ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.11.2023м. ДніпроСправа № 904/4178/23
за позовом Керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, м. Ужгород в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_2, м. Ужгород
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", м. Дніпро
про визнання недійсним пункту договору поставки та стягнення 41 919,65грн
Суддя Євстигнеєва Н.М.
Секретар судового засідання Янкіна Г.Д.
Представники:
Від позивача:не з'явився
Від відповідача: не з'явився
Від прокуратури: Малик Ю.Л., прокурор, службове посвідчення № 077343 від 11.04.2023
СУТЬСПОРУ:
Керівник Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної політики звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить:
- визнати недійсним пункт 3.2 договору поставки №47 від 09.03.2022, що укладений між ІНФОРМАЦІЯ_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 33 335,00грн;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" на користь ІНФОРМАЦІЯ_2 грошові кошти у розмірі 41 919,65грн, з яких 33 335,00грн сплачений ПДВ (основний борг), 1 208,28грн - 3% річних та 7 376,37грн інфляційних втрат.
В обгрунтування заявлених вимог прокурор зазначає, що між ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 або Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (далі - ТОВ "Лівайн Торг" або Відповідач) укладено договір поставки №47 на суму 200010,00 грн, у тому числі ПДВ - 33 335,00 грн. Зобов'язання за вказаним договором були виконані сторонами в повному обсязі, придбаний на їх підставі товар отримано позивачем, що підтверджується видатковою накладною №0050/0000266 від 09.03.2022, а ТОВ "Лівайн Торг", як Постачальник, отримало повну вартість поставленого товару згідно сум, визначеної у п. 3.2. Договору поставки №47 від 09.03.2022, в тому числі ПДВ на загальну суму 33 335,00 грн.
Оплата повної вартості придбаного на підставі Договору поставки №47 від 09.03.2022 товару згідно з ціною, визначеною у пункті 3.2. цього Договору, включно з податком на додану вартість на загальну суму 33 335,00 грн, була здійснена ІНФОРМАЦІЯ_1, як Покупцем, що підтверджується платіжним дорученням №404 від 15.03.2022 з відміткою ГУДКС у Закарпатській області від 17.03.2023 про оплату зобов'язань в повному обсязі. 02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", за змістом якої (п.п.1,2) до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова Кабінету Міністрів України № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.
З огляду на те, що до договірної ціни включено податок на додану вартість у розмірі 33335,00грн, пункт 3.2. договору поставки є таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог частини 1 статті 203, частини 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним у цій частині.
У зв'язку з наведеним позивач звернувся до відповідача із претензією від 09.06.2023 №5/4976 № 746, просив повернути надмірно сплачені кошти у виді податку на додану вартість за вищевказаним Договором поставки від 09.03.2022 №47.
Однак, ТОВ "Лівайн Торг" зазначені кошти не повернув.
Оскільки неповернення відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_2 податку на додану вартість у розмірі 33335,00грн, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом, наявні підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в зазначеній сумі.
Прокурор посилається, зокрема на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.
На підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України прокурор нарахував та просить стягнути 3% річних у сумі 1 208,28грн та 7 376,37грн інфляційних втрат.
Порушенням інтересів держави прокурор вважає не дотримання позивачем та відповідачем вимог законодавства України під час укладання та виконання в умовах воєнного стану господарських договорів, які були необхідні для проведення операцій із заправки (дозаправки) та забезпечення транспорту Збройних Сил України, потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а саме: сторонами договору під час укладення договору поставки не було враховано постанову Кабінету Міністрів України № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" від 02.03.2022, яка була опублікована 02.03.2022 і застосовується з 24.02.2022. Протиправне безпідставне отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" бюджетних коштів, тривале їх неповернення, беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що зобов'язує прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку. Адже вказані кошти можна було б додатково спрямувати на виконання мобілізаційного завдання, підготовку резервістів, а також матеріально-технічне забезпечення бойової готовності та боєздатності військових підрозділів Збройних Сил України, які виконують бойові завдання, та, як наслідок, /для забезпечення національної безпеки та зміцнення оборони України.
ІНФОРМАЦІЯ_2 в повному обсязі підтримує вимоги, викладені в позовній заяві та просить їх задовольнити.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався.
Ухвалою суду від 01.09.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 02.10.2023.
02 жовтня 2023 року електронною поштою від керівника прокуратури до господарського суду надійшло клопотання, яким просить провести підготовче засідання, призначене на 02.10.2023 без участі прокурора та призначити справу до розгляду по суті з врахуванням можливості проведення судового розгляду в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 02.10.2023 відкладено підготовче засідання у справі на 30.10.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Позивач та відповідач у підготовче засідання не з'явилися, явку повноважних представників не забезпечили, про день, час, місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Ухвала суду від 02.10.2023 отримана позивачем 12.10.2023, відповідачем 10.10.2023, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №4930022580649, №4930022580657, які повернулися до суду (а.с. 121).
У підготовчому засіданні 30.10.2023 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
У зв'язку з чим, ухвалою суду від 30.10.2023 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті на 27.11.2023. При цьому, прокурор не заперечував проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.
У судовому засіданні 27.11.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши доводи прокурора відділу прокуратури, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
9 березня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (постачальник) укладено договір поставки №47, згідно з пунктом 1.2 якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар: бензин А-92 Energy, бензин А-95 та Дизпаливо Energy; газ нафтовий скріплений, а замовник зобов'язався прийняти цей товар та здійснити оплату на умовах цього договору.
Відповідно до пункту 3.2 зазначеного договору загальна сума закупівлі склала 200010грн., у тому числі ПДВ 20% - 33 335,00грн.
Відповідно до пунктів 1.5., 2.1., 5.2., 5.3. Договору поставки №47 від 09.03.2022 передача ІНФОРМАЦІЯ_1, як Покупцю, відповідного товару здійснювалася на умовах самовивезення шляхом заправки автомобілів Покупця на АЗС Постачальника при пред'явленні довіреними особами Покупця скретч-картки з дійсним терміном дії.
Згідно з п. 5.2. Договору поставки №47 від 09.03.2022 передача ІНФОРМАЦІЯ_1, як Покупцю, відповідного товару здійснювалася на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобілів Покупця при пред'явленні довіреними особами Покупця скретч-картки.
В силу підпункту 5.2.2. пункту 5.2. Договору поставки №47 від 09.03.2022 скретч-картка є підставою для видачі (заправки) в АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому Постачальник не може передати Покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.
Порядок здійснення оплати ІНФОРМАЦІЯ_1, як Покупцем, за товар придбаний у "Лівайн Торг", як Постачальника, врегульовано положеннями Розділу 4 Договору поставки №47 від 09.03.2022.
Пунктом 4.1. Договору поставки №47 від 09.03.2022 встановлено, що оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на Товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки.
На виконання умов договору ТОВ "Лівайн Торг" поставило обумовлений товар на суму 200010грн., що підтверджується видатковою накладною №0050/0000266 від 09.03.2022 (а.с.32), а ІНФОРМАЦІЯ_2 повністю сплатило вартість поставки (платіжне доручення № 404 від 15.03.2022, а .с.33).
Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_2 за договором поставки № 47 від 09.03.2022 вже після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України сплатив ТОВ "Лівайн Торг" 200010грн., в тому числі ПДВ на суму 33335,00грн.
Прокурор просить визнати недійсним пункт 3.2. договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 33335,00грн, як такий, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог частини 1 статті 203, частини 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним у цій частині та стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти у виді податку на додану вартість за вищевказаним Договором поставки від 09.03.2022 №47.
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю правових підстав для визнання недійсним пункту договору поставки та стягнення безпідставно набутих грошових коштів, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.
Щодо недійсності пункту 3.2. договору поставки № 47 від 09.03.2022.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п'ята статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Відповідно до частини 1 статті 1 Податкового кодексу України цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.
Згідно пунктом 4 статті 5 постанови Кабінету міністрів України "Про затвердження положення про Міністерство оборони України" Міноборони з метою організації своєї діяльності: забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів і матеріальних ресурсів, в тому числі тих, що передбачені для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних; здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за їх використанням та усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами.
02.03.2022 прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" № 178.
Відповідно до пунктів 1, 2 вищевказаної постанови, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.
Системний аналіз вказаних вище норм права дозволяє дійти висновку, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на діяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , як військової установи та органу військового управління в складі Збройних Сил України.
Відтак, операції з постачання ІНФОРМАЦІЯ_1 пального (бензину та дизпаливу) за Договором поставки № 47 від 09.03.2022 підлягали оподаткуванню за нульовою ставкою.
Відповідно до частинні статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 зі справи № 910/22319/16).
Таким чином, приписи статті 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
У даній справі можна припустити наявність (існування) Договору № 47 від 09.03.2022 і без включення до нього умови щодо необхідності сплати ПДВ.
Згідно правового висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який викладено у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, податок на додану вартість хоча і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.
Судом установлено, що пунктом 3.2. Договору поставки № 47 від 09.03.2022 до ціни договору незаконно включено суму ПДВ у розмірі 33 335,00 грн за придбання ІНФОРМАЦІЯ_1 пального для заправки (дозаправки) транспорту Збройних Сил для заправки (дозаправки), забезпечення транспорту Збройних Сил України та для потреб забезпечення оборони України.
Зокрема, зміст оспорюваного правочину в цій частині суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним у цій частині.
З матеріалів справи убачається, що оплата повної вартості придбаного на підставі Договору поставки № 47 від 09.03.2022 товару згідно з ціною, визначеною у пункті 3.2. цього Договору, включно з податком на додану вартість на загальну суму 33 335,00 грн, була здійснена ІНФОРМАЦІЯ_1, як Покупцем, що підтверджується платіжним дорученням №404 від 15.03.2022 з відміткою ГУДКС у Закарпатській області від 17.03.2023 про оплату зобов'язань в повному обсязі.
Разом з тим, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, що викладений у пункті 37 постанови від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20.
Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
З метою спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань 02.03.2022 прийнято Постанову КМУ № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", яка набрала чинності з дня її опублікування і застосовувалась з 24.02.2022.
Станом на дату укладання договору поставки від 09.03.2022 № 47 дана постанова, яка регулювала питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану була чинною.
Незважаючи на те, що відповідний товар оподатковувався за нульовою ставкою, відповідач отримав від позивача суму ПДВ за договором поставки у повному обсягу.
Позивач звертався до відповідача з проханням повернути безпідставно набуті кошти, направив на його адресу лист-претензію від 09.06.2023 № 5/4976, яка залишена без відповіді та задоволення.
За висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 10.02.2022 у справі № 916/707/21, неповернення зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.
Таким чином, набуття ТОВ "Лівайн Торг", як однією зі сторін господарсько-договірного зобов'язання, бюджетних коштів за рахунок ІНФОРМАЦІЯ_1 не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза передбаченими договорами підставами, внаслідок здійснення оплати понад вартість товару, який було поставлено, свідчить про необхідність застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України в частині повернення надмірно сплачених бюджетних коштів у загальному розмірі 33 335,00грн.
Враховуючи вказане, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 33335,00грн безпідставно набутих грошових коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України прокурором нараховані 3% річних у сумі 1208,28грн за період прострочення з 17.03.2022 по 01.06.2023 та втрати від інфляції у сумі 7376,37грн за період з квітня 2022 року по травень 2023 року.
Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Правовий аналіз положень частини 2 статті 625 та частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України за наявності випадку безпідставного набуття боржником коштів у позадоговірному випадку, виключає можливість застосувати приписів частини 2 статті 530 ЦК України, оскільки у боржника виникає обов'язок повернути безпідставно одержані кошти починаючи з наступного дня після їх отримання.
Аналогічні правові позиції викладені й Верховним Судом, який неодноразово досліджував питання строку (терміну), з якого виникає право на стягнення коштів на підставі частини 2 статті 625 Цивільного України із врахуванням положень частини 2 статті 530 та статті 1212 Цивільного кодексу України.
Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц зроблено правовий висновок про те, що статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд у постанові від 25.02.2020 у справі №922/748/19 зазначив, що "актами цивільного законодавства не визначений обов'язок боржника виконати кондикційні зобов'язання тільки після пред'явлення вимоги кредитором".
Перевіркою розрахунку трьох відсотків річних у сумі 1208,28грн за період прострочення з 17.03.2022 по 01.06.2023 та втрат від інфляції у сумі 7376,37грн за період з квітня 2022 року по травень 2023 року судом встановлено, що під час його проведення прокурором було вірно визначено період нарахування та суму заборгованості.
Враховуючи викладене, вимоги прокурора в частині стягнення трьох відсотків річних у сумі 1208,28грн та втрат від інфляції у сумі 7376,37грн підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо представництва прокурором інтересів держави в даній справі.
Прокурор посилається, серед іншого, на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", а також зазначає, що вже самого факту бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 для втручання прокурора є достатньо.
Наявність у позивача повноважень у спірних правовідносинах та прав для їх захисту, які за обставинами справи ними не здійснюються, прокурор обґрунтовує посиланням на Конституцію, Цивільний кодекс України, Податковий кодекс України.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави ІНФОРМАЦІЯ_1 для, який не вжив заходів до повернення безпідставно отриманих відповідачем коштів у судовому порядку.
На підтвердження прокурор надав належним чином засвідчені докази надсилання ним на адресу позивача у справі запит від 08.06.2023 за № 30.52/02-1409ВИХ-23 (а.с.42-46) про надання інформації про вжиті заходи щодо відновлення порушених інтересів держави у сфері використання бюджетних коштів на оплату господарських операцій з постачання товарів для заправки транспорту Збройних Сил України, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтереси держави.
На вказаний запит ІНФОРМАЦІЯ_1 № 5/5117 від 14.06.2023 повідомив, що з метою здійснення досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з претензією про повернення безпідставно отриманих коштів. Рішення про звернення з позовом до суду буде прийматися після отримання відповіді на претензію (а.с.47).
Листом від 23.06.2023 за № 30.52/02 -1699ВИХ-23 прокурор повідомив позивача про прийняте рішення про представництво інтересів держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до ТОВ "Лівайн Торг" про визнання недійсним окремих умов правочину та стягнення безпідставно набутих коштів (а.с.52-53).
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).
Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.
Під час звернення прокурора з позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 5368,00грн згідно платіжної інструкції № 665 від 28.06.2023 (а.с.57).
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягають 5368,00грн витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позов Керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" про визнання недійсним пункту договору поставки та стягнення 41 919,65грн задовольнити повністю.
Визнати недійсним пункт 3.2 договору поставки № 47 від 09.03.2022, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (ідентифікаційний код 41449359), в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 33 335,00грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (вулиця Мандриківська, будинок 47, офіс 503, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 41449359) на користь ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) сплачений податок на додану вартість (основний борг) у сумі 33 335,00грн, три відсотка річних у сумі 1 208,28грн та втрати від інфляції у сумі 7 376,37грн, видати наказ.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (вулиця Мандриківська, будинок 47, офіс 503, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 41449359) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (вул. Клепарівська,20, м. Львів, Львівська область, 79007; ідентифікаційний код 38326057) витрати по сплаті судового збору у сумі 5368,00грн, видати наказ.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 28.11.2023
Суддя Н.М. Євстигнеєва