УХВАЛА
27 листопада 2023 року
м. Київ
справа №200/6509/21
адміністративне провадження № К/990/33630/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі №200/6509/21 за позовом ОСОБА_1 до Селидівської міської ради Покровського району про скасування рішень міської ради,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Селидівської міської ради Покровського району (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними та скасувати рішення Селидівської міської ради від 24 травня 2021 року №8/7-164 та №8/7-165.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Одночасно скаржнику було роз'яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а в частині невиконання вимог статті 332 КАС України у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
07 листопада 2023 року від ОСОБА_1 на виконання ухвали про залишення без руху надійшла заява про поновлення строку, у якій скаржник вказує на те, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 332 КАС України. Вказана ухвала отримана скаржником 06 червня 2023 року. Вдруге подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2023 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. Втретє подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року повернуто, оскільки скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 28 червня 2023 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень. Вчетверте подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року повернуто, оскільки скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 24 серпня 2023 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження.
Вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження суд виходить з наступного.
Згідно приписів частини першою статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частина третя статті 329 КАС України зазначає, що строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Оскільки вперше касаційну скаргу скаржником подано через підсистему «Електронний Суд» 11 травня 2023 року протягом тридцяти днів із дня отримання оскаржуваного рішення апеляційної інстанції, а вдруге, втретє та вчетверте із касаційними скаргами звернувся до Суду без суттєвих затримок та зайвих зволікань після отримання копій ухвал про їх повернення, Суд уважає, що заява про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню.
07 листопада 2023 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга, в обґрунтування якої скаржник визначає підставами касаційного оскарження судових рішень пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Оцінивши наведені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень, колегія суддів виходить з такого.
Обґрунтовуючи в уточненій касаційній скарзі підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано положення статті 79 Закону № 280/97-ВР без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2023 року у справі №703/914/16-а, від 17 липня 2019 року у справі №691/1079/17 та від 17 липня 2022 року у справі №824/766/18-а.
Суд касаційної інстанції повторно зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)].
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Верховний Суд повторно зауважує, що висновки викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постанова Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Обґрунтовуючи наявність підстави на касаційне оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник з посиланням на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у справах №703/914/16-а, №691/1079/17, №824/766/18-а, цитує постанови в частині оцінки судом обставин та доказів, які встановлені у тих справах.
При цьому, колегія судів зауважує, що висновки Верховного Суду щодо "оцінки обставин та доказів в іншій справі" не є тим висновком, який є обов'язковими для застосування судами попередніх інстанцій у відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та не ототожнюється з висновками Верховного Суду щодо "застосування норми права у подібних правовідносинах".
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Зі змісту постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що оцінка правомірності прийняття рішень відповідними радами про дострокове припинення повноважень голови ради здійснювалася судом касаційної інстанції виходячи із установлених судами попередніх інстанцій конкретних обставин справ, що були підставою для прийняття означених рішень та досліджених ними доказів.
При цьому, скаржник наводить витяги з постанов Верховного Суду, які стосуються обставин справи, а також щодо оцінки того чи іншого аргумента учасників справи, однак без наведення висновків щодо застосування саме норм права, які врегульовують спірні правовідносини, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, викладених у наведених скаржником постановах.
Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими задоволено позовні вимоги у цій категорії спорів, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.
Верховний Суд зауважує, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов'язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній.
Отже, фактично, обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зводиться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв'язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду.
Отже, уточнююча касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В уточненій касаційній скарзі скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність правової позиції Верховного Суду щодо застосування частин другої та третьої статті 79 Закону № 280/97-ВР у подібних правовідносинах, а саме щодо підготовки та прийняття рішення про дострокове припинення повноважень сільського, селищного, міського голови, зокрема регулювання правовідносин щодо прийняття відповідного рішення, а також критеріїв та механізму встановлення, перевірки та оцінки підстав передбачених частиною другою цієї статті; статті 141 Конституції України, пунктів 2, 8 частини четвертої статті 42 Закону № 280/97-ВР у подібних правовідносинах.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо указати лише норму права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, належить зазначити ще і підстави необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також указати, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
При цьому, як слідує з оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій врахованого висновки Верховного Суду, які викладено у постанові від 26 червня 2019 року у справі №1640/3394/18 щодо застосування статей 42, 79 Закону № 280/97-ВР.
Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності підстав для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Тому, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі №200/6509/21.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі №200/6509/21 за позовом ОСОБА_1 до Селидівської міської ради Покровського району про скасування рішень міської ради - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов А.Г. Загоронюк