УХВАЛА
27 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 260/2635/20
адміністративне провадження № К/990/37074/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року у справі №260/2635/20 за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, П'ятнадцятої кадрової комісії прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі,
УСТАНОВИВ:
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Закарпатської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, П'ятнадцятої кадрової комісії прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення П'ятнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 15 липня 2020 року про неуспішне проходження ним атестації;
- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків прокурора Закарпатської області І.Дем'янчука від 18 серпня 2020 року №354к про звільнення з посади начальника відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді та органів прокуратури Закарпатської області;
- поновити його в Закарпатській обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді начальника відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді, та в органах Закарпатської обласної прокуратури з 20 серпня 2020 року; стягнути з Закарпатської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Справа неодноразово розглядалася судами.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року, в позові відмовлено.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року та від 27 жовтня 2023 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
06 листопада 2023 року до Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року у справі №260/2635/20. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник знову зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 13 квітня 2023 року у справі №640/2089/20, від 22 травня 2020 року у справі №825/2328/16, від 12 липня 2022 року у справі №260/2586/20, від 27 квітня 2023 року у справі №826/12546/16, від 11 квітня 2018 року у справі №814/886/17, від 23 лютого 2023 року у справі №320/6769/20, від 04 травня 2023 року у справі №480/2730/21.
Суд касаційної інстанції повторно звертає увагу заявника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки позивачем лише зазначено про постанови Верховного Суду, проте не зазначено конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також не обґрунтовано подібність правовідносин у цій справі та у зазначеній скаржником справах.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, Суд зазначає, що формальне посилання скаржника на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), на виконання вимог підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон - № 113-ІХ), з урахуванням існуючих вимог чинного законодавства, а саме положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 32 Конституції України, пункту 15 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» та частини першої статті 250 Цивільного кодексу України.
За приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявником не наведено вмотивованих аргументів неправильного застосування зазначених норм права, підстав необхідності формування такого висновку, як і не зазначено який вплив висновок Верховного Суду буде мати для вирішення цього спору по суті вимог, що надалі також вирішує питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу позивача, що ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2023 року відхилені доводи касаційної скарги в частині відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 32 Конституції України у зв'язку з тим, що ці норми по собі не впливають на вирішення цього спору і не потребують висновку Верховного Суду як самостійні норми, за обставин, установлених судами у цій справі.
Також Верховний Суд повторно зауважує про наявність сталої судової практики щодо застосування окремих положень пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX у зіставленні з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у вимірі правовідносин, які виникають у зв'язку із проходженням прокурорами атестування (постанови Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справах № 160/6204/20 та № 200/5038/20-а, від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20).
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Верховний Суд зазначає, що заявник, звертаючись до суду з касаційною скаргою втретє, не врахував роз'яснення Верховного Суду, які були зазначені в ухвалах від 11 жовтня 2023 року та від 27 жовтня 2023 року щодо невідповідності касаційної скарги вимогам процесуального закону, недоліки якої стали підставою для її повернення.
Касаційна скарга за змістом повністю співпадає зі змістом попередньої касаційної скарги.
Зазначене свідчить, що позивач формально підійшов до оформлення касаційної скарги та проігнорував роз'яснення Верховного Суду щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року у справі №260/2635/20 за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, П'ятнадцятої кадрової комісії прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя М.В. Білак