ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД
КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
________________________________________________________________________________
2/381/1304/23
381/4026/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2023 року Фастівський міськрайонний суд Київської області
в складі
головуючого судді: Осаулової Н.А.,
за участю секретаря: Цвик А.К.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Фастів у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення з житлового будинку, -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Фастівського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач) про виселення з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.12.2004 року позивач ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_4 придбали будинок АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача помер. Переживаючи втрату чоловіка, ОСОБА_1 перебувала у незадовільному психічному стані. Так, позивач дозволила проживати у будинку ОСОБА_3 , яка, користуючись станом та довірою власника будинку, повідомила, що без реєстрації у приміщенні не зможе отримати соціальні виплати. Після реєстрації відповідача у будинку до нього заселились родичі останньої, а позивач змушена була виїхати з будинку. ОСОБА_3 відмовляється виселятись у позасудовому порядку, не бере участі в його утриманні, ремонті, сплаті комунальних послуг, чим порушуються права власника, що змушує звернутись до суду з даним позовом.
Відзиву на позовну заяву не надходило.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, конверт повернувся без вручення із зазначенням працівника поштового відділення «за закінченням встановленого строку зберігання».
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Як передбачено п.2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (ч. 4 ст. 130 ЦПК України).
Також згідно висновків Європейського суду з прав людини, зазначеного у рішенні у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» №1 2307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Як передбачено ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнов проти України», вказано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Ухвалою суду від 18.09.2023 року відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Протокольною ухвалою суду від 16.10.2023 року ухвалено викликати і допитати в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Ухвалою суду від 06.11.2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
Суд, заслухавши пояснення позивача, її представника та свідка, розглянувши та оцінивши надані докази по справі, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дійшов до наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 .
Так, 1/2 частина належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 07.12.2004 року, а 1/2 частка - свідоцтва про право на спадщину від 13.04.2023 року (а.с. 8-9).
ОСОБА_1 зареєстрована у вказаному будинку, але проживає фактично у своєї племінниці за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 6, 11).
У будинку з 20.06.2006 року по 13.04.2023 року була зареєстрована ОСОБА_3 , яка знята з реєстрації місця проживання за заявою ОСОБА_1 (а.с. 10, 12).
Із наданих суду листів від 09.05.2023 року та 23.05.2023 року від Фастівського РУП ГУ НП в Київській області не вбачається, що було ініційовано звернення щодо проживання у спірному будинку відповідача (а.с. 14-15).
У той же час, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 підтвердив фактичне проживання ОСОБА_3 у будинку позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно положень ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
За умовами ст.41 Конституції України та ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У той же час, відповідно до ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.
Згідно ч. 1 ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сімї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-709цс16.
За умовами п.п.33, 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити, зокрема з того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
В даному випадку згода власника будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на постійне проживання відповідача у ньому відсутня.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що на даний час будь-яких законних підстав для проживання у будинку ОСОБА_3 немає, а її проживання там є безумовною перешкодою для позивача у здійсненні правомочностей щодо належного їй майна.
З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку про наявність правових підстав виселення ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
На думку суду, виселення відповідача з належного позивачу будинку переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві, адже законних підстав для проживання відповідача у спірному будинку на даний час немає.
На підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки судом задоволено позов, слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 1 073,60 грн.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 316, 317, 321, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 9, 109, 150, 156 ЖК України, ст.ст. 3-5,12-13, 19, 76-92, 95, 187, 211, 258-259, 264-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення з житлового будинку, - задовольнити.
Виселити ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти судового збору у розмірі 1 073,60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 ;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: Осаулова Н.А.
Повний текст рішення виготовлено 27.11.2023 року.