдикція господарських судів.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.

При цьому, суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як Україна, так і РФ є учасницями міжнародних договорів, а саме:

Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ;

Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII; РФ - постановою Верховної ради РФ від 9 жовтня 1992 року № 3620-1.

Згідно із ст. 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

Відповідно до ст. 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із пп. "г" п. 1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб'єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов'язків по відношенню до господарюючих суб'єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі Росія), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, пп. "г" п. 1 ст. 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб'єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, пп. "г" п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним за місцем заподіяння шкоди.

Таким чином, знищення майна позивача прямим актом агресії РФ із застосуванням БПЛА типу "Shahed 136", не входить до меж встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади РФ, а також не заподіяна неналежним виконанням обов'язків будь-якого із державних органів РФ по відношенню до позивача як суб'єкта господарювання, оскільки позивач, як суб'єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов'язальних відносинах, як приватноправового так і публічно-правового характеру із жодним із органів Росії, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади Росії перед позивачем не можливе. При цьому, заподіяння шкоди шляхом знищення майна внаслідок прямої військової агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН. Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет РФ не поширюються на випадки заподіяння шкоди суб'єкту господарювання шляхом безпосереднього знищення майна суб'єкта господарювання унаслідок протиправного ураження зброєю, зокрема БПЛА, під час прямої агресії однієї держави-учасниці по відношенню до іншої держави-учасниці.

Виходячи із наведеного, з урахуванням положень ст. 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, пп. "г" п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Водночас, відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у наведеній справі Верховний Суд вказав на те, що у разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутим та вирішеним судом України як належним та повноважним судом.

За правовими посиланнями Верховного Суду, міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Вирішуючи питання щодо застосовного матеріального права суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до пп. "ж" ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 права і обов'язки Сторін за зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (а саме знищення майна позивача) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Також, згідно із ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст.ст. 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 3 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, Україна є моністичною державою, в якій міжнародне право не потребує трансформації в національне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно із відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Відповідно до положень матеріального закону, залучення держави Росія в якості відповідача у цій справі є обґрунтованим та відповідає законодавству України.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Згідно із ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому, відповідно до ст. 13 федерального закону РФ "Про оборону" керівництво збройними силами РФ здійснює Президент РФ, а управління збройними силами РФ здійснює Міністерство оборони РФ.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

При цьому, суд враховує також ту обставину, що держава є специфічним суб'єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень.

До функцій держави, належать, серед іншого: економічна функція (формування та виконання бюджету, складання та виконання програм економічного розвитку, фінансування ряду галузей, забезпечення свободи конкуренції та протидія монополізму, безпосереднє керівництво державним сектором економіки); інформаційна функція (організація та забезпечення системи отримання, використання, розповсюдження і зберігання інформації); функція забезпечення безпеки держави (захист країни від нападу ззовні, захист загальнонаціональних інтересів від деструктивних дій усередині країни).

Реалізація наведених функцій здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою. При цьому, залучення Міністерства оборони Російської Федерації, як відповідного органу державної влади, що діє від імені відповідача, є обґрунтованим, оскільки воно здійснює безпосереднє управління збройними силами держави-агресора, а отже такий статус міністерства оборони РФ в якості особи, через яку діяв відповідач, заподіюючи шкоду майну позивача, відповідає функціям і завданням зазначеного органу в системі органів державної влади РФ. В той же час, реалізація державної політики держави-агресора щодо агресивної війни проти України не обмежується діяльністю вказаного міністерства.

Агресивна війна проти України є консолідованою політикою РФ та реалізується через увесь відповідний апарат, до якого належать різнорідні органи, установи, організації, у тому числі і юридичні особи, які формально хоч і є відокремленими суб'єктами господарювання, але фактично повністю контролюються державою Росія та використовуються нею у тому числі для реалізації чисто державних функцій.

У випадку із реалізацією відповідних державних функцій органом державної влади зв'язок між державою і таким органом очевидний, як і загальновизнаною, як у межах правової доктрини, так і відповідно до міжнародних і національних нормативних актів, при цьому є відповідальність держави в цілому за дії її органів. Щодо діяльності юридичних осіб РФ, які формально є юридичними особами приватного права, але фактично виконують невластиві функції держави, то для визначення зв'язку між діяльністю юридичної особи та функцією держави застосовною є доктрина "зняття корпоративної вуалі".

Загальновизнаною суттю концепції юридичної особи, що знайшла своє закріплення у правових системах всіх розвинених країн світу, є наступні засади: кожна компанія має власну правосуб'єктність, відмінну від правосуб'єктності осіб, що її створили; учасники компанії несуть відповідальність за її зобов'язаннями в межах вартості належних їм часток; майно компанії відокремлене від майна її учасників; компанія існує незалежно від її учасників; компанія як самостійний суб'єкт права від власного імені може укладати правочини та виступати в суді в якості позивача та відповідача. Однією з основних ознак юридичної особи є її самостійна відповідальність за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Одночасно, доктрина права передбачає випадки, коли припустимим є "підняття корпоративного покрову/вуалі", наприклад: 1) якщо компанія виступає в якості агента свого акціонера або 2) якщо вона слугує "фасадом" для прикриття його інтересів.

Відповідно до доктрини "підняття корпоративної вуалі" корпорація за загальним правилом буде розумітися як юридична особа до того часу, поки не буде обґрунтовано доведено протилежне; разом із тим, коли поняття юридичної особи використовується для порушення публічних інтересів, виправдання правопорушення, приховування шахрайства, захисту злочину, закон буде розцінювати корпорацію як асоціацію осіб.

При цьому, у випадку юридичних осіб держави-агресора, на їх безпосередню діяльність у якості агента держави та "фасаду" РФ вказує цілий ряд обставин, зокрема: прийняття РНБО України актів про застосування індивідуальних санкцій та затвердження їх Указами Президента України; внесення цілого ряду юридичних осіб до санкційних списків Євросоюзом, що підтверджується інформацією на офіційному веб-сайті актів ЄС, де міститься окремий перелік обмежувальних заходів по відношенню до цілого ряду юридичних осіб; застосування урядом США до юридичних осіб - резидентів РФ санкцій, що оприлюднюються Міністерством фінансів США на своєму офіційному веб-сайті тощо.

До відповідних санкційних списків у тому числі внесені юридичні особи - резиденти РФ, формально існуючі як юридичні особи приватного права.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

За таких умов, пред'явлення позовних вимог до Російської Федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як випливає зі ст. 1166 Цивільного кодексу України, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов'язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

Позивачем доведено, а судом встановлено заподіяння шкоди позивачу діями відповідача, матеріалами справи підтверджується також причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою. Так само, з матеріалів справи вбачається наявність вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу у формі умислу.

Обов'язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182, відповідно до якого зобов'язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких умов, в силу положень національного законодавства України, у тому числі і міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача щодо проведення так званої "спеціальної воєнної операції" є за своєю суттю актом збройної агресії відповідача по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і ураження БПЛА майна позивача, здійсненого в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі), відповідно до якої забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Матеріали справи не містять жодних доказів використання знищеного майна позивача з воєнними цілями. Відтак, дії відповідача щодо здійснення атаки БПЛА вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідне застосування БПЛА, так і за спричинені цією атакою БПЛА наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

При цьому суд враховує доктрину обмеженого імунітету держави як елемент звичаєвого міжнародного права, відповідно до якої положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", а звичаєві норми у питаннях державного імунітету в міжнародній практиці застосовують доктрину обмеженого імунітету держави, за умови, що таке обмеження переслідує законну мету та є пропорційним такій меті (рішення ЄСПЛ від 14 березня 2013 року у справі "Олєйніков проти Росії" (Oleynikov v. Russia), рішення ЄСПЛ від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania). Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов'язання тягне за собою обов'язок надати відшкодування (відображений, наприклад, Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає права), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

Таким чином, протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

За таких умов, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Суд враховує також положення статей 1173 та 1187 Цивільного кодексу України у тій частині, в якій вони можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Згідно із ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави. Згідно із п. 6 ст. 3 цього Кодексу справедливість, добросовісність та розумність є одними із загальних засад цивільного законодавства.

При цьому, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 20 ЦК України).

Згідно із ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (ч. 1, п. 8 ч. 2 ЦК України).

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно із ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Позивачем доведено та підтверджується матеріалами справи розмір завданої йому протиправними діями відповідача шкоди.

Так, наказом № 1 від 06.03.2023 директором ТОВ «ЗОГ-РІТЕЙЛ» у зв'язку з агресією збройних сил з боку Російської Федерацією у вигляді атаки БПЛА Шахід-136 на склад нафтопродуктів, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснювалась господарська діяльність, встановлено провести повну інвентаризацію фактичної наявності залишків нафтопродуктів в резервуарах та обладнання з перевіркою даних в бухгалтерському обліку станом на 06.03.2023 з обов'язковим складанням відповідних результатів інвентаризації, призначено робочу інвентаризаційну комісію.

Інвентаризацією товарів на складі №3-3 від 06.03.2023 встановлена фактична кількість вцілілих резервуарів в кількості 31 штука з експлуатованих 45 штук, тобто пошкоджено або знищено 14 резервуарів.

Наказом № 2 від 06.03.2023 про виведення резервуарів з експлуатації виведено з експлуатації підприємством з 06.03.2023 знищені та пошкоджені резервуари в кількості 14 штук.

Оскільки всі резервуари, що експлуатувались підприємством для ліцензійної діяльності оптової торгівлі та зберігання пального, мають бути обладнані витратомірами, рівнемірами та бути на обліку у податкової служби, до ГУ ДПС у Запорізькій області поданий коригуючий звіт «Довідка про розпорядника складу пального, акцизні склади пального, розташовані на них резервуари пального, витратоміри та рівнеміри», яким виведено з експлуатації резервуари.

Інвентаризацією товарів на складі №3-2 від 06.03.2023 встановлена кількість знищеного товару: бензин А-92 - 6222,060 л, бензин А-95 - 60495,614 л, бензин А-95 Е - 2679,900 л, ДТ Евро 3 - 11016,128 л, ДТ Евро 5 -115452,850 л, всього 195866,552 л.

Актом про списання товарів № 8 від 06.03.2023 ТОВ «Зог-Рітейл» на нафтобазі Канцеровка списано товарів (бензин, паливо, ДП) на суму 6158172,47 грн.

Інвентаризацією товарів на складі № 3-1 від 06.03.2023 встановлені кількість та вартість знищених нафто/газо вмістких ТМЦ (бензол нафтовий, газовий конденсат, нафта сира, розріджувач-розчинник, розчинник органічний, сольвент, спирт ізопропіловий, бензоло-лігроїнова фракція), загально знищено 101320 кг товару на суму 9755756,89 грн.

Актом про списання товарів № 9 від 06.03.2023 ТОВ «Зог-Рітейл» на нафтобазі Канцеровка списано нафто/газо вмістких ТМЦ на суму 9755756,89 грн.

Фактичний залишок палива по резервуарам на початок доби 06.03.2023 (до атаки БПЛА) та на кінець доби 06.03.2023 (після атаки БПЛА) також прослідковується у відповідному звіті ТОВ «Зог-Рітейл» «Залишок палива по резервуарам» за 06.03.2023.

Підтвердженням наявності на складі нафтобази позивача вказаних знищених видів товарів є наступна первинна бухгалтерська документація на придбання товарів.

Придбання бензину автомобільного А-92-Євро5-Е0 у постачальника ТОВ «Ойл Продакшн»:

- видаткова накладна №60 від 26.01.2023, товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №ОП60 від 26.01.2023, сертифікат відповідності від 10.01.2023, паспорт якості №104-10012392f від 10.01.2023.

Придбання бензину автомобільного А-95 у постачальника Naftatrans S.R.L.:

- митна електронна декларація ІМ 40 ЕА №23UA903110000782U9 від 13.02.2023, міжнародна товарно-транспортна накладна А №1251526/1 від 13.02.2023, сертифікат якості від 22.01.2023, декларація походження товару від 22.01.2023;

- митна електронна декларація ІМ 40 ЕА №23UA903110001076U3 від 02.03.2023, міжнародна товарно-транспортна накладна А №1279202 від 02.03.2023, сертифікат якості від 20.02.2023, декларація походження товару від 20.02.2023.

Придбання палива дизельного ДП-3-ЄвроЗ у постачальника ТОВ «Алекспром»:

- видаткова накладна №836 від 28.02.2023, товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №РН-836 від 28.02.2023, паспорт якості №2719 від 14.02.2023;

- видаткова накладна №РН-0002782 від 28.09.2022, товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №РН-0002783 від 28.09.2022, паспорт якості №1243 від 26.09.2022.

Придбання палива дизельного у постачальника Naftatrans S.R.L.:

- митна електронна декларація ІМ 40 ЕА №23UA903110000373U4 від 22.01.2023, міжнародна товарно-транспортна накладна А №1261547 від 22.01.2023, сертифікат якості від 28.12.2022, декларація походження товару від 28.12.2022;

- митна електронна декларація ІМ 40 ЕА № 23UA903110000511U3 від 30.01.2023, міжнародна товарно-транспортна накладна А №1261554 від 30.01.2023, сертифікат відповідності від 13.01.2023;

- митна електронна декларація ІМ 40 ЕА №23UA903110000680U3 від 09.02.2023, міжнародна товарно-транспортна накладна А №1261550 від 09.02.2023, сертифікат відповідності від 13.01.2023,сертифікат якості від 13.01.2023;

- митна електронна декларація ІМ 40 ЕА №23UA903110000282U3 від 16.02.2023, міжнародна товарно-транспортна накладна А №1279196 від 16.02.2023, сертифікат якості від 02.02.2023, декларація походження товару від 02.02.2023.

Придбання газового конденсату у постачальника ТОВ «Гео Альянс Миролюбівське»:

- накладна №659-к від 03.03.2023, паспорт №30/23 від 07.02.2023. якості рідких вуглеводнів, товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) серія 01 АААА №472397 від 03.03.2023;

- накладна №541-к від 29.11.2022, паспорт №188/22 від 15.11.2022 якості рідких вуглеводнів, товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) серія 01 АААА №325382 від 29.11.2022;

- накладна №517-к від 12.11.2022, паспорт №153/22 від 08.09.2022 якості рідких вуглеводнів, товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) серія 01 АААА №325358 від 12.11.2022.

Придбання нафти у постачальника ТОВ «Східний Геологічний Союз»:

- накладна №1752 від 01.03.2023, товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) серія 01 АААА №406128 від 01.03.2023, паспорт якості №15649 від 06.02.2023;

- накладна №1750 від 27.02.2023, товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) серія 01 АААА №406126 від 27.02.2023, паспорт якості №15569 від 08.12.2022;

- накладна №1748 від 23.02.2023, товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) серія 01 АААА №406124 від 23.02.2023, паспорт якості №15569 від 08.02.2023.

Придбання розбавителя-розчинника у постачальника ПП «Планета-2000»:

- видаткова накладна №36 від 12.03.2022, товарно-транспортна накладна №Р058 від 12.03.2022, паспорт №03/22 від 01.02.2022;

- видаткова накладна №33 від 08.03.2022, товарно-транспортна накладна №Р053 від 08.03.2022, паспорт№03/22 від 01.02.2022.

Придбання розчинника органічного універсального технічного «Сольвент» у постачальника ТОВ «Компанія «Еко-Енергія»:

- видаткова накладна №22 від 19.01.2023, товарно-транспортна накладна №21 від 19.01.2023, відомості про вантаж, якісне посвідчення №21 від 19.01.2023;

- видаткова накладна № 195 від 18.11.2022, товарно-транспортна накладна № 113 від 18.11.2022, відомості про вантаж, якісне посвідчення № 113 від 18.11.2022.

Придбання розчинника органічного універсального технічного «Сольвент» у постачальника ТОВ «Анаіт Агро»:

-видаткова накладна №64 від 21.10.2022, товарно-транспортна накладна №64 від 21.10.2022, відомості про вантаж, якісне посвідчення №94 від 21.10.2022.

Придбання сольвента кам'яновугільного у постачальника ТОВ «Альтер Групп»:

-видаткова накладна №64 від 05.04.2022, товарно-транспортна накладна №Р64 від 05.04.2022, відомості про вантаж, сертифікат від 05.04.2022.

Придбання ізопропілового спирту у постачальника ПМП «Фірма «Демаркет Б-ХХ»:

-видаткова накладна №281100005 від 28.11.2022, товарно-транспортна накладна №281100005 від 28.11.2022.

Придбання суміші вуглеводів, бензино-лігроїнової фракції у постачальника ТОВ «Алекспром»:

-видаткова накладна №РН-0002838 від 03.10.2022, паспорт якості №1279 від 03.10.2022, товарно-транспортна накладна №РН-0002839 від 03.10.2022.

Придбання бензолу нафтового у ТОВ «Ф'юел Продакшн»:

- видаткова накладна №187 від 19.04.2022;

- товаро-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №ФП187 від 19.04.2022.

За таких умов, наявні в матеріалах справи документи щодо інвентаризації товару, проведеної згідно наказу директора ТОВ «Зог-Рітейл» № 1 від 06.03.2023, акти про списання товарів, первинна бухгалтерська документація на придбання товарів та інші є належними та допустимими доказами, які підлягають врахуванню та оцінці судом при розгляді цієї господарської справи.

Таким чином, розмір завданої майну позивача шкоди в загальній сумі 15913929,36 грн. у вигляді реальної вартості знищеного майна, що в момент атаки БПЛА знаходилось на об'єкті за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується наявними у справі доказами та відповідає положенням ст. 1192 Цивільного кодексу України.

Позивач просить суд про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді стягнення її з відповідача у розмірі 15913929,36 грн., що відповідає грошовому еквіваленту в Євро у розмірі 399045,00 Євро.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), відповідно до якої кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Європейський Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Наведені правові висновки Верховного Суду становлять усталену судову практику та викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (п. 7.23); у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Відповідно до абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 у справі № 1-12/2003, за своєю суттю в цілому правосуддя в Україні як таке, що відбулося та фактично було реальним, а не формальним, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до положень ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно із ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 Закону України "Про валюту і валютні операції" гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.

Таким чином, Закон України "Про валюту і валютні операції", як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов'язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України, і положенням міжнародного права.

Згідно із п. 1 ст. 1 вказаного Закону валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов'язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов'язаних з цим зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.

Таким чином, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі такого, що набуло законної сили, рішення суду, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до пп. "ґ" п. 8 ст. 1 вказаного Закону іноземні держави (у тому числі і відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 вказаного Закону у разі, якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.

Згідно із ч. 1 ст. 6 наведеного Закону, валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов'язань за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Відповідно до п. 109 Розділу Х Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (затверджене постановою НБУ № 5 від 02.01.2019) за поточними рахунками в іноземній валюті суб'єктів господарювання - резидентів (юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) здійснюються операції, що не суперечать вимогам законодавства України.

Таким чином, вимога позивача про стягнення шкоди у іноземній валюті (євро) відповідає як матеріальному закону, так і суті господарської діяльності позивача, а обраний ним спосіб судового захисту у вигляді відшкодування шкоди у іноземній валюті (євро) відповідає цивільному законодавству та є ефективним.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ЗОГ-РІТЕЙЛ" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Отже, з підстав зазначених вище, суд знаходить такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача 15913929,36 грн., що у грошовому еквіваленті за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення (станом на 01.11.2023 офіційний курс НБУ євро до гривні - 38,5451) складає 412865,17 Євро.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 238708,94 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, буд. 19, м. Москва, Російська Федерація, 119019; Russian Federation код ISO ru/rus 643) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЗОГ-РІТЕЙЛ" (вул. Василя Сергієнка, буд. 1, офіс 16, м. Запоріжжя, 69097; ідентифікаційний код 41224168) 15913929,36 грн. (п'ятнадцять мільйонів дев'ятсот тринадцять тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять грн. 36 коп.), що відповідає грошовому еквіваленту за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення (станом на 01.11.2023 офіційний курс НБУ євро до гривні - 38,5451) 412865,17 Євро (чотириста дванадцять тисяч вісімсот шістдесят п'ять Євро 17 центів). Видати наказ.

3. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, буд. 19, м. Москва, Російська Федерація, 119019; Russian Federation код ISO ru/rus 643) на користь Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106, стягувач - Державна судова адміністрація України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 26255795) 238708,94 грн. (двісті тридцять вісім тисяч сімсот вісім грн. 94 коп.) судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У зв'язку із запровадженням воєнного стану на території України та інтенсивними ракетними та артилерійськими обстрілами м. Запоріжжя, що загрожувало життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, а також знаходженням судді Левкут В.В. у відпустці з 04.11.2023 по 19.11.2023, повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 27.11.2023.

Суддя В.В. Левкут