ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2023 рокуСправа № 380/21162/21 пров. № А/857/9812/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Затолочного В.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 3 травня 2023 року (суддя Клименко О.М., м.Львів, повний текст складено 3 травня 2023 року), -
ВСТАНОВИВ:
Ще у листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_2 ) в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - період з 05.07.2019 по 28.10.2021, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби;
зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні - період з 05.07.2019 по 28.10.2021, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 3 травня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.07.2019 по 28.10.2021 (включно), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби. Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.07.2019 по 28.10.2021 (включно) в сумі 29486,01 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила позивач, які із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить рішення суду змінити. В абзаці другому резолютивної частини рішення суду слова та цифри «в сумі 29486,01 грн» змінити словами та цифрами «у розмірі 211746,21 грн.».
В апеляційній скарзі позивач вказує, що Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 по справі №480/3105/19 наведено чітку формулу зменшення відшкодування, а саме що розмір середнього заробітку прямо пропорційно залежить від розміру невиплачених коштів з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100% стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Зазначає, що судом першої інстанції повністю проігноровані вказані висновки Верховного Суду.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат є розмір грошового відшкодування у сумі 29486,01 грн.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що згідно з витягом із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.07.2019 № 142 позивачку виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 04.07.2019.
12.12.2019 відповідач виплатив ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 69556,39 грн, що підтверджується випискою по її картковому рахунку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року у справі № 380/4134/20, яке набрало законної сили 02.03.2021 (далі - Рішення суду), визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 04.07.2019 та зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 04.07.2019.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 380/4553/20, яке набрало законної сили 17.12.2020, визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року, з урахуванням березня 2015 року, як базового місяця індексації та зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця індексації та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
29.10.2021 на виконання Рішення суду відповідач виплатив позивачці грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, у розмірі 22479 грн, що підтверджується випискою по її картковому рахунку.
29.10.2021 на виконання Рішення суду-1 відповідач виплатив позивачці індексацію грошового забезпечення у розмірі 85700,50 грн, що підтверджується випискою по її картковому рахунку.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, та індексації грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 242 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення) передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З матеріалів справи видно, позивач виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 04.07.2019.
За змістом частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - КЗпП) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що «… передбачене статтею 117 КЗпП відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Виходячи з цього, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду».
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19 статтею 117 КЗпП покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Щодо суми стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку, то апеляційний суд враховує наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно наявної в матеріалах справи довідки в/ч НОМЕР_1 від 21.04.2023 № 350/486/200/384 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням розмір грошового забезпечення позивачки за два останні місяці служби перед звільненням (04.07.2019) становив 23063,58 грн (11239,58 за травень 2019 року та 11824,00 грн за червень 2019 року).
Кількість календарних днів за травень - червень 2019 року становить 61 день.
Відтак середньоденне грошове забезпечення позивачки за два останні місяці служби перед звільненням складає 378,09 грн (23063,58 грн/61 календарний день).
Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 05.07.2019 по 28.10.2021 (включно) становить 847 календарних днів.
Таким чином, середнє грошове забезпечення, яке підлягає виплаті позивачці у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, становить 320342,23 грн (378,09 грн х 847 календарних днів).
Разом з тим порівнюючи розмір несвоєчасно виплачених сум (177735,89 грн) з розміром середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (320342,23 грн) суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, що такі є очевидно неспівмірними, оскільки несвоєчасно виплачена сума майже в два рази перевищує суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Ураховуючи наведене, та, вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Вказану позицію при розрахунку спірних виплат застосував і суд першої інстанції та вказав, що сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 05.07.2019 до дня фактичного розрахунку 29.10.2021, з урахуванням критеріїв співмірності становить 29486,01 грн.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, апеляційний суд вважає, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку в сумі 211746,21 грн є явно неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.
При цьому апеляційний суд зазначає, що висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, не впливають на правильність висновків суду щодо розміру стягнення, оскільки судом встановлено наявність інших критеріїв для зменшення розміру середнього заробітку.
Варто додати, що обговорюваний в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Такий підхід апеляційного суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 360/3574/19.
Зваживши на вищенаведене, застосований судом першої інстанції спосіб обрахунку середнього заробітку час затримки розрахунку є прийнятним та виправданим, а тому підстав для скасування чи зміни рішення суду в цій частині немає.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 3 травня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
В. С. Затолочний