РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 495/10779/23
Номер провадження 2/495/5080/2023
16 жовтня 2023 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючої судді Анісімової Н.Д.,
при секретарі судового засідання Коліниченко Н.О.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засідання в залі суду в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист права власності на житловий будинок шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд
ВСТАНОВИВ:
04.10.2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про захист права власності на житловий будинок шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку, посвідченого 31.08.2023 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу, Одеської області Чухрай Т.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 1304, витягу з Державного реєстру речових прав № 344837850 від 31.08.2023 року, на праві приватної власності в рівних частках належить 11/20 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно запису домової книги для прописки громадян, проживаючих в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані громадяни: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - син колишньої власниці, зареєстрований з 1998 року.
Однак, вищезазначена особа не проживає в належному тепер позивачам, житловому будинку, зі слів попереднього власника, ОСОБА_4 , з 2002 року.
Відповідач не проживає в даному житловому будинку, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в приміщеннях не має і взагалі будинком він не цікавиться.
Перешкод в користуванні житловим приміщенням ні позивачі відповідачу, ні відповідач позивачам не чинили.
Факт реєстрації відповідача порушує право позивачів на вільне розпорядження і користування майном, вони позбавлені можливості оформити навіть субсидію.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тому, на думку позивачів, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту їх порушених прав.
Враховуючи вищенаведене, вважають, що ОСОБА_3 втратив право користування житловим приміщенням: житловим будинком АДРЕСА_1 , у зв'язку з тривалою, понад один рік, без поважної причини відсутністю за місцем реєстрації, крім того не сплачує за комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню житлового приміщення, а тому позивачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як власники житла, вимушені звернутися до суду з даною позовною заявою, оскільки відповідач створює їм перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження належним їм майном.
Заходи досудового врегулювання спору позивачами проводилися: відповідач не мав до позивачів претензій щодо їхньої вимоги знятися з реєстраційного обліку за належним позивачам житловим приміщенням, але до теперішнього часу ситуація не змінилася, тому іншого способу захисту свого права власності на житло, ніж звернення до суду з відповідним позовом, у позивачів не залишилося.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.10.2023 року провадження по справі було відкрито, розгляд вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено дату підготовчого судового засідання.
Позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у підготовче судове засідання не з'явилися, надали суду спільну заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують, просять задовольнити та визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням: житловим будинком АДРЕСА_1 , та зняти його з зареєстрованого місця проживання, проти заочного розгляду справи не заперечують.
Відповідач, ОСОБА_3 , у підготовче судове засідання не з'явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав не заперечував проти їх задоволення.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
За змістом ч. 1 ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Положенням ч. 3 та ч. 4 ст. 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому ст. 206 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивачам, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на праві приватної власності в рівних частках належать 11/20 часток житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний факт підтверджується копією договору купівлі-продажу частки житлового будинку, посвідченого 31.08.2023 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу, Одеської області Чухрай Т.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 1304. За цим договором ОСОБА_4 /колишня власниця/ продала та передала у власність, а ОСОБА_1 , ОСОБА_2 /позивачі/ купили та прийняли у власність в рівних частках 11/20 часток вказаного вище житлового будинку.
Факт зареєстрованого права власності також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 344837850 від 31.08.2023 року.
Згідно ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.
У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності ( статті 13, 41 Конституції України).
Відповідно до ст. 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.
Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.
Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.
Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
З копії домової книги вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований у будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» - наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном .
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.
ОСОБА_3 /відповідач/, ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_4 /колишньої власниці вказаного житлового будинку/ та зареєстрований у ньому з 1998 року.
У судовому засіданні було встановлено, що відповідач не проживає в житловому приміщенні: житловому будинку АДРЕСА_1 , позивачі ж не чинить перешкод у користуванні будинком, тому суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 й ОСОБА_2 та визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням: житловим будинком АДРЕСА_1
Відповідно до вимог ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
У Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України). Отже у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог:
1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;
2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;
3) про визнання особи безвісно відсутньою;
4) про оголошення фізичної особи померлою.
Правовідносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, на час виникнення спірних правовідносин, регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Згідно ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Пунктом 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.
Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів здійснюється відповідно до Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 3 Порядку зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.
Пунктом 50 Порядку визначено, що зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі, зокрема рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Згідно з ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, визнання позову відповідачем, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про законність, обґрунтованість та правомірність позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист права власності на житловий будинок шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Керуючись 12, 13, 76, 78, 81, 89, 133, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 280-283, 353, 355, 356 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 391 ЦК України, суд
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист права власності на житловий будинок шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням: житловим будинком АДРЕСА_1 , та зняти ОСОБА_3 з зареєстрованого місця проживання.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження,якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 16.10.2023 року.
Суддя Н.Д. Анісімова