Номер провадження: 11-кп/813/2468/23
Справа № 522/18844/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.11.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 на ухвалу Приморського райсуду м. Одеси від 26.10.2023, якою під час судового розгляду к/п №12020160480000457 від 13.02.2020 відносно:
ОСОБА_7 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ужгород Закарпатської обл., громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої: АДРЕСА_2 , в силу ст.ст. 88, 91 КК України раніше не судимої,
- обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 24.12.2023, із визначенням розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 26.10.2023 під час розгляду к/п №12020160480000457 від 13.02.2020 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України відмолено у задоволенні клопотання обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника про зміну запобіжного заходу, задоволено клопотання прокурора та відносно обвинуваченої ОСОБА_7 продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, до 24.12.2023, з утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», із визначенням застави в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі 300 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 805 200 грн. та покладенням у разі внесення на останню певних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Також, відносно обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 був продовжений відповідний запобіжний захід.
Мотивуючи своє рішення в частині продовження відносно обвинуваченої ОСОБА_7 строку застосування запобіжного заходу, суд послався на те, що остання обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину та ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшились та продовжують існувати, зокрема ОСОБА_7 може вдатись до спроб переховування від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, обумовлені тяжкістю покарання, що загрожує останній у разі визнання її винуватою, а також тим, що вона офіційно не працевлаштована, раніше притягувалась до кримінальної відповідальності.
Окрім того, суд 1-ої інстанції вважав за можливе визначити розмір застави в межах п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, що буде достатнім для забезпечення належної поведінки обвинуваченої та виконання нею своїх процесуальних обов'язків.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_7 зазначила, що не погоджується із оскаржуваною ухвалою, з огляду на наступне:
- поза увагою суду 1-ої інстанції залишилось те, що прокурором не доведено та не надано жодного доказу на підтвердження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України;
- судом 1-ої інстанції визначено завідомо непомірний для обвинуваченої розмір застави та не враховано того, що вона є раніше не судимою, офіційно одружена, має неповнолітню дитину на утриманні.
Посилаючись на викладене, обвинувачена ОСОБА_7 просить зменшити розмір застави до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвала суду 1-ої інстанції в частині продовження строку застосування запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не оскаржується.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Приморському райсуді м. Одеси знаходиться к/п №12020160480000457 від 13.02.2020 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
При цьому, положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду 1-ої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді 1-ої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою (у разі його наявності), ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Так, зважаючи на обставини інкримінованого ОСОБА_7 злочину, який пов'язаний із незаконним обігом наркотичних речовин, вчинений організованою групою осіб, його характеру та тяжкості, а також можливої міри покарання, яка може бути їй призначена у разі визнання винуватою (позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна), колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки, є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченої від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Водночас, апеляційний суд вважає, що в зазначеному кримінальному провадженні також існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, з огляду на те, що ОСОБА_7 раніше неодноразово притягувалась до кримінальної відповідальності, остання офіційно не працевлаштована, тобто не має офіційного джерела прибутку.
Також, відповідно до наданої стороною захисту характеристики начальника ДУ «Одеський слідчий ізолятор» ОСОБА_12 від 07.07.2023, обвинувачена ОСОБА_7 за час утримання в установі зарекомендувала себе негативно, допускала порушення встановленого режиму тримання за що притягувалась до дисциплінарної відповідальності 9 разів, що свідчить про її небажання ставати на шлях виправлення.
Окрім того, колегія суддів враховує також те, що відповідно до формулювання обвинувачення ОСОБА_7 виконувала роль керівника організованої групи та інкримінований їй злочин пов'язаний із незаконним придбанням, зберіганням, перевезення з метою збуту наркотичного засобу, обіг якого обмежено - кокаїну, особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено - МДМА, який вчинявся нею протягом тривалого часу.
Ба більше, апеляційний суд враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», оскільки злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_7 пов'язаний із незаконним обігом наркотиків, які в свою чергу мають негативний вплив на осіб, які вживають зазначені наркотичні засоби, що в подальшому тягне за собою систематичність такого вживання та подальші непоправні наслідки, які можуть статись із особами, які вживають такі засоби.
Водночас, колегія суддів приймає до уваги посилання обвинуваченої ОСОБА_7 про те, що вона офіційно одружена та має неповнолітню дитину, проте зауважує на тому, що зазначені обставини не слугували стримуючим фактором щодо невчинення інкримінованого їй злочину, а також не свідчить про зменшення або відсутність встановлених вище апеляційним судом ризиків.
Що стосується тверджень обвинуваченої ОСОБА_7 про непомірність визначеної їй судом 1-ої інстанції розміру застави, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається у таких межах, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Окрім того, позиція ЄСПЛ стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та визначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
На переконання апеляційного суду, на теперішній час проблема наркозлочинності прямо порушує права всіх людей (в тому числі й тих, що не вживають наркотичні речовини) на життя та здоров'я, безпечне середовище, а вживання наркотичних засобів та психотропних речовин наносить невиправну шкоду життю та здоров'ю особи, які відповідно до Конституції України визнаються найвищою соціальною цінністю та потребують пріоритетного захисту з боку держави.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що характер інкримінованого ОСОБА_7 злочину, тяжкість можливого покарання, характеристика сімейного та майнового стану обвинуваченої, свідчать про необхідність застосування застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки саме такий розмір застави є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченою її процесуальних обов'язків.
Отже, доводи обвинуваченої ОСОБА_7 про наявність підстав для зменшення розміру визначеної застави, апеляційний суд вважає безпідставними.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі , залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обвинуваченої ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_7 , з визначенням розміру застави - залишенню без змін, як законна та обґрунтована.
Разом із цим, колегія суддів вважає за необхідне звернути особливу увагу районного суду на положення ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 та приписи ст.ст. 28 та 318 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 28 КПК України, кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Водночас ч. 1 ст. 318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Аналіз наданих апеляційному суду копій матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , свідчить про те, що кримінальне провадження перебуває на розгляді суду 1-ої інстанції досить тривалий час, протягом якого обвинувачена ОСОБА_7 утримується під вартою, проте судовий розгляд на теперішній час не звершений та остаточне рішення не прийнято.
Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч. 4 ст. 28 та ч. 1 ст. 318 КПК України тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути увагу районного суду на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись ст.ст. 24, 28, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського райсуду м. Одеси від 26.10.2023, якою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України на стадії судового розгляду кримінального провадження продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 24.12.2023, із визначенням розміру застави - залишити без змін.
Звернути увагу суду 1-ої інстанції про необхідність дотримання розумних строків, передбачених ст. 28 КПК України при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4